logo

Sunday, 30 October 2022 10:24

УКРАЇНА У НАСТУПНІ СТО РОКІВ. НАДУЖИТОК І НЕСТАЧА

Олександр Александрович, Цензор.нет, жовтень 2022

  

НАДУЖИТОК І НЕСТАЧА

  

Людський розум створив настільки складний технологічний світ, що не здатен побачити ліс за деревами. Він став дуже вузькоспеціялізованим із квазі простими рішеннями:

 
У вас болить голова? Ось вам таблетка від голови. 

Забагато в повітрі СО2? Вколупаємо в марокканський пісок тисячі сонячних панелей і протягнемо кабелі в Европу по дну Середземного моря.

 

Не вистачає питної води? Будемо опріснювати морську. 

АЕС з поділом ядра небезпечні? Спорудимо станції з ядерним синтезом. 

Ніби все красиво і логічно, але постійно десь щось вилізає боком: не вистачає рідкоземельних металів для батарей і грошей на підводні кабелі; процес опріснення дуже дорогий й енергозатратний, і ніхто не знає, куди подіти утворені солі; прототипи нових АЕС продукують менше енергії, ніж вимагають для підтримання синтезу; перестала боліти голова – викинуло прищі. 

Так само ми зациклилися на змінах клімату, а в межах цього феномену дружно напосіли переважно на вуглекислий газ і метан, ледь не щодня вигадуючи нові способи, як їх побороти. Але ж кліматичні зміни й інші перелічені вище жахіття є насправді лише симптомами. Головною ж причиною всіх людських поневірянь від самого початку нашого існування як біологічного виду є надужиток, тобто постійні перевитрати всього, або ж висловлюючись картярським сленгом – перебір. Ну а там де перебір, там завжди програш. 

Вчені оперують поняттям людського екологічного сліду на планеті. Що це означає? 

Уявіть собі, що у вас на банківському рахунку лежить мільйон гривень під 10% річних. Тіло депозиту – це початковий сукупний природний капітал планети Земля, яким користуються всі живі на ній істоти. Десять відсотків, тобто сто тисяч, - це здатність планети регенерувати щорічні додаткові ресурси і стільки ж утилізувати відходів. Якщо ви живете на 100 тисяч або менше на рік (це умовна цифра), тоді у вас немає жодних проблем; так можна функціонувати безкінечно довго, бо ви не чіпаєте тіло депозиту, тобто не виснажуєте планету. Якщо ж ви щороку тратите більше ста тисяч на споживання і генеруєте відповідні більші відходи, тоді оці надмірні понадкушування і понадвипльовування рано чи пізно призведуть до фінансового краху, тобто до екологічного виснаження й катастрофи. 

Екологічний слід людини виражається у вигляді співвідношення між населенням і так званим глобальним середнім гектаром. Для кожного індивідуума, міста, країни або людства в цілому можна вирахувати, скільки потрібно продуктивних гектарів суходолу (рослини, тварини, деревина) або океану (риба, молюски, морські ссавці), щоби цю особу або групу осіб прогодувати. Для планети в цілому оптимальною площею є 1,63 га на особу; тим часом реально людство вже споживає 2,75 га на особу. Якщо поглянути на покраїновий список, то ми побачимо, що буквально десяток з них мають ще певний запас біологічної продуктивної спроможности, тобто, за аналогією з банківським рахунком, вони наразі живуть тільки на проценти. Всі ж инші вже активно проїдають свої природні депозити. Серед останніх і Україна, хоча наш перебір поки не захмарний. Сьогоднішні темпи людського споживання настільки високі, що нам вже потрібно приблизно 1,75 планети Земля, щоби задовольняти свої непогамовні жадання. А якщо всі мешканці планети забажали би жити, як у західних розвинених країнах, то для цього потрібно вже майже п’ять Земель. Коли говоримо про сукупне використання людиною природних ресурсів, то для планетарного балансу нам потрібно бути в межах 50 мільярдів тонн на рік, тоді як сьогодні людство вже витрачає 100 мільярдів тонн.

 

До речі, покраїновий список прекрасно ілюструє нинішні гарячі кліматичні дебати між так званими розвиненими країнами і країнами третього світу. Екологічний слід перших на душу населення набагато вищий, але завдяки меншій кількості населення у них більша біологічна продуктивна спроможність і, відповідно, менший сукупний екологічний дефіцит. У другій групі, навпаки, екологічний слід на душу населення відносно невеликий, але через значно більше населення у них сукупно виходить вагоміший екологічний дефіцит. Иншими словами, багаті країни критикують бідних за те, що у тих перенаселення й відтак великі сукупні викиди парникових газів. Бідніші ж країни тицяють пальцем у багатших, вимагаючи, щоб їхні розніжені й зажирілі особини почали менше споживати. Цей футбол взаємних звинувачень особливо яскраво відбувається між англосаксонським світом і тандемом Індія-Китай або Африкою.

 

Ось ми плавно підійшли до поняття нестачі, яке спостерігається на декількох рівнях.

 

По-перше, домінування homo sapiensпризвело до зменшення кількости всіх инших представників біосфери, тобто до різкого скорочення біорозмаїття. В результаті виникли серйозні дисбаланси, оскільки вимирання одних видів веде до бурхливого розмноження їхніх колишніх жертв в умовах відсутности антагоністів, або зникнення травоїдного "харчу" призводить до скорочення популяції хижаків. Особливо небезпечними для людини є перекоси у світі найпростіших, бо так відкривається шлях до безконтрольного поширення різноманітних вірусів, бактерій, паразитів та инших патогенів.

 

По-друге, маємо на увазі нестачу як великий розрив у статках між багатими і бідними народами. Протистояння по лінії чи то Схід-Захід, чи Північ-Південь неминуче веде до геополітичних зіткнень, регіональних конфліктів та війн. Причому цей розрив, який був закладений переважно в часи колоніялізму, реально вже неможливо остаточно подолати, принаймні в суто грошовому вираженні.

 

По-третє, очевидною є нестача як злидні всередині країн. Подекуди така внутрішня поляризація є навіть значно більшою, ніж відмінності поміж країнами. Це серйозно ослаблює такі держави, підриває суспільну злагоду, створюючи спокуси для зовнішніх гравців.

 

Нарешті, сюди можна ще додати такий специфічний і ганебний феномен нестачі як розорення малих і середніх підприємств через монополію крупних транснаціональних корпорацій або олігархічного національного бізнесу. У першому випадку винищення конкурентів або завоювання ринків відбувається при потуранні або й активній участі материнської держави. У другому - при паралічі антимонопольних і розподільчих функцій держави і корумпованості її очільників.

 

Емпірично доведено, що головне - не сукупне багатство в межах якоїсь спільноти, а його більш-менш рівномірний розподіл серед її членів. В країні, де люди загалом не надмірно багаті, але розрив у доходах між найбагатшими і найбіднішими є відносно невеликим, зазвичай панує більша гармонія, справедливість, колективне й індивідуальне здоров’я, ніж у країні, де 80% всього багатства зосереджене в руках 1%.

 

Висновок з цієї історії простий і невтішний: багатші не перестануть багато споживати ("Нема дурних!"), а бідніші намагатимуться наздоганяти багатших ("А ми що, гірші?"). Тому ярмарок марнослав’я й марнотратства триватиме по повній і до останнього ковтка їжі, води й повітря. Найімовірніше, внаслідок багатьох природних катаклізмів, конфліктів і війн будуть і скорочуватися кількість людей, і знищуватися багатства, аж поки не настане певна усереднена рівновага поміж двома світами – надужитком і нестачею. Добре було би до того часу дожити притомним на придатній для життя планеті.

 

Як скорочувати виробництво і споживання? Яка вина окремих громадян у цьому процесі? Як виявилося – зовсім незначна. Якби всі люди суворо виконували всі екологічні приписи (ощадливе користування комунальними послугами, як то електрикою чи газом, сортування сміття, велосипед замість автомобіля і т.і.), це би забезпечило скорочення викидів СО2 максимум на 5 відсотків, що є мізер.

 

Великий бізнес, який найбільше споживає енергії і ресурсів, виснажуючи і забруднюючи планету, через свої ЗМІ навмисне поширює наратив про персональну відповідальність кожної людини, щоб вселити у нас відчуття власної вини й відвернути увагу від його екологічних злочинів. Така підступна тактика капіталістів розсварює людей: замість того, щоб проводити системні зміни через тиск на наші уряди, ми сперечаємося між собою - мовляв, що не треба їсти м’ясо, багато їздити чи літати, не носити природне хутро й водночас не користуватися синтетикою, мати багато дітей і т.і. Хоча насправді ці питання є похідними і третьорядними.

 

До того ж, агресивна реклама вже давно перевернула догори дригом постулат про те, що, мовляв, попит визначає пропозицію. Як би не так! Зомбоящик заставить вас купити те, про що ви й не здогадувалися, поки не побачили.

 

Справжнє вирішення проблеми надужитку повинне розпочатися згори завдяки продуманій податковій, регуляторній й антимонопольній політиці, а також зі згортання або переформатування крупних і "брудних" галузей індустрії: енергетичної, хімічної, фармацевтичної, металургійної, будівельної, текстильної, агробізнесу і т.д. А вирішення проблеми нестачі лежить у площині глобального і локального перерозподілу благ (не плутати з більшовизмом).

 

Автор цілковито підтримує відповідальне й ощадливе особисте споживання, але все-таки екологічна й соціяльна революція, яка приведе до реальних змін, мусить розпочатися згори.

 

Або ми самі радикально скорочуємо глобальне виробництво і споживання у поетапний контрольований спосіб, або природа це зробить за нас, але її свавільні діяння будуть гнітючі і бридкі. Як це не сумно, але може статися, що екстремальні кліматичні явища максимально швидко і максимально вповні знищать технологічну інфраструктуру на планеті і якраз завдяки цьому врятують рештки людства, бо ті вже не матимуть інструментів чинити подальшу згубу.

***

ЗМІСТ

 

Передмова

 

Вступ

 

Частина І - Світ

 

Екзистенційні виклики людству

Зміни клімату

Надужиток і Нестача

Наука і Псевдонаука

Енергія, Матерія і Ентропія

Економіка і Гроші

Технології

Сільське господарство

Харчування

Здоров’я

Політичний устрій

Право

Релігія

Засоби Масової Інформації

Геополітика

 

Частина ІІ – Україна

 

Історія

Мова

Війна

Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина

 

Частина ІІІ - Прогнози

 

2022-2030

2030-2050

2050-2100

 

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles