logo

Wednesday, 16 November 2022 14:36

УКРАЇНА У НАСТУПНІ СТО РОКІВ. ІСТОРІЯ

Олександр Александрович, Цензор.нет, листопад 2022

  

Після прочитаного в Частині І про Cвіт може скластися змішане враження й уявлення про те, яка доля спіткає Україну й Українців у наступні десятиліття. Загалом доречно розглянути чотири магістральні сценарії розвитку подій:

 

  1. Якщо Україна не мінятиметься і якщо кліматичні зміни призведуть до катастрофічних наслідків для людства – України не стане, її розтерзають сусіди і мігранти.

  1. Якщо Україна не мінятиметься, але кліматичні зміни не призведуть до катастрофічних наслідків для людства – Україна стане третьосортною країною ЕС і НАТО, залишиться сировинним придатком континенту і світу.

  1. Якщо Україна мінятиметься і якщо кліматичні зміни не призведуть до катастрофічних наслідків для людства – Україна стане одним із трендсеттерів і лідерів в Европі і світі.

  1. Якщо Україна мінятиметься, але кліматичні зміни таки призведуть до катастрофічних наслідків для людства – Україна матиме шанси вижити у ворожому й загрозливому оточенні завдяки згуртованості нації, доступу до відносно чистого повітря, питної води і здорової їжі на власній території, а також сильному високотехнологічному війську, щоби все це захищати від сусідів і мігрантів.

Ми це детальніше розглянемо згодом, але почати мусимо з розділів про історію, мову і війну.

ІСТОРІЯ 

 

Великий візіонер України Юрій Липа у своїй ґрунтовній трилогії виклав ідею українського імперіялізму. При цьому він спирався на чинники, пов’язані з історією, географією, демографією, культурою, релігією, геополітикою, частково економікою. В останньому розділі, присвяченому розпаду росії, наш славетний земляк робить спробу заглянути в майбутнє, коли Україна врешті скине московське ярмо і постане потужною чорноморською державою, як зараз модно казати – регіональним лідером. Ми вдячні Юрію Липі за ті докладні розвідки у суть етногенези Українців, які дають нам упевненість у тому, що наша нація стоїть на твердій основі. Завдяки таким, як він і йому подібні, ми не маємо права сьогодні, мов сліпі кошенята, запитувати себе про те, хто ми і звідкіля прийшли. Усі наші національні звитяги чи поразки добре занотовані і для уважного читача і патріота є джерелом мудрости й натхнення. 

Менше з тим, один із додатків до книги детально й аргументовано, на основі історичних, археологічних, антропологічних, топонімічних, літописних та инших джерел, аналізує походження Русинів-Українців і московитів-росіян, щоб розвіяти останні сумніви в тому, що ми розвивалися як окремі етноси, щоб підтвердити, що ми далебі не "адін народ".

 

Зауважимо, що Українці можуть легко прожити без асоціації з москвою чи будь-якою иншою столицею. Нам не потрібні зовнішні джерела для енергетичного підживлення, самоідентифікації або самоствердження. А от у московитів із цим серйозний комплекс. Чому так? Щоб осягнути причину, варто звернути увагу на специфіку російської імперії. З одного боку, вона багато в чому схожа на инші минулі імперії: так само пожирає природні ресурси і перемелює людські долі. Проте є одна величезна й аномальна різниця. Инші метрополії зазвичай несли на завойовані землі власну культуру, мову, традиції, звички, релігію, вважаючи себе вищими і цивілізованішими расами, місія яких – освічувати "диких аборигенів". Натомість москва – це, мабуть, єдина імперія у світі, котра на початку своєї експансії зухвало й ганебно вкрала історію, культуру, релігію і частково мову Русинів-Українців, нас самих затаврувавши безбатченками й безхатченками. Цей процес присвоєння чужої ідентичности остаточно оформився у 18 столітті, коли спершу фін петро перший перейменував московське царство в російську імперію без нашої на те згоди, а згодом прусачка катерина друга розпочала процес тотальної підміни ідентиченостей і знищення всього українського. Тому сьогодні панує така плутанина в головах не лише іноземців, а подекуди й самих українців з приводу того, хто кому брат і чи брат взагалі.

 

До речі, московитам зовсім без різниці, яку ідеологію використовувати для підтримання й розширення своєї влади. Тому я згоден з тими аналітиками, котрі вважають радянський період не як щось особливе, що ґрунтується на инших ціннісних чи ідеологічних засадах. Ні, це все той же московський колоніялізм, якому на даному історичному етапі просто стало вигідно подавати себе в иншій обгортці, зокрема як буцімто "виразника устремлінь міжнародного пролетаріяту".

 

Відтак, якщо сьогодні москва відмовиться від історичної й культурної спадщини Києва, всі її екзистенційні скрєпи будуть зруйновані, і за якийсь час російська федерація розсиплеться на дрібні первинні друзки – угро-фінські, татарські, кавказькі, бурятські, якутські і т.д. москва не є самодостатньою. Звідсіля ці тяжкі фантомні болі, ця злоба і сліпа агресія. Звідсіля Маріуполь і Буча. Це докорінно инша, іманентно азійська і первинно кочова цивілізація, яка не має нічого спільного з европейською, слов’янською й українською. Шляхом крадіжки русино-української ідентичности московити притворилися европейцями заради історичного престижу, а пізніше грошей і технологій. 

Марно очікувати на добровільне визнання сусідом своїх помилок. Але ми, Українці, зобов’язані повернути собі вкрадене. Зрозуміло, що в період гарячої фази війни ми не можемо прямо зараз зайнятися перейменуванням країни. Але ми можемо вже нині зробити принаймні два важливих кроки. 

Перше: остаточно й офіційно визначитися з власною правдивою історією. При цьому варто пам’ятати, що правда не обов’язково на стороні задуреної більшости і не завжди посередині. Оце і нашим, і вашим деморалізує найбільше. Правда не в тому, що треба шанувати і червону армію, і УПА; адже червона армія ніколи не воювала за незалежність України. Правда не в тому, що в радянській Україні не все було поганим; просто уявіть собі, яких висот ми могли би досягти, якби розвивалися без радянщини. Правда там, де вона є. 

Не потрібно вигадувати велосипед; достатньо, як усі нормальні сусіди, назвати час московського поневолення України періодом окупації і тимчасового перериву української державности. Так як це зробили балтійці після совєтів або серби після османів і мадярів. Відповідно, справжній День нашої Незалежности можна відзначати, наприклад, від 22 січня 1919 року. 

Проблема української історичної науки не тільки в тому, що над нею тяжіє брехлива московська спадщина, але й у тому, що, на превеликий жаль, небагато істориків професійно володіють іноземними мовами. А для того, щоб відродити справжню історію України, не достатньо і часто навіть шкідливо читати лише сфальсифіковані російські й вітчизняні джерела. Треба зануритися в арабські, тюркські, французькі, німецькі, італійські, литовські, польські, угорські та инші іноземні документи.

 

Звідсіля випливає друге завдання в найближчій перспективі для вітчизняних істориків і дипломатів – активна роз’яснювальна робота за кордоном про справжню історію України, бо її адекватне розуміння нашими партнерами допоможе їм збагнути джерела московської агресії.

 

Це буде дуже важко, бо в чужих народів повно своїх тарганів в головах. Декотрі з них самі є колишніми імперіями а то й колишньою ордою. Їхній старий загарбницький дух прозирає і пробиває крізь товщу европейських цінностей. Їм імперська логіка москви зрозуміла, хоча вони цього публічно ніколи не визнають. Протидіяти цьому можливо таким наративом (і тут знадобиться філігранна робота вітчизняних філософів і дипломатів):

 

По-перше, слід і надалі спиратися на европейські цінності рівноправ’я великих і малих народів безвідносно від історичних перипетій. Бо саме на цьому засновані і ЕС, і НАТО, і саме це дозволяло протягом 70 років відганяти від континенту привид чергової війни.

 

По-друге, мусимо доконечно розвінчати міт про російську імперію, відкривши її справжнє обличчя країни-симулякра, адже це правда! Що не візьми у московитів – у них все крадене, від історичної ідентичности до сучасних технологій і національних страв. Тобто необхідно привселюдно на весь світ інтелектуально витрусити навиворіт і висміяти нашого північно-східного сусіду як клептомана-недомірка, як недоімперію, яка зовсім не рівня тій же Британії, Франції, Нідерландам та иншим колишнім метрополіям. Адже так звана "велика російська цивілізація", розхвалений "рускій мір", "російська культура" є штучним геополітичним конструктом, зшитим білими нитками з наскрізь вкрадених елементів.

 

Натомість одним із справжніх джерел цивілізаційних і культурних процесів у Східноевропейському просторі довгий час була якраз Русь-Україна, яка колись недалекоглядно й добродушно позичила трохи легітимности московським варварам. І сьогодні ми просто повертаємо собі цей цивілізаційний статус, але звісно в рамках рівноправного европейського проєкту. Иншими словами, старій Европі не потрібна звіряча азіатська Росія для збалансування безпекових інтересів континенту. Для цієї ролі чудово підходить мирна демократична Україна з цікавою багатою історією, яка часто й тісно перепліталася з історією инших европейських народів.

 

А щодо українського імперіялізму, дозволю собі не погодитися з Юрієм Липою. Для українців це чуже. На власних етнічних землях ми загалом непогано і мирно інтегруємо чужинців, але нам не властиві загарбницькі інстинкти чи бажання когось повчати. Як казав Шевченко: і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Після перемоги Україна випромінюватиме сильний цивілізаційний дух, який заново відкриє її для світу як унікальну і своєрідну неімперіялістичну культуру.

 

Так чи инакше, в нас иншого шляху немає. Ми вже серйозно просунулися у розкритті і світовому визнанні того, чим насправді був срср і як у ньому жилося українцям та иншим поневоленим народам. Наступним після декомунізації кроком має стати процес деколонізації, тобто демосковізації і дерусифікації. Саме цей процес завершиться розпадом рф і відновленням держави Русь-Україна.

 

Про історію "общєрусского народу" (цю статтю опубліковано ще влітку 2020 році)

Автор виклав своє бачення мови як одного із первнів культурної ідентичности українців. Тепер звернімося до історії. Не всієї, не лякайтесь. Лише тієї її частини, яку мусимо неодмінно й правдиво з’ясувати і включити у підручники для школярів і студентів.

 

***

ЗМІСТ

 

Передмова

 

Вступ

 

Частина І - Світ

 

Екзистенційні виклики людству

Зміни клімату

Надужиток і Нестача

Наука і Псевдонаука

Енергія, Матерія і Ентропія

Економіка і Гроші

Технології

Сільське господарство

Харчування

Здоров’я

Політичний устрій

Право

Релігія

Засоби Масової Інформації

Геополітика

 

Частина ІІ – Україна

 

Історія

Мова

Війна

Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина

 

Частина ІІІ - Прогнози

 

2022-2030

2030-2050

2050-2100

 

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles