logo

Sunday, 24 June 2018 11:42

ВЕСС МІТЧЕЛЛ: НАШЕ ЗАВДАННЯ — ВРЯТУВАТИ ЕВРОПУ

Весс Мітчелл, фонд Heritage, Вашинґтон, 05.06.2018

 
Я хочу подякувати фондові «Heritage» за запрошення виступити нині. Я стежу за дослідженнями «Heritage» вже багато років і ціную працю, яку роблять його науковці, привносячи оригінальні ідеї у політичні дебати. Особливо хочу відзначити Джеймса Карафано, Люка Коффі та решту команди, що тут займається Европою та Московією, — продовжуйте цю добру роботу.

 

ЗМІЦНИТИ ЗАХІДНИЙ АЛЬЯНС
 
Сто років тому цього місяця американські солдати зійшли з кораблів у Франції, почавши свою участь у перших боях Першої світової війни. Вони тільки-но здобули свою першу перемогу в французькому селі Кантіньї й були на початкових етапах битви при Белло-Вуд, де американські морські піхотинці зупинили німецький наступ і врятували Париж. У наступні десятиліття Америка знову буде боротися за порятунок Европи. У трьох світових війнах — двох гарячих і одній холодній — ми допомогли мобілізувати демократичний Захід, щоб не дати брутальним супротивникам здомінувати Европу і західні райони Евразії.
 
Після Другої світової війни покоління наших бабусь і дідусів атлантичною співпрацею заклали фундамент майбутнього західної безпеки та процвітання. На відміну від 1919-го, в 1945 році ми не залишили Европу. Ми створили постійні бази для американських військ, сформували план Маршалла, створили НАТО і підтримали створення Европейського Союзу.
 
Кінець комунізму в 1989 році підтвердив все те, за що ми боролися у XX столітті: представницьку демократію, вільні ринки і західний спосіб життя — коротше кажучи, справи свободи. Наступного року ми відзначатимемо тридцять років з часу падіння Берлінської стіни. Це буде час святкувати і нагадати собі та нашим союзникам, чого ми прагнули і як далеко ми просунулися. Світ, який побудували наші дідусі і батьки, є місцем, в якому ми тішимося немислимими для попередніх поколінь свободою і добробутом. Разом зі своїми союзниками Сполучені Штати вступили в один із найтриваліших періодів в історії без великодержавних воєн.
 
Але розмірковуючи про минуле, ми повинні також дивитися в майбутнє. Нині США та Европа стикаються з проблемами, про які мало хто з нас думав з перспективи 1989 року. У своєму виступі у Варшаві влітку минулого року президент Трамп прямо заявив, якою буде мета зовнішньої політики його адміністрації в Европі: зберегти Захід. Як він тоді сказав: «Немає нічого подібного до цього співтовариства націй. Світ ніколи не знав нічого подібного. Ми мусимо мати прагнення і відвагу зберегти це від тих, хто це руйнує і нищить».
 
Відправною точкою стратегії національної безпеки та національної стратегії оборони є те, що ми вступаємо в епоху довготривалої конкуренції великих держав, до якої Захід, у своїй цілості, недостатньо підготовлений. Адаптуватися до цієї нової епохи є центральним завданням зовнішньої політики США.
 
Це завдання ми починаємо виконувати вдома, роблячи Америку багатшою і безпечнішою. Увагу президента зосереджено на відновленні нашої оборони шляхом зміцнення наших виснажених збройних сил і рекапіталізації зброї нашого ядерного стримування; на відновлення нашої економіки шляхом підвищення конкурентоспроможності американського бізнесу, стимулювання інвестицій, відновлення виробництва і боротьби за надання американським компаніям поля чесної гри на міжнародних ринках. Від січня минулого року створено майже три мільйони американських робочих місць, рівень безробіття впав до найнижчої цифри за майже два десятиліття, кількість вакансій досягла рекордно високого рівня у 6,6 мільйонів.
 
Сильна Америка добра для американців. Але це також добре і для наших союзників та для всього світу. Сила Америки — це фундамент, на якому тримається світ, як ми його знаємо. Якщо ця основа вразлива, то все, у що ми віримо, все, на чому ми формуємо нашу силу: демократія, ринки, стримування — все це також вразливе.
 
Збереження Заходу не може статися без Европи. Разом Америка й Европа — це Захід і серце вільного світу. Европа є центральною опорою нашої міжнародної системи союзів, з якою у нас безумовно найбільші економічні відносини — більш як $5,500,000,000,000 (п'ять з половиною трильйонів) щорічної торгівлі. Сьогодні Німеччина приймає 35 тисяч американських військовослужбовців; Італія — 12 тисяч; особливі відносини зі США підтримує Велика Британія; нашим давнім союзником є Франція. Немає жодного значного зовнішньополітичного виклику, в якому Америка й Европа могли би сподіватися на успіх один без одного. Сильна і вільна Европа має життєво важливе значення для Сполучених Штатів.
 
Наша европейська стратегія починається з визнання того, що Европа знову є театром серйозної стратегічної конкуренції і повинна розглядатися такою в нашому осмисленні своєї ролі й мобілізації наших союзників. Після 1989 року Европа стала у свідомості багатьох людей постгеополітичним, постісторичним місцем. Історія закінчилася, ми перемогли Радянський Союз, західні інститути розширюються. Після 11 вересня ми перемістили основну частину зовнішньої політики та ресурсів Америки на боротьбу проти тероризму і на Близький Схід. Після 2009 року ми «повернулися» до Азії, вивели останні американські танки з Европи і готувалися до «Тихоокеанського століття».
 
Перенесімося в нинішній день. В 2017 році нова адміністрація успадкувала:
 
— фіаско з московським перезавантаженням;
— конфлікт в Україні, який вже коштував 10,000 життів;
— фіаско з червоною лінією в Сирії;
— найбільша хвиля міграції в новітній европейській історії;
— Евросоюз, що йде до першого офіційного виходу держави-члена у своїй історії;
— і збанкрутілу угоду з Іраном, яка уможливила масштабну іранську експансію від Арабської (Перської) затоки до кордонів Ізраїлю, небачену від давніх часів.
 
Нині Европа, безперечно, є місцем серйозної геополітичної конкуренції.
 
Відправною точкою европейської стратегії є те, що ми повинні серйозно ставитися до цієї реальності. Це означає трактувати геополітичну конкуренцію на серіо. Америка повинна поставитися до цього серйозно. І Европа повинна ставитися до цього серйозно.
 
По-перше, ми повинні заякорити Західний альянс. Це і матеріальна, і політична справа. Матеріальна частина починається з фізичного захисту. Сильний захист економічно ефективний: що ми нині сильніші, то менша самовпевненість суперників у тому, щоби вибрати шлях війни завтра.
 
Америка подала приклад, приймаючи свою частку відповідальності за європейську безпеку:
 
— вносячи граничну ясність щодо нашої прихильності НАТО і п'ятої статті;
— підтверджуючи, що НАТО є основою оборони Заходу;
— і вкладаючи реальні ресурси в оборону Европи: з січня 2017 року ми запросили понад $11,000,000,000 нових фондів для Европейської оборонної ініціативи.
 
У всіх цих сферах Америка акцептує свої зобов'язання перед Европою і дотримується їх. Але наші зусилля є неповними і можуть бути навіть контрпродуктивними, якщо вони не будуть супроводжуватися готовністю европейських союзників захищати свій власний континент. Европейці не можуть очікувати, що американці будуть дбати про їхню безпеку більше, ніж вони. Нам потрібні союзники, що:
 
— виконують свої обіцянки, які вони дали у Вельсі та підтвердили на зустрічі лідерів у Брюсселі, і зобов'язалися подати плани досягнення до 2024 року витрат на оборону до 2% ВВП і 20% бюджетів на основну бойову техніку;
— активніше залучають НАТО до боротьби з тероризмом і розширюють співпрацю в цій сфері між НАТО і ЕС;
— беруть на себе більший тягар операцій в Афґаністані, Іраці, на Західних Балканах та в Північній Африці;
— виконують зобов'язання Европейського Союзу щодо зміцнення військової мобільності.
 
Ми робимо успіхи. З січня минулого року всі члени НАТО, крім одного, збільшили витрати на оборону. За цей час кількість союзників, які будуть витрачати 2% на оборону до 2024 року, потроїлася (з 5 до 16). Подвоїлося (з 14 до 24) число країн, що будуть виділяти щонайменше 20% на основну бойову техніку. А Північноатлантичний союз в цілому збільшив витрати на оборону на 5,1% — до $14,400,000,000) — найбільше ангажування в оборону за покоління. Торік 26 союзників збільшили участь свого військового контингенту в операціях НАТО, ми забезпечили $30,000,000,000 для стабілізації Іраку і $5,900,000,000 млрд для Афґаністану.
 
Але якщо ми серйозно трактуємо конкуренції — то це не тільки розподіл навантаження. Мова також про те, щоби взяти на себе відповідальність за проблеми, які, якщо їх не вирішити, поставлять нас усіх — Европу і Америку — в несприятливу ситуацію.
 
Одна з них — Іран: це країна, лідери якої кричать «Смерть Америці» і «Смерть Ізраїлю». Ми повинні поставитися до цих заяв серйозно. Продовження ділових відносин з Іраном, який будує балістичні ракети, неприпустиме. Як сказав нещодавно на цій трибуні держсекретар Помпео: «Більше ніякої безвідплатної експансії».
 
Ще одним прикладом є «Nord Stream 2»: цей трубопровід зробить східний фланг НАТО ще чутливішим до московського тиску, знизить безпеку України як транзитної країни і зробить її ще вразливішою до московської агресії, а Европу — ще залежнішою від московських монополій. Багато европейських держав, а також сам Европейський Союз поділяють нашу стурбованість і працюють з нами, щоби зупинити цей проект.
 
Позиція США з таких питань, як Іран і «Nord Stream 2», має розбіжності з деякими нашими союзниками. Але довгострокові втрати від ігнорування таких справ переважують будь-які короткострокові вигоди, які ми отримуємо від показової політичної єдності сьогодні. Займаючи сильні позиції, ми не націлюємося на наших союзників: ми протистоїмо таким країнам, як Московія, Іран і Китай, які ставлять під загрозу нашу колективну безпеку. Ми настирливо закликаємо наших союзників ставитися до цих та інших загроз безпеці Заходу серйозніше, ніж раніше. І ми готові працювати разом, щоби знайти спільну дорогу вперед.
 
ПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР
 
Збереження Західного союзу — це не просто матеріальна справа. Як сказав Черчилль, «зброї — знаряддя — недостатньо; ми повинні додати до неї силу ідей».
 
Все починається з чіткого розуміння, хто ми такі. Під загрозою ми стоїмо не як окремі політики, а як політична цивілізація: Захід. Що таке Захід? Це простір впорядкованої свободи, що охороняється сильними державами, об'єднаними в ліги і союзи. Захід — це розподіл влади для захисту свободи окремих осіб і спільнот, а також союзи для захисту націй, які зберігають ці свободи. Це свободи, які нам дорогі. Ніде вони не сформульовані чіткіше, ніж у Вашингтонському договорі, основоположному документі НАТО, у преамбулі якого сказано: «Учасники договору ... є сповненими рішучості захистити свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права».
 
Сполучені Штати виступають за справу свободи: це те, ким ми є. Америку було засновано на конституційному кредо, що просуває свободу не тільки з причини її сутнісної гідності, але і як щось, що тісно пов'язане з нашою безпекою як нації.
 
Нині ця справа є під загрозою, яку ми не могли передбачити після кінця комунізму у 1989 році. Московія і Китай репрезентують цілісну модель — політичну стабільність, засновану на авторитаризмі і грубій силі, прив'язану до певних аспектів ринкової конкуренції, яка загрожує основним принципам нашого функціонування.
 
Московія і Китай хочуть зламати Захід по-різному. Москва хоче розколоти і зруйнувати його. Пекін хоче витіснити його.
 
Аби протидіяти цьому, ми повинні чітко заявити, що виступаємо за сильну демократію як основу нашої безпеки і процвітання. Ми повинні розглядати Захід як співтовариство демократичних націй, об'єднаних історією, культурою і спільними жертвами. Деякі з його членів — старі демократії, деякі — ні. Деякі з них є членами ЕС або НАТО, деякі — ні. Деякі з них слабкі, деякі сильні, деякі географічно захищені, деякі географічно відкриті. Україна та Сакартвело є частиною Заходу як з огляду на історію, так і через вибір свого народу. Британія далі буде в самому серці Заходу і після Брекзіту.
 
Річ у тім, що має бути концепція, яка нас пов'язує, а не просто установи: установи — це засоби, а не ціль. Саме це ширше почуття спільності необхідно мобілізувати й зміцнити в епоху геополітичної конкуренції.
 
ЗАХИСТИТИ СХІДНІ РУБЕЖІ
 
Одним із місць, де стратегічна конкуренція різко посилюється, є Східний рубіж Европи. Простір від Кавказу через Балкани і вгору по Дунайському басейні є реґіоном оновленого геополітичного фокусування Московії та новим майданчиком гри Китаю.
 
Нашим пріоритетом є, перш за все, стримувати московську агресію. В останні роки Москва сильно перекроїла кордони у Східній Европі. Вона залякувала і нападала на сусідів, проводила дезінформаційні і кіберкампанії проти Заходу і нарощувала військову могутність на своїх західних кордонах.
 
Як нещодавно сказав держсекретар Помпео, «агресивну поведінку Московії була зумовлено роками м'якої політики стосовно цієї агресії. Тепер все скінчено». Ми прагнемо до поліпшення відносин з Москвою, але не такою ціною, аби жертвувати нашими принципами або нашими друзями. Ми чітко бачимо виклики, що стоять перед нами, і будемо підвищувати ціну, яку платить Московія за свою агресію до тих пір, поки президент Путін не обере інший шлях. З січня 2017 року ми ввели санкції відносно 205 фізичних і юридичних осіб Московії. Аби підтримати нашого близького союзника — Велику Британію — ми мобілізували союзників, щоби провести найбільше витурення московських дипломатів і розвідників з часів Холодної війни. Разом з Европейським командуванням США, Держдепартамент займає чільні позиції в уряді США щодо системного зміцнення наших засобів протидії московським кіберзагрозам, діям і дезінформації.
 
По-друге, паралельно ми нарощуємо засоби самооборони тим державам, яким Московія безпосередньо загрожує у військовому плані: Україні та Сакартвело. Ми зняли обмеження попередньої адміністрації на летальну допомогу і допомогли обидвом державам придбати так необхідну їм оборонну зброю. Ми також працювали над тим, щоб втримати Україну на шляху реформ, у тому числі зовсім недавно працюючи над тим, аби антикорупційний суд відповідав стандартам МВФ. І ми працюємо над посиленням політичної, військової та економічної взаємодії США зі Сакартвело.
 
По-третє, ми працюємо з союзниками, аби побудувати кращі довготермінові бастіони захисту від китайського та московського впливів. Щодо східних рубежів це означає: зміцнювати політичні системи прифронтових держав, диверсифікувати їхні енергетичні мережі, підвищувати стійкість та готовність збройних сил і заохочувати їхні зусилля до реґіональної координації.
 
У північній частині Центральної Европи ми працюємо з Польщею і країнами Балтії над створенням потужного військового стримування. У Центральній Европі ми посилюємо зусилля у боротьбі з корупцією, протидії московській дезінформації та в забезпеченні енергійного громадянського суспільства. На Балканах ми збільшуємо допомогу проти впливу Московії і тісно співпрацюємо з ЕС, аби забезпечити тривалу стабільність. Поки я виступаю, наша команда працює на місцях з ЕС і ключовими европейськими партнерами щодо Сербії/Косово, Боснії та Герцеговини та — щодо назви — з Грецією та Македонією. На Балканах, як і у всьому світі, масштаби і глибина американо-европейської співпраці показують, як трансатлантичні відносини допомагають нам вирішувати дуже реальні і буденні проблеми.
 
У всьому цьому реґіоні, від Балтики до Чорного моря, ми досягаємо стійкого поступу у підтримці диверсифікованої енергетичної інфраструктури через такі проекти, як трубопровід Крк і БРУА [Болгарія-Румунія-Угорщина-Австрія], аби у наших друзів були різні варіанти вибору газу, а не тільки московського.
 
І по-четверте, ми працюємо над взаємодією з вразливими державами на східному кордоні НАТО і ЕС, які стикаються зі щораз більшим тиском з боку Московії та зі спокусами з боку Китаю. Як зазначено в стратегії національної безпеки, наше головне завдання тут — боротися за позитивний вплив. На відміну від минулого, у країн на східному рубежі є варіанти: є московський тиск, але є і китайські гроші. Так звані ініціативи Китаю «16+1» та «Один пояс, один шлях» є геополітичними проектами, які спрямовані плекати впливи та ослаблювати західну солідарність. Ми повинні зміцнювати наші зв'язки із вразливими державами, які можемо втратити, і надавати їм життєздатні альтернативи, аби вони й далі були пришвартованими до Заходу.
 
Критика сама по собі не є стратегією. Критика, позбавлена ангажування, є рецептом відчуження. Участь — це не тільки дипломатія, а й завоювання сердець і голів громадськості, для якої пам'ять про 1989 рік і розширення НАТО стає все більш віддаленою. Участь не означає байдужість до наших власних принципів свободи. Ми завжди будемо чітко розуміти, за що ми виступаємо і які цінності ми поділяємо, використовуючи інструменти дипломатії, щоб ліквідувати прогалини на Заході, які так охоче експлуатують Московія та Китай.
 
СТАБІЛІЗУВАТИ ПІВДЕННИЙ РУБІЖ
 
Нарешті, ми повинні стабілізувати Південний рубіж Европи — середземноморський басейн та його узбережжя.
 
Ми заповільнено розглядаємо Південь через стратегічний об'єктив, почасти тому, що проблеми на Сході Европи легше сприймаються нами як стратегічні за своїм характером, будучи в основному військовими і знайомими нам як набір проблем Холодної війни. А частково й тому, що основні проблеми на півдні є пов'язаними з внутрішньою політикою. Кооперація у боротьбі з тероризмом для Европи до недавнього часу розглядалася переважно як сфера діяльності поліції, а незаконна міграція натомість була в основному політичним і гуманітарним питаннями. Але, як показали недавні події, те, що відбувається на півдні Европи, також може суттєво вплинути на стратегічну стабільність континенту. Маштаби сучасних міграційних потоків підняли хвилю політичної нестабільності в серці Европи: Брекзіт, вибори у Німеччині, корок з мігрантів та іноземних бойовиків-терористів на Балканах, зростання популізму — жодна з цих проблем не може бути осмисленою повністю без урахування міграційної кризи.
 
Виклик кооперації у боротьбі з тероризмом — це не просто поліцейська проблема: в "Ісламської держави" та її послідовників є свого роду потенціал «стратегічного підйому»: вони можуть вражати великі міста, в тому числі і в моїй американській вітчизні з европейських аеропортів. Поширення іранського впливу від Леванту і Середземномор'я до Арабської (Перської) затоки буде глибоко переформатовувати безпеку Заходу протягом наступних кількох років, і Европа, ймовірно, відчує його наслідки ще сильніше, ніж Сполучені Штати. Московія також активно діє у Середземномор'ї — не тільки своєю традиційною військово-морською присутністю, але і в якості життєзабезпечення режиму Асада, який подовжив міграційний виклик з Сирії і дозволив зрости впливу Ірану на реґіон.
 
З усіх цих причин ми повинні до південного рубежу Европи ставитися набагато серйозніше. Ми пропрацювали над тим, аби мобілізувати Европу для посилення співпраці в Іраці, Сирії, Лівані, Афґаністані; аби ґрунтовніше звернути увагу НАТО на південний вектор (основний фокус саміту); і щоб збільшити зусилля альянсу на зміцнення кордонів і координацію наших доларів та евро для стабільності в Північній Африці і на Близькому Сході.
 
Стосовно міграції: ми працюємо над тим, аби стати каталізатором внутрішніх зусиль тих фронтирних держав, які ця проблема зачепила безпосередньо і які найбільше доклалися до розробки локальних рішень. Ми працюємо з такими середземноморськими країнами, як Італія, щоб вибудувати стратегічну ініціативу стосовно міграції, яка охоплює всі аспекти цієї проблеми: від стабільності на суші в Північній Африці і на Близькому Сході та кращої координації допомоги НАТО, ЕС і держав-членів — до безпеки на морі та безпеки кордонів.
 
І, нарешті, ми повинні підтримати східне Середземномор'я. Це дуже важлива справа. Воно формує морський кордон, і тут ми стикаємося з повномаштабною конкуренцією з боку московитів. Ми рішуче працюємо, аби стабілізувати відносини з Туреччиною і зберегти її на західній стратегічній колії. Перманентне розхитування цих відносинах завдало би шкоди національній безпеці США. У довготерміновій перспективі, Туреччина є єдиною країною в реґіоні з вагою достатньою, аби врівноважити Іран. Це союзник НАТО зі своїми законними інтересами безпеки — включно з багатьма, які й ми поділяємо — тому ми повинні допомогти їх вирішити.
 
Туреччина є країною, задіяною в операції «Рішуча підтримка», критично важливої для европейської енергетичної безпеки та вирішення проблеми міграції, а також є партнером у боротьбі з тероризмом. У той же час, ми не можемо мовчати, коли турецькі лідери обмежують демократичні свободи і верховенство права, сваряться з Ізраїлем і застосовують риторику чи проводять політику, яка денервує сусідів Анкари, а наших близьких друзів та союзників. Ми намагалися стабілізувати відносини з конкретними короткотерміновими цілями: домогтися звільнення затриманих американців і співробітників посольства, запобігти купівлі московської системи С-400 і так вибудувати modus vivendi, аби уникнути зіткнення наших сил на півночі Сирії.
 
Паралельно ми працюємо над тим, аби створити міцнішу довгострокову стратегічну присутність США у східному Середземномор'ї. Ми плекаємо Грецію як якір стабільності в східній частині Середземномор'я і на західних Балканах; працюємо з Кіпром як вразливою державою, яка потребує більшої уваги Заходу, продовжуючи рух до бі-зональної, бі-спільнотної федерації; і розвиваємо енергетику східної частини Середземномор'я як основний пункт европейської енергетичної диверсифікації в міру того, як згортаються традиційні північні поля Европи.
 
У всіх цих сферах — заякорення Західного союзу, забезпечення безпеки Східного рубежу, стабілізація Півдня — я розглядаю наше завдання як стратегічну реновацію: тяжко працюючи, укріплювати і зміцнювати Захід тепер, аби нам не довелося робити це потім у менш сприятливих умовах. Після багатьох років, коли ми не розглядали Европу як стратегічний театр, ми працюємо, надолужуючи згаяне на ходу.
 
Але це не те завдання, яке ми можемо вирішити самостійно. Тільки на основі співпраці з союзниками з НАТО, з Европейським Союзом ми можемо досягти успіху. На цьому шляху ми не домовимося про все. Але нас будуть визначати не наші розбіжності. Те, що нас об'єднує, є значно сильнішим, ніж те, що нас розділяє. Трансатлантичні відносини мали свої «внески чесності» в розбіжностях — від Рузвельта а Черчилля до Кеннеді й Аденауера: Суец, В'єтнам, першинги, Ірак, валютне стимулювання, суперечки про птицю і хлор. Але, як і в кожній родині, ми вирішуємо наші розбіжності таким чином, що стаємо сильнішими. США прагнуть працювати з Европою, аби зменшити наші суперечності й прийти до єдиної позиції перед загрозою спільних викликів. Водночас ми продовжуємо нашу спільну роботу щодо:
 
— координації в боротьбі з тероризмом;
— Сирії;
— України;
— санкцій проти Московії;
— Північної Кореї;
— Венесуели;
— Західних Балкан
і багатьох інших сфер.
 
Ми зобов'язуємося приймати наші обов'язки та їх дотримуватися. У спільній справі всі ми маємо свої ролі. Ми повинні прийняти наші обов'язки, а Европа повинна прийняти свої. Минули дні, коли Захід міг, кажучи словами лорда Солзбері, «ліниво плисти вниз за течією, іноді виставляючи дипломатичний гак, аби уникнути зіткнень». Ми мусимо розглядати захист демократичного Заходу не як щось, що автоматично увінчається успіхом, бо таким є «Кінець і
Історії» чи «Колесо Історії» — а як щось, що потребує наших свідомих, цілеспрямованих зусиль і жертв наших суспільств, аби забезпечити це.
 
Робота перед нами є нелегкою і не безболісною. Але вона є вартою кожної унції творчості й енергії, яку ми вкладаємо в неї. Немає нічого ціннішого для нас, як суспільств, ціннішого для нашого довготермінового економічного процвітання чи або необхіднішого для нашої взаємної оборони, ніж узи історії, культури, торгівлі та безпеки, які існують між Сполученими Штатами та країнами Европи.

 

Весс Мітчелл є чинним помічником Державного секретаря США у справах Европи та Евразії

 

переклад українською — Збруч https://zbruc.eu/node/80770

 

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles