Катерина Прищепа, Тексти, 27.03.2024 

Майже два місяці в Польщі триває протест фермерів, які вимагають від уряду й влади ЄС відмовитися від планів посилення вимог до сільгоспвиробників у межах зеленої політики ЄС, а також установити обмеження, якщо не повну блокаду, на сільгоспімпорт з України. У межах протесту фермери фактично “взяли в заручники” пункти пропуску на кордоні з Україною та завдають серйозного удару по українській економіці. На відміну від решти території Польщі, де акції блокування відбуваються раз на 10–14 днів, кордон з Україною заблокований цілодобово та без перерви. У власних діях фермери покладаються на свій особливий статус у польському суспільстві й свою надзвичайну привабливість як електоральної групи. 

Політична вага фермерів у Польщі ґрунтується на кількох чинниках: їхньому правовому статусі, системі підтримки фермерів і простій величині цієї соціальної групи. 

Згуртована й активна група виборців 

На перший погляд, у структурі польського суспільства фермери не найбільша соціальна група. За останніми оцінками соціологів, вони становлять приблизно 10% населення сільської місцевості й близько 4% населення Польщі. За даними Головного статистичного управління Польщі, на IV квартал 2023 року кількість працівників фермерських господарств у Польщі становила 1,200,000 осіб. 

Якщо припустити, що частина власників або працівників фермерських господарств має членів родини, які там не працюють, але поділяють погляди своїх близьких, може йтися про кілька мільйонів виборців, тобто доволі вагому групу для польської політики. Водночас про фермерів говорять як про доволі гомогенну групу — консервативну зі спільними уявленнями про свої права та соціальний статус.

Виключні права на землю

На відміну від України в Польщі фермер — це не лише рід занять чи професія, це ще й певний правовий статус. Проявляється цей статус у кількох аспектах, найважливішими з яких є пільговий режим сплати внесків на соціальне страхування та привілеї на придбання сільськогосподарської землі. 

Законодавство Польщі фактично визначає фермерство як окремий суспільний стан. Існує цей стан завдяки особливостям функціонування ринку земель сільгосппризначення та прямим згадкам фермерів у кількох фундаментальних для Польщі законодавчих актах включно з Конституцією. Формально в країні діє ринок землі сільськогосподарського призначення, але він дуже суворо обмежений і регульований з метою не допустити скуповування сільгоспземлі іноземцями та представниками великого капіталу. 

Згідно зі статтею 23 Конституції Республіки Польща, ухваленою в 1997 році, “основою аграрного устрою держави є сімейне господарство”. Розвинув це положення ухвалений у 2003 році, напередодні вступу Польщі до ЄС, закон про формування аграрного устрою.

У преамбулі закону прямо заявлено, що його призначення - протидіяти концентрації сільськогосподарської нерухомості. Закон запровадив норму, за якою першочергове право купівлі землі мали її орендарі, дав визначення сімейного господарства і запровадив межі землеволодіння до 300 га.

А страхи перед іноземним капіталом і покупцями з-за кордону були такі великі, що польські переговірники домоглися дозволу на мораторій, який забороняв купівлю сільгоспземлі в Польщі іноземцями на термін до 2016 року. У 2016, коли термін дії мораторію добігав кінця, законодавці посилили норми щодо купівлі землі, запровадивши механізм, за яким ділянку міг купити фактично лише фермер — мешканець громади, на території якої вона розташовувалася, із зобов’язанням обробляти її щонайменше п’ять років.

Ці норми дещо послабили у 2023, збільшивши площу ділянки землі, яку дозволяли купувати не фермерам, до 1 га.

Отже, згідно із законом придбати землю сільськогосподарського призначення в Польщі площею понад 1 га може лише індивідуальний фермер. Звісно, є певні винятки, здебільшого для ситуацій, коли землю купують держпідприємства або коли потрібно придбати ділянку під будівництво стратегічної інфраструктури, як-от енергетичні чи транспортні об’єкти. Землю також можна отримати в спадок від члена родини, який був фермером.

Звідси виникає поняття фермера як правового статусу. За законом, фермер — це особа, яка є власником фермерського господарства і керує ним. Також статус фермера може дістати (і купити землю сільгосппризначення) людина, яка здобула освіту за відповідним профілем або пройшла офіційне платне стажування чи навчання у фермерському господарстві. Також є законодавча вимога щодо того, що новий власник має обробляти землю не менш як п’ять років від моменту купівлі.

Історичні передумови

Більшість нинішніх польських фермерів або їхніх предків отримали землю в результаті двох великих аграрних реформ, які відбулися в Польщі у XX столітті.

У межах першої реформи від 1920 до 1939 уряд викуповував землю у великих землевласників (зменшенню підлягали господарства, площа яких перевищувала 180 га), а також реквізував землі інституцій, пов’язаних з імперіями, до яких належали польські землі до 1918, і створював механізми її пільгової купівлі та програми безплатної роздачі.

Друга аграрна реформа, яку загалом провели між 1944 і 1950, полягала в подальшому перерозподілі сільгоспземлі, яку вилучили вже безплатно у великих землевласників (у приватній власності дозволено було залишити землю особам, що володіли до 50 га землі), а також у розподілі земель на територіях, долучених до Польщі в результаті Другої світової війни.

Було вилучено близько 6,1 млн га земель, із них 3,7 млн на територіях, долучених до Польщі в результаті Другої світової війни. Близько половини з них перейшло в державну власність (зокрема, на них створили польські колгоспи або державні сільгосппідприємства). А решту було розподілено між бідними селянами. З’явилися сотні тисяч нових фермерських господарств до “державної норми” 5 га. Загалом землю отримало 1,100,000 селянських родин.

Хоча на нових територіях Польщі площі фермерських господарств були більшими, ніж на старих (близько 7,5 га), саме цифра 5 га досі є ключовою для польського сільського господарства. За даними Загального сільськогосподарського перепису, проведеного Головним управлінням статистики Польщі у 2020 році, 52% фермерських господарств у країні обробляють землі площею до 5 га.

Серед польських фермерів є й такі, що обробляють і помітніші поля, але вже згадане обмеження 300 га на господарство обійти не можна. Водночас середній розмір угідь одного господарства досить помітно різниться від воєводства до воєводства.

Найменші вони в Малопольському воєводстві — у середньому 4,31 га, а найбільші в колишніх “понімецьких”: Західнопоморському — 32,9 га, Вармінсько-Мазурському — 23,88 га, Любуському — 23,18 га. Окрім більших наділів, які роздавали селянам у соціалістичний Польщі, свою роль тут відіграла й приватизація державних сільгосппідприємств у 1990-х роках, яка вивела на ринок додаткові землі.

Економічно-соціальні наслідки

Площа оброблюваних земель безпосередньо визначає економічну життєздатність господарства, а ще є індикатором перспективи його розвитку. Згідно з результатами вибіркового опитування 2023 року “Польське село” лише 1,7% власників господарств площею до 5 га заявили, що доходів, які вони отримують із них, їм достатньо. Ще 23,9% заявили, що швидше можуть утриматися завдяки своєму господарству.

Серед господарств площею від 5 га до 10 га таких було 6,5% і 36,4%. А ці дві категорії разом становлять понад 70% усіх господарств у Польщі. Водночас у 2023 році 23% власників фермерських господарств заявили, що працюють і поза своїм господарством. Цей показник нерівномірний для різних вікових груп фермерів. Найбільше таких було в наймолодшій віковій групі до 34 років. Серед молодих фермерів додаткову роботу мали 33%.

Власники малих господарств часто також мають гіршу освіту чи гірші навички, що не дає їм змоги скористатися додатковими джерелами фінансування. За даними авторів звіту “Польське село. Звіт про стан села” за 2020 рік, саме представники великих господарств змогли отримати додаткові кошти (окрім безпосередніх доплат на оброблюваний гектар землі) з різних програм ЄС на підтримку сільського господарства.

Йдеться про пільгові кредити чи гранти на зведення додаткових господарських будівель, закупівлю додаткового обладнання тощо. Найбільше таких господарств на заході Польщі. У західних воєводствах Західнопоморському, Вармінсько-Мазурському, Любуському, Поморському, Опольському та Нижньосілезькому більшість сільськогосподарських угідь зосереджена в господарствах площею понад 50 га.

Таким чином, польське законодавство сприяє “консервації” фермерського стану. Оскільки землю придбати досить важко, фермерство є підкреслено спадковою справою. Окрім того, розміри фермерських господарств лишаються дуже малими, що утримує кількість фермерів на доволі високому рівні.

Окремий соціальний захист

Окрім прав на купівлю землі статус польського фермера доповнює наявність окремої системи соціального страхування. Соціальним захистом і пенсійним забезпеченням фермерів у Польщі займається окрема структура — Каса сільськогосподарського соціального страхування (KRUS).

Ставки соціального та пенсійного страхування для фермерів нижчі, ніж для індивідуальних підприємців чи найманих працівників. Станом на 2024 рік фермер платить 180 злотих на квартал у межах соціального страхування та 429 злотих у межах пенсійного, разом 203 злотих на місяць.

Для індивідуального підприємця (аналог ФОП) ставки внесків залежать від рівня доходів і становлять не менш як тисячу злотих на місяць. А для найманого працівника ставка пенсійного страхування становить 9,76% зарплати, які заплатять і працівник, і роботодавець. Окрім того, працівник заплатить 9% доходу на медичне страхування. А ще він і роботодавець сплатять кілька менших внесків у фонд безробіття чи страхування на випадок тимчасової непрацездатності.

Щоб сплачувати внески до KRUS замість загальнодержавної системи соціального страхування ZUS, особа повинна мати статус фермера або помічника фермера. Фермер — це людина, яка є власником або співвласником фермерського господарства, що обробляє від 1 га землі. Помічник фермера — особа, найнята фермером на роботу для виконання допоміжних функцій у господарстві (наприклад, допомога в збиранні овочів).

На кінець 2023 року до KRUS сплачували внески 1,042,000 осіб. При цьому статус фермера та відповідне страхування через систему KRUS не виключають можливості для особи отримувати дохід від найманої праці поза фермерством, але значно зменшують витрати на соціальне страхування із цих додаткових джерел доходу.

Отже, фермери є доволі привабливим виборчим активом для кожної політичної партії, але вони також мають уявлення, які підтримують система державних органів та законодавство, про свою особливу роль у суспільстві та досвід отримання пільг. Тому боротьба за голоси фермерів завжди пов’язана з апелюванням до їхнього особливого значення в суспільстві. При цьому віднедавна коло партій і політиків, зацікавлених у голосах фермерів, помітно збільшилося.

Фермери в поточній політиці

Традиційно головним представником фермерів у польській політиці була Польська селянська партія (PSL). Але партія “Право і Справедливість” (PiS) протягом своїх двох каденцій в уряді провадила доволі активну політику переманювання селян до свого електорату. Окрім того, у боротьбу за голоси фермерів стали включатися й інші політсили.

Певний перелом у ставленні основних політичних сил до фермерів полягав у тому, що на парламентських виборах 2023 року навіть "Громадянська коаліція", яка традиційно орієнтувалася на центристських і ліберальних міських мешканців, також вирішила боротися за голоси фермерів.

У результаті в передвиборчих списках ГК опинився фермерський активіст Міхал Колодзейчак, який, до речі, свого часу починав політичну активність як кандидат на місцевих виборах від ПіС.

За результатами виборів Колодзейчак став віцеміністром сільського господарства та розвитку села, а на додаткове визнання його агітаторської цінності Дональд Туск свою виборчу кампанію до місцевих органів влади розпочав 16 лютого 2024 із зустрічі в містечку Моронг у Вармінсько-Мазурському воєводстві, де він у товаристві Колодзейчака вислухав вимоги фермерів і висловив їм свою підтримку.

Окрім загальної привабливості фермерів та їхніх родин як електоральної групи поведінку уряду та політиків визначає громадська думка в суспільстві загалом. За результатами опитування Центру досліджень громадської думки (CBOS), опублікованими минулого тижня, 52% поляків абсолютно підтримують протести фермерів, а ще 29% радше підтримують.

Водночас, що не менш важливо, серед прихильників польських парламентських партій рівень підтримки протесту фермерів (безумовної або часткової) становить щонайменше 60%. Серед прихильників сумнозвісної тепер в Україні партії “Конфедерація” ця підтримка становить узагалі 100%.

Серед прихильників ПіС рівень підтримки протесту фермерів сягає 96%, серед прихильників партій правлячої коаліції коливається від 85% для об’єднання “Третій шлях” (партія “Польща 2050” нинішнього спікера Шимона Головні та Селянська партія) до 63% для Громадянської коаліції та 60% для Лівиці. Нагнітання інформаційного тла довкола аграрного імпорту з України, яке поєднувало емоційні заклики з численними випадками дезінформації чи перекручувань, тут відіграло не останню роль.

Емоційні наративи

Дискусії довкола імпорту сільгосппродукції з України поширюють низку емоційних і часто неточних наративів. Вони лягають у сприятливий ґрунт. У Польщі вже не один рік відбуваються кампанії, які пропагують купівлю продуктів місцевих фермерів. Одним зі стабільних елементів таких кампаній є наратив про здорові та високоякісні польські продукти. Тому навіть продукти з інших країн ЄС польські споживачі можуть зараховувати до категорії менш якісних. Особливо така поведінка притаманна споживачам старшої вікової групи.

Окрім загального наративу про якість польської їжі низка скандалів та відвертих інформаційних маніпуляцій щодо імпорту зерна з України в 2023–2024 роках створила для масового споживача враження, що весь імпорт із України потенційно небезпечний для здоров’я.

Доклався до цього й скандал з імпортом так званого технічного зерна з України. У публікаціях польських ЗМІ українське зерно часто представляли як таке, що за визначенням не придатне для споживання, а ситуацію описували так, ніби технічне зерно становило переважну частину імпорту з України.

Окрім того, після початку протестів фермерів у профілях активістів, пов’язаних із партією “Конфедерація”, з’явилися відео, які показували вагони з прілим зерном, із коментарем про те, що це зерно, яке намагались імпортувати до Польщі вже у 2024 році.

Насправді на відео було зерно у вагонах, які застрягли на польському кордоні після запровадження із сьогодні на завтра польським урядом ембарго імпорту з України у квітні 2023 року. Зерно, призначене для польського ринку, не змогли через ембарго розмитнити, назад його також ніхто не повіз, і кілька десятків вагонів уже майже рік стоїть на бічних лініях у прикордонних регіонах Польщі, а віднедавна слугує реквізитом для нових відео.

До того ж часто використовується аргумент про суворі вимоги до сільгосппродукції в ЄС порівняно з тими, які існують в Україні. І якщо правдою є те, що на території ЄС заборонені деякі пестициди, які дозволені в Україні, то серед аргументів проти харчових продуктів з України можуть бути заяви про те, що начебто в Україні пестицидів та інших засобів використовують більше, ніж у Польщі.

Навіть прем’єр Польщі Дональд Туск в одному з коментарів повторив цю тезу. Тим часом офіційна статистика Продовольчої програми ООН це заперечує. За даними ООН, станом на 2021 рік польські фермери використали втричі більше пестицидів, ніж українські (хоча польські виробники далеко не лідери за цим показником у ЄС; їх значно випереджає більшість країн Євросоюзу).

До того ж згідно з експортними правилами ЄС українське зерно перевіряється на кордоні на відповідність європейським нормам, і те, що не відповідає нормам, кордон не проходить.

Ще одним популярним наративом є твердження, що сільське господарство в Україні здоміноване олігархами й транснаціональними корпораціями. Навіть у розмові з представниками великих ЗМІ часом доводиться нагадувати, що в Україні є понад 100,000 малих фермерів, а також існують середні та малі агрофірми.

Просуваючи наратив про те, що весь аграрний сектор в Україні належить маленькій купці людей чи корпорацій, політики створюють враження моральної правоти блокади. Конкуренція з українським аграрним імпортом представляється як боротьба Давида з Голіафом. Цей наратив, як можна зрозуміти, поглянувши на статистичні дані щодо польських господарств, ґрунтується на маніпуляції реальними фактами.

Польські фермерські господарства малі навіть порівняно з одноосібними чи малими господарствами в Україні, які можуть обробляти десятки, якщо не сотні гектарів землі.

Переклад листівки: СТРАЙК ФЕРМЕРІВ

Чому ми протестуємо

1. Зелену угоду та пакет Fit For 55 НА СМІТНИК

Зараз ЄС наказує нам вилучати з обробітку 4% наших полів, у 2030 році ця частка має вже становити 10%. Запроваджуються різні обмеження на виробництво рослинної та тваринної продукції. Ця політика завдає удару по кожній галузі економіки! Обмежать твої права заборона автомобілів із двигунами внутрішнього згоряння, примусова термоізоляція будинків, величезні рахунки за електроенергію!

2. Стоп продуктам з-поза Євросоюзу !

До Польщі потрапляють мільйони тонн зерна, ріпаку, цукру та інших споживчих товарів, які виробляють БЕЗ ДОТРИМАННЯ стандартів ЄС. Це знищує виробництво у нас на батьківщині. Там використовують ЗАБОРОНЕНІ в ЄС пестициди! Відкриття кордонів підтримує агромільйонерів, а не українських селян!

Окрім побоювань щодо якості імпорту з України й страху перед українськими агрогігантами серед аргументів на користь блокади кордону є теза про те, що, попри заборону польського уряду, імпорт зерна з України начебто не припиняється.

Начебто вантажівки, які за документами прямують до Литви чи Латвії, масово розвертаються одразу за польсько-литовським кордоном і їдуть назад до Польщі. Ці переконання досі поширені. Повторював їх і віцеміністр Міхал Колодзейчак, попри те що згідно з його ж заявами документальних чи інших підтверджень цих тез поки що не знайшли.

З огляду на результати опитувань та загалом на розподіл передвиборчих симпатій можна стверджувати: навіть якщо протести фермерів включають елементи “розширення” меж законності, як, наприклад, блокування в’їзду до Польщі вантажівок із сільгосппродукцією, навіть якщо вона має йти транзитом у треті країни, як це відбувається на пропускному пункті Гребенне, чинний уряд схильний буде закривати очі на самовільні перевірки документів водіїв, які проводять блокувальники кордону, принаймні до завершення виборчого марафону.

А більшість польських виборців про це не дізнаються, бо про деталі блокади на кордоні, на відміну від протестів на решті території країни, польська загальнонаціональна преса інформує мало. Найближчим часом у Польщі відбудуться два великі голосування. Вибори до органів місцевого самоврядування заплановано на 7 квітня, а 9 червня відбудуться вибори до Європарламенту.

Відлуння в українському інфопросторі

Цікаво, що в українському інфопросторі поширюються тези, які перегукуються з тими, які поширює “Конфедерація”, наприклад, про те, що невідомі бариги скупили зерно задешево й продали його в Польщі з космічними прибутками.

Ми визначили, хто запустив цей допис і як він поширювався. Першим його опублікував акаунт у фейсбуці, що позиціонується як критик чинної влади.  Далі він пішов у розкрутку. Ми на нього звернули увагу, бо він часто траплявся нам на очі. 

18 вересня 2023, коли з’явився пост, Зеленський мав зустрітися з президентом Польщі Дудою в Нью-Йорку (зустріч не відбулася). Кінець грудня — зняття та відновлення блокади в пункті пропуску Дорогуйськ, там місцева влада відкликала дозвіл на протест перевізників, але потім суд знову дозволив. Останній пік — початок масштабної блокади польськими фермерами доріг у Польщі й українського кордону.

Тобто ми бачимо, як хтось проводить інформаційну кампанію в українському інфопросторі. І ця кампанія прив’язана до подій у Польщі. Оскільки блокада вигідна Росії і лише вона має можливості проводить такі скоординовані інформаційні кампанії, то в цьому випадку й підозра падає на неї.

І це привід замислитися й дослідити, якою мірою російська дезінформаційна машина може впливати й на внутрішньопольський дискурс. Про проросійськість “Конфедерації” пишуть багато. Але бачимо, що вигідні Росії тези поширюють й адекватні політики та впливові медіа.

Кремлівська пропаганда спрямована на те, щоб використовувати наявні в країні цілі дискурси у своїх цілях, підносячи певні аргументи у вигідному для Росії світлі. “Хороша” дезінформація — це та, яка використовує наявні упередження, і такою дезою хочеться поділитися. Схоже, у цьому випадку росіяни знайшли вразливу ланку в загалом антиросійській Польщі — фермерів — і почали вживлювати свої інтерпретації у звичні для них тези й грати на їхніх страхах перед українською конкуренцією.

Найближчі вибори

Вибори до органів місцевого самоврядування відіграють важливу роль. Традиційно контроль над місцевим бюджетом з боку партій певної ідеології має практичне значення для населення. Наприклад, ліберальніші міста можуть субсидувати для своїх мешканців програми репродуктивної медицини. Окрім того, сеймики воєводств (відповідник обласної ради в Україні) відіграють важливу роль у розподілі коштів із фондів ЄС. Вони ухвалюють рішення про розподіл дотацій.

Але цього року місцеві вибори набули в Польщі додаткової ваги. Для партії “Конфедерація”, яка “недовиконала” свій план за кількістю місць у парламенті, набравши трохи більше ніж 7% голосів замість прогнозованих 15%, це шанс реваншу та підвищення свого престижу завдяки високим результатам в окремих регіонах.

У цієї партії найвищий рівень підтримки саме в прикордонних з Україною регіонах. Для Громадянської коаліції та прем’єра Дональда Туска місцеві вибори є способом підтвердити, що часи урядування ПіС остаточно минули, закріпити свій виборчий успіх 2023 року. Для “іменної” партії “Польща 2050” Шимона Головні це спосіб розширити свою присутність у польській політиці.

Партію “Польща 2050” було зареєстровано у 2021-му, її участь у парламентських виборах 2023 року — це перший крок до національних органів влади. І тепер партія прагне здобути присутність у місцевих органах влади. Окрім того, результати цьогорічних виборів можуть стати трампліном для її лідера Шимона Головні до участі в президентській кампанії 2025-го. Головня вже був кандидатом на президентських перегонах у 2020-му, але в другий тур не пройшов. Політичні оглядачі переконані, що він хотів би спробувати позмагатися за посаду президента ще раз.

З огляду на все сказане вище, а також на важливу роль Європарламенту в затвердженні політик ЄС не менш важливими будуть і вибори до нього. Оскільки фермери окрім імпорту з України протестують і проти зеленої політики ЄС, “каналізувати” їхні настрої в голоси на виборах матимуть бажання всі основні гравці. Це дає підстави вважати, що блокада кордону триватиме щонайменше до виборів до Європарламенту, які заплановано на початок червня 2024 року.

Але навіть після виборів можливості імпорту української сільгосппродукції до Польщі будуть обмежені. Єврокомісія станом на сьогодні обговорює пакет обмежень (фактично повернення імпортних мит) на чутливі продукти, імпортовані з України (ті, за якими українські виробники найбільше конкурують із європейськими та, зокрема, польськими). Окрім того, аграрна тема стане однією з найважчих у процесі переговорів про вступ України до ЄС. Натомість завдання, яке потрібно виконати найближчим часом, — домогтися розблокування українсько-польського кордону та запровадження механізмів, які запобігли б повторенню таких блокад.

Орест Зог, Тексти, 10.07.2017

Передача землі має відбуватися швидко. Основною причиною провалу аграрної реформи у В’єтнамі і, як наслідок, перемоги комуністів, були зволікання з передачею землі – великі французькі землевласники домоглися перехідного періоду в 4 роки. Земельне питання і бідність села породжує політичну напругу. Згадайте за кого голосували українські злиденні селяни: спочатку за КПУ, потім за Соцпартію Мороза, далі за Тимошенко, тобто деструктивні сили, які загрожують самому існуванню України. Правильна земельна реформа повинна дозволити заробляти селянину, не менше ніж міському жителю.

Що отримаємо?

Заяв і суджень, висловлених як на підтримку, так і проти земельної реформи, дуже багато. Втім, якщо спробувати оцінити не кількість, а якість аргументів , які наводять прихильники земельної реформи та запровадження вільного продажу землі (про аргументи противників говорити нема сенсу – це або клініка, цікава хіба що психіатрам, або банальна політична маніпуляція – інструмент боротьби за владу), то виявляється, що аргументів майже і нема. Говорять що:

Землю треба продавати, бо ринок землі вже де факто існує (гм, так навіщо щось міняти?). Бо це вимога МВФ і Заходу (справді? І що?).

Бо тоді до України прийде іноземний інвестор (у аграрній галузі дефіциту іноземних інвесторів якось не спостерігається).

Бо потрібно якомога менше державних обмежень (скандинавські країни роблять навпаки, і це чомусь працює). Тощо, тощо, тощо.

Тобто, виглядає так, що ініціатори земельної реформи в Україні (і в першу чергу, політики, від яких залежить, чи буде вона ухвалена, і в якому вигляді) інтуїтивно відчувають, що пора завершувати із соціалізм ломі запровадити нормальний ринко землі, але самі не мають чіткого бачення, чого ми усі досягнемо після введення ринку землі, тобто до чого має призвести реформа і який результат забезпечити.

«Думали як краще, а вийшло як завжди», - знову наступаємо на ці граблі?

Існує логічний та ефективний спосіб перевірки, до яких наслідків призведе і якими ризиками загрожує та чи інша фундаментальна ініціатива. Для цього слід подивитися, хто вже робив щось подібне раніше, і чим ці дії завершилися.

Український досвід для азійського успіху

Чи відбувалися у актуальному для нас історичному періоді масштабні аграрні реформи, пов’язані зі зміною власності сільськогосподарських земель? Так, відбувалися. Їх було проведено після Другої світової війни в країнах Азії (найпоказовіші приклади – це Японія, Південна Корея і Тайвань).

Зміст цих реформ, відомих як «зелена революція», полягав у ліквідації традиційної для цього регіону орендної моделі сільського господарства. За якої земля належала поміщикам, які самі її не обробляли, а здавали в оренду безземельним селянам – як правило, по грабіжницьких цінах.

Наслідком було неефективне виробництво (навіщо старатися, якщо половину врожаю доведеться віддати), перманентна загроза голоду, і гостра соціальна несправедливість - підґрунтя для суспільних збурень, аж до лівих партизанських рухів і революцій.

Головним ідеологом азійської аграрної революції був наш земляк, економіст і фахівець із сільського господарства Вольф Ладежинський з Черкащини. У 1921 році він з родиною емігрував до США, рятуючись від комуністів. І цей драматичний досвід дав Ладежинському розуміння того, наскільки важливим є земельне питання , і до яких наслідків може призвести земельна несправедливість . Про це він відверто писав у своїх статтях та листах:

«Я народився в Україні, південно-західному регіоні Росії. Україна була найбагатшою областю Росії на той час, і моя родина володіла значними земельними площами, і також мала кілька млинів. Та попри багатство цього регіону, більшість українських селян була дуже бідною, бо земля головним чином була в руках великих землевласників, таких як мій батько та дід. …

У листопаді 1917 вибухнула нова революція, під проводом Леніна. Він заявив, що селяни можуть забрати собі землю великих землевласників. Солдати негайно відгукнулися на цей заклик Леніна і залишили фронт. Земля була порівну поділена, і її віддали цим солдатам, а власність моєї родини була повністю ліквідована.

Ви знаєте, що Україна була частиною Росії. Але український народ радикально відрізнявся від росіян – у звичаях, мові та культурі. Втім, попри ці відмінності, українці підтримали більшовиків, бо ті дали їм землю. В такий спосіб Ленін отримав величезну армію прихильників».

Як бачимо, крім економічного, Ладежинський звернув увагу на ще один важливий аспект земельної реформи – політичний. Розподіл землі усуває соціальну несправедливість, яка служить живильним середовищем для повстань та революцій. І досвід азійської аграрної реформи це теж продемонстрував:

країни, які успішно її провели, майже не мали проблем з різноманітними лівацькими партизанськими рухами, основу яких складали зубожілі селяни. Натомість країни, де реформа була зірвана або проведена повільно, платили за це десятиліттями партизанських воєн і тисячами жертв.

У другій половині 1940-х, після поразки Японії, Ладежинський у складі окупаційної влади США отримав завдання реформувати сільське господарство Японії. Головним інструментом стала конфіскація земельних ділянок у великих власників, поділ її на маленькі ділянки (до 5 гектарів) і передача у власність селянам, які на ній працювали.

Таким чином замість аграрної системи «поміщик-безземельний наймит» виникла нова – дрібних землевласників. Був створений цілий клас малих фермерів.

Головна ідея «зеленої революції» у Азії полягала в тому, щоб передати право володіти землею МАЛИМ ЗЕМЛЕВЛАСНИКАМ. Це створило ідеальну конкуренцію.

І там, де її було проведено, країни отримували потужне економічне зростання, водночас усуваючи тисячолітні проблеми, пов’язані з визискуванням безземельних селян. Перехід до дрібного сільського господарства у Японії та на Тайвані в перші 10-15 років забезпечив приріст урожайності від 50 до 75%. Уперше за сотні років перестала існувати загроза голоду для мешканців цього регіону. Селяни почали багатіти. Зрештою доходи селян зрівнялися з доходами містян.

Завдання реформи 

Наведемо перелік основних завдань, яких досягла азійська аграрна реформа, - звертаючи увагу на те, чи релевантні вони для нинішніх українських реалій.

Підвищення рівня життя сільського населення, ліквідація неефективних по формі і експлуататорських по суті економічних взаємин. Це була найважливіше завдання у Японії, де безземельні селяни протягом століть визискувалися поміщиками-землевласниками.

Завдяки реформі колишні наймити отримали перший в своєму житті реальний актив – землю. В Україні ця проблема була такою ж актуальною сто років тому – в умовах, які описував Вольф Ладиженський. Зараз це питання не стоїть настільки гостро – поки що. Але воно неминуче загостриться. Із збільшенням ролі сільськогосподарського виробництва в економіці й експорту аграрної продукції в зовнішньоекономічній діяльності активізуються конфлікти навколо контролю над земельними ресурсами.

Вже по всій країні у навколо земельних конфліктах б'ються приватні мікро-армії, найняті «новими поміщиками», - просто як у Філіппінах. Далі буде гірше, і цьому треба класти край. 

В Китаї земля селянам також не належить, вона у них у довгостроковій оренді. З розвитком промисловості японські селяни продали свої ділянки під заводи і забезпечили пристойне життя багатьом поколінням своїх нащадків. А що у Китаї, де селянин не має права продати свою землю? Те, що буде і в нас. Із розвитком промисловості і ростом цін на деякі земельні ділянки місцеве партійне керівництво почало розривати договори оренди, забирати землі і за хабарі передавати її промисловцям.

Селянам виплачували компенсацію, якої вистачало на річну порцію рису фермера. Не сумнівайтеся, в разі економічного буму головний ґешефт від продажу землі під якийсь завод отримає агохолдинг, який де-факто володіє чужою землею (орендує у селян) , останнім дадуть пару додаткових мішків зерна. Юристи знайдуть схеми, як це оформити. Бо не маючи права продажу селянин не контролює свій актив.

Підвищення продуктивності сільського виробництва. Тут ідеться про дві речі: 1) показники врожайності сільськогосподарських культур; 2) зниження затрат на їхнє виробництво.

Важливий момент: продуктивність виробництва та прибутковість агрохолдингів – не тотожні поняття. Так, за логікою, великі сільськогосподарські підприємства мають бути найбільш зацікавлені в зростанні врожаїв – адже це означає збільшення продажів. Насправді ж вони першочергово зацікавлені в ЗРОСТАННІ ПРИБУТКІВ.

І неодноразово траплялися ситуації, коли агрохолдингам було вигідніше працювати на дефіцитному ринку, де менші врожаї означали вищу ціну, і можна було більше заробляти, менше вкладаючись у вирощування продукції.

В українських умовах питання збільшення продуктивності аграрної галузі – одне з найбільш актуальних. І не треба сподіватися, що великі агрохолдинги його вирішать, так би мовити, автоматично. Рано чи пізно пріоритетність прибутків над збільшенням врожаїв дасться взнаки.

Створення робочих місць, припинення прихованого безробіття.

У Азії після Другої світової війни існував надлишок робочої сили на селі. Землі на всіх не вистачало, а ті, хто брав її в оренду, не мали жодного сенсу максимально вкладатися в працю: адже її плоди все одно присвоїв би орендар.

При цьому сільське господарство - чи не єдине виробництво в світі, де ручна праця дозволяє збільшити продуктивність (не секрет, що зі звичайної присадибної ділянки її власники можуть отримати в рази більший врожай, ніж мають агрофірми на великих полях - завдяки по суті індивідуальному догляду за кожною окремою рослиною).

Аграрна реформа дала роботу всім цим рукам - на невеликих по промислових мірках ділянках у один-два гектари працювали десятки членів родин.

В Україні існує інша по формі, але аналогічна по суті проблема - приховане безробіття. Абсолютна більшість селян живе з присадибних ділянок. Правильна аграрна реформа дасть можливість тим, хто цього бажає, розширити межі приватного городу, і завдяки цьому отримати справжню, а не "присадибну" зайнятість. І навпаки - якщо вони втратять шанс отримати землю за межами власного обійстя (бо її вже зайняв великий агрохолдинг або придбав "новий поміщик"), то рівень безробіття (а отже, і зубожіння) селян зростатиме.

Створення стійкого товарного попиту для «міських» галузей – від сільськогосподарського машинобудування та енергетики до продажу споживчих товарів. У Японії Хонда й Тойота починали з дешевих транспортних засобів для "нових фермерів" - які, своєю чергою, створили цей сегмент попиту. Для України поява такого попиту може стати саме тим прискорювачем економіки, який так довго намагаються знайти ініціатори реформ.

Збільшення експортного потенціалу країни. Завдяки збільшенню продуктивності сільського виробництва азійські країни спочатку звільнилися від необхідності імпортувати продовольство, а потім почали нарощувати експорт. Ключове значення для успіху цього компоненту реформ мала державна підтримка. Ті, хто працював на експорт, отримували дешеві кредити, пільги від держави, інформаційну та адміністративну підтримку тощо.

Зниження політичної напруги. Це питання неодноразово згадував Вольф Ладиженський у своїх статтях. Апелюючи до посадовців, відповідальних за здійснення пропонованої ним аграрної реформи, він наводив як приклад успіх радянської влади – яка змогла втриматися тільки тому, що дала селянам землю. І навпаки, Тимчасовий уряд Керенського і Білий монархістський рух або зволікали з вирішенням цього питання, або чинили спротив. Через що і ті, і інші зазнали поразки від більшовиків.

Згадайте за кого голосувало злиденне українське село протягом незалежності. Спочатку за КПУ, потім за Соцпартію Мороза, потім за Тимошенко, тобто за деструктивні сили, які загрожують самій державності.

Соціальні ліфти. Завдяки аграрній реформі селяни почали багатіти - це дало їм змогу дати дітям кращу освіту,зробити кар’єру і т.д. Як наслідок, чимало представників вищих владних кіл у Японії чи Південній Кореї є вихідцями з селянських родин. Це той досвід, який слід запозичити й Україні.

Повернення куркуля

- тобто багатого селянина, який має дохід нарівні, умовно кажучи айтівця. Головною метою і головним критерієм успішності майбутньої аграрної реформи має стати ріст добробуту селян.

У них повинен з’явитися реальний актив - власна земля. Усі, хто хочуть на ній працювати, повинні мати змогу купити землю по адекватній ціні в умовах ринку, де існує значна пропозиція. Аналогія вже не одноразово наводилася: ринок житлової нерухомості. Квартири коштують по-різному, мають різну площу і якість, ціни на них можуть зростати чи падати – але в будь-який момент часу будь-який громадянин може вільно і безперешкодно оцінювати, скільки коштує квартира в тому чи іншому регіоні, і має змогу вільно її купити чи продати.

Громадянин України, який вирішив стати фермером, повинен мати змогу оцінити пропозицію, яка є на ринку землі, порівняти ціни і вибрати те, що йому підходить. Точно так само, як це робить українець, який вирішив придбати квартиру чи будинок.

Як цього досягнути? В першу чергу, потрібна реальна оцінка земельних паїв і формалізація їх у натуральній власності, з обов’язковим визначенням меж для всіх земельних ділянок, кадастрових номерів тощо.

Це дасть інформацію про те, скільки реальних власників землі є в Україні, і які саме ділянки їм належать (два паї площею під 6 гектарів, які моя бабуся, царство їй небесне, продала ще в 1990-х, перебувають у чиємусь користуванні – хоча формально право власності на цю землю не могло змінитися). Так само має бути визначений статус незатребуваних паїв – земельних ділянок, власники яких померли, а нащадки не оформили їх як спадщину. За різними оцінками, таких паїв близько третини.

Критично важливо встановити ліміт площі земельної ділянки, яка може перебувати у власності одної фізичної особи. Імовірно, що верхня межа у 2-5 гектарів, який запроваджували в Азії, в українських умовах є замалою – у нас нема дефіциту орних площ, особливо на фоні скорочення населення.

Середньостатистичний розмір сільськогосподарського паю в Україні – близько 4 гектарів. Неважко порахувати, що урядова пропозиція аграрної реформи – 200 гектарів максимум у приватній власності - де факто означає, що один приватний землевласник зможе нагромадити земельний ресурс, еквівалентний 50 земельним паям. Це забагато, і цифру в 200 га слід відкоригувати в сторону зменшення. Якою має бути максимальна площа – 5 гектарів, 10, 20 чи 50 – це предмет окремого вивчення і окремих дискусій.

Наступна важлива умова - відсутність штучних обмежень щодо права селян продавати свої ділянки. Якщо цього не зробити, замість вільного ринку землі отримаємо чергову модель «тіньової приватної власності» - коли колгоспна земля номінально розпайована і не продається через мораторій, а насправді більшість паїв уже перебуває в номінальній приватній власності агрохолдингів. Власність має бути власністю. Відповідно, компромісна пропозиція запровадити "квазівласність" у формі продажу прав оренди має бути відхилена.

Обмеження великих агрохолдингів. І взагалі варто замислитися чи вони нам потрібні чи в результаті реформи вони мають зникнути? Навіщо нам після металургійних олігархів аграрні?

Як мінімум їм слід заборонити користуватися землею селян. Залишається ще чимало державної землі та паї без власника.

У азійської аграрної реформи була принципова умова, від якої залежала її успішність. А саме – нові приватні власники земельних ділянок не могли змогу здавати їх в оренду колишнім власникам. Там, де на це закривали очі, більшість селян дуже швидко – і за безцінь - втрачали землю, а потім знову йшли працювати найманими робітниками.

Передача землі має відбуватися швидко.

Так, основною причиною того, що у В’єтнамі, де аграрну реформу також курував Ладиженський, вона була малоуспішною, називали зволікання з передачею землі – великі французькі землевласники домоглися перехідного періоду в 4 роки, що помножило на нуль ефект від швидких змін.

Земля – це капітал. Власник землі може отримувати під неї позики. У нього виникає потреба купувати транспорт і сільськогосподарську техніку – що створює попит для машинобудування. Він матиме змогу долучитися до експортної діяльності. І тут обов’язкова участь держави - саме вона повинна забезпечити підтримку як орієнтованого на село промислового виробництва, так і експортних ініціатив малих фермерів.

Дефіцит техніки не становить непереборної проблеми. По-перше, як вже зазначалося, на початкових етапах брак технічних засобів у малому господарстві компенсується наявністю додаткових трудових ресурсів на одиницю площі. По-друге, пропозиції на ринку малої механізації зараз значно вищі, ніж півстоліття тому, під час азійської "зеленої революції".

Тут теж має бути допомога держави – у кредитуванні закупівлі технічного обладнання, і сприянні появі сільськогосподарських кооперативів із «спільним» технічним парком, сервісним обслуговуванням тощо.

Є думка, що велике виробництво більш ефективне – малі й середні господарства не можуть із ним конкурувати за собівартістю продукції.

Насправді це не зовсім так. Сімейні фірми Тайваню, наприклад, забезпечували вищу врожайність цукрової тростини, ніж великі плантації – до переваги у 50%. Дійсно, великі агрогосподарства, які мають у користуванні тисячі гектарів землі, мають нижчу собівартість – але якщо мова йде про монокультури (і то не завжди це так – є численні приклади того, як малі ферми отримували значно більші врожаї цукрової тростини, ніж великі плантації.

Втім, малій фермі, власники якої мають 2-10 гектарів, аж ніяк не обов’язково змагатися з великим агрохолдингом у вирощуванні пшениці чи кукурудзи – бо прибутковість овочевих чи ягідних культур (особливо тепличних) може бути вищою в рази. І тут теж слід врахувати роль держави - вона повинна забезпечити умови, за яких власник невеликої ферми має змогу продати свій товар – і не наразитися на монопольного власника елеваторів, закупівельних чи переробних підприємств.

Окреме питання, яким має опікуватися держава, - це навчання. В країні існують десятки тисяч курсів, де вас навчать іноземній мові або програмуванню.

А чи чули ви курси, де можна отримати знання про сучасне високопродуктивне насіння? Про засоби агрохімії? Про те, як отримати кредит? Як почати експортну діяльність? Як, зрештою, правильно експлуатувати сучасний трактор чи комбайн?

У країні, яка займає друге місце в світі за експортом зернових, такі питання мають належати до пріоритетів як освітньої сфери, так і державної політики загалом.

Таким чином, аграрна реформа в Україні має забезпечити найголовніший результат - багате українське село. Де кожний, хто хоче, може стати землевласником і вирощувати продукт, який користується попитом і генерує прибутки. Де фермерство створює нові соціальні ліфти і гарантує заможність. Досвід азійської "зеленої революції" доводить, що це можливо. І не треба виходити велосипедів, возів чи тракторів - слід просто відтворити цей досвід в Україні.

Ненависть до заможних селян

Ще у шкільному віці читаючи "Педагогическую поэму" Антона Макаренка, мене здивувала цитата, яку наведу нижче. А саме - тією неприхованою і немотивованою ненавистю до заможних українських селян, якою пронизаний цей текст:

"Одной из важных причин, послуживших порче наших отношений с крестьянством, была та, что колония наша находилась в окружении исключительно кулацких хуторов. Гончаровка, в которой жило большей частью трудовое крестьянство, была еще далека от нашей жизни. Ближайшие же наши соседи, все эти Мусии Карповичи и Ефремы Сидоровичи, гнездились в отдельно поставленных, окруженных не плетнями, а заборами, крытых акуратно и побеленных белоснежно хатах, … выезжали на прекрасных жеребцах, по праздникам заливались самогоном, от их жен пахло новыми ситцами, сметаной и варенниками, сыновья их представляли собой нечто вне конкурса на рынке женихов и очаровательных квалеров, потому что ни у кого не было таких пригнанных пиджаков, таких новых темно-зеленых фуражек, таких начищенных сапог, украшенных зимой и летом блестящими, великолепными калошами."

Зараз цей уривок - не тільки показовий приклад людожерської сутності комунізму. Це також і наочний доказ того, що українські селяни, які, за свідченнями того ж Вольфа Ладиженського, жили в бідноті внаслідок безземельності, буквально за кілька років змогли забезпечити собі заможне життя - завдяки короткочасному періоду володіння власною землею. І буде дуже добре, якщо в сучасній Україні знову з’являться багаті й успішні "куркульські хутори".

Олександр Александрович, Цензор.нет, 24.03.2024

ПРЕАМБУЛА 

Сучасні рекомендації здорового харчування у світі, відображені в національних законодавствах і в документах ВООЗ, були сформовані приблизно 50-60 років тому і не сильно змінилися дотепер. Їхня суть яскраво проілюстрована так званою харчовою пірамідою, в основі якої лежать рослинні продукти, зокрема злакові, олії, горіхи, овочі та фрукти, а ближче до верхівки – тваринне м’ясо і жири. Іншими словами, основу рекомендованої дієти складає їжа багата на вуглеводи і рослинні білки, а тваринні білки й особливо тваринні жири пропонується серйозно обмежувати. 

Крім того, наріжним каменем сучасної офіційної дієтології є так звана калорієвмісна теорія, згідно якої кількість спожитих людиною від їжі калорій мусить бути компенсована фізичними вправами, які би ці калорії "спалювали", щоби тримати вагу і здоров’я оптимальними. Якщо ж кількість спожитих калорій регулярно перевищує кількість витрачених, то це, мовляв, і призводить до надлишкової ваги і пов’язаних із цим різноманітних хвороб.

Парадоксально, але приблизно за цей же період часу спостерігається значне погіршення стану здоров’я людей по всьому світу. Особливо загрозливого поширення набули хронічні фізіологічні (метаболічний синдром, порушення в шлунково-кишковому тракті, нелокалізовані запальні процеси, діабет ІІ типу, ожиріння, інсулінова резистентність, серцево-судинні як то інфаркт та інсульт, рак тощо) та психічні (аутизм, епілепсія, депресія, шизофренія, затуманення мозку, деменція тощо) захворювання, а також різноманітні алергії та непереносимості (глютен, лактоза, казеїн). 

Хоча пряма причинно-наслідкова залежність між рекомендованим типом харчування і вищезгаданими хворобами у великих масштабах не вивчалася і не встановлена, однак опосередкована кореляція, безперечно, існує і заставляє замислитися над ефективністю і сенсом пропагованої сучасної дієти. Зрештою, якщо реалії життя кардинально суперечать офіційній теорії, значить міняти треба теорію, тобто міняти треба харчові рекомендації. 

До того ж аналіз динаміки певних змін у харчових рекомендаціях призводить до несподіваних і тривожних висновків. Наприклад, сьогодні вже відкрито говорять про шкоду цукру, хоча ще кілька десятиліть тому особливих застережень у його споживанні не було. І навпаки – донедавна кваліфіковані як небезпечні тваринні жири нині характеризуються як такі, що благотворно діють на серцево-судинну систему. Виникає логічне запитання: то коли ж науковці чи уряди вводять в оману споживачів, і хто відповість за попередні хибні рекомендації?

Щоби визначити оптимальну здорову дієту, доречно пригадати, що людський організм формувався впродовж останніх 250-300 тис. років, і від початку свого існування homo sapiens розвивався як омнівор, тобто всеїдна істота. Основним харчем для людини дуже тривалий час була тваринна їжа (м’ясо, риба, яйця, молочні продукти) і плоди або насіння багатолітніх рослин, коли панували мисливство і збиральництво. Лише 10-12 тисяч років тому людина почала займатися тим, що нині зветься сільським господарством, вирощуючи і селекціонуючи окультурені однолітні рослини. Відтак, з погляду еволюції, ті харчові преференції, які нам нав’язують рекламою сучасне сільське господарство і харчова індустрія, апріорі не можуть бути для нас оптимальними, бо людський організм біологічно не здатний так швидко адаптуватися.

Враховуючи цілковиту дискредитацію офіційних рекомендацій харчування у світі через невпинне погіршення стану здоров’я громадян, при розробці цих Рекомендацій не було сенсу брати за основу документи профільних міжнародних організацій чи інших національних урядів, на зміст яких сильно впливають політична кон’юнктура та комерційні інтереси. Не можна керуватися і псевдонауковими висновками, профінансованими харчовою індустрією, яка має на меті виключно власний прибуток, а не наше здоров’я.

Натомість ці Рекомендації здорового харчування передусім спираються на основні принципи традиційної української кухні, адже вона еволюціонувала впродовж багатьох століть, підтримуючи здоров’я нації, тому "за умовчанням" мусить бути для українців благотворною, інакше ми би не вижили. Крім того, розумно дослухатися до висновків незалежних наукових джерел або успішних клінічних дієтологічних практик, які не були фінансовані харчовою індустрією.

Серед таких наукових досліджень на особливу увагу заслуговують ті, що привертають увагу до мікробіому в тонкому і товстому кишківниках людини, тобто колонії і середовища мікроорганізмів сукупною вагою в середньому 5-6 кг, які відповідають за травлення і без яких людина не може жити. За кількістю клітин мікробіом складає 90%, а тіло людини лише 10%.

Мікробіому оптимально властиве біорозмаїття, і він саморегулюється в залежності від їжі, якою людина годується: якщо дієта правильна, то корисні нам мікроорганізми тримають під контролем шкідливі для нас патогени; якщо ж дієта неправильна, тоді патогени домінують, викликаючи різноманітні хвороби. Цей процес відбувається шляхом руйнації епітелію та стінок тонкого і товстого кишківників, крізь які у кров потрапляють метаболіти патогенів або недоперетравлена їжа і розносяться кровоносними судинами до будь-яких органів. У цьому полягає суть популярного виразу, що "всі хвороби починаються у шлунку" (насправді в кишечнику). Вищезгадані хронічні фізіологічні або психічні захворювання в переважній більшості якраз і є наслідком неправильного харчування, забрудненого довкілля та шкідливих звичок (алкоголь, тютюн, наркотики); роль генетики, інфекцій або відсутности фізичних вправ у цьому мінімальна.

Останні наукові дослідження також показують, що хронічні захворювання не піддаються лікуванню медикаментозним шляхом, тому що всі вони носять переважно метаболічний чи поведінковий, а не генетичний чи інфекційний характер. Не існує "магічної таблетки". Сучасна, зокрема західна а за нею й українська медицина не виліковує ці хвороби, а лише тимчасово усуває їхні симптоми, не з’ясовуючи і не усуваючи причину (таблетка від головного болю чи від артеріального тиску, укол інсуліну при діабеті, інгалятор при астмі тощо). Натомість єдиним дієвим способом їх подолати є саме зміна харчування. Якраз успішна клінічна практика окремих лікарів переконливо довела можливість повного виліковування зазначених захворювань (в тому числі раку) шляхом переходу на правильну дієту, без жодних медикаментозних або операційних втручань.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Виходячи з еволюції людського організму, Перша Рекомендація здорового харчування звучить так: Не існує єдиної правильної дієти або "суперхарчів". Їсти й пити можна майже все, але ця їжа мусить бути правильно вирощена або відгодована і правильно збережена та приготована.

Один і той самий зелений салат, склянка молока чи кусень м’яса можуть бути для нас корисними або шкідливими залежно від того, який шлях ця їжа пройшла від лану до столу. Тобто питання не в тому, щ‏ó саме треба/можна їсти, а в тому, що ми скоїли з нашою їжею.

Якщо це їжа рослинна, то вона мусить бути вирощена виключно органічним шляхом, тобто без жодних хімікатів (мінеральних добрив, засобів протруєння насіння, всіх типів біоцидів), без гідропоніки і бажано у відкритому ґрунті з доступом до сонця.

Не існує безпечної дози неорганічних добрив або отрутохімікатів (NPK, гербіциди, пестициди, фунгіциди, інсектициди); будь-яка доза є шкідливою. Коли твердять, що вміст нітратів чи пестицидів в продукті є в межах "норми", це не означає, що цей продукт нам корисний або навіть нейтральний, а лише те, що наші органи травлення такий обсяг отрути ще сяк-так здатні перетравити і вивести з організму або "запакувати" у жирові відкладення. Багато з цих речовин є канцерогенами, антибіотиками, нейротоксинами. Особливо небезпечно, що вони є у вільному доступі не тільки для фермерів, але й для приватних домогосподарств, які їх використовують без жодного контролю і розуміння шкоди для себе, родини і сусідів. Таким чином громадяни повністю позбавляють самі себе альтернативи в харчуванні: їхня їжа і з магазину, і з присадибної ділянки шкодить здоров’ю. (Якщо у сільському господарстві перехід на органічне виробництво може тимчасово стримуватися надуманими фінансовими міркуваннями, то відмова від хімікатів приватними домогосподарствами, бюджет яких особливо не залежить від вирощеної продукції завдяки наявності іншої роботи, цілком реальна і конче необхідна.)

Хімічна денатуралізована й високо оброблена їжа до того ж погано засвоюється через брак так званих мікронутрієнтів, тому харчування такою їжею є неповноцінним. Організм в медичному сенсі голодує, бо не може якісно насититися і тому постійно кількісно переїдає. Відсутність природного запаху і смаку неорганічної їжі індустрія намагається компенсувати різноманітними харчовими добавками.

Натомість вирощена органічним способом рослина містить набагато більше поживних речовин, передусім вищезгаданих мікронутрієнтів (вітаміни, мінерали, ензими, кофактори, флавоноїди), які сприяють повнішому засвоєнню макронутрієнтів (білки, жири, вуглеводи). До того ж, саме ці мікронутрієнти в поєднанні з тваринними жирами роблять їжу смачною, надаючи їй насичений колір, запах і смак.

Якщо це їжа тваринна, то тварини повинні бути правильно відгодовані, а саме переважно харчуватися тією їжею, якою вони годувалися, коли жили в дикій природі. Наприклад, жуйній худобі (корови, кози, вівці) протипоказане зерно. А її якраз переважно годують вирощеною хімічним способом кукурудзою або іншими зерновими концентратами. Через це вони хворіють, і їм дають антибіотики. Крім того, тваринам для швидкого набору ваги додають гормональні препарати. Все це потім через м’ясо, молоко або яйця потрапляє в організм людини, завдаючи серйозної шкоди здоров’ю, викликаючи метаболічний синдром, порушення ендокринної системи.

Те саме стосується акваферм для вирощування риб; їх годують невластивими для них кормами з хімічними добавками, зокрема гідролізованими протеїновими порошками з пір’я фабричних птахів, а їхнє м’ясо не містить корисної амінокислоти омега-3, бо та присутня не в рибі, а у водоростях, яких рибі не дають.

Правильно збережена їжа – це заморожена, висушена або ферментована (квашена, сиров’ялена, кисломолочна), не маринована. Особливо сприяє підвищенню поживності ферментація, оскільки у цьому випадку розмножуються благотворні бактерії (наприклад, лактобацили), котрі в свою чергу виділяють ферменти, які вже частково попередньо "перетравлюють" для нас їжу, а отже зменшується навантаження на підшлункову залозу. Крім того, ферментація сприяє виділенню природних водорозчинних вітамінів, зокрема С та лінійки В.

Правильно приготована їжа не повинна містити жодних доданих складників – різноманітних хімічних консервантів, за винятком солі, перцю, органічних оцтів, інших природних спецій чи трав.

Тому при купівлі готових продуктів слід уважно читати зазначені на упаковці складники, максимально уникаючи такі харчові добавки, як нітрити, нітрати, бензоати, глютамати, пропіонати, емульгатори, сорбати, метабісульфати, цукор (декстроза, мальтоза, фруктоза, глюкозно-фруктозний сироп та ін.), модифікований крохмаль, гідролізований протеїновий порошок, антациди, алюмінієві сполуки і багато інших (часто позначаються великою літерою Е і набором з трьох цифр).

Сіль можна вживати в міру, але й без особливих обмежень; її шкода не доведена; вона при аналізі зазвичай групується з цукрами і трансжирами, тому й отримала негативні відгуки. Слід пам’ятати, що корисна ферментація різноманітних продуктів відбувається якраз з використанням солі. Крім того, усі так звані "примітивні" або ж корінні народи світу, до досвіду яких сьогодні все більше звертаються і кліматологи, і медики, вживають сіль у їжі.

До харчових добавок відносять і синтетичні вітаміни й мінерали. Індустрія намагається нав’язати споживачам тип харчування, коли їм пропонують малопоживні рафіновані продукти, які "поліпшені" доданими вітамінами чи мінералами, або такі добавки вживаються окремо в пігулках; відтак цю їжу називають рівноцінною природній. Насправді метаболізм синтетичних добавок і натуральної їжі принципово інакший, бо в останній вітаміни і мінерали зв’язані в складні органічні сполуки, і саме в такому виді мікроорганізми в людському кишківнику здатні її робити придатною для повноцінного засвоєння людиною.

2. Рекомендація Друга полягає в тому, що годуватися бажано місцевою їжею, вирощеною й відгодованою вищезгаданим органічним шляхом.
   
   Така (рослинна) їжа є зазвичай сезонною й тому містить максимальну кількість поживних речовин. Для цього фрукти й овочі повинні зриватися добре спілими. В зимовий період можна використовувати ферментовані, сушені або заморожені продукти. Заморська їжа, навіть якщо вона була вирощена або відгодована органічним способом, часто містить консерванти для її збереження в процесі транспортування, що зменшує її поживну цінність і створює загрози для здоров’я. Виняток можуть складати спеції, чаї та инші трави, швидкозаморожені м’ясо і риба без консервантів, тощо.
   
   
3. Третя Рекомендація звільняє вас від необхідности рахувати калорії при споживанні будь-якої їжі.
   
   Ця псевдо-теорія була вигадана харчовою індустрією за допомогою проплачених нею університетів для того, щоби перекласти вину на споживачів за ті хвороби, яких вони набувають внаслідок харчування хімічною й високо обробленою їжею. Мовляв, люди забагато їдять і замало рухаються (а це обраховується в спожитих і спалених калоріях), тому індустрія не несе відповідальности за їхнє погане здоров’я. Це антинауковий погляд, бо за цією логікою склянка алкоголю і склянка молока з однаковою кількістю калорій є цілком взаємозамінними. Одна міжнародна компанія з виробництва солодких газованих напоїв офіційно оголосила, що калорії в її продукції настільки ж корисні, як і калорії в будь-яких інших харчах.

Насправді ж не калорійна кількість, а поживна якість нашої їжі визначає стан нашого здоров’я і нашого імунітету. Це не фізичний параметр кількости, це конкретні біохімічні реакції. Людський організм зовсім інакше перетравлює молоко, ніж горілку чи сік, і калорії тут взагалі ні до чого.

Так, нещодавній науковий експеримент показав, що за підсумками десятиденного харчування двох груп хворих на діабет дітей – раціон першої незмінно включав доданий цукор, а в раціоні другої цукор замістили крохмалем – при абсолютно однаковій кількості спожитих калорій перша група відзначалася незадовільними показниками стану здоров’я (метаболічні розлади, жировий гепатоз печінки, інсулінова резистентність), тоді як друга група продемонструвала різке поліпшення стану здоров’я за всіма метаболічними показниками.

В іншому досліді штучні (аспартам) або природні (стевія) замінники цукру, калорійність яких наближається до нуля, все одно викликають секрецію інсуліну, знижують популяцію корисної мікрофлори в кишківнику і чинять токсичну дію на мітохондрії всередині клітин організму.

Ці та інші приклади наочно свідчать про хибність калорієвмісної теорії. Якщо людина харчується натуральною органічною високопоживною їжею, вона не буде систематично переїдати, бо її організм буде цілком забезпечений всіма необхідними корисними нутрієнтами.

Науково доведено, що надлишкова вага, зокрема ожиріння, є не причиною інших захворювань (наприклад, діабету чи серцево-судинних), а наслідком хвороби, яка зветься метаболічним синдромом. Це – розлад роботи нашої "фабрики енергії", так званих мітохондрій, які присутні в кожній клітині організму. Статистика показує, що є люди з надлишковою вагою, які не страждають на метаболічні захворювання і є цілком здоровими; ця надлишкова вага міститься у формі жирових відкладень під шкірою, що виконують захисну функцію. Тим часом кількість людей з нормальною вагою, але метаболічно хворих, перевищує кількість людей з надлишковою вагою і метаболічно хворих. Жирові відкладення в обох групах хворих, незалежно від ваги, формуються довкола внутрішніх органів, передусім печінки. Ця статистика ще раз доводить, що ожиріння є не причиною, а наслідком неправильних метаболічних процесів.

Розвінчування калорієвмісної теорії звільняє нас від необхідности дотримуватися певної кількости щоденних прийомів їжі (зазвичай рекомендують по шість разів на день з невеликими перервами споживати переважно цільнозернові продукти, овочі і фрукти). Насправді часті прийоми їжі можуть призвести до такого виду внутрішньоклітинної патології як порушення механізму автофагії.

Їсти треба не за графіком, а тоді, коли є відчуття голоду або гарного апетиту. Це стосується і немовлят, які подають зрозумілі сигнали, коли хочуть їсти.

4. Аналіз біохімічних реакцій всередині клітин людського організму дозволив виокремити невелику кількість речовин у харчових продуктах, які діють на нас як токсини і призводять до внутрішньоклітинних патологій й відтак серйозних хронічних фізіологічних та психічних захворювань. Це допомогло сформулювати Четверту Рекомендацію здорового харчування, яка приписує не вживати або максимально обмежувати споживання таких речовин або продуктів: алкоголь, рафіновані цукри, маргарин, рослинні поліненасичені олії, м’ясо промислово вирощених тварин і риби, бо саме вони викликають вищезгадані патології, а саме: глікацію, окислювальний стрес, мітохондріальну дисфункцію, інсулінорезистентність, порушення цілісности клітинних мембран, запалення органів і тканин, метилювання ДНК, порушення механізму автофагії.

Шкода алкоголю доведена давно і додаткових пояснень не потребує.

Рафінований цукор – це сахароза, молекула якої містить в рівній пропорції глюкозу і фруктозу. Глюкоза потрібна організму і споживається кожною його клітиною. В разі її нестачі печінка здатна виробляти глюкозу з жирів через так звані кетонні тіла і таким чином задовольняти потреби організму навіть без зовнішніх джерел глюкози. Натомість метаболізм фруктози відбувається виключно в печінці; її біохімічний слід практично аналогічний метаболізму алкоголю (за винятком прямої інтоксикації мозку), відтак фруктоза є токсичною для людського організму.

Крім того, для розщеплення молекули сахарози потрібен ряд мінералів (магній, хром, цинк) і вітаміни групи В. При споживанні рафінованих цукрів ці елементи й вітаміни вимиваються з нашого організму.

Тому рафінований цукор у всіх його магазинних різновидах, а також натуральні фруктові соки навіть без доданого цукру є шкідливими для здоров’я.

Натомість корисно їсти стиглі сезонні фрукти, оскільки вищезгадані необхідні для розщеплення фруктози мінерали й вітаміни в них уже зв’язані з молекулами фруктози, а присутність клітковини дозволяє значно зменшити навантаження на печінку, виводячи частину фруктози без всмоктування в кров.

Натуральний мед хоча й містить до 70% фруктози, але вона теж зв’язана з багатьма мінералами і вітамінами, тому мед корисний в невеликих дозах за умови, якщо бджіл не догодовували рафінованим цукром.

Споживачам слід пильнувати, оскільки цукри присутні в дуже багатьох магазинних продуктах (до 70%!): не лише власне в рафінованому цукрі, соках та інших напоях чи солодощах, але й в різних соусах, кетчупі, майонезі, хлібі та інших випічках, практично у всій готовій їжі, напівфабрикатах, салатах, кисломолочних продуктах і навіть у обробленому м’ясі (декстроза).

Консервацію фруктів можна робити без доданого цукру; для цього треба використовувати тільки добре дозрілі плоди.

Цукор викликає залежність; це було підтверджено на дослідах з гризунами, які віддали йому перевагу перед кокаїном. Цукор просто руйнує здоров’я повільніше. Регулярне харчування дітей солодощами і солодкими напоями веде до яскраво вираженого синдрому неуважної і вередливої дитини, різких перепадів настрою, емоційної неврівноважености, а з часом викликає у них серйозні фізіологічні захворювання та психічні розлади.

Маргарин, спреди – це різновид і основне джерело трансжирів і є по суті гідрогенізованими рослинними оліями (соєва, пальмова, рапсова), загущеними з використанням емульгаторів, лактози та инших цукрів. Вони є вкрай небезпечними для здоров’я і заборонені в ряді країн. Через їхню дешевизну активно використовуються практично у всій випічці.

Рослинні поліненасичені рафіновані деодоровані олії (соняшникова, кукурудзяна, соєва та ін.) шкідливі з двох причин. По-перше, в процесі їхнього виготовлення використовуються небезпечні хімікати, зокрема продукти нафтопереробки (гексан). По-друге, термічна обробка таких олій призводить до утворення так званих вільних радикалів, які руйнують клітини людського організму, пришвидшуючи їхнє окисне коричневіння й відтак процес старіння.

Варто пригадати, що в традиційній українській кухні рослинні олії використовуються відносно недавно (останні 150-200 років), і вони виготовлялися методом холодного віджиму механічним пресом (жорнами) переважно з рижію, соняху або льону. Такі нерафіновані олії можна використовувати в салатах чи кашах, не піддаючи їх термічній обробці.

На відміну від вищезазначених поліненасичених олій, яких слід уникати, поживними є мононенасичена оливкова олія холодного віджиму і насичена кокосова олія.

М’ясо промислово вирощених хворих тварин чи риби, про яких мовилося вище, містять так звані амінокислоти з бічними ланцюгами – лейцин, ізолейцин і валін, які викликають метаболічний синдром. Тим часом оброблені м’ясні або рибні продукти містять різноманітні консерванти, наприклад канцероген нітрат або нейротоксин глютамат натрію. Це пояснює результати недавнього європейського дослідження про нібито шкоду червоного м’яса, яке, мовляв, викликає колоректальний рак. В дослідженні не зазначено, як утримували і чим годували тих тварин, від яких брали зразки м’яса. Ймовірно, шкода була від антибіотиків і гормонів в сирому м’ясі або консервантів в обробленому.

5. Рекомендація П’ята говорить про те, що продукти з високим вмістом холестерину і насичених тваринних жирів є для нас корисними, життєво необхідними і не повинні обмежуватися в дієті. Прикметно, що серед восьми вищезгаданих внутрішньоклітинних патологій немає жодної, яка би була викликана цими тваринними продуктами.

60-80% людського мозку, нервових клітин, щитовидної залози, лімфатичної системи, легень і практично 100% статевих гормонів та імунних клітин складаються з чистого холестерину. Мембрана кожної клітини людського організму 50 на 50 складається з насичених тваринних жирів і колагену. Вже лише цей факт змушує замислитись і піддати сумніву твердження про шкоду холестерину і тваринних жирів.

Міт про шкоду холестерину і насичених тваринних жирів з’явився в середині 1960-х років з "легкої руки" американського лікаря-шарлатана Енсель Кіза, який свавільно інтерпретував покраїнове дослідження про нібито залежність ожиріння, діабету і серцево-судинних захворювань від споживання цих жирів, викинувши великі шматки даних, які не узгоджувалися з його гіпотезою. Його підтримала індустрія з виробництва цукру, злаків та олій, і згодом під її тиском були ухвалені відповідні урядові рекомендації, які в цілому діють і донині.

Проте сьогодні з’являються все нові дослідження, які демонструють збільшення тривалости життя у літніх людей саме з високим рівнем холестерину в крові, заперечують різницю між "добрим" і "поганим" холестерином (тобто він весь благотворний) і застерігають про серйозну шкоду від ліків статинів, які протягом десятиліть прописують для зниження рівня холестерину в крові і які мають як побічну дію високу частоту виникнення інфаркту міокарда.

Холестерин і колаген діють в організмі як загоювальні субстанції при виникненні будь-яких запальних процесів. Наприклад, при зовнішніх опіках засобом першої допомоги є вершкове масло або гусячий жир. Коли таке запалення є хронічним, викликаним постійним харчуванням вищезгаданими шкідливими продуктами (цукри, злаки, маргарин, рафіновані олії і т.і.) і відбувається всередині артерії, то при цьому утворюються вільні радикали, котрі бомбардують і деформують молекули холестерину і колагену, зв’язують їх із солями кальцію й таким чином утворюють закупорки. Тому холестерин несправедливо і псевдо-науково оголосили винуватцем серцево-судинних захворювань. Якби не було первинного запального процесу, то і проблема би не виникла, і холестерин чи насичені тваринні жири тут ні до чого.

Повертаючись до нашого першоджерела, а саме традиційної української кухні, засвідчуємо активне й повсюдне споживання тваринних жирів, передусім сала, масла, вершків, сметани, смальцю чи лою (для термічного приготування). Отже, сучасна правдива наука підтвердила кулінарну мудрість наших предків, адже всі тваринні жири мають найнижчий глікемічний індекс з усіх продуктів харчування, що тримає рівень цукру в крові оптимальним і тому сприяє чудовому здоров’ю.

6. Рекомендація Шоста - фізичні вправи. Помірні фізичні вправи, безумовно, є важливими і корисними у будь-якому віці, допомагаючи підтримувати оптимальне здоров’я.

Разом з тим, вони не можуть бути замінником повноцінного здорового харчування. В Стратегії розвитку системи охорони здоров’я України до 2030 року зазначено, що близько 90% українців мають достатній рівень фізичної активности відповідно до рекомендацій ВООЗ. Однак при цьому надмірну вагу мають 59% українців, ожиріння – 24,8%, підвищений тиск – 34,8%, чверть населення має підвищений рівень кардіометаболічного розвитку ризику серцево-судинних захворювань, третина пережила принаймні один психічний розлад. Якби все впиралося в калорії і спорт, такої тривожної статистики ми би не спостерігали.

Помірні фізичні вправи зміцнюють м’язи і тонізують серцево-судинну систему, можуть поліпшувати загальний стан і настрій, але – без правильного харчування – вони не є способом гарантовано й надовго позбутися зайвої ваги, ані не можуть сприяти вилікуванню хронічних захворювань. При деяких формах внутрішньоклітинної патології (зокрема, оксидативний стрес) фізичні навантаження протипоказані.

7. Рекомендація Сьома – здорове харчування немовлят і дітей. Немовлята повинні харчуватися маминим молоком якнайдовше. Сáме воно і тільки воно забезпечує повноцінне й найпоживніше харчування, а також всі необхідні імунні тіла, макро- і мікронутрієнти, а також корисну мікрофлору.

Категорично протипоказано догодовувати немовлят сумішами, які містять доданий цукор, фруктові соки або фруктове пюре чи инші джерела фруктози.

Після появи перших молочних зубів, не припиняючи відгодовування груддю, можна давати дитині тверді овочі (морква, капуста) і далі поступово виводити на дієту для дорослих згідно цих Рекомендацій.

Враховуючи виняткову цінність для людського організму тваринних жирів і білків, вкрай небезпечним для здоров’я є веганізм, особливо для дітей та підлітків. Періодичний нетривалий піст не завдасть особливої шкоди дорослим, але молодий організм в процесі активного розвитку потребує солідного будівельного матеріалу, до якого передусім належать тваринні білки і жири. До того ж, вітаміни А, Д, К2 є жиророзчинними, вони засвоюються тільки з тваринних продуктів або в їхній присутності (наприклад, в моркві міститься бета-каротин, а не вітамін А).

ПІДСУМОК

Історія традицій харчування в останні 100 років ясно показує, що головним винуватцем погіршення здоров’я людей є сучасна високо оброблена хімічна їжа.

Саме вона спричинила безпрецедентний сплеск хронічних фізіологічних і психічних захворювань по всьому світу.

Повернення до натуральної справжньої їжі, вирощеної органічним способом, стане запорукою індивідуального і колективного здоров’я української нації.

ДЖЕРЕЛА:

https://metabolical.com/references/ - На цьому сайті міститься 1054 посилання на рецензовані наукові статті, які доводять і пояснюють метаболічні механізми виникнення хронічних захворювань і роль правильного харчування в їхньому лікуванні.

https://robertlustig.com/ - Роберт Ластіґ, американський дитячий нейроендокринолог і дієтолог. Вважається науковцем світового рівня, який зробив колосальний внесок у розкриття суті біохімічного метаболізму фруктози в організмі людини і завдяки якому рафінований цукор був нарешті внесений в дієтичні рекомендації як токсична і наркотична для людини речовина. Довгі роки займався клінічною практикою, виліковуючи дітей дієтою від діабету І і ІІ типу та похідного ожиріння. Один з ініціаторів терміну "метаболічний синдром". Спільно з колегами описав вісім внутрішньоклітинних патологій і роль дієти.

https://www.gapsdiet.com/ - Дієта GAPS (Gut and Physiology Syndrome and Gut and Psychology Syndrome) розкриває домінантну роль мікробіому в кишківнику людини для регулювання метаболічних процесів, запобігання й лікування хронічних фізіологічних та психічних захворювань. Засновниця дієти британка російського походження Natasha Campbell-McBride – невропатолог, нейрохірург і дієтолог – за свою тридцятилітню клінічну практику вилікувала десятки тисяч пацієнтів виключно дієтою, в т.ч. власного сина від аутизму. Читає лекції по всьому світу. Виступала перед представниками Української асоціації сімейної медицини у Києві в грудні 2018 року.

https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32562735/ - на офіційному медичному сайті Адміністрації США наводиться наукове дослідження від 2020 року про те, що вживання насичених тваринних жирів жодним чином не асоціюється з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, а навпаки запобігає інсульту. Дослідження робить висновок, що немає жодних підстав обмежувати такі продукти в харчуванні, зокрема жирні молочні або червоне м’ясо.

https://www.nature.com/articles/s42003-019-0455-x - Опубліковане в журналі NATURE дослідження групи вчених на чолі з Thomas Seyfried доводить успішність лікування гліобластоми (агресивної форми пухлини мозку) з використанням кетогенічної дієти, без хіміотерапії чи опромінення. В інших працях вищезгаданий професор доводить метаболічну (а не генетичну) природу всіх форм раку, коли мітохондрії переходять на анаеробне вироблення внутрішньоклітинної енергії, що призводить до патології.

https://www.westonaprice.org/#gsc.tab=0 – Фундація імені доктора Вестона Прайса охоплює сотні лікарів по всьому світу, які публікують свої дослідження в царині нутриціології і здоров’я. Доктор Прайс ще сто років тому одним із перших продемонстрував шкоду високо обробленої денатуралізованої хімічної їжі, порівнюючи її з благотворною дієтою різних корінних народів.