logo

Wednesday, 29 August 2018 16:45

СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА П'ЯТА — ЯРОСЛАВ

Glenn A.Rathn, Radio Lemberg, 29.08.2018 

 

Частина четверта тут 

 

1015 року помер король Русинів Володимир І. Три його сини (це підтверджують і Тітмар, і Сага про Едмунда) стали запеклими ворогами. Святополку вдалося втекти з буцигарні до свого тестя, князя Болеслава Хороброго. Два інші: Ярослав та "Борислав" розділили королівство та розпочали війну між собою (чим і скористалися сакси та Болеслав). Тітмар руйнує міф про будівництво Святої Софії Ярославом "Мудрим". Насправді Софію Київську у 1015 році вже було збудовано, бо у 1017 році вона вщент згоріла разом із Києвом. Причина пожежі — невдалий штурм Києва печенігами, підкупленими Болеславом та Генріхом ІІ

 

1018 року князь полян і пястів Болеслав І Хоробрий та король Генріх ІІ уклали між собою мир (Генріх визнав Лужицю леном Болеслава) і розпочали війну протів королівства Русинів, скориставшись війною між братами. 

Boleslaus IКнязь полян і пястів Болеслав І

 

Навесні 1018 року війська Ярослава штурмували одне з міст, що належали "Бориславу" і вивели зі собою всіх його мешканців. Сага про Еймунда стверджує, що це місто — Вільна-Паллескю ("Полоцьк"). 

 

Отже слово Тітмару з Мерзебурга:

 

"Кн.8 31.(15). Неможливо також змовчати про нещастя, що звалилося на королівство Русинів. Адже Болеслав напав на нього згідно нашої поради (наказу), з великим військом, та завдав йому великої шкоди. Так, у липні місяці,  22 числа, цей князь, прийшовши до якоїсь річки (Західний Буг), став там разом із своїм військом табором і звелів приготувати необхідні мости. Король Русинів (Ярослав) розташувався біля нього разом зі своїми людьми і з тревогою чекав чим, закінчиться битва. Між тим, ворога, підбурюваного полянами (майбутніми поляками) було викликано на битву, і внаслідок несподіваного успіху було відкинуто від річки, яку він  обороняв. Підбадьорений цим безладом, Болеслав, вимагаючи, щоб спільники приготувались і не барилися, відразу ж, хоч і з труднощами, перейшов річку. Вороже військо, що вишикувалося напроти нього, марно намагалося захистити свою батьківщину. Вже у першій же сутичці воно піддалося і вже не чинило сильного опору. Там тоді було перебито велику кількість переможених, що намагалися втекти, і мало переможців. З наших (саксів) загинув славний лицар Ерік, якого наш імператор довгий час тримав у ланцюгах. З того дня Болеслав, розвиваючи успіх, переслідував ворогів, що тікали від нього; його приймали місцеві мешканці та вшановували багатими подарунками".

 

Вражає швидкість, з якою військо Болеслава і Святополка заволоділо більшістю земель Русинів  — 14 серпня (за три тижні) військо вже дісталося Києва. Схоже, що Ярослав не був популярним у підданих — війна між братами дуже псувала імідж нового короля. Тому дрібні та великі феодали (князі та бояри) переходили на бік Святополка. Селяни до війни не залучались, бо війни сюзеренів їм було байдуже (села ніхто не палив і не грабував). 

 

" 32. ... Хоча мешканці і захищали його (Київ), він все ж доволі швидко здався чужоземцям: залишений своїм королем, якій ганебно втік..." Ймовірно гарнізон перейшов на бік Святополка і Ярослав тікав із Києва прикриваючись заручницею — донькою Болеслава ("Бріан де Буагільбер" і "леді Ровена"). 

 

"... (Київ) 14 серпня приняв Болеслава і Святополка, свого пана, який так довго був відсутнім; з пошани до нього та зі страху перед нами (саксами), вся ця країна перейшла на його бік. Архіепископ того міста (Іоанн) вшанував прибулих (Болеслава та Святополка) у храмі Святої Софії, який минулого року згорів внаслідок нещасного випадку — з мощами святих та іншими прикрасами. Там же (Свята Софія) перебували мачуха названого короля (Ярослава), його дружина та 9 сестер. На одній з них, яка була давно ним бажана, беззаконно, забувши про свою дружину, одружився старий розпусник Болеслав. Йому там надали величезні багатства, більшу частину з яких він роздав друзям та прибічникам, а дещо відправив на батьківщину. Цьому князю допомогали 300 мужів з нашого боку (сакси), 500 - від мадяр, від печенігів - 1000. Всі вони були відправлені по домівках, як тільки прийшли мцісцеві мешканці, і виказавши вірність, доставили названому пану велику радість. У тому великому місті, що є столицею королівства мається 400 церков, 8 ярмарок, а людей - невідома кількість, вони, як і вся та провінція, складаються зі сильних рабів, що втекли, які звідусіль прибули сюди і особливо зі швидких данів (мешканці Паллескю); вони досі успішно протистояли дуже дошкульним печенігам та перемагали інших". 

 

"33. Гордий цим успіхом, Болеслав відправив до Ярослава архіепископа названого престолу (Іоанна), щоб той просив повернути йому дочку і обіцяв віддати (Ярославу) його дружину разом із мачухою та сестрами. Після цього, він відправив до нашого імператора (Генріха ІІ) з багатими подарунками свого улюбленного аббата Туні, щоб той забезпечив на майбутнє його милість і допомогу, та оголосив, що він зробить все, що тому (Генріху ІІ) буде завгодно. До близької йому Елади (Римської імперії) він (Болеслав) також відправив послів, які повинні були обіцяти її імператору всі блага, якщо той забажає мати його (Болеслава) другом, та оголосити йому, що у протилежному випадку, він отримає лютого та непримиримого ворога. Над нами усіма стояв всемогутній Бог, що милостиво вказав нам, що те, що бажає Він, вигідно і нам."  Отже 1019 року королівство змінило імператора.

 

Подальша доля дочки Болеслава є невідомою — ймовірно вона загинула, бо дружина, мачуха і сестри Ярослава опинилися при дворі Болеслава у якості заручниць, звідки так і не повернулись — угода про обмін заручниками так і не відбулась. Про це натякає і Ґалл Анонім у своїй хроніці. Згідно з Ґаллом Анонімом (перший польський хроніст ХІІ століття), Болеслав просидів на Київському престолі 9 місяців (з серпня 1018 по травень 1019), а потім передав його Святополку. Десь на початку червня, Ярослав зі залишками вірних йому військ та печенігами намагався на річці Буг перехопити обоз Болеслава. Хоча Ґалл Анонім пише про те, що військо  короля-втікача набагато перевищувало полянсько-пястське, але це вочевидь фантазія Аноніма. Згідно з Анонімом, Болеслав своєю промовою надихнув своє малочисельне військо на бій, і його війська вщент розгромили Ярославове військо. "Неможливо було зрозуміти — кров чи вода у Бузі". Болеслав дозволив родичам загиблих знатних русинів забрати тіла для поховання. Ґалл Анонім стверджує, що Русини ще "багато років платили данину Польщі" (отже, спростовано ще одну брехню "Нестора" Шльоцера про "вбивство Святополка у 1019 році"). 

 

Королівство було розділено на колишнє Паллескю (Чернігівщину) та приєднані до неї пустки Альдейґаборґу, та на землю Русинів. Невідомо коли "Борислав" загинув від руки брата - Ярослава. Посилання на московську брехню, відому як "Повєсть врємєнних лєт" є недоречними — її автори-німці були малознайомими з джерелами. 

 

Дати подальших подій ймовірні, бо на них нема посилань у жодному із джерел. Цілком можливо, що Ярослав втік до свебів (Сага про Святого Олафа та Сага про Ейнара), де одружився вдруге (протизаконно, бо перша дружина була жива) на Інґіґерді, дочці Улофа Шетконунґа та Астрід — дочки короля бодричів. Дата весілля, як і дата "захоплення Києва", "правління у Новгороді" — це звичайна московська брехня, бо раніше року смерті Болеслава ніхто і дихнути у бік Святополка не смів, а Новгорода до 1040-х років не існувало у природі. Тож це одруження з Інґіґердою сталося десь у 1020-х роках. Як плату за одруження і військову допомогу, Ярослав повернув землі Альдейґаборґу свебам. З тих пір це — Інґрія (землі Інґіґерди), або як кажуть місцеві "русскіє" — Inkerinmaa. Приблизно у 1025-1026 році Ярослав з військом найманців Ейнара захопив Паллескю і змусив місцевих конунґів укласти з ним союз. І дуже схоже на те, що чоловіком та військом керувала сама Інґіґерда. Це вона почала будівництво Нуувеґурда (з палацу архіепископа) та прикордонних з жемайтами і естами фортець відомих зараз як Псков і Тарту (Юріїв) - це була її Інґрія.

 

3d generated face of Ingegerd Olofsdotter of Sweden

 

Очевидно, що після звістки про смерть ненависного їм Болеслава (1025 рік) подружжя вирішило діяти. Наймані вбивці Ейнара вбили короля Святополка.  Тих, хто відмовлявся присягати королю-втікачу, змушували це робити силою вікінґи-найманці. 

 

На польський престол зійшов король Мешко ІІ (корона йому дісталась від коронованого перед смертю батька). 

 

"Всім сусідам він був, однак, ненависним через ту ненависть, що вони відчували до його батька. Але, не відрізнявся він так багатством, ані звичаями, ані блиском життя, як його батько"Мешко ІІ не визнав нового імператора  Конрада ІІ із салічної (франкської) династії, чим зробив Польщу здобиччю сусідів. Спочатку він програв війну угорцям за Словаччину, потім намагався відбити батьківський лен Лужицю. Після невдалого походу у Саксонію у 1030 році, Мешко ІІ вигнав з Польщі своїх братів — Оттона і Безприма. Вони втекли до Ярослава та Інґіґерди. Розлючений Конрад ІІ розпочав війну проти Польщі у 1031 році, залучивши до неї нового вассала — короля Русинів Ярослава (і, звісно, королеву Інґіґерду).

 

Внаслідок бойових дій Польщу було поділено між саксонцями та русинами. Ярославу дісталися, окрім повернутих червенських городів та володимирових завоювань, ще й землі Надсяння, де було збудовано фортецю Ярослав. Лужиця і Мильсько війдійшли до імператора, Моравія — до Богемії, а Словаччина — до Угорщини. Саксонською частиною Польщі далі правив князь Мешко ІІ (але корону було відібрано), іншою — (русинською) Отто. Та Отто невдовзі помер, і Мешко ІІ до своєї смерті керував всією Польщею, сплачуючи данину двом сюзеренам. У 1032 році Мешко ІІ видав свою дочку Ґертруду заміж за спадкоємця русинського престолу — Ізяслава, майбутнього короля Дмитра І. 

 

Безперечно, що без зв'язків і впливу королеви Інґіґерди, Ярослав був би лише спостерігачем у цій "грі престолів". 

 

Так королівство Русинів посіло своє місто у тодішній Европі. Королева Інґіґерда за допомогою своїх дочок "завоювала" всю Европу: старша дочка Елізавета стала королевою Норвегії і дружиною Гаральда Суворого, романтика, поета, рекетира і майстра бігу на обох видах лиж, після його загибелі у 1066 році в Англії, вийшла заміж вдруге і стала королевою Данії; Анна стала другою  дружиною франкського короля Генріха І і матір'ю короля Філіпа І і графа Гуґо (одного з керівників Першого Хрестового походу); Анастасія стала дружиною угорського короля Андраша І (посів престол за допомогою Ярослава і Іґіґерди) та матір'ю угорського короля Шаломона; Агата стала дружиною англійського короля Едварда Вигнанця.

 

Córki Jarosława 

І Ярослав і Інґіґерда належали до давніх королівських родин, що походили з країни Русинів. Саме тому так радо герцоґи, князі та королі франків і саксів родичались з домом Ярослава й Інґіґерди (а не навпаки). Англійські та франкські джерела наголошуть, що їхні правителі родичались із королями Русинів, а не "великими князями" (улугбеями). Саме правління королеви Інґіґерди започаткувало врегулювання звичаєвих відносин ругів у деяку подібність до писаного Закону. Торгівля замість грабунку. Кінні слуги у прикордонні замість найманих розбійників. Лагідна християнізація і початок літературної творчості у столиці (перші зразки і спеціалісти з Великої Хорватії). Королева з дитинства розмовляла мовою, подібною до мови русинів (вона походила з королівської династії Славії), тому вона була своєю і для місцевої знаті і для данів зі свебами.  При дворі Ярослава й Інґіґерди перебували майбутні правителі Англії, Норвегії і Угорщини. 

 

Королева Інґіґерда померла 10 лютого 1049 року, її поховали у римському саркофазі, у катедральному соборі Святої Софії. Після її смерті на землях Інґрії (у столиці Інґрії) на її честь звели церкву Святої Ірини, яку московити-брехуни перетворили на "місце її поховання". Ярослав пережив її на чотири роки і помер у 1053 році. 

 

Усі досягнення королеви московські брехуни приписали Ярославові — боягузові та невдасі, зробивши з нього "зразок правителя" (для московитів). Жодного відношення до Мокселі-Merijamaa Ярослав та Інґіґерда не мали. На той час це була пустельна заболочена тайга, населена рідкими "поселеннями" фінів-мисливців та рибалок, де вікінґи та булґари ловили рабів на продаж (після 1008 року король Генріх ІІ заборонив продаж християн язичникам, чим остаточно зруйнував бізнес залишків "Рутено-Фризької торгівельної компанії"). 

 

Ось так Україна-Русь і стала частиною тодішнього "Европейського союзу".  

 

Частина шоста тут

 

DN Як ви вже помітили, публікована Справжня історія абсолютно відрізняється від версії московитів, оскільки базується на чужоземних джерелах. Взаємне несприйняття версій та неузгодженість з світовими не допомагає становленню залізобетонної Історії України штибу німецької, де навіть листочок нового неможливо додати.

Праці Пріцака та Потульницького частково це компенсують.

Корона та Ціна

Книжка комплексно висвітлює діалектику династичної історії України та династичної історії домінуючих націй (нормани, литовці, поляки, московити, австрійці) в середньовічну та ранньонову епоху. Особливу увагу звернено на явища конвергенції та дивергенції української та московитської династичних історій.

 

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles