Олександр Александрович, Цензор.нет, листопад 2022
МОВА
Цьому розділу теж присвячений окремий і дуже докладний текст. У ньому наводяться багато факторів, які об’єктивно вимагають, щоби в Україні домінувала одна мова і то українська. Найголовніший з них полягає в тому, що українці не повинні допомагати иншим народам шукати сенс їхнього буття.
На додаток слід викласти ще два важливі аргументи на користь цієї тези.
Аргумент перший: Під час війни мова стала вельми дієвим маркером на позначення "свій – чужий", рятуючи життя в буквальному сенсі і в реальному часі. "Запорєбрікі", не здатні вимовити "паляниця" чи "нісенітниця", вичислялися на раз. Диверсанти з російськомовними щелепами плуталися в українській топоніміці і труїлися бабусиними пиріжками й мелітопольською черешнею. А кремлівські пропагандисти, хоч і з ненавистю, але змушені вчити й вимовляти базові українські фрази. Степан Бандера розчулено спостерігає з гробу за стрімкою еволюцією лінгвістичних поглядів своїх земляків і ошелешенням наших ворогів. Гасло "Слава Україні!" стало впізнаваним у всьому світі.
Не випадково і дуже правильно у Збройних Силах України заборонили використовувати російську мову. Адже коли ти розмовляєш мовою ворога, в нього набагато важче стріляти. Така ж доля мусить спіткати цю мову у всіх сферах нашого життя, а найконче у внутрішньополітичному дискурсі.
Якщо глянути ширше, то не варто засмічувати український інформаційний простір й иншими іноземними мовами. Їх потрібно вчити й комунікувати з нашими міжнародними друзями, але не на шкоду рідній. Найголовніше – ніколи не переходьмо на чужу мову, перебуваючи на власній землі, навіть із ввічливости до мирних і приязних туристів. Хай самі вчать українську, роблячи нам приємне.
Нарешті слід визнати, що концепція багатомовности як прояву багатокультурности в межах однієї політичної спільноти виявилася нежиттєздатною. Ця теза спірна і суперечить фундаментальним европейським цінностям, але хто сказав, що ці цінності незаперечні й вічні. Будь-яка держава може бути довговічною, лише якщо в її межах домінує якась одна мова. Саме завдяки мовній єдності вдалося в 19 сторіччі утворити сучасні Італію, Францію й Німеччину з десятків розрізнених племен, графств і діялектів. З цієї ж причини прогнозуємо, що багатомовні країни ніколи не будуть довговічними, даруйте за неполіткоректність.
Зверніть увагу, як непомітно змінилася риторика европейських політиків, коли йдеться про мігрантів; відмашку цьому дала Данія. Тепер, щоб отримати громадянство чи посвідку на проживання в Европі, прибульці повинні не лише втікати із зон стихійних лих чи конфліктів, але й бути готовими і зобов’язаними повноцінно інтегруватися у мовне і соціяльне тло країни, яка їх приймає. Не хочуть або не можуть – їхні проблеми, до побачення. Те саме стосується і сотень тисяч росіян, котрі втікають від мобілізації чи давно мешкають за кордоном. Вони історично не здатні інтегруватися у будь-який не їхній, тобто неросійськомовний культурний контекст. Тому з часом Европа почне їх поступово видавлювати, щоб не "качали свої права" і не затруювали її тіло.
Ще 5-7 років тому такі підходи вбачалися немислимими й нечуваними, бо нібито суперечать правозахисним принципам. Тепер це постає мейнстрімом. Взагалі це дуже добре, що европейці нарешті прозріли й збагнули, що диктатура меншости насправді суперечить принципам демократії.
Це підводить нас до другого логічного аргументу одномовности.
Вже за десяток-півтора років, в умовах посилення природних катаклізмів і водночас продовження депопуляції України внаслідок еміграції й від’ємного приросту населення, надзвичайно гостро постане питання, як стримати величезні натовпи кліматичних мігрантів, які вже реально мільйонами посунуть в Европу з Африки, Близького Сходу і Азії. Одним з магістральних маршрутів очевидно буде й Україна. В якийсь момент цю навалу народу зупинити буде неможливо. Багато з них помчать далі на Захід, але частина забажає осісти на нашій землі. Виникне великий ризик утворення численних і чисельних етнічних гетто й анклавів, які своїми потребами і претензіями, конфліктами з місцевим населенням за недовгий час розтерзають і пошматують Україну зсередини.
Єдине розумне рішення – спробувати їх якимось чином максимально інтегрувати в українське національне тло. Покладатися лише на те, що садок вишневий коло хати і смачна їжа наверне мігрантів до українства, не варто. Враховуючи розмаїту етнічну й расову палітру прибульців, єдиним і потужним інтегратором постає мова. Необхідно від самого початку дозовано дозволяти притік мігрантів, але жорсткою умовою ставити питання про володіння на достатньому рівні українською мовою і знання правдивої української історії. Звісно, що на той недалекий момент, коли настануть ті складні часи, українська мова на території України вже мусить стати панівною.
Читайте статтю "Про питання мови в Україні" тут.
***
ЗМІСТ
Частина І - Світ
Частина ІІ – Україна
Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина
Частина ІІІ - Прогнози