logo

Monday, 09 July 2018 14:13

З КИМ ЗУСТРІНЕТЬСЯ ТРАМП — ЗІ СВОЇМ ПАРТНЕРОМ ЧИ ЗІ СВОЇМ ПАТРОНОМ?

Jonathan Chait, New York Magazine, 08.07.2018

 

Вірогідна теорія приголомшивої змови. Що як Трамп є московським активом з 1987 року?

 

14 червня 2016 видання The Washington Post повідомило, що московські гакери втрутилися до файлів Демократичного Національного Комітету (DNC) та отримали доступ до зібраної ним інформації про Дональда Трампа. Політичний світ, який вже онімів від дивовижного злету Трампа, цього майже не помітив. Стрічки новин тоді цитували експертів, які вважали що московити просто хотіли мати більше інформації аби передати її своїм фахівцям з зовнішньої політики. На той момент Московія вже повідомляла через масмедіа про свою потужну преференцію Трампові. Проте, коли з’явилась новина про гакерство, ні в кого не виникло навіть найменшої підозри, що Московія хотіла змінити результати виборів, не кажучи вже про те, що Трамп чи хтось з його оточення, могли бути у змові з іноземною державою. Це був кібер-злочин третього сорту. Нічого особливого. 

 

Подальше викриття московського скандалу є схожим на подорож у темну печеру. З кожним кроком стає зрозумілим, що печера простягається глибше, ніж ми думали, а після кожного кроку, коли ми задаємось питанням, наскільки ще далеко, наша уява обмежується лише тими кроками, які ми вже зробили. Ми припускаємо, що печера може простягатись трохи далі, але мабуть не набагато далі. А через те, що спроби визначити розмір і форму скандалу є досвідом навмання, ми зосереджуємо нашу увагу на найімовірнішому висновку, який каже що ця історія йде дещо глибше, ніж ми вже виявили. 

 

Скажімо, що Дональд Трамп-молодший, Джаред Кушнер та Пол Манафорт розповіли своєму кандидатові про зустріч, яку вони провели в TrumpTower з московським правником після того, як їм пообіцяли бруд на Гілларі Клінтон; і що Трамп і Кушнер мають кілька тіньових московських інвестицій; і що деякі з радників Трампа зробили деякі обіцянки щодо скасування санкцій. 

 

Але що, якщо це не так? Що як ми досі стоїмо ближче до входу у печеру ніж до її кінця? 

 

ЗМІ розцінили здогад, що Московія скомпрометувала президента США як майже божевільну теорію. Меншість аналітиків, головно, але не виключно пра́вих, агресивно просувала виправдовувальні тлумачення відомих фактів, в яких кожне підозріле свідчення отримувало неочікувано невинне поясненням. І що, можливо, хоча й малоймовірно, що кожна стежина між TrumpTower та Кремлем не сягає далі, ніж те, що ми зараз бачимо. 

 

Що не піддається нашій уяві, так це неправдоподібний, але можливий кардинально інший висновок: що все набагато гірше, ніж ми підозрюємо. Врешті, трактування малої ймовірності так, ніби її й не існує, і є головною помилкою більшості масмедіа у висвітленні президентських перегонів. І коли основна частина публічно доступної інформації про московський скандал вже є обширною, спосіб її отримання — жменя за жменею паростків інформації — дезорієнтує і його важко відстежувати. Як би це виглядало, якби все це зібрати в єдиний наратив, який би розрізняв факти та спекуляції, але оптично не фокусувався на найпростіших висновках?

 

Така ідея є легкою спокусою для теоретиків змови, але ми й самі можемо відповідально роздумувати про те, що заховано в кінці цього скандалу, не стаючи жертвою їхніх помилок. Теорії змови, як правило, притягують людей далеких від коридорів влади, і вони часто припускають широкі зв'язки всередині або поміж урядами та особливо між розвідувальними органами. Одним з дивацтв московського скандалу є те, що багато з найекзотичніших і найзловісніших теорій походять від людей в самому уряді — особливо в галузі розвідки.

 

Перші свідчення про те, що Трамп може приховувати чорну таємницю, виникла серед европейських союзників Америки, які, будучи ближче до Московії, мають більше досвіду в уникненні її мерзенних посягань. У 2015 році західно-европейські спецслужби почали збирати докази комунікацій між московським урядом та людьми з орбіти Дональда Трампа. У квітні 2016 року одна із країн Балтії поділилася з тодішнім директором ЦРУ, Джоном Бреннаном, аудіозаписом московитів, які обговорювали канали передачі грошей для кампанії Трамп. Влітку 2016 року Роберт Ганніґан, голова GCHQ ( розвідувального органу Великої Британії) вилетів до Вашинґтона, аби повідомити Бреннана про перехоплені повідомлення між кампанією Трамп та Московією.

 

Зміст цих повідомлень не розголосили, але те, що Бреннан дізнався, безперечно його глибоко занепокоїло. Минулого року, під час своїх свідчень Конґресу про московське втручання у вибори, Бреннан натякнув, що деякі американці могли зрадити свою країну. "Особи, які йдуть дорогою зради, — застеріг він, — навіть не розуміють, що вони на цьому шляху, аж поки не виявиться, що вже запізно". Цього року у своєму інтерв'ю він сказав ще суворіше: "Я думаю, [Трамп] боїться президента Московії. Московити можуть мати щось особисто на нього, і що вони завжди можуть відкрити і ускладнити його життя".

 

Хоча сам факт того, що колишній директор ЦРУ озвучив цю теорію, навряд чи її доводить, можливо, ми повинні більше вірити у те, що Бреннан робить ці надзвичайні звинувачення у зраді та шантажі на найвищих рівнях влади, бо він знає те, чого ми не знаємо.

 

Припустимо, що ми робимо ту саму помилку, яку ми зробили на початку цієї драми — припустимо, що темні ущелини московського скандалу простягаються не трохи глибше, а набагато глибше. Якщо це так, то ми перебуваємо в розпалі безпрецедентного в американській історії скандалу, підриву цілісності інституту президентства. Це означало б, що "холодна війна", яку американці вже давно вважали, що виграли, перетворилася у химерний спектакль партії Рейґана, яка сприяла захопленню американського уряду колишнім агентом КДБ. Це означає, що коли спеціальний прокурор Роберт Мюллер тісно займеться президентом та його внутрішнім колом, можливо починаючи з цього літа, то Трамп не просто лаятиметься у Twitter, а може спровокувати конституційну кризу.

 

І це б означало, що московський скандал розпочався набагато раніше, ніж вважається зазвичай, і закінчиться він пізніше — бо насправді він все ще триває. Оскільки Трамп організовує особистий тет-а-тет з Владіміром Путіном пізніше цього місяця (16.07.2018 у Гельсінкі — RL), то змова між цими двома особами метастазує від чорного звинувачення до відкритого союзу, і було би дуже необачно не розглядати можливість того, що саміт є не так переговорами між двома очільниками держав, як зустріччю між активом московської розвідки та його патроном.

 

big picture three

Часто кажуть, що Дональд Трамп завжди мав такий націоналістичний світогляд з нульовою сумою (zero-sum— тобто або/або, на відміну від світогляду win-win— тобто і/і — прим. RL). Але це не зовсім так. Так, його расизм і зневага проглядалися ще з його молодості, але ті, хто стежить за еволюцію його гіпернаціоналізму, всі звертають увагу особливо на один рік: 1987. Трамп "вийшов на політичну сцену у 1987 з повносторінковою рекламою у виданні "The New York Times", де він напав на японців за те, що вони покладаються на США у військовому захисті", - повідомив Едвард Олден (Edward Alden), старший науковець Ради з міжнародних відносин. "Президент протягом 30 років вірить, що ці союзницькі зобов'язання висушують нашу небездонну національну скарбницю", - сказав посадовець Білого Дому кореспондентові The Washington  Post, Джошу Роґіну. Том Райт (Tom Wright), інший науковець, який занурився в історію Трампа, дійшов такого ж висновку. "1987 є роком прориву Трампа. Є лише кілька прикладів того, як він коментував світову політику до того часу".

 

Що змінилося в тому році? Одним з можливих пояснень є те, що Трамп опублікував книгу "Мистецтво Угоди" (The Art of the Deal), яка прискорила трансформацію його образу від агресивного та піарного нью-йоркського забудовника до національного символу капіталізму. Але в цій версії кульгає часовий маркер — книга з’явилася 1 листопада, а Трамп почав голосно говорити про торгівлю та міжнародну політику на два місяці раніше. Іншою важливою подією того року є те, що Трамп тоді відвідав Москву.

 

За совєцьких часів московська розвідка розгорнула широку мережу, аби залучити впливових осіб за кордоном. (Ця практика продовжується й донині). Московити заманюють чи захоплюють не лише видатних політиків чи діячів культури, а й людей, в яких вони бачать потенціал для впливу у майбутньому. У 1986 році совєцький посол, Юрій Дубінін, познайомився з Трампом в Нью-Йорку, улестив його похвалою за його подвиги в будівництві, і запросив його обговорити зведення будівлі в Москві. Трамп відвідав Москву в липні 1987 року. Він зупинився в готелі “Національний”, у люкс-номері LeninSuite, який, безсумнівно, прослуховувався. У публічному звіті немає нічого іншого, що описує його візит, за винятком власного спогаду Трампа в його книзі "Мистецтво Угоди", що радянські чиновники дуже хотіли аби він побудував там готель. (Чого так і не сталося).

 

Трамп повернувся з Москви підігрітим політичними амбіціями. Він почав перше з довгої низки президентських фліртувань, серед яких були й галасливі поїздки до Нью-Гемпшир. Через два місяці після візиту до Москви, Трамп витратив майже $100,000 на низку повносторінкових газетних оголошень, які опублікували його політичний маніфест. "Відкритий лист від Дональда Трампа про те, чому Америка повинна перестати платити за оборону країн, які самі не можуть себе захистити", як це зазначив Трамп, дав старт злісним популістським звинуваченням проти союзників, які користалися парасолькою американського військового захисту. "Чому ці держави не платять Сполученим Штатам за людські життя, і ми втрачаємо мільярди доларів, аби захищати їхні інтереси?"

 

Лист Трампа уникнув питання, від кого США захищають ці країни. Природньою відповіддю, звичайно, є — від Совєцького Союзу. Після Другої світової війни, США створили ліберальний міжнародний порядок і забезпечили його безпеку, утримуючи найбільшу військову потугу у світі. А центральною метою совєцької, а згодом і московської, зовнішньої політики є розколоти США та своїх союзників.

 

Найнеобачнішим є припущення, що це взагалі випадковість, що Трамп розпочав у ролі спікера національну кампанію, побудовану навколо тем, які тісно перепліталися з цілями совєцької зовнішньої політики, відразу ж після його перебування в Москві. Справді, видається легким божевіллям розглядати ймовірність таємних стосункців між Трампом та Московією аж так далеко. Але цього не можна повністю відкидати. Як навіть можна думати про маленьку, але реальну ймовірність — 10 відсотків? 20 відсотків? — того, що на президента США протягом десятиліть приховано впливала чи його особисто компрометувала ворожа іноземна держава?

 

donny in moscow

1987: Дональд та Іванка Трамп відвідують Санкт Петербург після подорожі до Москви

 

Московська розвідка отримує вплив у зарубіжних країнах, працюючи тонко й терпляче. Вона виявляє різні ступені впливу на різні типи людей і використовує основний набір інструментів шантажу, який включає в себе використання таких рис як жадібність, дурість, егоїзм та сексуальна похіть. Всі ці риси є притаманними Трампові з надлишком.

 

Протягом усієї своєї кар'єри Трамп завжди відчував себе комфортно, працюючи на межі чи за межами етичних кордонів, які обмежують типовий бізнес. У 1980-х він співпрацював з La Cosa Nostra (італійською мафією — прим. RL), яка контролювала торгівлю цементом в Нью-Йорку, а потім найняв Майкла Коена та Фелікса Сатера, які обидвоє мають зв’язки з московською мафію. Трамп зазвичай відмовлявся платити своїм контрагентам, і якщо люди, яких він топив (чи будь-які журналісти), ставали йому на шляху, залякував їх погрозами. Кажуть, що Трамп також крутився на вечірках для багатіїв, пропонуючи кокаїн та неповнолітніх дівчат.

 

Хтось може подумати, що така слава дає Трампові імунітет від шантажу. Цікаво, однак, що здатність Трупа ризикувати завжди відповідала ретельному контролю за інформацією. Він підтримує фанатичну таємницю про свої фінанси та виплатив чисельні винагороди, аби затулити роти жінкам. Поєднання його схильності до компрометовної поведінки, його готовності тісно співпрацювати з злочинцями та його бажання захистити аспекти його приватності, робить його ідеальною мішенню для шантажу. 

 

Не важко уявити, що Московія швидко зібрала матеріал на Трампа, і під час його візиту 1987 року, і потім, під час його негідної поведінки, яку могли виявити активи КДБ. Та інші важелі впливу, якими Московія скористалася щодо Трампа протягом щонайменше 15 років не підпадають сумнівам — адже його сім'я дала на це підстави багато разів.

 

Після низки фінансових розворотів та його нахабного зловживання законами про банкрутство, Трамп практично вже не міг брати позики в американських банках і став сильно залежним від нетрадиційних джерела капіталу. Московська готівка стала його порятунком. Від 2003 до 2017 року покупці з колишнього СССР зробили 86 покупок повністю за готівку — це червоний прапор потенційного відмивання грошей — приміщень з власності Трампа, на загальну суму $109,000,000. У 2010 році підрозділ приватного капіталу Deutsche Bank також позичив йому сотні мільйонів доларів протягом того ж періоду, коли він відмивав мільярди московських грошей. "Московити мають непропорційно велику долю наших активів", - сказав Дональд-молодший у 2008 році. "Ми не покладаємось на американські банки. У нас є все необхідне фінансування з Московії", — хвалився Ерік Трамп у 2014 році.

 

З того часу як Владімір Путін, колишній агент КДБ, прийшов до влади у 1999 році, гроші стали ключовим джерелом політичного важеля Московії. Московська держава (а отже, і Путін) контролює найприбутковіші сектори своєї економіки, а московські інвестиції не є призначеними виключно для максимізації прибутку. Тіньові бізнес-транзакції є ідеальним прикриттям для таємних платежів, адже майже вся московська економіка є тіньовою. Непохитна відмова Трампа розкривати свої податкові декларації має багато можливих пояснень, але жодне не є очевиднішим, ніж розуміння того, що він приховує фактично хабарі.

 

В часи адміністрації Обами, Московія все сильніше віддалялась від США, адже її агресивна поведінка щодо своїх сусідів призвела до ворожих відповідей з боку НАТО. Путін все більше захоплювався реакційними соціальними теоріями, які зображають традиційну, консервативну, християнську Европу роз’їдженою цивілізаційною боротьбу проти і декадентського лібералізму і радикального ісламізму. Крім того, протягом цього часу Трамп став брендом популістського героя правих, публічно задаючи питання про місце народження Обами та його легітимність.

 

У липні 2013 року Трамп знову відвідав Москву. І якщо московити не мали запасних каналів зв'язків чи компрометувальних файлів на Трампа 30 років тому, то тоді вони, швидше за все, це наздолужили. Колишній директор ФБР, Джеймс Комі, у своїй книзі розповідає, що Трамп був одержимим повідомленнями про те, що його записали у номері готелю, коли він дивився на повій, які пісяли на ліжкі, на якому колись спав Барак Обама. Трамп, як написав Комі, "стверджував, що це не може бути правдою, бо він не залишився в Москві на ніч, а використав номер в готелі, лише аби переодягнутися". Журналісти Майкл Ісікофф та Девід Корн реконструювали подорож Трампа до Москви і встановили, що фактично він залишився на ніч.

 

Це було не єдиним звинуваченням, яке Трамп голосно й неправдоподібно заперечував під час його ранніх зустрічей з Комі. Він також заперечував, що він запропонував гроші зірці порнофільмів аби вона прийшла до його кімнати, що він схопив жінку, яка сиділа поруч з ним у літаку, і що він глузував з репортера-інваліда на мітингу. Інші його заперечення теж не викликали довіри в масмедіа. (Дійсно, останній інцидент транслювався на національному телебаченні). Але відмову Трампа від звинувачень за витівки в московському готелі було виправдано сумнівом більшості репортерів, які зазвичай описують такі звинувачення як "непристойні" та "неперевірені". що як правило так і є, і трактують це як "абсурд", хоча це й не так. Тож підстави думати, що запис з пісянням може дійсно існувати, є щораз більшими. 

 

Ніколи не було великих сумнівів про мотиви Московії щодо організації таких витівок. Московська розвідка має задокументовану та давню практику збирання компромату на вископоставлених гостей. Використання повій та прослуховування готельних номерів є стандартним прийомом. Натомість скепсис сфокусували і на джерелі звинувачень — колишньому британському розвіднику та потім приватному нишпорці, Крістофері Стілі (Christopher Steele), і на самому Трампі.

 

Досьє Стіла попало на публіку в січні 2017, і настільки здивувало суспільство своїми твердженнями, що воно читається як політична фантастика чи там сучасні “Протоколи сіонських мудреців”. "Там не було ані публічного підтвердження непристойних звинувачень проти пана Трампа, ані особливих закидів щодо координації між його помічниками та московитами", — авторитетно заявило видання The New York Times минулої осені. "Насправді, деякі з цих закидів заперечувались зустрічними доказами. Наприклад, багаторічний особистий адвокат Трампа, Майкл Коен, показав свій паспорт аби спростувати закид у досьє про те, що минулого року він мав таємні зустрічі в Празі з московським чиновником". 

 

Правда є в тому, що левова чатина звіту про московський скандал за останні 18 місяців йде у руслі того, про що джерела повідомили Стілові. Стіл повідомив, що "Кремль годував Трампа та його команду цінною розвіданою інформацією на його опонентів, включно з кандидата в президенти від демократії, Гілларі Клінтон", ще у червні 2016, через кілька днів після зустрічі у TrumpTower, але за рік до того, як це було публічно підтверджено. Стіл отримав ранні новини про стратегію Кремля на використання розбіжностей в самій Демократичній партії за допомогою інструментів соціальних мереж; про роль Картера Пейджа (Carter Page), члена зовнішньополітичної команди Трампа, кого Московія намагалася зробити шпигуном як мінімум з 2013 року; та про інші тепер вже знайомі деталі цієї історії. 

 

Навіть звинувачення в досьє, які ніби було спростовано, отримали підтримку з боку правоохоронних органів. Як повідомляється, Мюллер отримав докази того, що Коен дійсно відвідав Прагу під час кампанії 2016 року, всупереч його запереченням. ФБР дізналося, що Коен "часто спілкувався з іноземними особами", які "знали чи зіграли певну роль у втручанні до виборів у 2016 році", повідомляє BuzzFeed News. 

 

І тут прийшла черга самого Трампа. І хоча характер президента ніколи сильно не відрізнявся від того, що йому закидували, деякі сумніви все ж закралися щодо того, чи він справді наймав би повій, які би обпісяли ліжко, лише через те, що там спав Обама, і чи відеозапис про це дійсно б його засоромив. 

 

На ці питання відповіли позитивно. Виплата Трампом грошей за мовчанку Стормі Деніелс (Stormy Daniels) та іншим жінкам доводить, що він дбає про своє приватне сексуальне життя. І нав'язлива ненависть до Обами, яка виросла з приниження Трампа на журналістському обіді в Білому Домі 2011 року, розквітла у збочену і часто саморуйнівну манію. Люди, як в адміністрації, так і поза нею, повідомляють, що Трамп в кінцевому підсумку вибере будь-який варіант, який, на його думку, стане запереченням спадщини Обами. "Він запитає: Обама це підтримав?" І я якщо відповідь буде ствердною, він скаже: "ми цього не робимо", — заявив европейський дипломат для видання BuzzFeed News.

 

Ісікофф та Корн повідомили, що Трамп та багато людей, які його супроводжували у поїздці до Москви в 2013 році, відвідали в Лас-Вегасі клуб, який регулярно виконував "імітацію статевих актів звірини та гротескного садомазохізму", в тому числі покази, в яких стриптизери імітували сечовипускання. Ісікофф та Корн не з’ясовують, яке саме шоу показували у ніч Трампових відвідин. Може це було або не було пов'язаним з тілесними рідинами. Але думка про те, що витівку з показом екзотичних сексуальних дій, яка повністю виходить за рамки нормальної поведінки, не вподобав би Трамп, є дивною та необґрунтованою.

 

donny 2013

2013: Трамп відвідує конкурс Miss Universe в Москві

 

ПРОДОВЖЕННЯ СТАТТІ ТУТ

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles