logo

Monday, 06 May 2019 21:35

СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА 25 — РЕНЕСАНС РУСИНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ XV-XVI СТОЛІТЬ. ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА 1557 РОКУ.

Glenn A.Rathn, Radio Lemberg, 06.05.2019

 

Частина 24 тут

 

Ще за життя князя Костянтина «Ганнібала» Галицького у житті пересічних русинів сталося декілька важливих подій – король Сіґізмунд І Старий (1467-1548) одружився на Боні Сфорца (1494-1557), яка походила з родини, яка володіла найбільшим банком Европи тих часів (банк Святого Георгія). А в Османській імперії до влади прийшов Сулейман І Пишний (1494-1566) зі своєю дружиною Роксоланою (Анастасія Лісовська, 1505-1558). 

 

Поширення діяльності єзуїтів на Польське королівство і просування ними католицької освіти спричинило сплеск спротиву і появу ортодоксальних, а також протестантських (кальвіністських) освітніх закладів. Нагадаємо, що першим друкарем кириличних слов'янських книг був Швайпольт (Святослав) Фіоль (1460-1526), а першою друкованою кирилицею книгою була «Осьмогласник», або Октоїх (1491, Краків). У тому ж році Фіоль, попри шалений спротив католицького кліру, видав «Часослов», «Тріодь пісну» і «Тріодь кольорову». Звісно, ці першодруки кирилицею були русинською мовою, а не польською.

 

А ось інвентарний опис книг Василіанського монастиря у селі Словіта (тепер це Золочівський район Львівської області): 

 

«Новий заповіт» з мідними замочками в доброму стані, виданий в Почаєві 1511 року. 
«Тріодіон» у шкіряній оправі і доброму стані, виданий у Києві 1527 року (ціна 1 флорен 30 крейцарів). 
«Тріодіон» у шкірі, виданий у Києві 1540 року (ціна 3 флорени). 
«Анфологіон» оправлений у шкіру в доброму стані, виданий у Львові 1542 року (ціна 3 флорени). 
«Служебник», виданий у Львові 1546 року (ціна 1 флорен). 
«Епістоляріон» або Апостол, оправлений у шкіру, виданий у Львові 1566 року (ціна 20 крейцарів). 

 

Тобто (увага!) — в русинів станом на середину XVI сторіччя активно діяли друкарні у Почаєві, Києві та Львові, а відома ахінея московитів та наших покидьків ("істориків") про «першодрукаря Івана Федорова, друкара Москвитина» (1510-1583, латинською Iwan Moschus) є лише нахабною брехнею та московською пропагандою.

 

На той час окрім друкарень у країні було майже 400 навчальних закладів для усіх прошарків населення, де вивчались науки того часу (скільки знищено окупантами наукових артефактів того часу — ми можемо зараз тільки уявляти). Ще за життя князя Костянтина для дітей лицарського та шляхетного походження було засновано Марсову академію (перший вищий військовий навчальний заклад на теренах України). 

 

Тим часом Османська імперія і Кримське царство почали війну проти Персії та її союзників у Поволжі (Московію як окремий суб’єкт можна не розглядати, адже на той час вона повністю залежала від Криму, і навіть не мала своєї армії — після битви під Оршою). 

 

Саме у ці часи довелось жити сину Руського Ганнібала, Костянтину-Василю Галицькому, князю Острозькому (1526-1608). Особливим королівським указом молодому аристократу було даровано повноліття у 15 років (його старший брат Ілля, і родичі Заславські, відмовились очолити козаків-прикордонників). У 1543-1544 роках Костянтин-Василь бився з татарами на прикордонні (він очолив надвірне військо, яке складалося переважно з козаків), та брав участь у сеймах. Тобто військо Костянтин-Василь очолив у 17 років! 

 

KV Ostrozki 

Князь Костянтин-Василь Галицький (Острозький)

 

У 1550 році Костянтин-Василь Острозький відзначився у розгромі татарського нападу на землі Литви і того ж року був призначеним Володимирським старостою та маршалком Волинської землі. Маршалок Волинської землі вважався найвищою державною посадою на Волині, а що землі Брацлавщини входили на той час до волинських володінь, то він очолив і військові з’єднання.

 

Його бойовими вчителями у ті молоді роки були найкращі «погромники» татарів, зокрема Бернард Претвич, Дмитро Вишневецький (родич), Семен Пронський та інші воєначальники, які служили на кордоні та навчалися ще в його батька. Якщо пильно придивитися, то саме ці головні напрямки татарського руху князь Василь-Костянтин перекривав насамперед. Перекривав він їх оригінально — будуючи нові та відновлюючи старі міста-фортеці. Так на шляху татар з’явилися такі твердині як Балта (на річці Кодима), Бар (на річці Рів), Зіньків (на річці Ушиця), Вінниця (на річці Буг), Хмільник (на річці Буг), Костянтинів (на річці Случ) та десятки інших. 

 

5 грудня 1559 року князя Костянтина-Василя призначили київським воєводою. Це була найвища посада на русинських землях… Одночасно він залишив за собою і уряд маршалка Волинської землі. Певну увагу князь приділив й укріпленню Київського замку. Про це свідчать видатки за 1570–1572 років. У замку на той час перебувало до п’ятисот вояків, у тому числі 200 вершників. Для порівняння: у той час у Кам’янці перебувало 200 вояків, у Білій Церкві, Брацлаві і Черкасах — по 100, у Каневі, Хмельнику, Барі — до 50. У XV–XVI століттях до замків (фортець) приписувались усі навколишні села зі своїм населенням.

 

Нагадаємо, що засновником українського козацтва є Василь Красний Галицький. Саме він започаткував у 1421 році «реєстр» з кінних слуг, бояр-слуг і кипчацьких загонів, які за тюркським звичаєм стали зватися козаками. Розгром козацького ордену, спричинений вторгненням Османської імперії у 1484 році, призвів до поділу козаків на надвірних (городових), що продовжували служити князям Галицьким; і низових, які мешкали у дніпровській Гілеї, на річці Кінській і правих притоках Дніпра нижче Хортиці. 

 

Окрім того, у 1557 році сталася непересічна подія у житті русинів. Королева-мати Бона Сфорца запровадила від імені свого сина «Устав на волоки». Це була Перша земельна реформа на теренах України, яка тривала аж 100 років і завершилась ... Хмельниччиною та окупацією України Московією (такими були трагічні наслідки цієї реформи). Ця реформа пропонувала повний перегляд актів і документів на володіння землею (саме це стало причиною «козацьких повстань» і Хмельниччини — а насправді рекетирських розбірок між магнатами зі залученням найманців та селян), надання кожній селянській родині «волоки» (21 гектар землі у користування) та запровадження фільварків (тогочасних "радгоспів", або юнкерських господарств) на державних землях, і за згоди магнатів — на приватних володіннях. А що часто керівництво фільварків діставалось юдеям (жидам), то це призводило до розквіту «антисемітизму» серед селян. 

  

bona sforza

 Бона Марія Сфорца

 

У перші десятиліття цієї реформи Україна стала основним експортером зерна в Европі. Головним портом, через який вивозилось збіжжя та харчі, був Хаджибей-Кочубеїв (сучасна Одеса). Головними зернотрейдерами, звісно були ґенуезці з банку Святого Георгія (і це не корупція). Тогочасний розквіт виробництва харчів та економічне зростання чудово описав Себастіан Кльонович у своїй поемі «Роксоланія» (1584, це тодішня латинська назва України).

 

В поемі Роксоланія постає прекрасним краєм, де всюди в дуплянках є жовті меди, на кущах повно ягід, в копальнях повно солі, холодна життєдайна вода вирує в джерелах, скрізь водиться вдосталь риби, пасуться тлусті бички, а в лісі можна впіймати дрозда, чиє м’ясо – ласощі до будь-якого столу. Завдяки таким смачним пейзажам уявна мандрівка землями Червоної Русі (Роксоланії) перетворюється на гастрономічне знайомство з цим краєм, принаймні на словесному рівні. 

 

"Наші плоди і по ріках бурхливих пливуть аж до моря,
І по морях їх везем в різні країни чужі,
Навіть далека Німеччина наш урожай споживає,
Всюди його океан возить по хвилях своїх.
Скрізь на зелених лугах випасають худобу веселу,
М’ясо з наших волів в землях далеких їдять".

 

Всім відомим у ті часи був Дмитро «Байда» князь Вишневецький. Прізвища тоді ще рід не носив, тоді роди носили назву маєтка, який отримував засновник його роду. Отже: «Маючи авторитет і родинні зв’язки з князями Острозькими, цими некоронованими володарями Русі, Михайло Васильович Вишневецький на час московського полону князя Костянтина у 1500–1507 роках отримав посаду брацлавського намісника, і поступово розширив свої володіння». Є всі підстави вважати, що князь Михайло Васильович Вишневецький належав до князівського роду Галицьких-Острозьких. Вперше про ще зовсім молодого лицаря-козака згадує знаменитий Бернард Претвич у своєму поданні на сейм 1550 року, коли князеві Дмитрові було 17–20 років. 

 

Як близькому родичеві, Дмитрові було відмовлено у руці доньки Іллі Галицького — Гальшки. Ось так звичайне нерозділене кохання призвело до великих проблем для Кримського царства й Османської імперії: «Можна досить точно визначити, коли Вишневецький, покинувши польові війни в почтах прикордонних урядників, пов’язав свої честолюбні плани та своє життя з козаками Дніпрового низу. Ще 1552 року він разом з Претвичем брав участь у поході на Очаків, а вже на початку 1553 року (отримавши відмову Гальшки від роду Острозьких) в одному з королівських листів згадується, що князь Дмитро «на острові Хортиця, проти Кінських Вод, поруч з кримськими кочовищами «громадить довкола себе козаків і навіть ставить «замок». 

 

А далі князь Дмитро зі своїми козаками побував у Туреччині, в Молдові і, звісно, у своєму «замку на Хортиці» (на острові Мала Хортиця). Варто мати на увазі, що князь Дмитро Вишневецький не просто відсиджувався на Хортиці, яку не могли взяти штурмом кримські татари, а постійно завдавав ударів по Оттоманській Порті. «Оттоманська Порта надавала особливого значення діяльності «Димитрашка» (як тут називали Вишневецького). Його розцінювали як ворога імперії, особу, яка зазіхається на турецькі інтереси, відрізавши метрополію від стратегічно важливої фортеці Азов у гирлі Дону». Тому зрозуміло, чому Оттоманська Порта полювала на князя і, отримавши його в свої руки, піддала жахливій смерті у віці 45 років. Це сталося у Стамбулі 1563 року. Усе життя Дмитра Вишневецького, вчинки, поведінка та ставлення тогочасних володарів держав свідчать про його походження з королівського роду князя Данила Галицького. Навіть — написані портрети. 

 

Та не лише військовою звитягою славились русини часів Ренесансу…

 

Юрій Котермак (він же Джорджо да Леополі, він же Юрій Дрогобич, 1450-1494). У XV сторіччі в провідних культурних центрах Европи поширився передовий гуманістичний світогляд. Однак шляхи проникнення гуманізму до України відомі ще недостатньо. Ось чому заслуговує на особливу увагу життя і діяльність Юрія з Дрогобича, професора Болонського й Краківського університетів, автора першої друкованої книги, написаної нашим співвітчизником.

 

George Drohobic

Юрій Котермак (Дрогобич)

 

Здобуття Юрієм Дрогобичем ступеню бакалавра у 1470 та магістра у 1472, свідчить про його наукові здібності й неабияку наполегливість у доланні труднощів. Серед 280 юнаків, котрі разом з ним вступили до університету, бакалаврами у 1470-1471 навчальному році стали 66 осіб, а ступень магістра отримали у 1472 році лише дев’ятеро з них. Зробившись магістром, молодий дрогобичанин поїхав вчитися до Італії, до славетного Болонського університету. Там він став доктором вільних мистецтв, а згодом — доктором медицини. Там же він кілька років читав студентам лекції з астрономії, а пізніше «обійняв посаду ректора медиків і артистів». Одночасно він написав багато «прогностиків, календар-альманахів та оцінок місячних затемнень», які досі, як великі реліквії, зберігаються в Національних бібліотеках і музеях Европи. 

 

Його надруковані трактати досі зберігаються у Краківському Яґеллонському університеті та у Штутгартській бібліотеці. Серед них — «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Болонського університету», видана 7 лютого 1488 року «в друкарні відомого римського видавця Евхаріуса Зільбера (Франка)». Юрій Дрогобич багато працював у галузі географії, медицини, тощо. Він викладав у Яґеллонському університеті Кракова, де й помер 4 лютого 1494 року; поховано його у цьому ж місті.

 

Павло Русин (1470-1517). Великий просвітитель і поет початку XVI століття. Павло народився у 1470 році у містечку Кросно біля Перемишля. Початкову освіту він здобув у рідному місті. Від 1491 року він навчався у Краківській академії, а 1500 року він з’явився у Ґрейфсвальському університеті (Померанія). У 1506 році кроснянин отримав у Краківській академії ступінь магістра вільних мистецтв і там же майже десять років (з перервами) тлумачив римських письменників». 1509 року у Відні за допомогою угорського магната Ґабріеля Переньї, вийшла збірка віршів «Павла Русина з Кросна, магістра вільних мистецтв і дуже приємного поета, панегірики до божественного Владислава, найзвитяжнішого короля Паннонії, і святого Станіслава славнозвісного єпископа і мученика Польщі, та багато інших пісень на додаток, складених не без великої приємності». 

 

У своїх поезіях Павло називав себе Русином з Кросна, так само його іменували сучасники. У вірші «Промовляє книга, яку добуто зі сховища і якій повернено давній блиск» Кроснянин писав: «Павло… той, кого Русином весь тямущий гурт залюбки йменує словом солодким».

 

Власне, серед творців польсько-латинської поезії XVI століття була ціла група митців, котрі себе називали русинами: Григорій Чуй Русин із Самбора, Іван Туробінський Рутенець, Георгій Тичинський Русин. Творчість Павла Русина з Кросна — це органічна складова европейської поезії гуманістів. Разом з тим, вона належить до вітчизняної (української) культури, як і спадщина інших латиномовних письменників XVI століття — «русинів» і «роксоланів». 

 

На жаль, Костянтин-Василь Острозький, фундатор Острозької академії і захисник ортодоксії (він виступав проти церковної унії), не залишив по собі нащадків, які би були достойними королівської крові Грифонів.

 

Майже вся верхівка української аристократії покатоличилась і стала «русинською шляхтою» польської нації...

 

Та незважаючи на протиборство прихильників унії та ортодоксії (що викликало сплеск полемічної друкованої літератури з обидвох боків) і шалену протидію шляхти наведенню ладу у землекористуванні — землі русинів процвітали. 

 

Аж ось 1 липня 1569 року у Любліні було укладено унію Польського королівства і Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського, що призвело до появи Речі Посполитої. Світ швидко змінився…

 

Далі буде...

Родовід династії Яґеллонів


 

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles