Alex Ben Ari, Radio Lemberg Israel, 14.10.2018

Звільнення пастора Брансона з турецької в'язниці стало черговою спробою Реджепа Таїпа Ердогана налагодити недавно зруйновані стосунки між США і Туреччиною. Але чи є такий крок турецького нео-султана початком нормалізації відносин з Заходом, і що важливіше, чи готові західні лідери заново підпустити до себе президента Туреччини? 

13 жовтня в аеропорті Вашинґтона приземлився літак, в якому перебував пастор Ендрю Брансон. Напередодні пастора звільнили з турецької в'язниці, відразу після чого літак з пастором покинув Анкару і попрямував до Німеччини. Там колишнього в'язня обстежили лікарі, і після невеликого відпочинку, він вилетів додому у США. 

У Вашинґтоні пастора Брансона чекав сам президент Дональд Трамп, адміністрація якого протягом тривалого періоду докладала чималих зусиль для його звільнення. Відразу після посадки літака, пастор зі своєю сім'єю відвідав американського президента в овальному кабінеті, де Брансон прочитав молитву на честь свого визволителя. 

Раніше, коли літак з пастором ще перетинав Атлантичний океан, Дональд Трамп написав у твіттері, що не було ніякої угоди з Туреччиною, бо як він «не укладає угод щодо звільнення полонених», однак він подякував турецькому президентові від імені американського народу і висловив надію, що ця угода «призведе до гарних, а можливо навіть відмінних, стосунків між США і Туреччиною». Сам Ердоган заявив, що він є непричетним до цього звільнення і «це рішення ухвалено незалежним турецьким судом», проте насправді всі розуміють, хто кого смикає за нитки в Турецькій Республіці. 

КОРОТКА ІСТОРІЯ РІЗКОГО ПОГІРШЕННЯ СТОСУНКІВ МІЖ ТУРЕЧЧИНОЮ І ЗАХОДОМ 

Незважаючи на пафосні заяви Трампа, саме відмова звільнити пастора Брансона, якого в Туреччині засудили за підтримку заколотників у 2016 році, і якого Туреччина нібито зобов'язалася звільнити кілька місяців тому, але потім відмовилася, спричинила останню кризу між країнами. Внаслідок «невиконання обіцянок» турецькою владою, США наклали низку економічних санкцій, які й обвалили турецьку ліру більш ніж на 20%. Пізніше Катар пообіцяв підтримати турецьку економіку, вливши в неї $15,000,000,000, що трохи стабілізувало ситуацію з лірою, однак всі економісти, та й сам Ердоган розуміли, що при всій повазі до катарської ініціативи, такий крок не зможе замінити підтримку самих США. 

Ще до початку всієї цієї історії з невиконаною обіцянкою зі звільнення пастора, в останні роки стосунки між США та країнами Заходу і Туреччиною поступово погіршувалися. Зокрема, це погіршення досягло свого піку після невдалої спроби заколоту в Туреччині в 2016 році, і наступної масової зачистки Ердоганом судової й академічної сфер, а також повного придушення вільної журналістики в країні. Всі вимоги і спроби Ердогана добитись екстрадиції Фетхулли Ґюлена, турецького проповідника й ідеологічного противника Ердогана, якого президент Туреччини вважає головним винуватцем заколоту, і який отримав політичний притулок в США, не досягли успіху. 

Це й підштовхнуло Ердогана до обійм з іншим авторитарним лідером — Владіміром Путіном. Незважаючи на збитий московський літак Су-24, який вторгся у турецький повітряний простір в листопаді 2015 року, стосунки між двома лідерами налагодилися рік потому, і продовжували зміцнюватися протягом останніх двох років. Зокрема, було підписано низку великих економічних угод між країнами в різних галузях, наприклад про продаж московської системи ППО, С-400, для Туреччини. 

У США дуже не злюбили таку угоду і заявили, що це неприйнятно, коли країна НАТО отримує військову систему, яка не відповідає стандартам Північноатлантичного альянсу. Відповідь США не змусила себе довго чекати, і вони заморозили подальшу поставку Туреччині своїх літаків п'ятого покоління, F-35 — незважаючи на те, що частину обладнання для них створено на заводах Lockheed-Martin саме в Туреччині.

ЧИ ПОВЕРНУЛАСЬ ТУРЕЧЧИНА ОБЛИЧЧЯМ ДО ЗАХОДУ?

Це дуже важливе питання, бо Туреччина є дуже важливим фактором на Близькому Сході. Зокрема, США є дуже зацікавленими ​​в турецькій підтримці у сирійському питанні, особливо після турецької погрози в бік Московії, аби та не починала військову операцію в провінції Ідліб. Московія та інші про-асадівські сили вже думали розпочати військову операцію зі захоплення останньої провінції, яку досі контролюють повстанці, проте Туреччина чітко дала зрозуміти, що не допустить цього, а адміністрація Трампа пригрозила, що будь-яка спроба Асада застосувати хімічну зброю спричинить «руйнівну реакцію з боку США». Так рідкісна колаборація між Туреччиною і США змусила Путіна відступити, принаймні тимчасово, і на спільній екстреній зустрічі Ердогана з Путіном було ухвалено рішення про створення демілітаризованої зони в провінції Ідліб. 

Також, бажання Ердогана нормалізувати стосунки можна спостерігати з трохи іншого ракурсу. Минулого тижня прем'єр-міністр Ізраїлю, Беньямін Нетаньягу, розкритикував турецького президента. На зустрічі з міністрами закордонних справ Греції та Кіпру ізраїльський прем'єр заявив: «Ердоган називає мене Гітлером що два тижні. Це системна проблема, і я не бачу світла в кінці тунелю […] Ердоган є непередбачуваним і поспішним. Ми є дуже стурбованими, і хочемо дізнатися, що він буде робити (в газовій сфері) в регіоні. Це просто оксюморон, що член НАТО володіє системою С-400. Я дуже стурбований тим, що в них є літаки F-35».

Різкі полеміки між лідерами Ізраїлю й Туреччини не є новиною, однак останню критику Ердогана з боку Ізраїлю зустріли ... повною тишею! У Туреччині також розуміють, що шлях до серця Трампа проходить через Нетаньягу — мабуть найлояльнішого і відкритого прихильника американського президента в західному світі. 

Так чи інакше, але після звільнення пастора Брансона м'яч перейшов на половину поля Дональда Трампа. У найближчі дні ми побачимо які зустрічні кроки зробить американська адміністрація в знак подяки за такий вчинок і чи вистачить їх, аби повернути Туреччину до лав проамериканських країн.

Враховуючи різку зміну риторики Ердогана стосовно Московії, спочатку після збитого літака, а потім після нормалізації відносин між цими країнами, стає ясно, що для Ердогана немає особливої ​​проблеми різко поміняти вектор напрямку своєї політики. Раніше Трамп також заявляв, що йому непринципово вимагати від менш демократичних країн-прихильників США проводити демократичні реформи, чим він кардинально відрізняється від свого попередника, Барака Обами, та низки европейських лідерів. Все це говорить про потенційну нормалізацію стосунків між США й Туреччиною. Однак чи вистачить цього для нівелювання московського впливу на Туреччину? Бо останніми роками вона вміло маніпулювала і інтересами Заходу, і інтересами Московії, проте скоріш за все така ситуація зовсім не задовольняє адміністрацію Трампа, яка ставить економічні інтереси США понад усе.