logo

Sunday, 23 September 2018 17:24

СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА ОДИНАДЦЯТА — ПРАВЛІННЯ ДАНИЛА ТА НОВА ЗАГРОЗА ЗІ СХОДУ

Glenn A.Rathn, Radio Lemberg, 23.09.2018 

 

Частина десята тут

 

У тюрків існує легенда про Першого тюрка (чоловіка). Колись давно, Небесні тюрки, сидячи довкола вогнища пересварились між собою, і перебили один одного. Залишився в живих лише маленький хлопчик. Його знайшла і вигодувала Руда вовчиця. Коли хлопчик став мужчиною, то від шлюбу Рудої вовчиці та останнього небесного тюрка народився син. Саме нащадки цього Сина Рудої вовчиці вважались священими правителями у тюрків. Такими були хазарські кагани Буланідовичі (до яких належали Інгвар і Світослав І), та такими вважав себе рід Моалів з ілю киятів. Тож всі тюрки імперії були зобов'язані визнавати Чінґісхана і його прямих нащадків спадкоємцями "Рудого вовка" — сина Рудої вовчиці. Хто цього не визнавав — втрачав життя. 

 

Протягом 1185-1205 років Чінґісхан об'єднав у єдину державу тюркські племена та підкорив імперію евенків-манчжурів. А у 1205 році Чінґісхан проголосив себе імператором Моалів (московити постійно намагаються цю назву видати за "монголів", яких тоді не існувало). У 1207 році казахи розгромили тангуську Західну Ся, а у 1215 році війська Чінґісхана захопили сам Пекін і повалили манчжурську династію Цинь. У 1218 році казахи завоювали ханство каракитаїв у Середній Азії, а на протягом 1218-1221 років вони завоювали і Хорезм (правда, Джелал-ад-Дін вів партизанську вйіну проти загабників аж до 1231 року). Ну і протягом 1219-1223 років казахи завоювали Дешт-і-Кипчак. Так у 1218-1223 роках у герцогстві Русинів (Русі) з'вилися перші емісари нової імперії. 

 

Приблизно у 1220 році герцог Данило повернув собі волинський престол, який на той час і був престолом Dux Ruscianorum. Разом зі своїм сенешалем-князем "Мечіславом" він у важкій війні 1221-1223 років повернув собі владу над Галичиною, перемігши короля Коломана. Війська герцога Данила розгромили під стінами Галича (і можливо трохи зруйнували Галич) та взяли у полон короля Коломана у травні 1221 року. У цей час, у регіоні для мадяр-башкирів склалася дуже важка ситуація. До королівства сунули біженці із Дешт-І-Кипчаку і Великого Башкерту. Південні кордони шарпали банди недобитих "свояків"-гуннів. Для їх ліквідації ще у 1211 році король Андраш ІІ запросив безробітний (і нікому не потрібний у Святій землі) Орден Допомоги Німецького шпиталю Діви Марії, більш відомий у нас як "Тевтонський Орден". Цей Орден розташувався у Трансильванії і почав чесно відробляти гроші (які йому потім так і не заплатили). Сам так виникла Семигородщина — сім сакських торгових міст, під охороною німецького Ордена. Звичайно, що станом на 1223 рік, через несплату, стосунки між замовником і виконавцем робіт стали дуже напруженими. Орден почав тиснути на Угорщину. А що у 1221-1223 роках Угорщина втратила і Галичину і сина Андраша ІІ — короля Коломана — то Угорщині стало зовсім непереливки. Хоча Коломана врешті викупили, втрати території й іміджу у підлеглих компенсувати було нічим. 

 

У 1223 році, передовий загін Субедея, який переслідував кипчаків, через Кавказ (мимохідь підкоривши місцеві відсталі племена) вийшов на землі Дешт-І-Кипчаку аж до їхнього головного порту Судак (сучасний Маріуполь). Там відбулась остання битва для кипчаків, яка завершилась розгромом і втечею верхівки кипчаків ... до Угорщини. У китайському джерелі (китайські інженери та чиновники були масово представленими у передових загонах імперії) "Юань Ши" повідомляється, що Субедей, розбивши кипчаків, розбив і загін невідомого народу "мі-чі-сі-лао". Саме це повідомлення і стало основою вигадки про "битву на річці Калка". Проте ця вигадка нічим не підкріплена — адже немає місця битви (або знають, та не ризикують досліджувати). У битві між кипчаками та казахами ніяк не могли брати участі князі русинів та герцог Данило із своїм сенешалем — казахи на той час були добре проінформованими, і легко відрізняли "русь" від інших народів. Та й участь русинів було б зафіксовано у джерелах імперії. Натомість відомо, що у 1223 році Данило приймав послів імперії і дав згоду на укладення військового союзу (всім іншим казахи пропонували здатися і схилити голову) — тюрки, на відміну від московських брехунів і наших корисних ідіотів знали, що правляча династія русинів походить ... від "нащадків" "Синів Рудої вовчиці" — Буланідовичів (саме тому всі ці безштанні лаптеголові так вперто наполягають на "хрюковичах"). То ж у 1223 році герцог домовився про укладення військового союзу (і він був не єдиним в Европі, але про це згодом) з Імперією Моалів. Це й пояснює його дії під час Першого Західного походу. 

 

В тому ж 1223 році, розбивши кипчаків (а всі вцілілі кипчаки потім увійшли до складу 12 ілів Темучіна), Субедей вдерся у Таврику-Крим. За місцевими легендами, про які повідомив Михайло Литвин, у бою біля "Старої фортеці" (Ескі-Кермен) загинув останній король костобоків-гетів, Петро на прізвисько Святий. Його самого, його малого сина та дружину поховано у церкві "Трьох вершників". З тих пір він і став Святим Петром у Криму. Пограбувавши деякі міста і фортеці, Субедей відійшов на схід — до Волги. Там його загін, виснажений у попередніх боях, у 1224 році було розбито тюрками-булгарами. 

 

Уклавши угоду з казахами, Данило отримав карт-бланш на відновлення своєї влади у Герцогстві. Тож поступово війська герцога долали опір князів та місцевих феодалів (лише його війська було замало, аби швидко взяти під контроль всі землі русинів). 

 

У 1226 році мадярам, за допомогою шантажу та погроз, і за підтримки Папи Римського, вдалося позбутися Ордену, не заплативши йому жодного дукату. Та вже у 1227 році Конрад Мазовецький (пройдисвіт і вбивця) запросив Орден на землі повсталих russiae (типу прусів) і видав Ордену грамоту на право облаштування земель Поруссії і володіння ними до рішення польського князя (так жадібність ледь не стала роковою для майбутьньої Польщі). Тож вигадки про "хрестоносців-загарбників" — це просто брехня невдах. 

 

Цікаво, що ймовірно Данило теж уклав угоду з Орденом — щодо жемайтів, які намагалися захопити північні терени Волині (район Сувалок, Берестейщину). 

 

Крім того, у 1226 році сталася подія, яка стала роковою для фінів-дикунів та ще для для декого в Европі. На Великому Курултаї сини Чінґісхана розділили між собою володіння. Старшим синам Джучі дісталися землі Булгар, Башкерт, Дешт-І-Кипчак і Моксель (саме Моксель, а не "мордва"). Правда, сам Джучі загинув на полюванні у 1227 році і всіх його синів очолив Бату, другий син (цікаво чого б це?). Тож Бату розподілив землі серед братів.

 

Жемайти, відомі як литва, почали експансію на землі Полісся-Паллескю (саму Вільну-Паллескю було ними захоплено ще у середині ХІІ століття). Першими литовським кунігасам присягнули князі Новогрудка, а після поразки під Судаком від Субедея чернігівці почали масово переходити під владу Литви — у пошуках союзників і захисту, адже Дешт-І-Кипчак перестав існувати. 

 

Тож десь на початку 1230-х, Данило і його сенешаль почали війну за Чернігівщину. Спочатку вони відбили київські руїни, а згодом, у кровопролитній війні вони захопили Сівер (Новгород-Сіверський), Чернігів, Путивль, Преславу ("Переяслав"). Саме Данило попалив і зруйнував Чернігівщину у 1234-1237 роках, а не "Батий". Не зважайте на "літописний домішок брехні". Батий ніяк не міг порушити самостійно угоду Імперії і герцога, і вдертися до володінь "брата по крові". Путивльська династія присягнула герцогу, а всі інші, або було страчено, або втекли до Мокселі — до своєї факторії через Смоленськ. Так перестало існувати Паллескю. Землі Чернігівщини увійшли до володінь Герцога Русинів. 

 

На "навалу Батия" дуже зручно списувати руйнування міст, яке сталося під час завоювання Данилом і Турівщини, і Київщини, і Чернігівщини. Насправді, на руйнування і штурми міст у Бату, під час його походу на Захід, не було ані сил і засобів, ані часу. А московити навмисно досі намагаються об'єднати різні курултаї та різні події — курултай 1226 року визначав володіння улусу Джучі (внутрішні події одного улусу), а курултай 1238 року валив план Західного походу на Европу (загальнодержавна стратегія імперії). 

 

Тож напередодні вторгення казахів, Европа була зовсім неготовою до культурологічного шоку. 

 

Частина дванадцята тут

 

DN : Як ви вже помітили, публікована нами Справжня історія України абсолютно відрізняється від версії московитів, бо базується лише на немосковських джерелах. Нажаль, взаємне несприйняття версій та неузгодженість зі світовими варіантами не допомагають становленню чіткої Історії України на зразок німецької, де навіть абзац нового тексту неможливо додати.

Проте, це частково компенсують праці Пріцака та Потульницького. Зокрема, книга Корона та Ціна  комплексно висвітлює діалектику династичної історії України та династичної історії домінувальних націй (нормани, литовці, поляки, московити, австрійці) в середньовічну та ранньо-нову епоху. Особливу увагу в ній звернуто на явища конвергенції та дивергенції української та московитської династичних історій.

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles