logo

Friday, 17 August 2018 15:26

СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА ТРЕТЯ — НА ЗЛАМІ ТИСЯЧОЛІТТЯ

Glenn A.Rathn, Radio Lemberg, 17.08.2018 

 

Частина друга тут  

 

"Ніщо так не пояснює дійсності, як знання минулого". Полібій 

 

IX—ХІ сторіччя є найтемнішими у нашій історії, бо це критичні (для нащадків казахських рабів) моменти для їхньої брехні, яку Москва вже понад двісті років нав'язує і нам і всьому світові, і яка є основною первопричиною сучасної московсько–української війни. 

 

У пропаганді свиномангитів "Откєль єсть пошла русская зємля" прабатьківщиною "свиномангитської русі" є … землі королівства свебів Альдеґборґ (зараз столиця Альдеґборґ — це залишки "Старої Ладоґи"). Засранець Тіхоміров вигадав, а ЦК КПРС офіційно призначило, дату заснування "Новгорода Великого". Але це лише спричинило історично-наукову кризу — адже всі рештки Новгорода датуються не раніше ХІ століття, а всі берестяні грамоти, які написано глаголицею або кирилицею — написано лехітською (старою польською) мовою. До того ж, у всіх сагах — Альдеґборґ є резиденцією нащадків сина Раґнара Бйорна. 

 

Араби також внесли свою частку плутанини у свиномангитський задум: "руси" арабів чомусь із падінням Хедебю раптом стали varagian (варяг - старонімецькою "найманець"). Тобто мова йде про соціальний прошарок, а не про етнос.

 

Московити і наші корисні ідіоти намагаються пов'язати початок "русі" саме з неіснуючого в ті часи (Х століття) "новгорода" (також, були намагання і притягнути Славію бодричів до фіномовної Ладоґи, але у бодричів відірвались вуха). Що дуже цікаво — у радянські часи немало істориків та археологів було знищено за знахідки і публікації власне про скандинавське минуле Полісся. 

 

Свебський Альдеґборґ виник ще у VIII столітті на землях, захоплених у фінських племен (сучасна Псковщина, Новгородщина, Мурманська, Архангельска області та Карелія). Традиційно Альдеґборґ був військовим суперником данів (зокрема Паллескю). А у середині ІХ століття до Альдеґборґа приєднався "Київський каганат ругів та Свена Ґастінґса" (Ґастінґс і Бйорн ІІ були родичами). Саме ці "каган" та король і очолили невдалий напад на Константинополь. 

 

Треба зауважити, що землі Мещері, Темніковської Мещері (чи Тмьмутаракані), як і всі хащі Мокселі, вікінги та сармати, а згодом і тюрки з Поволжя, перетворили на місце лову рабів. Як доводить у своїх дослідженнях Омелян Пріцак, у VII—ХІІІ століттях це було дуже прибутковим бізнесом. Саме тому, "в тих далеких та дрімухіх, страшних муромських лісах" рід Ільфінгів із данів заснував свою факторію (залишки якої намагалися "слов'янизувати" і Спіцин, і інші "діячі соціалістичного реалізму"). Саме події знищення цієї факторії канібалами мурома й описував араб Ібн-Фадлан під час свого перебування у Булгарії (блокбастер "13-й воїн"). Але ще до цього, до муромських хащів втік законний каган Хозарії з родиною, тікаючи від юдеїзації. Ільфінги дали притулок каганові. А одного з його синів від скандинавки було названо Інґваром. 

 

Наприкінці ІХ століття у королівстві данів сталася трагедія — Ґастінґс, Бйорн та їхні спільники підступно вбили і короля, і більшу частину його родини. Вцілів лише один спадкоємець — Лота Кнуд. Молодий конунг дав обітницю помститися вбивцям, але умовою надання йому допомоги одним із союзників була його відмова від претензій на трон короля. Лота Кнуд погодився (за що його назвали "святим" — Helgi, за старим свебським язичницьким звичаєм — принести у жертву своє життя заради племені). 

 

Паллескю стало базою для збору військ спільників Лоти "Хельґі" Кнуда (про це пишуть Саксон Грамматик, О.Пріцак та сучасні дослідження). На заклик Лоти Кнуда, Ільфінги відправили всі свої наявні сили та хозарського спадкоємся трону Інґвара із вірними йому хозарами (що і спричинило загибель факторії). 

 

Першим зазнав помсти Ґастінґс. Цей "хвацький вояка" втік, зімітувавши свою смерть на полюванні у вовчій ямі (можливо це відгук про вбивство його діда у Нортумбрії у ямі з вовками). Помер Ґастінґс у Нормандії, перед смертю купивши собі звання "святого". Київ дістався переможцям, і Лота Кнуд подарував місто законному власникові — Інґвару Старому, прямому нащадку хозарських каганів Буланідовичів. 

 

Похід на північ був вдалішим для Хельґі — короля Бйорна ІІІ було вбито, столицю спалено та зруйновано, все населення виселено (окрім лехітів та місцевих фінів). Якусь покинуту і знелюднілу фортецю Хельґі подарував своєму хускарлу Хродеріку. Саме на цю подію так моляться норманісти. Але тихо замовкають коли їм нагадують, що Хродерік відмовився від подарунку і погодився на пропозицію франкського короля отримати місце у його свиті та землі на півночі королівства. (О.Пріцак) 

 

Так святий Лота Кнуд став і "віщим Олегом" і "княгинею Ольгою" в одній особі. Насправді ніякого "Олега" та "Ольги" не існувало — про них невідомо жодному тогочасному джерелу. Так само не прибивав Лота Кнуд і "щита на воротах". 

 

На ці часи приходиться "повстання мадяр" у Хозарії — тюрки-башкири та їхні раби мадяри втекли з Хозарії, пограбувавши її подільскі володіння, та завдали нищівного удару Білій Хорватії і Карінтії, державі словенців у Паннонії. Біла Хорватія встояла, а мешканців Карінтії священник Славомир вивів у землі Імперії на береги Адріатики. Так чергова хвиля нащадків гуннів осіла у Паннонії, і почала грабувати сусідів. Ця Мала Башкірія, яку звуть Хунґарія, постійно воювала з Україною у середньовіччі (до речі, перші "королі" угорців були чомусь не на конях, а на оленях з великими санками). 

 

Тож "откєль" пішла та "русь"? 

 

938-й рік. Славне місто Маґдебург. "Статут і привілеї турнірів у місті Маґдебург". Перелік лицарів-спортсменів за чином і прапорами:
1. Варнім, князь Померанії і вендів (волинян),
2. Bellmarus princeps Russiae (Велемир, князь Русів),
3. Вольдемар, герцог Ютландії,
4. Radebotto dux Russiae (Ратибор, герцог Русів),
5. Vunslaus princeps Rugiae, Wenctslaus dux Ruscsias (Вінцеслав князь ругів, герцог Русинів)

 

Як казав професор Вєсєловський на розкопках поховань на Кулішках, поблизу Киримля у Москві (1990-ті): "Позвольтє.. А гдє же здєсь наши?" 

 

959-й рік. Продовження Хроніки Реґінона Прюмського. "Посли Олени, королеви ругів (Helen regina Rugiae), що охрестилася у Константинополі за імператора Романа, константинопольського імператора, прибувши до короля, нещиро (як потім з'ясувалося) просили поставити тому народові епископа та священників" До речі Адальберт ругів всеж хрестив, але тільки тих, хто мешкав поблизу Маґдебурга. 

 

Додам, що у Тітмара з Мерзенбурга, Володимир іменується Rex Ruszianum (король Русинів). 

 

Отже, згідно з різними східно-франкськими хроніками, "русь" Міллєра та Шльоцера — це назви ругів (русинів). Руги — це давніша назва. Римляни їх ототожнювали із кельтоскитами. "Баварський географ" розташовує цих ruzzi (ruczi) на Київщині та Черкащині

 

Ймовірно, після Києва, Інґвар дійсно намагався захопити землі Людей лісу, але загинув. Як він пов'язаний з королевою Оленою — невідомо, адже немає жодних свідотцтв, яким чином Київ потрапив до володінь волинських королів. Можливо, що Інґвар Старий був одружений на королеві (з дипломатичних міркувань), і можливо, Святослав був сином Олени й Інґвара. У Константина VII Порфірогенета у трактаті "Про управління імперією", у ІХ розділі є згадки (з розповідей вікінгів) про "флотилії купецьких кораблів з Німґарда, в якому сидів Сфендослав, син Інґвара, архонта Русів". 

 

Для свиномангитів це Ладоґа (знищена на той час), для наших дослідників — це Київ (що цілком відповідає свідоцтвам про торговельний флот — на прапорі Києва у 1340х роках був корабель). Ймовірно, син кагана перетворив перевіз та колишній осередок розбійників на торгове місто, і його наступник перебував у "Німґарді", але посада короля повернула Святослава до королівського престолу у Волинь (сучасний Грубешів, Польща). 

 

Дуже цікавою є постать королеви ругів (найспекулятивніша постать у брехні московитів). Дуже ймовірно, що вона родом з Пліснесько, одного із найбільших міст Білої Хорватії (на це вказують найдавніші легенди про королеву, у свиномангитів Пліснесько перетворився на "Псков", який з'явився не раніше 1045 року). 

 

Хрещення королеви в імператора Романа (944 рік) та римські хроніки вказують, що королева особисто очолила військовий набіг, який закінчився для ругів невдало. Традиції жінок-воїнів — це сарматська традиція (індо-іранська). У саварані Сасанідів теж траплялись жінки-лицарі (тільки зі знатних родів). Тож ймовірно Олена була з правлячого сарматського роду Волинського королівства. Коли і як успадкувала трон — невідомо. 

 

Взагалі, цю частину нашої історії ретельно винищено свиномангитами та місцевими ворогами власного народу, вихованими колонізаторами. 

 

Отже у 944 році у ругів-українців з'явився другий шанс охреститися (і теж до цього приклала руку королева). 

 

Що сталося — невідомо, але епископ Адальберт, якого черговий раз відправили хрестити ругів, ледве врятувався у 962 році, більша частина священиків, що була з ним — загинула. Археологи знаходять багато поховань тих часів на Волині: голови, пробиті цвяхами — так кельтоскити за старим і новим звичаєм вбивали християнських священиків. Дуже ймовірно, що саме у 962-у році королева втратила владу. Християнство ще навіть у ХІІ столітті в Україні на рівних співіснувало зі старою релігією, а Мати-Марену зображали разом із Архангелом Михаїлом на військових штандартах та оберегах (вони обидвоє відповідали за військову справу). Причому, це було у всіх велетів і ругів — і в Україні і в німецькому Укрмарку. 

 

Королева Олена, після поразки і хрещення, була змушеною стати "федератом" Імперії (постачання військових контингентів до лав римського війська). 

 

Тож наступник Олени, Святослав Хоробрий, новий король ругів-русинів і "каган Києва", заздалегідь був підлеглим Імперії (цієї залежності останній язичницький правитель України намагався позбавитись протягом всього свого життя). 

 

Імперія вела виснажливу війну проти Хозарії, яка відібрала у неї Таврику і загрожувала вірменським провінціям на Кавказі та Анатолії. На війну проти Хозарії римляни відправили молодого короля ругів. Походи Святослава на Дунай і в Таврику (а також набіги "русів" з Паллескю на хозарські поволзські володіння) спричинили розпад Хозарії у 969 році і розпад Першого Болгарського царства. У 958 році війська Святослава допомогли імператору Нікіфору Фоці (нащадок арабського царя Джаббали) придушити болгарське повстання. В наступні роки (Ібн-Гауді) флот Святослава пограбував і розгромив узбережжя арабської Андалусії. Наслідком бойових дій проти Хозарії стало приєднання її подільских володінь і частини дунайських володінь Болгарії до королівства Ругів (Русинів), а також посилення впливу ругів у Тавриці. Вигадані свиномангитами "походи Святослава на Волгу і на Оку" — це звичайна брехня. На Волзі діяли загони вікінгів (які з "русів" після 1000 року перетворились на варагіан). Святослав діяв поблизу своїх володінь. "Руси" арабів, як і частина "русів"-слов'ян — це "торговці" з Рутено-Фризської торгівельної компанії. (О.Пріцак). 

 

Після знищення Хозарії та Болгарського царства, Імперія ймовірно (тобто як завжди) "кинула" федератів. Це спричинило повстання проти Імперії. У 969 році останній язичницький король ругів рушив у свій останній похід проти Імперії. На той час при владі в Імперії був узурпатор Іоанн Цимісхій (вірменин за походженням). Це був непересічний вояка і непоганий полководець. Його війська змусили загони Святослава відступити до Сілістрії (Доростол). Війська Імперії значно переважали ругів і їхніх найманців і за чисельністю, і за озбрєнням. 

 

У 971 році під Сілістрією сталася катастрофа для Святослава 22 червня 971 року під час битви почалася злива і війська Святослава почали втікати до брами Сілістрії. За свідченням римських хроністів, війська Імперії вбили понад 15000 ругів, а самі втратили лише до 350 осіб вбитими і багатьох пораненими. Вже наступного дня відбулися перемовини. 

 

Римський історик Лев Діакон, який був присутнім на перемовинах, залишив опис Святослава: "Показався і Святослав, що приплив на ріці на скіфському човні; він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його (князя Святослава) зовнішність: середнього зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, ніс короткий, з негустою бородою, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім голою, але з одного боку звисало пасмо волосся — ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були цілком співмірними, однак виглядав він похмурим і диким. В одне вухо його було вдіто золоту сережку; вона була прикрашеною карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була білою і відрізнялася від одежі його наближених тільки чистотою. Сидячи в човні на лавці для веслярів, він поговорив трохи з імператором про умови миру і поїхав. Так закінчилася війна ромеїв зі скіфами." Залишкам війська переможці видали провіант і супроводили за кордони Імперії. Останнє відоме місцеперебування Святослава і війська — Білобережжя, або озеро Березань. 

 

Своїх вбивць-"свояків" у причорноморські степи, Святослав впустив сам, зруйнувавши Хозарію. Найняті римлянами пацинаки вбили короля і його отчення. Місце загибелі Святослава є невідомим. Сучасна міфологія приписує це або Хортиці, або "десь за порогами". Але археологи так і не знайшли жодного місця битви у тих місцях (свиномангитам було конче потрібно як можна найближче притягнути дійових осіб нашої історії до Мещерських болот. Саме з цією метою з північних марійців В'ятки зробили "вятичів" і "переселили" їх десь у сучасну Харківщину, яка була майже безлюдною на той час). 

 

Смерть Святослава спричинила низку подій у королівстві, які скінчилися кривавою різаниною, падінням правлячих дворів та столиць королівств. 

 

Отже перед об'єднанням в Україні існували королівство хорватів та пов'язані із ним майбутні Теребовельске та Звенигородське князівства, королівство черв'ян і волинян та підлегли їм землі Людей, бужан і угличів, ще існували чотири анклави кельтів-нервів, та підпорядковані Києву укранени-фрезити та русини-ruszi. Сіверяни перебували під владою данів. Біля східних франків у постійних війнах постало лехітське князівство полян та пястів, яке приєднало до себе споріднену Куявію. "Герцоґство" велетів-лютичів, украненів та ругів-rusci встигало воювати на два фронти — проти франків і саксів та проти полян та пястів. Богемія (майбутня Чехія) воювала проти франків і проти лехитів. Славія королів бодричів поступово підпадала під владу Східнофранкського королівства. Цікаво, що в ті часи колишні частини "імперії Тотіли" підтримували між собою зв'язки і їхню спорідненість між собою франки усвідомлювали. 

 

Частина четверта тут 

 

DN Як ви вже помітили, публікована Справжня історія абсолютно відрізняється від версії московитів, оскільки базується на чужоземних джерелах. Взаємне несприйняття версій та неузгодженість з світовими не допомагає становленню залізобетонної Історії України штибу німецької, де навіть листочок нового неможливо додати.

Праці Пріцака та Потульницького частково це компенсують.

Корона та Ціна

Книжка комплексно висвітлює діалектику династичної історії України та династичної історії домінуючих націй (нормани, литовці, поляки, московити, австрійці) в середньовічну та ранньонову епоху. Особливу увагу звернено на явища конвергенції та дивергенції української та московитської династичних історій.

 

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles