Alex Ben Ari, Radio Lemberg Israel, 14.10.2018
Звільнення пастора Брансона з турецької в'язниці стало черговою спробою Реджепа Таїпа Ердогана налагодити недавно зруйновані стосунки між США і Туреччиною. Але чи є такий крок турецького нео-султана початком нормалізації відносин з Заходом, і що важливіше, чи готові західні лідери заново підпустити до себе президента Туреччини?
13 жовтня в аеропорті Вашинґтона приземлився літак, в якому перебував пастор Ендрю Брансон. Напередодні пастора звільнили з турецької в'язниці, відразу після чого літак з пастором покинув Анкару і попрямував до Німеччини. Там колишнього в'язня обстежили лікарі, і після невеликого відпочинку, він вилетів додому у США.
У Вашинґтоні пастора Брансона чекав сам президент Дональд Трамп, адміністрація якого протягом тривалого періоду докладала чималих зусиль для його звільнення. Відразу після посадки літака, пастор зі своєю сім'єю відвідав американського президента в овальному кабінеті, де Брансон прочитав молитву на честь свого визволителя.
Раніше, коли літак з пастором ще перетинав Атлантичний океан, Дональд Трамп написав у твіттері, що не було ніякої угоди з Туреччиною, бо як він «не укладає угод щодо звільнення полонених», однак він подякував турецькому президентові від імені американського народу і висловив надію, що ця угода «призведе до гарних, а можливо навіть відмінних, стосунків між США і Туреччиною». Сам Ердоган заявив, що він є непричетним до цього звільнення і «це рішення ухвалено незалежним турецьким судом», проте насправді всі розуміють, хто кого смикає за нитки в Турецькій Республіці.
КОРОТКА ІСТОРІЯ РІЗКОГО ПОГІРШЕННЯ СТОСУНКІВ МІЖ ТУРЕЧЧИНОЮ І ЗАХОДОМ
Незважаючи на пафосні заяви Трампа, саме відмова звільнити пастора Брансона, якого в Туреччині засудили за підтримку заколотників у 2016 році, і якого Туреччина нібито зобов'язалася звільнити кілька місяців тому, але потім відмовилася, спричинила останню кризу між країнами. Внаслідок «невиконання обіцянок» турецькою владою, США наклали низку економічних санкцій, які й обвалили турецьку ліру більш ніж на 20%. Пізніше Катар пообіцяв підтримати турецьку економіку, вливши в неї $15,000,000,000, що трохи стабілізувало ситуацію з лірою, однак всі економісти, та й сам Ердоган розуміли, що при всій повазі до катарської ініціативи, такий крок не зможе замінити підтримку самих США.
Ще до початку всієї цієї історії з невиконаною обіцянкою зі звільнення пастора, в останні роки стосунки між США та країнами Заходу і Туреччиною поступово погіршувалися. Зокрема, це погіршення досягло свого піку після невдалої спроби заколоту в Туреччині в 2016 році, і наступної масової зачистки Ердоганом судової й академічної сфер, а також повного придушення вільної журналістики в країні. Всі вимоги і спроби Ердогана добитись екстрадиції Фетхулли Ґюлена, турецького проповідника й ідеологічного противника Ердогана, якого президент Туреччини вважає головним винуватцем заколоту, і який отримав політичний притулок в США, не досягли успіху.
Це й підштовхнуло Ердогана до обійм з іншим авторитарним лідером — Владіміром Путіном. Незважаючи на збитий московський літак Су-24, який вторгся у турецький повітряний простір в листопаді 2015 року, стосунки між двома лідерами налагодилися рік потому, і продовжували зміцнюватися протягом останніх двох років. Зокрема, було підписано низку великих економічних угод між країнами в різних галузях, наприклад про продаж московської системи ППО, С-400, для Туреччини.
У США дуже не злюбили таку угоду і заявили, що це неприйнятно, коли країна НАТО отримує військову систему, яка не відповідає стандартам Північноатлантичного альянсу. Відповідь США не змусила себе довго чекати, і вони заморозили подальшу поставку Туреччині своїх літаків п'ятого покоління, F-35 — незважаючи на те, що частину обладнання для них створено на заводах Lockheed-Martin саме в Туреччині.
ЧИ ПОВЕРНУЛАСЬ ТУРЕЧЧИНА ОБЛИЧЧЯМ ДО ЗАХОДУ?
Це дуже важливе питання, бо Туреччина є дуже важливим фактором на Близькому Сході. Зокрема, США є дуже зацікавленими в турецькій підтримці у сирійському питанні, особливо після турецької погрози в бік Московії, аби та не починала військову операцію в провінції Ідліб. Московія та інші про-асадівські сили вже думали розпочати військову операцію зі захоплення останньої провінції, яку досі контролюють повстанці, проте Туреччина чітко дала зрозуміти, що не допустить цього, а адміністрація Трампа пригрозила, що будь-яка спроба Асада застосувати хімічну зброю спричинить «руйнівну реакцію з боку США». Так рідкісна колаборація між Туреччиною і США змусила Путіна відступити, принаймні тимчасово, і на спільній екстреній зустрічі Ердогана з Путіном було ухвалено рішення про створення демілітаризованої зони в провінції Ідліб.
Також, бажання Ердогана нормалізувати стосунки можна спостерігати з трохи іншого ракурсу. Минулого тижня прем'єр-міністр Ізраїлю, Беньямін Нетаньягу, розкритикував турецького президента. На зустрічі з міністрами закордонних справ Греції та Кіпру ізраїльський прем'єр заявив: «Ердоган називає мене Гітлером що два тижні. Це системна проблема, і я не бачу світла в кінці тунелю […] Ердоган є непередбачуваним і поспішним. Ми є дуже стурбованими, і хочемо дізнатися, що він буде робити (в газовій сфері) в регіоні. Це просто оксюморон, що член НАТО володіє системою С-400. Я дуже стурбований тим, що в них є літаки F-35».
Різкі полеміки між лідерами Ізраїлю й Туреччини не є новиною, однак останню критику Ердогана з боку Ізраїлю зустріли ... повною тишею! У Туреччині також розуміють, що шлях до серця Трампа проходить через Нетаньягу — мабуть найлояльнішого і відкритого прихильника американського президента в західному світі.
Так чи інакше, але після звільнення пастора Брансона м'яч перейшов на половину поля Дональда Трампа. У найближчі дні ми побачимо які зустрічні кроки зробить американська адміністрація в знак подяки за такий вчинок і чи вистачить їх, аби повернути Туреччину до лав проамериканських країн.
Враховуючи різку зміну риторики Ердогана стосовно Московії, спочатку після збитого літака, а потім після нормалізації відносин між цими країнами, стає ясно, що для Ердогана немає особливої проблеми різко поміняти вектор напрямку своєї політики. Раніше Трамп також заявляв, що йому непринципово вимагати від менш демократичних країн-прихильників США проводити демократичні реформи, чим він кардинально відрізняється від свого попередника, Барака Обами, та низки европейських лідерів. Все це говорить про потенційну нормалізацію стосунків між США й Туреччиною. Однак чи вистачить цього для нівелювання московського впливу на Туреччину? Бо останніми роками вона вміло маніпулювала і інтересами Заходу, і інтересами Московії, проте скоріш за все така ситуація зовсім не задовольняє адміністрацію Трампа, яка ставить економічні інтереси США понад усе.