logo

Sunday, 30 October 2022 09:05

УКРАЇНА У НАСТУПНІ СТО РОКІВ. ЗМІНИ КЛІМАТУ

Олександр Александрович, Цензор.нет, жовтень 2022

 

ЗМІНИ КЛІМАТУ 

 

Ця тематика теж описує екзистенційні загрози, але з огляду на її непересічну важливість і актуальність, розглянемо її в окремому розділі. На час написання цієї книги Міжнародна група експертів ООН з питань змін клімату оприлюднила три фундаментальні доповіді: "Основи фізичної науки" (тобто про фізичний стан планети і про те, як діяльність людини до цього стану привела); "Впливи, адаптація і вразливості" (тобто про те, які ризики несуть зміни клімату для живого і неживого світу і як до нових умов пристосуватися); "Запобігання змінам клімату" (тобто рекомендації урядам, якими способами можна відвернути, пом’якшити, зупинити або повернути зуспіт зміни клімату). Инакше кажучи, перша доповідь привертає увагу, що в човні утворилася велика дірка, причому з нашої вини. Друга доповідь підказує, яким посудом і з якою швидкістю треба вичерпувати воду, щоб не потонути. Третя доповідь пояснює, як заткати дірку, якщо це взагалі можливо.

 

Крім того, у Шотландії й Египті відбулися чергові саміти країн-сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, які, на переконання багатьох оглядачів, закінчилися майже нічим [1].

 

Кліматичні доповіді ООН – це, мабуть, найгеніяльніше, що людина досі створила у міждисциплінарній науці. Підбадьорені політиками вчені зраділи, що на них нарешті звернули увагу, згуртувалися і видали десятки тисяч сторінок убористого тексту з гучними висновками і лячними прогнозами.

 

Що маємо в сухому залишку?

 

Без жодних сумнівів стверджується як доконаний факт, що саме діяльність людини і тільки вона спричинила безпрецедентні зміни клімату. Тепер це вже не питання "вірю–не вірю". Це – доведена універсалія. Можна, звісно, продовжувати не вірити або ігнорувати, але собі ж на шкоду або погибель. Причому вперше за історію людства науковці говорять про ці явища і процеси не як про щось теоретичне у віддаленому майбутньому, а як про дуже близьку загрозу для всіх землян, вимірювану буквально декількома наступними десятиліттями.

 

Останній раз температура на Землі підвищувалася на 2.5-3°С три мільйони років тому. Тоді людства не існувало, тому ми навіть не уявляємо, що це означало би сьогодні. Від 1850 року, тобто від так званого до-індустріального часу, і донині відбулося підвищення середньої глобальної температури на 1.2°С. В деяких районах, в тому числі в Европі, таке підвищення вже склало всі 1.5°С, а ближче до полюсів і 3-4°С [2]. Вчені вважають, що потепління в середньому на понад 2°С вже здатне призвести до катастрофічних наслідків. Тому політики публічно оголошують прагнення втримати зростання температури до 2100 року до 2°С, а ще ліпше обмежити 1.5°С.

 

Підраховано, що якщо країни виконають повністю і вчасно всі свої кліматичні зобов’язання та обіцянки, взяті в рамках різних угод і самітів, то до 2100 року температура підвищиться на 1.8-2°С. Наче непогано, еге ж? Проскочимо поміж крапельками? Навряд чи. Минулий досвід виконання міжнародних кліматичних зобов’язань не має чим похвалитися, за винятком хіба збереження озонового шару. Тоді нам пощастило просто тому, що одні хімікати в аерозолях замінили иншими без шкоди для бізнесу. Тому прозріння й негайні енергійні дії дуже малоймовірні.

 

Якщо відштовхуватися від нинішньої ситуації, а саме стежити за кумулятивним накопиченням вуглекислого газу в атмосфері і за його трендом, то вже до 2045 року температура підвищиться ще на 3°С порівняно з сьогоднішнім днем, тобто на 4.2°С порівняно з доіндустріальним періодом! Цей вбивчий висновок чомусь не помічають, мабуть тому що не читають дрібний шрифт в документах ООН.

 

В науці існує поняття чутливости клімату внаслідок зміни концентрації парникових газів (ПГ). Доповідь ООН твердить, що така чутливість становить 3°С. Це значить, що саме на стільки градусів підвищиться середня температура на планеті в результаті подвоєнняконцентрації ПГ у повітрі. Станом на 2020 рік кількість лише СО2 в атмосфері становила приблизно 1000 гігатонн. В середньому щороку людство викидає додатково по 40 гігатонн СО2. Значить подвоєння відбудеться через 1000:40=25 років, тобто приблизно в 2045 році. Подивіться відео з моделюванням, які процеси відбуватимуться на Землі в умовах потепління "всього" на 3°С. Волосся встане дибки…

 

Щоправда, у згаданій доповіді картина подається поліпшена, тому що вчені враховують обіцянки урядів. Зокрема щорічні викиди мали би в ідеялі ставати все меншими, до 2030 року переполовинитися до 20 гігатонн на рік, а впродовж 2050-2070-х років зрештою досягти нуля. Тим часом за підсумками ковідного 2020 року спостерігалося зниження викидів СО2 лише на 7%. Тобто навіть в умовах жорстких локдаунів і карантинів ми все-таки додали ще приблизно 37 гігатонн. Треба пам’ятати, що скорочення викидів не означає нічого позитивного, бо викиди все одно продовжуються, просто в менших кількостях. Адже важливими є сукупні обсяги парникових газів в атмосфері за всю історію їхнього накопичення. Ми сьогодні вдихаємо те, що нагазували попередники, а наші діти й онуки розгрібатимуть той сморід, який ми виділяємо сьогодні.

 

Не виключено, що розгрібатиме і нинішнє покоління. Вже в 2021 році ми повернулися до 40 гігатонн. Субсидії для індустрії викопних джерел енергії зростають. Европа і США на словах обіцяють стати вуглецево нейтральними до 2050 року, Китай і Україна до 2060, Індія до 2070. Це означає, що як мінімум до 2070 року температура на планеті продовжить зростати. Та й взагалі - чи можна вірити цим обіцянкам?

 

Науковці також привертають особливу увагу до так званих "точок неповернення", тобто тих моментів на шкалі часу, коли те чи инше природне явище перетинає якусь невидиму межу, до якої його майже непомітно, але за якою його зупинити чи скасувати більше неможливо. Наприклад, підвищення рівня світового океану вже неминуче, навіть якби антропогенний вплив припинився негайно прямо зараз. Сперечаються тільки про кількість метрів. Серед инших точок неповернення називають: зникнення влітку льодового покриву Північного океану, Гренландії, Антарктиди й найбільших гірських масивів; сповільнення а то й повна зупинка Ґольфстріму; зникнення джунґлів Амазонки; масові метанові випаровування в Сибіру; вимирання океанічної флори і фавни через закислення води (найперший симптом – загибель коралових рифів); перетворення океану з поглинача в джерело парникових газів. Перші з цих безповоротних явищ можуть трапитися вже в найближчі один-два десятки років. До того ж вони провокують і посилюють одне одного.

 

Глобальне потепління не значить, що люди не будуть мерзнути. Зростатиме ймовірність усіх екстремальних явищ: спека ставатиме нестерпнішою, дощі і град ряснішими, пожежі й потопи частішими, урагани сильнішими, зими в окремих регіонах морознішими. Порушення кліматичної рівноваги призводить до температурного хаосу між екватором і полюсами, який проявляється в язикоподібних вторгненнях холодних або гарячих повітряних мас на "чужу" територію; тоді за полярним колом фіксується температура понад 30°С, а в тропіках випадає сніг.

 

Серед прямих наслідків змін клімату є ще один життєво загрозливий феномен, який лише побіжно згадується в доповідях ООН, – так звана "температура вологого термометра" або температура у прив’язці до 100-відсоткової вологості. Для людського організму граничною межею є +35°С, при якій він може функціонувати всього декілька годин, бо втрачає здатність охолоджуватися шляхом виділення поту. Приблизно як у турецькій лазні. Масиви суходолу вздовж екватора, де цей феномен найбільше виражений, не довго залишатимуться придатними для життя. Вихід – постійне користування кондиціонерами (а це додаткові викиди парникових газів), міграція колосальних масштабів або смерть.

 

Тим часом станом на 2021 рік лише близько 15% енергії у світі вироблялося з відновлювальних джерел, гідро- й атомної, причому цей відсоток не змінювався з 1980-х рр. Угода про відмову від вугілля фактично провалилася. Світові лідери домовилися скоротити викиди метану на 30% до 2030 року й активно висаджувати дерева. Оце й усе.

 

Заходи адаптації у другій доповіді ООН виписані дуже розмито і зводяться до того, що потрібно більше грошей для будівництва інфраструктури, яка захищатиме людей від екстремальних кліматичних явищ: споруджувати дамби від повеней, відселятися з пожежонебезпечних районів, використовувати на будівництві вогнетривкі матеріяли, вдосконалювати медичні послуги, не перегріватися й не переохолоджуватися (тобто сидіти в акліматизованих приміщеннях) і т.і. Те, що розбудова захисної інфраструктури сама по собі викликає ще більше парникових викидів, авторів доповіді не бентежить.

 

Також міститься слушна порада вивчати й застосовувати адаптаційний досвід корінних народів.

 

Більше уваги вже в третій доповіді приділяється проактивним діям, які би пом’якшували чи навіть відвертали зміни клімату.

 

Чемпіоном серед них є заліснення, ну бо ж гарна картинка виходить для політиків, коли вони саджають дерева. Пропонується взагалі половину поверхні суходолу відвести під заповідники.

 

Водночас рекомендується спалювати цю вирослу біомасу як головне джерело для генерації енергії, а виділений в процесі згоряння вуглекислий газ закачувати в глибокі геологічні породи. Ідея непогана, але наразі технологій для ефективного уловлювання і закачування не існує. Придумана в Норвегії установка для закачування вуглекислого газу у дно океану в процесі своєї роботи виділяє більше СО2, ніж закачує… Крім того, внаслідок такого геологічного втручання існують серйозні ризики ненавмисної активації сейсмічних процесів.

 

Згадується й "опліднення" океану сполуками заліза для стимуляції бурхливого росту фітопланктону, який таким чином поглинатиме СО2 з повітря. Знову ж таки, допоки жоден експеримент не увінчався успіхом, але відомо, що така технологія посилить закислення океану й загибель його мешканців.

 

Разом з тим, вчені слушно застерігають від впровадження певних практик і технологій, які можуть призвести до негативного ефекту.

 

Серед таких – заліснення площ, на яких до цього дерева не росли, а була, наприклад, саванна чи торф’яник. Такі штучні плантації дерев залишаються "мертвими" і порушують екобаланс району, а також легко вразливі до пожеж або шкідників. Так, китайський експеримент з висадки 70 мільярдів дерев для стримування пустелі Гобі (так звана Велика Зелена Стіна) наразі має дуже скромні результати, бо прижилося лише 15% саджанців, а місцеві селяни скаржаться на втрату ґрунтових вод.

 

Також вкрай небезпечним в разі невдачі стало би масштабне застосування сірковмісних аерозолей для зменшення сили сонячної радіації. Така технологія є ключовим елементом геоінжинерії. Якщо вчені прорахуються з точною дозою, то може настати ядерна зима; якщо ж з якихось причин шар аерозолей за декілька років розвіється, то планета різко повернеться до дуже високих температур.

 

Прикметно, що серед заходів адаптації чи запобігання в доповідях ООН жодного слова не сказано про необхідність скорочення споживання. Натомість наголошується, що пропоновані технологічні рішення будуть обов’язково окупними і сприятимуть ще більшому економічному зростанню. Маразм та й годі. Недолугість такої політики розкрита в розділах про енергію та економіку.

 

У чому з авторами можна цілком погодитися, так це що енергійні дії по запобіганню дозволять дешевше і ліпше адаптуватися. Адже підраховано, що після досягнення середньою температурою показника 1,5°С виникнуть серйозні проблеми з питною водою; а перевищення на 2°С зробить майже неможливим вирощування найпоширенішої агропродукції індустріальним способом.

 

Також правильним є твердження науковців, що діяльність людини порушила базові цикли хімічних елементів у природі: водний, карбоновий й азотно-фосфорний. На Землі забагато вуглецю і води в повітрі і забагато азоту в ґрунтах – а має бути навпаки: воду й вуглець треба повертати в землю, а азот випускати в повітря.

 

Крім того, симптоматично й тривожно, що між першою і третьою доповідями ООН минуло лише вісім місяців, а її автори вже змушені по ходу коригувати всі цифри (викидів, температур тощо) в бік погіршення.

 

Щоби ліпше розуміти природу клімату, як і чому він міняється, слушно пригадати базові фізичні й біохімічні параметри планети Земля. Вона є майже замкненою системою. Важливий обмін із Всесвітом відбувається у формі енергії: до нас надходить сонячна радіація у видимому і короткохвильовому діапазоні; Земля відбиває цю енергію переважно у вигляді інфрачервоного випромінювання.

 

Коли ж мовимо не про енергію, а про матерію, то можна стверджувати, що майже жодна матеріяльна речовина не надходить до нас ззовні і не відлітає у космос. Єдиний виняток прибульців – космічні тіла, які періодично падають на Землю і про які ми вже згадували. Їхній хімічний склад не містить жодних несподіваних елементів, яких би не знаходили в Землі, тому вони не здатні істотно змінити біохімічну природу нашої планети. Це опосередковано доводить спільність народження й еволюції всіх небесних тіл.

 

Відповідно, жодна вагома матерія не може "втекти" з Землі, бо на неї діє сила гравітації.

 

Отже, наша планета має постійний обмін енергією із Всесвітом і константну матерію всередині і над своєю поверхнею, тобто в літосфері, біосфері, гідросфері, кріосфері й атмосфері. Це важливо розуміти, бо зовнішня енергія, а також ряд постійних природних циклів певних хімічних елементів в межах планети якраз і створюють умови для існування біосфери, тобто створюють певний клімат для всього живого.

 

Розглянемо енергетичний баланс Землі. Замірами супутників підраховано, що сонячна радіація надходить до нас з потужністю 342 Ватт на 1 кв.м. поверхні Земної кулі. Це – усереднена величина, яка враховує зміну дня і ночі, пори року, кут нахилу Сонця і т.і. Частина цієї енергії відбивається від білих поверхонь Землі (сніг, лід) і атмосфери (хмари) у вигляді так званого ефекту альбедо; частина поглинається океаном, суходолом і атмосферою; частина використовується флорою для росту і фавною для метаболічних процесів. Відповідно, маємо і зворотний процес – інфрачервоне випромінювання вгору з поверхні Землі, коли ця енергія прямує назад у космос.

 

Енергетичний баланс тому так і зветься, що прагне дорівнювати нулю, тобто досягти динамічної рівноваги між вхідною і вихідною радіацією. Ось тут ми й підходимо до найцікавішого – частина енергії, від якої Земля прагне позбутися, вловлюється в атмосфері парниковими газами і відбивається назад униз. За рахунок цього енергетичний баланс тимчасово втрачається, тобто планета отримує більше енергії, ніж здатна відштовхнути від себе. Для того, щоб відновити рівновагу, середня температура природним чином підвищується до певного, нового рівня. Тобто баланс завжди відновиться в той чи інший бік, просто це станеться не миттєво і на іншому температурному рівні.

 

Насправді парниковий ефект у певних межах нам потрібен. Якби його взагалі не було, середня температура на Землі була би не нинішні +15 градусів за Цельсієм, а -18. 400 мільйонів років тому, коли перші види флори й фавни виповзали з океану на суходіл, рівень СО2 в атмосфері зашкалював за 2000 частин на мільйон порівняно з нинішніми 421, а температура була вищою на 10 градусів. Натомість льодовикові періоди були викликані в першу чергу коливаннями Земної осі та зміною форми її орбіти, що призводило до скорочення кількости сонячної радіяції, особливо у північній півкулі.

 

Однак на сучасному етапі шкідлива діяльність людей призвела до енергодисбалансу приблизно у 3 Ватт на 1 кв.м. Тобто замість необхідних 342 одиниць потужности енергії Земля відбиває тільки 339 і тому поступово нагрівається. Якщо колись людству вдасться повністю припинити зростання кількости парникових газів у атмосфері, то за певний час (бо є інерція) температура стабілізується на новому, вищому рівні. Якщо ж ми зможемо тим чи іншим способом секвеструвати парникові гази, тобто зменшити їхню кількість в повітрі, то, знову ж таки з певною затримкою, відбудеться поступове зниження середньої температури.

 

Отже, ми на фундаментальному геофізичному рівні розуміємо очевидну причину глобального потепління – порушено енергетичний баланс планети, яка стала випромінювати менше, ніж поглинає. При цьому вчені враховують і природні сонячні цикли. Якраз з 1990 року активність цієї зірки увійшла в чергову фазу зменшення, тому цей фактор аж ніяк не міг спричинити глобальне потепління, радше навпаки. Нам пощастило, що маємо приблизно 100 років, після чого Сонце знову дещо посилить свої спалахи.

 

Повернімося до доповідей ООН. У них є декілька навіть не те що помилок, а радше вад, запрограмованих самою методологією їхнього написання. По-перше, такий величезний масив інформації майже нереально структурувати з бездоганною внутрішньою логікою й узгодженістю. Подекуди трапляються дрібні нестиковки, наведені дослідження й експерименти інколи взаємно суперечливі. По-друге, плани написання доповідей узгоджуються урядами! Так-так, сáме країни ООН задають первинну матрицю того, щó сáме вони хочуть почути від вчених, які сáме питання повинні бути висвітлені. Якщо якісь важливі теми туди не увійшли, значить вони й не будуть розкриті. Може, науковці з ними чудово обізнані і дуже хотіли би про них написати, але перед ними таке завдання не стоїть. По-третє, на виході ми отримуємо не тільки повний текст доповіді на кілька тисяч сторінок, але й так зване Резюме для політиків обсягом кілька десятків сторінок. Ці два тексти, звісно, концептуально наближені й загалом не суперечать один одному, але деякі вкрай важливі спостереження або висновки, що містяться у великому тексті, ніяк не відображені в малому. Ну а урядовці ж не читають цілий трактат, їм би 20 аркушів осилити. Відтак, про деякі критичні нюанси вони й гадки не мають, а отже не враховують їх у своїх рішеннях. По-четверте, самé Резюме для політиків перед його публікацією вичитується й погоджується офіційними представниками тих самих політиків! Еге ж. Кожен рядок, кожне слово. Якщо комусь із цих 200 представників щось не сподобалося (наприклад тому, що певне формулювання може мати якісь негативні наслідки для його країни), то воно викреслюється або видозмінюється. В результаті коротка доповідь виходить дуже вихолощеною і не зовсім адекватно відображає реальність. Для повноти й ясности картини треба прочитати всіповні кліматичні доповіді ООН від початку й до кінця. Тоді можна натрапити на одкровення, які ставлять з ніг на голову всю ситуацію з кліматом. Адже якщо діагноз неточний, то й лікування не допоможе.

 

З одним із таких одкровень мусимо поділитися з читачами.

 

У повній першій доповіді, на відміну від її короткого резюме, прискіплива увага приділяється всім парниковим газам. В тому числі там чорним по білому написано, що найголовнішим парниковим газом, який чинить найбільший вплив на процес глобального потепління (за різними обрахунками, від 60 до 80% сукупного ефекту) є… Вуглекислий газ? Ні! Метан? Теж ні! Гексафторид сірки! - вигукнуть найпідкованіші. І ще раз ні! Насправді це… звичайнісінька водяна пара!

 

Слід віддати належне авторам повноїдоповіді: роль води у газоподібному стані там вельми детально описана. Зокрема акцентується фундаментальна різниця між водяною парою й усіма иншими парниковими газами в атмосфері, а саме пряма залежність концентрації водяної пари від температури й відсутність такої залежности для інших ПГ. Звідсіля робиться нібито логічний висновок, що немає сенсу ані можливости регулювати кількість води в повітрі, бо вона є незмінною при заданій температурі і, мовляв, що тут поробиш. Так, водяна пара є найважливішим парниковим газом, але її молекули перебувають в атмосфері в середньому лише 7-10 днів (перш ніж випасти дощем), і вона просто посилює ефект дії инших парникових газів. Натомість головними драйверами глобального потепління називають СО2, метан і т.і., і тому, мовляв, боротися треба саме з ними.

 

І з цим важко посперечатися. Чи як? Пригадаймо кругообіг вуглецю в природі. До активного використання викопних ресурсів вуглець перебував у природі в динамічній рівновазі між землею (у вигляді карбонових неорганічних сполук у літосфері та органічних сполук у ґрунтах, рослинах і тваринах), океаном (розчинений у воді вуглекислий газ і карбонова кислота) і атмосферою (СО2). Сьогодні надлишок СО2 в повітрі частково всмоктується суходолом і океаном, але їхні здатності його абсорбувати не безмежні. Чим більша кумулятивна концентрація вуглекислого газу в атмосфері, тим більше вуглецю в абсолютних величинах всмоктується в землю і воду, але тим менша його фракція прибирається з повітря. Просто тому, що гори й океани стають перенасичені карбоном. І ось тут відбувається цікава метаморфоза: ми згадували про те, що концентрація СО2 в атмосфері не залежить від температури, але його концентрація, наприклад, у воді чи рослинах ще й як залежить! Повна кліматична доповідь однозначно стверджує, що приблизно після 2050 року океан і суходіл з чистих поглиначів СО2 здатні перетворитися на його чисті джерела. Бо далі вже просто не лізе. Крім того, доповідь так само впевнено твердить, що в разі зменшення концентрації вуглекислого газу в повітрі, наприклад завдяки проактивним діям людини по його секвеструванню, частину прибраного з атмосфери СО2 "з глибокою вдячністю" повернуть назад в атмосферу перенасичені ним по горлянку світовий океан і суходіл. Припливли… Вчені поки точно не знають, яка саме частка буде викинута назад в повітря: в доповіді є дані і про 10%, і про 75%...

 

Уявляєте, який у світі зчиниться лемент і соціяльні потрясіння років через 10-15, коли "раптом" стане зрозуміло, що той злощасний СО2 щось погано прибирається з атмосфери?! Овва, ти ба як може бути?! Вже мовчимо про розмерзлий за полярним колом метан, зменшення ефекту альбедо внаслідок танення льоду та инші точки неповернення.

 

То що ж робити? Як нам діяти? Вертаємося до кругообігу води в природі на урок природознавства середньої школи. Справді, насичення води в повітрі залежить від температури. Та й в океані з підвищенням температури посилюється випаровувальний "енурез" Н2О. А от у вдобреному якісним перегноєм органічному ґрунті, в тільцях і ротиках квадрильйонів бактерій, протозоїв та ізоподиків, в неосяжній "інтернет-мережі" підземної грибниці, в коренях, стеблах і листі буйної рослинности вода тримається ще й як добре! І зовсім мало залежить від довколишньої температури. Радше навпаки: вона сама диктує температуру, бо сприяє розвитку рослинного настилу. Добре відомий і науково підтверджений факт, що в лісі поза містом температура влітку як мінімум на декілька градусів нижча, ніж у асфальтно-бетонних джунґлях.

 

Тобто науковці ООН розповіли все правильно, але зупинилися за крок до фінішу: не вказали, що, затримуючи водув ґрунтах завдяки регенеративним природоохоронним та сільськогосподарським практикам, ми одночасно прибираємо з атмосфери обидва найприкріші і взаємно підсилювальні парникові гази – і водяну пару, і СО2 (завдяки фотосинтезу). Бінґо!

 

Чому науковці цього не вказали? Тому що уряди їх про це не питали. Тому що бізнеси наказали своїм урядам про це не питати...

 

Отже, доходимо до надважливого висновку в царині кліматології: на додаток до зменшення викидів вуглекислого газу, метану і т.д. та їх секвестрування з атмосфери особливу увагу слід приділяти практикам, які затримують воду в ґрунтах і флорі. Можливо, це якраз та "маржа", що врятує людство.

 

Дозвольте підсумувати екологічну тематику такою філософською думкою: Люди, не треба рятувати планету! Взагалі, заклик "Ми повинні рятувати планету!" – це абсурд. Земля сама дасть собі раду; вона ж досі не загинула. А всіх, хто діє проти неї, вона пережує і виплюне або проковтне і не подавиться. Замість того, щоб вигадувати хитромудрі способи боротьби проти чергових катаклізмів, - зупиніться, розслабтеся і просто нічого не чіпайте, не мацайте, не рятуйте і не поліпшуйте. Не садіть дерева, вони самі виростуть, якщо їм не заважати, і саме в тих місцях, де їм потрібно. Не розорюйте і не загиджуйте хімікатами землю, і вона дасть достатньо здорової їжі й чистої води принаймні для 12 мільйярдів людинок. Боронь Боже захоплюватися геоінженерією, бо перестараєтесь і накличете собі на голову ядерну зиму. Не експериментуйте з вірусами допитливости ради. Не перевіряйте, що буде, коли натиснути на червону кнопку. І ще, до речі, порада ентузіястам полетіти на далекі планети і там облаштувати нове життя: нічого не вийде, бо ви ж і там все запаскудите…

 

[1]Автор свідомо твердить про відсутність суттєвих результатів кліматичного саміту в Египті, хоча саміт відбудеться лише в листопаді 2022 року. У цьому немає нічого дивного, адже на тлі війни рф проти України весь світ озброюється і розконсервовує вугільні шахти. Зрозуміло, що всі кліматичні зобов’язання поставлені на паузу.

 

[2]Найостанніші наукові дані за літо 2022 року показують потепління в Арктиці вже аж на 7-8 °С, особливо в районі архіпелану Нова Земля і всього російського узбережжя.

***

ЗМІСТ

 

Передмова

 

Вступ

 

Частина І - Світ

 

Екзистенційні виклики людству

Зміни клімату

Надужиток і Нестача

Наука і Псевдонаука

Енергія, Матерія і Ентропія

Економіка і Гроші

Технології

Сільське господарство

Харчування

Здоров’я

Політичний устрій

Право

Релігія

Засоби Масової Інформації

Геополітика

 

Частина ІІ – Україна

 

Історія

Мова

Війна

Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина

 

Частина ІІІ - Прогнози

 

2022-2030

2030-2050

2050-2100

 

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles