logo

Monday, 13 August 2018 16:59

СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА ПЕРША — АНТИЧНІ ЧАСИ

Glenn A. Rathn, Radio Lemberg, 13.08.2018 

 

Нашу історію крали, ґвалтували, обріхували. За 27 років Незалежності від сконавшої більшовицької Московії у нас так і не з'явилося власної історичної школи. Є окремі яскраві особистості (Н.Яковенко, Г.Казакевич, В.Войтович), але тягар "норманічєской" та "лятопісной" брехні московитів зачепив і їх. Що не дивно — адже у вишах і школах досі вчать за методичками цензорів КГБ. Є дослідники, які прорубуть шлях через хащі ворожої пропаганди і брехні самотужки (В.Білінський), є закордонні  науковці у діаспорі, які крок за кроком відновлюють мозаїку подій. 

 

Для ворога "історія" є таким же інструментом війни, як артилерія, танки чи "іхтамнєти". Отже нам для виживання дуже треба відновити свою історію. Адже нашій історії щонайменше 3500 років (за Геродотом) і нам є чим відповісти агресорові та повернути його до його справжніх витоків.

 

Джерелами (фрагментарними) із нашої давньої історії є Геродот, Плутарх, Пліній Старший, Орозій та інші римські й еллінські джерела. Із середньовіччям простіше— джерел інформації є значно більше, але саме цей відрізок історії становить найбільшу небезпеку для ворога — тому наші "дипломовані історики" пісяються і какаються від самої думки про вивчення західних архівів та хронік…

 

Я давно вже не переймаюсь  дубами "с высшим образованием в сфере марксизма-ленинизма", як і фанатами фальшивок "повєсть врємєнних лєт", або "слова о полку Ігорєвє" (звичайні "оссіанові баллади", виготовлені на держзамовлення).  Так що почну...

 

Мегалейська катастрофа, що викликала страшну посуху і відповідно — голод, знищила цивілізації Кукутені-Трипілля та "п'яти арійських народів" (ямників, зрубників, кемі-обінців, сабатинівців та катакомбників).  Правий і Лівий береги Інду (Дніпра) знелюднили — правобережні мешканці посунули на захід (кіммерійці і гелони) і південий захід та Балкани (предки еллінів, фракійців, далматів і іллірійців), а лівобережні мешканці вдерлися на Кавказ та в Азію (до Північної Індії). У світовій історії ці події носять назву "нашестя народів моря", або "катастрофа бронзового віку". Хвилі голодних і розлючених людей очолювали наддніпрянці, озброєні залізною зброєю. Так впали Мікени, Хеттська держава, та інші провідні країни епохи бронзи. 

 

Тим часом на теренах України залишки населення по обидва береги Дніпра-Інда вижили лише завдяки генетичній мутації, що дозволяла дітям пити коров'яче молоко. Трипільців, гелів-гелонів, нервів-"кімерійців" та індоіранців-"аріїв" об'єднав у державу правитель гетів "святий цар Гет" Таргетай. Це і є початок України, яка розташовується на тій самій території майже 3500 років. Ймовірно за традицією Оріяни, держава об'єднувала п'ять умовних держав різних за походженням племен (кельтів, фракійців, гетів, сколотів та сарматів). Геродот дає доволі детальний опис України 6 ст до н.е. 

 

GG 2 tsar 500 BC

 

У 512 році до н.е. до Скитії вдерлася армія Дарія І Гістаспа. “Радянська історична міфологія” наводить приклад правлячого тоді царя Ідантирса (з царських скитів), який героїчно боровся із загарбниками. Але життя виявилося трагічнішим. По-перше, Дарій відразу зруйнував єдність Скитії — адже не всі "царства" бажали воювати з іранською армією ("це не наша війна"). Нерви у відповідь на заклик Ідантирса зробили такий “вдалий маневр”, що Цезар згодом стикнувся з їхніми нащадками аж у Белґіці. Власне воювати окрім скитів і гелонів ніхто не виявив бажання — тож як наслідок Дарій захопив і зруйнував Гелон (сучасна Полтавщина). Хоча втрати і відірванність війська від баз постачання змусили Дарія врешті відступити, але офіційно Скитію було приєднано до держави Ахеменидів у вигляді 24-ї сатрапії. Сатрап сидів у Пантикапеї (археологи мають свідоцтва діяльності канцелярії сатрапії). Правда залежність була досить умовною — адже ніхто із посадовців не ризикував збирати податки у 24-й сатрапії. Справа обмежувалась постачанням військових контингентів до військ Ахеменидів. 

 

Війни Олександра Македонського остаточно зруйнували Імперію Ахеменидів, і на завоювання Скитії відправився полководець Македонського — Зопіріон. Десь під Ольвією у 331 р до н.е. (за іншими даними у 325) військо Зопіріона було розбито і Зопіріон втратив голову (цікаве співпадіння скитських і кельтських звичаїв). Також українська Таврида (ІІ ст до н.е.) стала театром бойових дій між військами Скитії та військами Мітрідата VI Евпатора (іранського походження), на чолі із легендарним полководцем Понтійського царства — Діофантом. Бронзова статуя Діофанта прикрашала Херсонес на честь його перемоги над скитами (до цього скити захопили родючі угіддя ХерсонесуХору, Калос Лімен та Керкінитиду). 

 

Внаслідок активної діяльності Піднебесної імперії на сході Азії частина іранських (сарматських і скитських племен із китайського порубіжжя) були змушеними повернутися до закаспійських степів. Це підсилило новонароджену Парфію. А що скитський рід Парнів вважав себе правонаступниками Ахеменидів, то сарматів відправили на завоювання Скитії. Наприкінці ІІ та на початку І ст до н.е. сармати силоміць захопили владу у Скитії і перетворили її на Сарматію. 

 

GG 3 gall 100 BC

 

Бойові дії римської армії і активна діяльність Риму у прикордонних землях призвели до кардинальної зміни на півдні Сарматії-України: пацифіковано (знищено) таврів, підкорено іранізований Боспор, розбито війська скитського царства. Все це призвело до підйому кельтських та кельтоскитських (праслов’янських) племінних об'єднань, які, як правило, виступали на боці Риму. Але у І ст н.е. сармати захопили владу у бастарнів (зарубінецька культура) та підкорили нервів (деякі сарматські династії у слов'ян доживуть до VIII-IX ст н.е.)

 

У І ст н.е. даки Буребісти розгромили кельтів-анартів (столицею був Оппідіум на місці сучасного Мукачева) та захопили їхні землі. Галиш-Ловачка, Галич та багато інших топонімів — це спадок анартів.

 

Влада сарматів похитнулася після поразки сарматів та кельтизованих германців короля Мароброда (король макроманів) у битві на Льодовому Дунаї взимку 176 (178) року н.е. проти військ Марка Аврелія.  Сарматія стала "федератами" Римської Імперії і була змушеною відправити в римську армію 3000 важко-озброєних вершників (більшу частину із того, на що була спроможна Сарматія). Рим почав просуватися у Пониззі (з'явилися римські гарнізони у містах та почалась експансія римського капіталу). Це стало початком романізації населення Сарматії-України. 

 

Незважаючи на випадки силового захоплення посади "верховного царя", у Сарматії продовжували діяти традиції Скитії — вибори "верховного царя" та присяга царю царів напівдержав, що входили до Сарматії.

 

Крім цього, ніколи не переривались зв'язки кельтоскитів та кельтів Наддніпрянщини із кельтами континентальної Европи. Загони бойів та нервів часто відзначалися у війнах на боці кельтів Ґаллії та Белґіки.

 

З появою Ґалло-Британської імперії в Европі ІІІ ст н.е. спалахнув "кельтський ренессанс", який охопив і терени України (його носіями виявляться згодом "чєрняхівці", або антський союз). Послаблених сарматів потіснили гети, які повернули собі владу над Ойюмом (Одещина та Миколаївщина). У побрехеньках "норманістів" ці родичи сарматів і даків стануть "германцями". На той час гети поділялись на дунайських та правобережних. Або як їх називають "німці" - "візіготи" і "остоготи"

 

Зараз археологія, на яку вже не має впливу московський бидлостан, дає цілісну картину  існування України у перші сторіччя нашої ери.

 

Десь наприкінці ІІІ ст н.е. анти вдерлися до Таврики і знищили місцеві скитські і сарматські держави. Всі "готские древности Крыма" вивилися тотожними антським з Київщини та Чернігівщини. А що ці події відбувалися на теренах гетів, то й анти стали для Риму "гетами". Отримавши у своє розпорядження боспорський флот, "гети"-анти почали грабувати узбережжя Малої Азії.

 

Ці ж "гети" постійно шарпали і римську Фракію. Але більшість гетів, антів та нервів служила у римському війську, знатна молодь отримувала у Римі освіту, а "царі" та "вожді-патріоти" мали латифундії, маєтки та рабів у самій імперії. Саме так ми й отримали перших християн. На теренах України першою християнською державою став Боспор. 

 

Цікавим фактом є тотожність деяких імен і титулів у антів і Галлії тих часів. Наприклад імена Доброґаст, Піроґаст та Радаґаст були і в ґаллів і в антів-"слов'ян". "Ґаст" означає "вельможний", а інша частина є цілком зрозумілою. Ймовірно цю спорідненість було часково ініційовано тим, що значна частина кельтоскитської знаті займала посади у державі та війську Ґалло-Британської імперії (поховання "офіцерів армії Тетріка" знаходять на Волині і на сході сучасної Польщі). Також лінгвісти та історики вважають, що частина назв професій (каменяр, зброяр, скотар та ін) з'явилися під впливом латинської мови колоністів та окупаційних військ імперії. 

 

Відносно тихе життя Сарматії перервалось трагічною подією — вбивством антського короля Божа (сарматського династа) та верхівки антів гетами під час чергових "виборів".

 

До погіршення кліматичних умов на Сарматію додалось лихо міжусобиці. Нерви та їхні спільники серед антів повстали проти гетів Ойюма. На бік кельтів та кельтоскитів стали наддніпрянські гети. Десь у Чорному Лісі наприкінці IV ст до н.е. анти-гуни та гети з сарматами завдали ніщивної поразки дунайським гетам та їхнім спільникам. Почалася різанина. У процесі цієї війни й засяяла зірка одного з антських племен — ругів і їхнього короля Тотіли. Цей непересічний діяч отримав освіту у Римі (був особисто знайомий із Аецієм). Він очолив бойові дії, використавши древній звичай сарматів та сколотів, за яким "божественний цар" дістає меч з каменю (алтаря). За переказами цей меч належав самому богові війни Арею. 

 

Треба зауважити, що землі імперського німецького лімесу завжди були об'єктами грабунку "пшеворців" та "зарубинецьких". Тільки якщо римська армія у процесі пацифікації вирізала лише чоловіків і хлопчиків від 12 років, то антські загони вирізали всіх осіб чоловічої статі,  старих, дітей, котів і собак, а молодих жінок забирали у полон. Саме ці полонянки зі Скандинавії і дають археологічну картину присутності "германців" (жіночі поховання з прикрасами у вигляді молотів Тора). Так само бастарни Київщини забирали жінок кельтів-скордісків з Дунаю (теж саме — жіночі поховання с кельтськими артефактами). Треба додати, що при пограбуванні германців, кельтів та інших мешканців лімесу Імперії, масово збиралися голови вбитих, а сармати ще й знімали шкіру — сарматські коні навіть у римській армії часів християнства прикрашались художньо обробленою людською шкірою. Є барєльєф, який зображує римського солдата з кельтів, або слов'ян-кельтоскитів, у якого руки зайняті здобиччю, а голову ворога він несе у зубах. 

 

Війна з гетами перетворилась на навалу в імперію (у гонитві за гетами). Сакси, хатти і юти тікали до Британії, бурґунди, франки — у Ґаллію, свеби — в Лузітанію, а мешканці Силезії вандали — аж у Карфагеніку. Руги, савари (сіверці), бастарни, нерви та інші "гуни" наводили жах на союзників імперії. 

 

GG 4 ant 400 AD 

 

Біженці гети та місцеві колони та раби підняли повстання проти Риму у Фракії (винуватцем був намісник Ліціній, який окрім поборів ще й намагався (невдало) вбити колишнього римського офіцера, який очолив повстанців). Хоча імператор Ґраціан наказав не починати війну до його прибуття, Валент, зібравши військо, без розвідки виступив проти "гетів". Та "гетів" виявилося набагато більше ніж доповідав Ліціній — до гетів долучилися дезертири з римської армії, сармати та місцеві "шахтарі". Під час битви кавалерія Валента втекла з поля бою і фаланги комітатенів цілий день стійко билися проти переважаних сил противника, доки не загинули у повному оточенні. Валент загинув у пожежі будинку, куди його віднесла особиста охорона. Ґраціану довелось найняти Фритиґерна в армію. "Переможців" керівництво "повстання" ошукало і розпустило. Замість Валента, Ґраціан призначив Феодосія і повернувся до своїх володінь. Так Рим вдруге втратив боєздатну частину армії. 

 

Сама Імперія на Заході вела відчайдушну війну із повсталою Арморикою, тому біженці стали у пригоді — згідно з едиктами Констанція ІІІ та Аеція, землевласники у провінціях Заходу повинні були надавати половину земель "варварам" та їхній знаті (тобто це не "набіги варварів", а вимушена міграція). Так і наші дунайські гети з Одещини отримали ціле королівство із столицею у Толосі (сучасна Тулуза у Франції).

 

На відміну від попередників-грабіжників, король Тотіла поставився до грабунку імперії  як до економічної науки (адже його ще римляни вчили, що "справжій господар лише стриже овець, а не знімає з них всю шкіру"). Першою постраждала заможна, східна частина Імперії. Імператор Феодосій ІІ виявися боягузом, і Тотіла швидко заволодів держбюджетом імперії. Тепер у ругів та решти "слов’ян" були кошти на війну (саме посольство Пріска Панійського, що привезло гроші королю Тотілі, залишило опис "гунів" з чисто українським колоритом). 

 

На заході Імперії, окрім грошей, у Тотіли та його "синів" (королів союзних племен) були особисті рахунки з королем ТулузиТеодором (тезкою свого родича та спільника Тотіли).

 

Ймовірно у Тотіли та Федора (наддніпрянські гети) були грандіозні плани щодо Риму — недарма у його ставці римська розвідка зустріла батька Одоакра і Ореста (майбутні заколотники проти імператора Юлія Непота). 

 

Поява військ Тотіли в Імперії призвела до паніки. У Аеція не було коштів найняти військо, а германці були дуже ненадійними. Але метою Тотіли була не Імперія, а Тулузьке королівство (зрадники). Для демонстрації своїх намірів Тотіла вибрав першу ж німецьку державу — Арелатське королівство бурґундів. Так залишки бурґундів й опинилися у Ґаллії. 

 

Рим відправив на перемовини зі своїм колишнім союзником, Тотілою, римського епископа Лева І. Ймовірно Лев запропонував викуп, і вмовив Тотілу не грабувати Рим (столицею на той час була Равенна), бо Рим вже пограбували перед ним і гети і вандали. 

 

У червні 451 року, у Ґаллії, на Каталунських полях зійшлись війська Аеція і Теодора Тулузського проти військ Тотіли та короля Федора. Або як кажуть наші "німці" — "гунни" протів "римлян". Насправді ніяких гуннів-сюнну тоді в Европі ще не було (вони прийдуть через 100 років і стануть об'єктом брехні та маніпуляцій). У битві зійшлись залишки римської армії західної частини Імперії і дунайські гети з одного боку — проти ругів, сіверян, нервів та наддніпрянских гетів з іншого. Обидві сторони залучили франків та алеманів (цих була мізерна кількість). "Німці" (та наші ідіоти) як папуги повторюють тезу про поразку Тотіли. Насправді Тотіла одержав те що хотів — голову Теодоріха Тулузького і всіх його синів. Війська розійшлись. Федору дісталася плодородна Паннонія, Тотілі і його спільникам — весь німецький лімес. 

 

У 453 році король ругів, Тотіла, помер. Відразу між колишніми спільниками виникли чвари. Від  володінь Тотіли у 476 році відокремилося королівство дулібів, чи як кажуть "норманісти" — "гепідів", що власне є однією й тією ж назвою різними мовами). Саме королівство дулібів стало провідним на теренах знелюднілої України. Це Волинь. У ті часи вона займала терени сучасної України, Білорусі, Польщі і частково Литви — простягаючись до узбережжя Балтики. Землі німецького лімесу розподілили між собою лехіти (Куявія), велети й укранени (Атранія-Ятрань) та споріднені із лехітами бодричі (Славія) разом із деякими чеськими та хорватськими племенами. Навколо Спреви (Шпрєє) виникли князівства лужичан. Саме на цей час приходиться формування української мови з праукраїнської (разом із лужичанами — дослідження Шустера-Шевця).

 

GG 3 celt 500 AD

 

Щодо справжніх тюрків сюнну-жужан-гуннів. У 320-х роках їхня "імперія" ще існувала на теренах Монголії, тобто на терени України "гунни" аж ніяк не змогли б потрапити у 350-х роках. Наприкінці IV ст, Китай зрівняв з землєю імперію сюнну, і їхні залишки разом із іранцями юечжи помігрували на захід — до володінь Сасанідів, де вони і застрягли. У 489 році гунни розбили війська царя Пероза й осіли в Закаспії, Хорезмі та Ферґанській долині. Згодом сасаніди знищили першу тюркську державу Ґок, і залишки її населення втікли на Північний Кавказ та пониззя Араксу (Волги). Але це вже шосте сторіччя!

 

Частина друга — про темні віки (500—900 роки н.е.) тут

 

DN Як ви вже помітили, публікована Справжня історія абсолютно відрізняється від версії московитів, оскільки базується на чужоземних джерелах. Взаємне несприйняття версій та неузгодженість з світовими не допомагає становленню залізобетонної Історії України штибу німецької, де навіть листочок нового неможливо додати.

Праці Пріцака та Потульницького частково це компенсують.

Корона та Ціна

Книжка комплексно висвітлює діалектику династичної історії України та династичної історії домінуючих націй (нормани, литовці, поляки, московити, австрійці) в середньовічну та ранньонову епоху. Особливу увагу звернено на явища конвергенції та дивергенції української та московитської династичних історій.

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles