logo

Saturday, 26 August 2017 01:41

ДЕН СЯОПІН — ГОЛОВНИЙ АРХІТЕКТОР КИТАЙСЬКИХ РЕФОРМ

Софія Божик, Листи до приятелів, 25.08.2017 

 

Мао Цзедун прийшов до влади 1949 року, перемігши Чан Кайши, лідера націоналістичної партії Ґоміньдан. Відтоді жодна інша політична сила, окрім Комуністичної партії, в Китаї не дозволялась… 

 

СПАДОК МАО ТА ВИЗНАЧЕННЯ ГОЛОВНИХ ПРОБЛЕМ 

 

Політика Мао на початку правління була спрямованою на повну заборону приватної власності, націоналізацію земель та промисловості. Багатих землевласників страчували, організовувались комунальні ферми. Будь-яка торгівля заборонялася, гроші і зарплата скасовувались, натомість запроваджувались «трудодні», які можна було обміняти на товари. Внутрішнє переміщення громадян контролювали необхідністю отримати спеціальний дозвіл. 

 

Бажання перетворити країну на індустріальну Мао хотів реалізувати за допомогою політики Великого стрибка. Ідея полягала в тому, що виробництво сталі можна суттєво збільшити, якщо кожен селянин встановить на подвір’ї плавильну піч і сам вироблятиме сталь. Таким чином вирішувалась проблема пошуку металобрухту, але з’являлася інша. Комуністична партія монополізувала продаж продуктів, селяни повинні були віддавати урожай державі, а оскільки для вироблення сталі переплавляли реманент, їм не було чим обробляти землю. Наслідком такої політики був жахливий голод, який забрав життя від 20 до 40 млн людей.  

 

Через 6 років Мао запровадив «культурну революцію», яка мала на меті порвати з традиційним конфуціанським минулим Китаю, повністю перевести країну на комуністичну ідеологію, як у культурному, так і економічному плані, а також знищити всіх опонентів режиму. 

 

steel china 1958

Кустарні домашні домни в період «Великого стрибка» ставили мало не в кожному селянському обійсті, 1958 рік

 

Під час репресій у 1967 році, через пропагування капіталістичних поглядів було ув’язнено першого віце-прем’єра Ден Сяопіна. Його реабілітували в 1974-му, а вже через два роки помер Мао, призначивши після Чжоу Еньлая прем’єром Хуа Ґофена. Почалась боротьба за владу, і Хуа Ґофен поновив Ден Сяопіна на посаді. Новий лідер захищав «культурну революцію», завдяки якій він зробив політичну кар’єру, проте Ден Сяопін став в опозицію, критикуючи наслідки революції і призначаючи на керівні посади таких же репресованих, як він. 

 

У 1975 році Ден Сяопін виступив зі статтею «На перше місце треба поставити наукові дослідження», де вказав, що для економічного розвитку Китай повинен зробити акцент на техніку і науку, заохочувати індивідуальні таланти та ініціативу. Ден Сяопін також говорив про необхідність відновлення вищої освіти і запропонував відправити талановиту молодь на навчання за кордон: «Ключем до модернізації є підвищення науково-технічного рівня. Не можна добитися розвитку науки і техніки без розвитку освіти. Для модернізації потрібні знання, потрібні спеціалісти». Тема освіченості була вкрай актуальною, оскільки в 1982 році 34% населення працездатного віку мало лише початкову шкільну освіту, 28% вважали «неграмотними або малограмотними»; тільки 0,87% китайців мали певну технічну освіту. 

 

Важливою проблемою також була дисципліна в армії і реформи в металургійній промисловості, запровадження матеріальних стимулів, можливості здійснювати торгівлю не лише з державою, а також заміні неефективних комунальних ферм та децентралізації, що давало більшу політичну стабільність. Ден Сяопін наполягав, що потрібно звертати увагу на професійну компетенцію, а не політичні погляди. Він розгорнув публічний тиск на Хуа Ґофена, що відобразився в «Русі демократичної стіни» у 1978 році, коли люди розміщували свої скарги щодо країни на стіні в Пекіні. Це допомогло йому завоювати прихильність. 

 

В результаті неспроможності втримати прихильників Хуа Ґофен був у 1980 році фактично відстороненим від влади — новим верховним лідером Китаю став Ден Сяопін, прем’єром — Чжао Цзиян, а компартію очолив Ху Яобан. 

 

ПОЧАТОК ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ 

 

На початку 1980-х років вади централізованого планування економіки були очевидними, всі комуністичні стимули виявилися марними, регулювання цін призвело до втрати зв’язку між вартістю продуктів і собівартістю їх виробництва, необхідні товари не вироблялися, а вироблені не мали попиту. Посилилось класове розшарування суспільства, де службове становище дозволяло користуватися спеціальними магазинами, лікарнями, отримувати доступ до кращої освіти. 

 

Ден Сяопін почав працювати над впровадженням економічних реформ. Їхня основа полягала в наданні компаніям економічної свободи, можливості ухвалювати внутрішні рішення самостійно. Ціни не повинні регулюватися державою, а визначатися попитом, держава повинна зменшити вплив у економічній сфері. Було ухвалено рішення на переорієнтацію партії з класової боротьби на економічну модернізацію, реформування і відкритість до зовнішнього світу, а також відновлено приватну ініціативу в сільському господарстві. У 1985 році скасовано обов’язкову державну закупівлю зерна і змінено на систему довільних договорів. Як наслідок, продуктивність сільського господарства різко зросла, з’явились компанії, які могли конкурувати з державними. Також Ден змінив керівництво партії та її склад, даючи можливість молодим людям взяти участь у перетворенні держави. 

 

Deng Xiaoping Jimmy Carter arrival ceremony

Один із численних візитів до США. Ден Сяопін і Джиммі Картер на церемонії прибуття 29 січня 1979 року

 

Ще одним кроком до модернізації стало налагодження міжнародних контактів. Керівництво Китаю більше не відчувало ностальгії за світовою революцією і не хотіло співпрацювати лише з Радянським Союзом. Навпаки, в інтерв’ю журналу «Тайм» 1979 року Сяопін заявив: «Ми хочемо протистояти білому ведмедю [СРСР], тому єдиним правильним рішенням для нас буде об’єднання. Якщо ми будемо залежати тільки від США або тільки від Європи, цього буде замало. Ми – бідна країна, але якщо ми об’єднаємось, тоді матимемо значну перевагу». За короткий період часу він відвідав Японію, Малайзію, Сінґапур і Таїланд, де говорив про загрозу співпраці СРСР і В’єтнаму для Південно-Східної Азії. Його заяви не могли пройти повз США, налагодження контактів з якими було ключовим завданням. Китай ставав відкритим для зовнішнього світу, заохочував іноземні інвестиції, отримав членство в Міжнародному валютному фонді та Світовому банку. 

 

Незважаючи на рух в сторону ринкової економіки, продовжувалось зберігатись державне регулювання на макроекономічному рівні і державна власність на багато підприємств. Протягом 80-х частка приватного сектору в промисловому виробництві склала близько 50%, ВВП ріс в середньому на 9% кожного року. 

 

ПОДІЇ НА ПЛОЩІ ТЯНЬАНЬМЕНЬ 

 

Коли світ спостерігав за високими темпами економічного зростання Китаю, у самій країні наростали внутрішні протиріччя. Переведення економіки на ринкову призвело до стрибка цін, інфляції та наростання майнової нерівності. Багато керівних органів було реструктуризовано або розпущено, відбувалася переатестація бюрократичного апарату, що зачепило інтереси близько 30 млн осіб. Зміна структури економіки призвела до зникнення певних видів робіт, також існувала корупційна зв’язка між компаніями і чиновниками, важливу роль відігравали сімейні зв’язки. Додаючи до цього обмеження в свободі слова і відсутність політичної свободи, і те, що десятки тисяч студентів, які навчалися за кордоном, бачили інші структури суспільства, стає зрозумілим, що призвело до протестів у 1989 році. 

 

Почалося все зі студентських протестів у Пекіні та декількох інших містах проти корупції, інфляції, цензури в пресі, консервації влади. Згодом протести поширилися на 341 місто країни. Вони підігрівалися увагою світової преси до Китаю в той час через візит Михайла Горбачова і проведенням багатьох міжнародних конференцій. Спочатку поліція не застосовувала сили і уряд йшов на переговори з протестувальниками, проте жодна зі сторін не була задоволеною поступками. Протистояння наростало доки 4 червня не було прийнято рішення про суворе придушення протесту. На площу Тяньаньмень, де мітинги були наймасовішими, в’їхали танки. 

 

tiananmen 1989

 

До цього часу не відома точна кількість жертв учасників протесту на площі Тяньаньмень. Офіційні китайські джерела говорять про 200 загиблих, в той час як міжнародні правозахисні організації та ЗМІ вказують дані від 1000 до 7000 тисяч.

 

ВІДСТАВКА І НАСТАНОВИ НАСТУПНИКАМ 

 

Протягом 1980-х років Ден Сяопін здійснював багато кроків, щоб покінчити з традиційною китайською практикою, коли центральна влада змінювалась тільки внаслідок смерті лідера або через масові заворушення. Він створив консультативну раду старійшин, куди потрапляли колишні керівники, залишаючись там пожиттєво. Після своєї відставки мав намір очолити цей орган. 

 

З початку 90-го року Ден Сяопін поступово звільняв найвищі посади. Можливо, події на площі Тяньаньмень прискорили це рішення. Він вирішив, що найкращим рішенням буде спостерігати за передачею влади новому керівнику. У грудні 1989-го Ден Сяопін зробив останній закордонний візит, з того часу він припинив брати участь у публічних заходах. Після своєї відставки Ден Сяопін залишив настанови майбутнім лідерам у класичному китайському поетичному стилі.

 

Вони склали два документи: один із 24-х, інший – з 12 ієрогліфів. Основне завдання для керівника, на думку Сяопіна, полягало в наступному: «Уважно спостерігай, захищай наші позиції, вирішуй справи спокійно, приховуй наші потенційні можливості і вичікуй зручного моменту для дії, вмій не вип’ячуватись, ніколи не претендуй на лідерство». Ден Сяопін закликав бути спокійним перед противником, проявляти високі аналітичні здібності і зберігати послідовність в досягненні основних цілей.

 

Deng Xiaoping zapovit

 

РЕТРОСПЕКТИВА ДІЯЛЬНОСТІ ДЕН СЯОПІНА

 

Багато світових політиків позитивно оцінюють прагнення Ден Сяопіна інтегрувати Китай у світову економіку, проте події на площі Тяньаньмень залишаються чорною сторінкою його біографії. 

 

Маргарет Тетчер віддавала належне досягненням Ден Сяопіна в економіці: «Марксистські економічні постулати були відкинуто, стимулювалася приватна обробка землі, <…> обмежувалось центральне управління промисловістю, знімалася заборона на іноземні інвестиції. Результати з’явилися дуже швидко і перевершили найоптимістичніші очікування». З іншого боку, вона засуджувала трагедію на площі Тяньаньмень, проте розуміла, що це і не суперечило поглядам Ден Сяопіна: «В його уявленні процвітання Китаю потребувало усунення демократії, а не її підтримки». Вважала, що його ринкові реформи були засобом втримання влади: «Ден був прагматиком. … Ринкові реформи віталися просто тому, що укріплювали і збагачували Китай. Для старого комуніста, яким був Ден, відмова від марксистської економіки була платою за збереження влади Комуністичної партії, а разом з нею і його власної персони».

 

Колишній державний секретар США Генрі Кіссінджер віддав належне досягненням Ден Сяопіна в економіці й міжнародній політиці: «Подібно більшості американців, мене вразило те, як закінчилися протести на площі Тяньаньмень. Проте, на відміну від більшості американців, я мав можливість спостерігати за геркулесовими зусиллями, що їх прикладав Ден Сяопін протягом 15-ти років, намагаючись перебудувати свою країну: підштовхнути комуністів до децентралізації реформ, щоб перевернути традиційні китайські стереотипи щодо новинок і світу глобалізації… І я на власні очі спостерігав його наполегливі зусилля, направлені на покращення китайсько-американських стосунків».

 

Колишній прем’єр-міністр Сингапуру Лі Куан Ю згадував, що події на площі Тяньаньмень справили гнітюче враження на його народ. Ще під час цих подій він виступив із заявою: «На моїх колег по кабінету та мене самого цей жахливий поворот подій справив шокове враження, ми всі стурбовані та засмучені… Використання сили абсолютно не відповідало опорові…» З іншого боку він зазначив, що ця трагедія не має перекреслити всі досягнення Ден Сяопіна: «Якби не цей епізод, коли Ден Сяопін наказав розчистити Тяньаньмень, Захід співав би йому панегірики, коли він помер у лютому 97-го року… Мені не відомо, як оцінять його роль китайські історики. Я ж вважаю Дена великим лідером, який змінив долю Китаю і всього світу». Згодом у «Мемуарах» Лі згадав, що таке жорстоке рішення дозволило уникнути Китаю долі СРСР. Сучасному розвиткові, Китай, на думку Лі Куан Ю, має завдячувати Ден Сяопіну: «Через двадцять років після того, як було запроваджено політику «відкритих дверей» Ден Сяопіна, Китай має всі ознаки країни, що стане найбільшою та найдинамічнішою економікою Азії. Якщо він зможе уникнути заворушень та конфліктів, внутрішніх чи міжнародних, то у 2030 році він стане гігантом. Померши, Ден залишив китайському народові видатну спадщину з надзвичайним потенціалом».

 

Використані джерела: Генрі Кіссинджер «Про Китай», Дарон Аджемоґлу, Джеймс А. Робінсон «Чому нації занепадають?», Маргарет Тетчер «Мистецтво керування державою», Лі Куан Ю (том 2) «Сінгапурська історія: із третього світу в перший».

 

Верховні лідери Китаю:

1948      1976      Мао Цзедун — Mao Zedong — Mao Tse-tung — 泽东

1976      1979      Хуа Ґофен — Hua Guofeng — Su Zhu —  华国锋

1979      1989      Ден Сяопін — Deng Xiaoping —邓小平

1989      2002      Цзян Цземін — Jiang Zemin — 泽民

2002      2012      Ху Цзіньтао — Hu Jintao — 锦涛

2012                   Сі Цзіньпін — Xi Jinping —习近平

 

Голови Комуністичної партії Китаю:

1945      1976      Мао Цзедун — Mao Zedong — Mao Tse-tung — 毛泽东

1976      1981      Хуа Ґофен — Hua Guofeng — Su Zhu —  华国锋

1981      1987      Ху Яобан — Hu Yaobang — 胡耀邦

1987      1989      Чжао Цзиян — Zhao Ziyang — 赵紫阳

1989      2002      Цзян Цземін — Jiang Zemin — 江泽民

2002      2012       Ху Цзіньтао — Hu Jintao — 胡锦涛

2012                    Сі Цзіньпін — Xi Jinping — 习近平

 

Прем’єри Державної Ради Китаю:

1949      1976      Чжоу Еньлай — Zhou Enlai — ChouEn-lai — 周恩来

1976      1980      Хуа Ґофен — Hua Guofeng — Su Zhu —  华国锋

1980      1988      Чжао Цзиян — Zhao Ziyang — 赵紫阳

1988      1998      Лі Пен — Li Peng —

1998      2003      Чжу Ронцзі — Zhu Rongji — 镕基

2003      2013      Вень Цзябао — Wen Jiabao — 温家宝

2013                   Лі Кецян — Li Keqiang —  李克

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles