logo

Sunday, 20 November 2022 14:12

УКРАЇНА У НАСТУПНІ СТО РОКІВ. ВІЙНА

Олександр Александрович, Цензор.нет, листопад 2022

 

ВІЙНА

 

Головна причина війни РФ проти України цілком зрозуміла після прочитання розділів і додатків про історію і мову. Це війна за ідентичність – істинну і вкрадену. Тому ця війна може закінчитися ніяким не компромісом, а тільки остаточною перемогою однієї із сторін. І тому очевидно, що для українців ця перемога означає не тільки відновлення суверенітету й територіальної цілісности України в міжнародно визнаних кордонах, але й повне знищення РФ. 

 

На такий сценарій треба не просто сподіватися; над ним треба повсякденно й енергійно працювати всіма доступними інструментами. Умовна Московська народна республіка, денацифікована і демілітаризована, позбавлена зброї масового знищення і членства в РБ ООН, має теоретичні шанси за декілька десятиліть перетворитися на більш-менш нормальну европейську державу, увійти до клубу шанованих демократій. Саме таку обнадійливу картину слід просувати перед німцями і французами замість того, щоби слухати їхні облудні теревені про "непринижування Росії".  

Корені цієї фальшивої тези, в принципі, зрозумілі: мовляв, після першої світової Німеччину принизили й покарали, тому вона стала реваншистською; натомість після другої світової їй дали шанс на примирення і відбудову, в результаті чого народився ЕС. Але ж не забуваймо, що Західну Німеччину вмонтували в повоєнний світоустрій вже після Нюрнберзького трибуналу, денацифікації і демілітаризації.

 

Процес денацифікації росіян гостро поставить на порядок денний і питання про їхню колективну відповідальність (не колективну вину, а саме колективну відповідальність). Це буде перший такий випадок морального і політичного осуду всієї нації після другої світової війни, а також його фінансового покарання внаслідок виплати репарацій. 

Крім жаги до перемоги самих українців, які бачимо ознаки того, що Україна таки здолає ворога?

 

Безперечно, допомога всього демократичного світу, нові "ленд-ліз" і "план маршала". При цьому роль Заходу не варто ідеялізувати. Там справді не вірили, що ми вистоїмо в перші дні війни, і тому нічого не робили. А коли побачили силу нашого духу і зброї і готовність боротися за спільні цінності відмінні від "руского міра", то ухвалили для себе внутрішнє рішення, що українці ментально належать до евроатлантичного простору. Вагому роль у переконанні европейців зайняти міцну проукраїнську політику зіграли й постійні погрози і дії Кремля на шкоду Заходу.

 

Ніхто не впевнений, що після України РФ не піде далі, тим паче після останніх ударів по Польщі. Тому підтримка нас – це і захист себе. Зрештою, для циніків вагомим аргументом є і той беззаперечний факт, що в Україну вже вклали і продовжують вкладати чимало західних грошей. Після такого внеску капіталісти навряд чи кинуть нас напризволяще, бо суто прагматично прагнутимуть в майбутньому повернути своє, не важливо за наш чи за російський кошт. У свою чергу українцям не варто почуватися занадто вдячними. Бо це не ми доросли до високих европейських ідеялів, це ми підняли боягузливих европейців на висоту майже зраджених ними тих самих ідеялів.

 

Зрештою, якщо пригадати другу світову, то майже всі европейці тоді доволі швидко лягли хто під Гітлера, хто під Сталіна; а після війни завдяки допомозі Америки так само швидко оговталися й почали будувати ЕС вже без війни і значних конфліктів. Якщо так глибше замислитися, то до нинішньої війни жоден европейський народ вже давно реально не воював настільки запекло ні за свою свободу, ані за европейські цінності, як це зараз роблять Українці.

 

Війна оголила нутро і ставлення всіх европейських країн і народів, бо що ж може бути більш екзистенційним, ніж війна? Вона наочно показала суть европейців, котру мусимо добре пізнати, бо нам же поміж ними далі жити. Картина постає складною і різноплановою.

 

З одного боку, европейські уряди не могли залишитися байдужими до болю України, бо на наш бік стали европейські народи, що засвідчили численні заміри громадської думки. Ми справді бачимо й відчуваємо щиру симпатію, співпереживання, допомогу. Вже той факт, що мільйони Українців за лічені місяці майже безконфліктно влилися в популяції сусідів, свідчить про готовність до такого злиття з обох боків, про близьку ментальність і подібні цінності. Маємо також підтримку фінансову, включаючи безповоротну, гуманітарну і військово-технічну, хоча вона надходить не завжди вчасно і неоднорідно. Тому не можна говорити, що в европейців немає емпатії і що вони нас кинули напризволяще.


З иншого боку, переляк від шантажу ядерною зброєю паралізував волю континенту, який бездієво споглядає масові вбивства, котрим можна було запобігти збройним закриттям неба або власною активною участю у захисті українців від агресора ще від самого початку вторгнення. Те, що вони дають нам зараз, вони категорично відмовлялися давати ще кілька місяців тому. Після такого ганебного паралічу ми маємо повне право затикати їм пельки, щойно вони заїкатимуться про високі европейські ідеяли, яким Україна ще, мовляв, не відповідає.

 

Та обставина, що европейці і пальцем не поворушили, аби розблокувати постачання українського зерна до країн Африки й Азії, теж промовисто говорить про те, що їм начхати на життя і страждання народів поза межами вузького европейського кола. Ця злочинна байдужість ще не раз проявиться в ході майбутніх масових міграцій внаслідок природних катаклізмів. 

Крім того, всім відомі факти корупції европейських чиновників і бізнесів, які вміло використовує московський агресор для роз’єднання континенту й підриву його цінностей. Корені цієї корупції лежать якраз у недосконалій, якщо не сказати злочинній економічній моделі Заходу, тобто в екстрактивному капіталізмі, який не міг жити без російських викопних енергоресурсів і переслідує надприбутки. І допоки Европа і Захід в цілому не поміняють цю економічну модель, доти ми матимемо корупцію, війни та инші злочини і трагедії. Звісно, головний винуватець війни – це Москва, але західні уряди однозначно є співучасниками через свою злочинну бездіяльність, енергетичну залежність і серйозні політичні і безпекові прорахунки.

 

Нарешті, ще один мотив пасивности Европи може бути результатом роздумів про повоєнний устрій, в якому Україна гратиме не останню скрипку. Тобто приціл на те, щоби включати нашу державу в цей майбутній устрій знекровленою і згодною на будь-які моделі допомоги й відбудови.

 

Російсько-українська війна також вкотре засвідчила, що рух людства шляхом невпинного прогресу є нічим не підкріпленим мітом. Так звані цивілізації і варвари не раз мінялися місцями. Після грецько-римської античности було похмуре Середньовіччя; після обнадійливої Весни націй - дві світові війни; після розхваленого кінця історії – радикалізація Ісламу, реваншизм Москви й експансія Пекіна. На жаль, війн буде ще дуже багато.

 

Війна ще більше загострила три й без того тяжкі проблеми – депопуляція, екологічне забруднення і психічне здоров’я населення, які серйозно перешкоджатимуть розвиткові України.

 

Мільйони українських втікачів на Захід і депортованих до мордору – це дуже велика втрата, навіть якщо частина з них забажає або зможе повернутися. Тим паче, що більшість – це діти й працездатні дорослі. Можна лише гадати, який відсоток добровільних або примушених біженців складають українські патріоти або ж невиправні "ватники", але всередині батьківщини принаймні завжди є шанс долучити їх до розбудови нової України, тоді як за її межами їхні зусилля підуть на користь инших держав і народів. Цей колосальний демографічний провал можна буде компенсувати трьома способами: якістю і гартом тих, хто залишився, бумом народжуваности і масовим прийомом мігрантів (але за вищеокреслених лінгвістичних передумов).

 

Жахливі екологічні наслідки війни, особливо хімічне чи радіяційне забруднення, заміновані майже пів України, мертві моря і прісні водойми, вигорілі ліси й поля, стерті на порох населені пункти, обмежений доступ до чистого повітря і питної води – можуть бути вирішені тільки за активною допомогою міжнародного співтовариства із залученням найкращої експертизи і велетенських коштів. Процес очищення триватиме не одне десятиліття. На щастя, природа запустить і власні регенеративні функції, головне їй в цьому не заважати, а правильно сприяти.

 

Нарешті, посттравматичний синдром і букет инших психічних розладів внаслідок війни теж матиме довготривалі негативні соціяльні наслідки і навантаження на медичну та правоохоронну системи.

 

Полегшити загоєння емоційних ран допоможуть два фактори.

 

По-перше, усвідомлення того, що ми все-таки перемогли! Хай і дуже великою ціною. Тобто цього разу це не Голодомор, не Розстріляне Відродження і не Переяславська Рада. Ми нанесли ворогу такого дошкульного удару, після якого він вже може й не оговтатися у звичній для нього звірячій іпостасі. Ясне розуміння цього факту вже саме по собі має колосальний терапевтичний ефект. Тобто наші невимовні страждання були не марні, нашого одвічного ворога вбито якщо не остаточно, то на дуже тривалий час.

 

По-друге, це початок побудови нової України, яка нарешті буде вже не московською, не радянською, не шароварною і навіть не стопроцентним копіпейстом з европейських лекал. Для реалізації цього величного і масштабного проєкту будуть залучені мізки і руки всіх Українців практично в цілодобовому режимі. Кожна і кожен відчують себе причетними. Не буде часу довго зациклюватися на особистих муках і стражданнях, тому що з’явилася чітка і ясна мета, зрозумілий план, належні інструменти, підтримка міжнародної спільноти. Особисте щастя, гордість за себе і своїх земляків, самопожертва і взаємна допомога, довіра до ближнього, звитяга і кмітливість, міцні родинні і соціяльні зв’язки – ці народжені на майданах і загартовані в боях риси стануть визначальними, тривкими і природними для Українців не лише в моменти екзистенційних подій, але й у щоденній праці на благо рідної землі, як би пафосно це не звучало.

 

Власне, ця книга якраз і написана для того, щоби після виснажливої борні ми поринули в яскраве й цікавуще творення. І зараз ми нарешті підходимо з вами до найважливішої частини цієї оповіді, де по цеглинці і пір’їнці почнемо відтворювати Україну…

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles