logo

Thursday, 18 October 2018 22:46

У ЗАЛІ ЛОНДОНСЬКОГО СУДУ ВМИРАЄ СУЧАСНА ГЛОБАЛЬНА ФІНАНСОВА СИСТЕМА

Maximilian Hess, Foreign Policy, 09.10.2018

 

Юридичне протистояння між Московією та Україною в Лондонському суді є безпрецедентним прикладом ведення війни іншими засобами. 

 

За чотири роки війни між Україною та Московією лінія фронту не сильно змістилася  — в основному на користь Московії, коли у лютому 2015 року нею було захоплено місто Дебальцеве. Проте минулого місяця Україна нарешті добилася своєї головної перемоги — отриманої не завдяки боям на Донбасі, а завдяки рішенню Апеляційного суду в Лондоні.

 

Сам факт того, що зала Лондонського суду стала чи не головним полем бою цієї війни, підкреслює те, що на кону стоїть дещо більше, ніж просто територія на сході України. Насправді, практично на волосинці висить доля міжнародної фінансової системи, принаймні в теперішньому її виді. Але чітко зрозуміло, що глобальна фінансова система змінилася назавжди через ще незавершену судову справу в Лондоні та війну між Україною та Московією. 

 

Ту міжнародну фінансову систему, яка існує зараз, розробили для того, щоб розмежувати питання глобальної економічної політики від вузьких політичних диспутів, та встановили технократичні міжнародні інституції з широкими повноваженнями та можливостями. Цю систему створили після Другої світової війни, коли завдяки угоді Бреттона-Вудса американський долар став найстійкішою валютою у світі, а також було створено Світовий Банк (провідний світовий банк розвитку) та Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), який став для незалежних держав чи не останнім можливим кредитором. Решта установ з'являлися навколо вище згаданих, аби служити тим же технократичним цілям. Це, наприклад, ParisClub, який став стежити за реструктуризацію більшості суверенних кредитів. 

 

Московія підтримувала й підтримує глобальний фінансовий порядок, лише коли це вигідно їй. Саме це демонструють недавні спроби використати деякі московські державні облігації як інструмент для репатріації капіталу. Проте водночас Кремль завжди скаржився, що так звану неполітичну систему було створено Сполученими Штатами та Европою для отримання переваги над іншими країнами. Останніми роками, на фоні введення міжнародних санкцій проти Москви, ці її скарги лише частішають. 

 

Битва Московії та України у Великій Британії за облігації є останнім викликом Московії для міжнародної фінансової системи, а також її спробою показного розмежування економічних і політичних питань, аби змусити відповісти Київ. 

 

Диспут почався, коли у грудні 2013 року тодішній президент України, Віктор Янукович, полетів до Москви для зустрічі зі своїм московським колегою, Владіміром Путіном. Поки протести проти його рішення уникнути угоди про асоціацію з ЕС набирали обертів у Києві, Янукович та Путін оголосили про двосторонній план дій, зокрема про $15,000,000,000 кредит від Московії для України. Через тиждень Московія надала першу позику, коли Україна продала, видані у відповідності до англійського права, доларові облігації безпосередньо Національному Фонду Благополуччя Московії. 

 

На перший погляд, тут не було нічого дивного. Нові економіки часто емітують облігації в доларах за англійським чи нью-йоркським законом. Україна використовувала практично ту ж структуру для продажу свого боргу приватним інвесторам і раніше. 

 

Проте, це безпрецедентно в сучасній історії, коли одна країна позичає такі облігації іншій країні, бо це є типовим інструментом приватної позики. Таке структуювання позики дало Московії низку переваг. По-перше, це дозволило Московії послабити міжнародну фінансову систему, підкреслюючи її обмеженість; адже Паризький Клуб завжди традиційно був місцем для реструктуризації суверенних міждержавних боргів. Проте Московія просто не зареєструвала  кредит Україні. Такий підхід дозволив їй втрутитися в український ринок приватних боргових зобов’язань. Це доводиться фактом, що правове формулювання облігацій було майже таким як у попередніх українських облігацій. Такі умови дали володарю облігацій, тобто Кремлю, неймовірну перевагу над Києвом, адже Кремль міг зініціювати дефолт за будь якої слушної нагоди. Знову ж таки, тут немає нічого дивного, якщо йдеться про приватного володаря облігацій, але це дуже дивно, коли йдеться про позику від уряду певної держави. 

 

Єдиною причиною, чому Україна прийняла таку позику, є її відносна дешевизна. Нестійкий уряд Януковича нагально потребував коштів, а вартість московських облігацій була значно нижчою від ринкової ставки приватних інвесторів у той час. Тим не менше, Путін назвав продаж облігації «комерційною угодою» та сказав, що не за горами і наступні $12,000,000,000 цього кредиту.

 

Та цього так і не сталося. Хоч уряд  Януковича і планував продати 17 лютого 2014 облігацій ще на $1,980,000,000, та Янукович втік до Московії. Революція Гідності привела  до влади опонентів Януковича, які обіцяли підписати угоду про асоціацію з ЕС та скасувати двосторонні плани Януковича і Путіна. Тоді Московія анексувала Крим та спровокувала сепаратистське повстання у східній Україні  [це типове кліше у західних авторів, яким українські політики та журналісти так досі і не спромоглися розповісти, що це не сепаратистське повстання, а відкрите колаборанство частини громадян з окупаційними військами Московії — прим RL]. 

 

Як наслідок, економіка України рухнула. Гривня обвалилася до найнижчого за всю історію курсу відразу після втечі Януковича, та продовжувала слабшати протягом 2014 року, а інвестиції падали на 18 % і в першому і в другому кварталі. Борг України різко зріс, так само як і ціна її кредитних дефолтних свопів, фінансових інструментів, які використовували для запобіганню дефолту. 

 

Коли агресія Московії почала спустошувати українську економіку, стало ясно, що Україні треба реструктуювати свої борги. В серпні 2015 року Україна погодила реструктуризацію боргу зі своїми приватними інвесторами, зокрема з інвестиційною компанією Franklin Templeton, яка тримала левову частку облігацій України. Ця угода гарантувала кращі умови реструктуризації всім залученим сторонам, окрім незгідних кредиторів, зокрема Московії. Та жоден приватний кредитор не став на бік Московії. 

 

Щойно Україна погодилася реструктуювати свої решта боргів та отримала транш від МВФ наприкінці 2015 року, як настав її дефолт за московською позикою.

 

Кремль пішов до суду, прагнучи використати всю силу світової фінансової системи на свою користь та послабити Україну. Москва швидко відсунула вбік заяву Путіна про «комерційний кредит», наполягаючи на тому, аби його класифікували, як офіційний міждержавний борг. Така заява була безпрецедентною та представляла серйозний виклик для МВФ. У той час правила Фонду забороняли надавати позики країнам, що не виконували зобов’язань щодо боргів, які вважалися кредитами від міжнародних інституцій чи суверенних держав. 

 

У грудні 2015 року, якраз перед закінченням терміну виплати $3,000,000,000 за облігаціями, МВФ підтримав позицію Московії та визнав борг офіційним. Проте, практично водночас з цим, МВФ змінив правила, дозволивши собі надавати позики країнам, що перебувають у стані дефолту щодо інших кредиторів. Кремль обурився, та заявив, що таке рішення – доказ того, що міжнародний фінансовий порядок є налаштованим проти нього.

 

Україна і далі продовжувала не виплачувати борги Московії, будучи впевненою в тому, що спроможність Кремля перешкоджати фінансуванню з боку МВФ було нівельовано зміною правил. Однак, Москва мала запасний варіант ходу: англійські суди, які мали законну юрисдикцію щодо облігацій. Кремль почав вимагати повної сплати. 

 

Україна швидко спланувала свої аргументи щодо того, чому вона не повинна виплачувати борг. Спершу, українська сторона заявила, що борг є "одіозним". Такий аргумент часто використовували для того, аби не виплачувати борги колишніх урядів, хоч і з невеликим успіхом. Київ же сподівався відстояти своє право, заявляючи, що режим Януковича був деспотичним, про що свідчить, зокрема, неймовірне багатство його резиденції. Ще одним з пізніших юридичних аргументів України були  дії Московії у 2013 році — часткова торгівельна блокада та погрози газовою війною — які були частиною зусиль Московії змусити уряд Януковича погодитися на борги. 

 

В березні 2015 року Верховний суд Лондона ухвалив рішення на користь Московії, заявивши, що захисту України бракує аргументів. Однак, у вересні 2018 року Апеляційний суд вирішив, що вище згадані аргументи України треба розглянути в повному обсязі. Московія тут же оскаржила рішення та надіслала справу до Верховного суду для фінального рішення. 

 

Яким би не було рішення Верховного суду, це вплине на світову фінансову систему. Перемога України призведе до нового прецеденту розгляду примусових боргів, який відіб’ється на ринку суверенних державних боргів. Підтримка її аргументів означатиме, що у майбутньому політичні обставини надання міждержавних облігацій можуть ставати інструментом диспуту щодо їх викупу.

 

Московія ж буде проти повного розгляду судом справи, яка може вимагати від неї пролити світло на те, як саме Кремль змусив режим Януковича погодитися на кредит, невигідний Україні. Цього може бути достатньо, аби Московія відмовилася від своїх $3,000,000,000, хоча Кремль безперечно замаскує цю поступку, та зробить її своїм аргументом проти упередженості фінансового міжнародного порядку. 

 

Рішення на користь Московії спричинить ризик миттєвого дефолту України, та неймовірно ускладнить процес перемовин з Москвою, та суперечитиме зобов'язанням України перед кредиторами щодо реструктуризації у 2015 році. Також це рішення зробить законною стратегію Московії з використання приватних боргових ринків у поєднанні з її агресивною міжнародною політикою задля зміцнення її сили. Це може надихнути й інші ворожі сили діяти ідентично. 

 

Справді, несхоже, що це буде останньою спробою Кремля змішувати приватні боргові ринки з політикою.  Нещодавнім свідченням цього є претензії компанії "Роснєфть" на 49.9% акцій американської Citgo, що виникли через позику "Роснєфті" на користь венесуельської компанії PDVSA – акціонера Citgo.

 

Кремль попереджає про наслідки зміни правил МВФ. Прем'єр-міністр Дмітрій Мєдвєдєв зазначив, що МВФ відкриває скриньку Пандори з точки зору збереження довіри до міжнародних фінансових установ. Цей кредит став першим залпом у війні Московії з Україною. Також його можна розцінити як першу спробу Московії кинути виклик міжнародній фінансовій системі.

Переклад українською — Петро Козак

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles