logo

Sunday, 10 February 2019 00:45

СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА 19 — ПОРЯТУНОК КАТОЛИЦЬКОЇ ПОЛЬЩІ ПРАВОСЛАВНИМ КНЯЗЕМ ТА КИЇВСЬКИМ МИТРОПОЛИТОМ

Glenn A.Rathn, Radio Lemberg, 10.02.2019

Частина 18 тут
  
 
Велику експансію османів на Балкани тимчасово перервав Тимур Барлас (Тамерлан, 1336-1405) у 1402 році, полонивши турецького султана Баязида І Йилдирима (1360-1403). Смута 1401-1413 років в османів дозволила Европі хоч трохи перевести подих… 

 

Цією паузою по своєму вирішили скористатись двоюрідні брати Владислав ІІ Яґайло (1362-1434), правитель Польщі, та Вітовт (1350-1430), правитель Литви. Давня суперечка проти німецького Ордену переросла у війну між двома католицькими державами, яка поставила недолуге польське керівництво на межу військової катастрофи. Тож Яґайло вирішив скористатися військовою міццю Вітовта і Феодора Галицького (1360-1446).

 

Постійні прикордонні суперечки мазурів з Орденом врешті спровокували війну (апофеозом якої стала битва під Ґрюнвальдом 15.07.1410), і яка закінчилася у місті Констанц (південь Німеччини) аж у 1418 році.

 

Московські пропагандисти, вітчизняні манкурти та польські брехуни стверджують, що «польске військо і низка русскіх полків здолали хрестоносців, які хотіли захопити…». Ця ахінея дісталася нам у спадок зі совкових часів, коли польську брехню XV століття допрацювало совкове пропагандонство. За версією совків, проти загонів Ордену (серед яких було майже все европейське лицарство) стали: польське військо, литовські загони, русскіє полки зі Смоленська і [ніяково й тихо] «українське ополчення Львова та Перемишля».

 

По-перше, ніякими «русскіми» у 1410 році у Смоленську ще навіть не смерділо (Московія захопила Смоленськ аж у 1674 році). По-друге, загони Львівського воєводства були виключно польськими і німецькими під прапором кольорів Вкраїни (у королівства Русинів були або зелено-червоні, або червоно-білі кольори на той час). По-третє, литовське військо складали місцеві загони зі Смоленська, Вільни та Берейстя, а також московський тумен казахів-каракіреїв хана Джалал-ад-Діна (1380-1413). По-четверте, основною ударною силою війська були загони українців-русинів під командуванням галицько-острозького князя Василя Красного (1390-1461, якому "історики" згодом приліпили прізвисько Гедігольд — аби позбавити згадки про його русинське походження) – а саме луцькі, володимирські, київські та подільські полки (і лише в русинів була важка кавалерія). Окрім них були й загони чехів, під головуванням Яна Жижки (1360-1424, майбутнього командувача таборитів і соратника Василя і Феодора Острозьких). А саме польське військо фактично було народним ополченням, і особливої загрози для важкої піхоти Ордену не становило.

 

Польский казкар Генрик Сенкевич (1846-1916, нащадок казахів-каракірєїв) описав вигадані ним події в романі «Хрестоносці» («Krzyżacy», 1897). І саме цей вигаданий сюжет «битви» досі всіляко обсмоктується вітчизняними «історикамі».

 

Перемога у битві Орденові була практично ґарантованою, але ніхто навіть не міг уявити, що у розпал бою звідкись виникнуть татари…

 

Традиційним лобовим ударом важка піхота хрестоносців змішала польські ряди (дехто почав тікати). Свій фланг утримував лише Василь Красний "Гедігольд" (саме русинів всі називають «литовцями»). Це дало змогу Вітовту задіяти тумен Джалал-ад-Діна. Легка стрілецька кавалерія з бронебійними стрілами обійшла атакувальників з флангу і почала заходити у їм у спину. Водночас броньована «свиня» важкої кавалерії Ордену чавила залишки польського ополчення (центр і лівий фланг). Поява татар спричинила паніку серед хрестоносців і змішала їхній стрій... Цим скористався Василь Красний "Гедігольд" і задіяв свою важку кавалерію. У хаосі бою загинув великий магістр Ордену, маршал, великий комтур, комтури і аж 200 «братів». Втрати польської сторони ніяково замовчуються.

 

Але війна на цьому не завершилась. Хоча Орден і повернув Жемайтію Литві, а Добжинську землю Польщі, та у всій Европі почалася кампанія з перегляду результатів битви. Проти Польщі об’єдналися всі найбільші католицькі держави Европи і навіть Угорщина. До того ж, участь чехів спровокувала невдоволення Німецької імперії і Папського престолу.

 

У 1414 році у німецькому Констанці було скликано XVI Вселенський собор католицької церкви (на собор з'їхалось майже 18000 представників різних католицьких церков, які мали врегулювати їхній розкол — на той момент в Европі було три "папи"), який зокрема мав вирішити долю Ґрюнвальда — покарати «схизматів» і «сарацинів» за образу католиків та поставити на місце єретиків-чехів і їхнього провідника Яна Гуса (1369-1415). Собор тривав з 14 листопада 1414 року до 22 квітня 1418.

 

На Соборі Угорщина й Німеччина разом з Орденом вимагали хрестового походу проти Польщі (Угорщина намагалась отримати статус головного касира проекту). Для Вітовта, Яґайла і Гуса супрема вимагала «аутодафе» (безкровну страту на вогнищі). Тож польські урядовці просто пріли від страху…

 

Першим стратили Яна Гуса — 6 липня 1415 року. Його смерть спричинила повстання проти онімечування Чехії, яке відоме під назвою гуситських війн (і в яких активну участь брали князі Острозькі на боці чехів).

 

Наступними жертвами мали стати Яґайло та Вітовт. Їхньої крові прагло багато народу. На заключне судове засідання у 1418 році викликали як свідків митрополита Київського — Григорія Цамблака (1364-1452, болгарин, якого призначив на посаду Вітовт, всупереч волі Константинополя), князя галицько-острозького — Василя Красного, князя турівського (пінського) — Олександра Носа (1394-1436), та молодшого брата короля Яґайла — Свидриґайла (православне ім'я Лев, католицьке ім'я Болеслав, 1370-1452, він був палким прихильником Ордену і німців, тому Яґайло розраховував на пом’якшення позиції Ордену за допомоги Свидриґайла, та не склалося).

 

На превеликий жаль, наші корисні дипломовані ідіоти взагалі не переймаються вивченням матеріалів Собору, а там є документи, які повністю руйнують маячню московських пропагандистів. Цікаво, якими аргументами апелювали Василь і Олександр (ортодокси-уніати) до католицького суду? Адже саме їхні свідчення, як учасників битви, призвели до скасування звинувачень у зраді католиків і застосуванні «сарацинів». Світські феодали-ортодокси виграли у католицькому суді у католицьких богословів (!) Окремою подією була промова Цамблака, у якій він довів, що русини не є «схизматами», а належать до ортодоксально-католицької гілки християнства. Саме Цамблак вперше офіційно згадав про «хрещення 989 року» (йшлося про легендарне хрещення данського Smalenzjiu Торвальдом Мандрівником, яке московські пропагандисти приписали Києву та Володимирові І) у своїй промові перед Собором. І звісно всі пам’ятали, що русинська церква приєдналася до Ліонської унії ще за часів короля Данила, а предки Василя отримували корону з рук римських пап. Таким чином українські феодали врятували шкуру двох жемайтів...

 

Проти Польщі й Литви офіційно скасували всі звинувачення, а Орден спіймав облизня. Та в Европі інформаційна кампанія проти вискочок не вщухала (з поляків знущалися цілком справедливо – адже вони приписували собі звитягу русинів, існування яких намагалися заперечити). Тож як відповідь на звинувачення у варварському походженні Яґайла та Вітовта польський казкар-аматор Ян Длуґош (1415-1480) і написав свою маячню Annales seu cronicae inclyti regni Poloniae opera, засновану на легендах та власних вигадках. Так жемайти стали «нащадками» russiae, а Міндовґові (1203-1263) намалювали благородне кельто-скифське походження. Переселення волинян після поразки (1164 рік) Богуслава І (сина Вартислава Святославовича) на Волинь було подано як «переселення в Литву» років на 200 пізніше. Дивно, що «історики» й досі жують це лайно. Та найбільше поперек горла Длуґошові стояли русини….

 

«Зі свого боку Вітовт допоміг Джалал-ад-Діну захопити Крим невдовзі після битви під Танненбергом (Ґрюнвалюдом)» — написав московський професор М.Сафарґалієв (1960 рік). 1410 року хан Джалал-ад-Дін, за допомогою війська Вітовта, заволодів Кримом, а в 1411 році посів Золото-Ординський престол.

 

«У знаменитому ярлику хана Тохтамиша до Яґайла 1392 року є така фраза: «з підданих Нам волостей, зібравши виходи, вручи послам, які йдуть для доправлення до скарбниці». Від 1392 року деякі землі Золотої Орди, які належали їй, управлялися владою Великого Литовсько-Руського князівства. Йдеться про «татарську Західну Мещеру», тобто землі від Рославля—Брянська—Трубчевська до Можайська—Наро-Фомінська— Кашири, які раніше захопив князь Ольгерд та на які хан Тохтамиш свого часу видав ярлик на управління Литві.» На час правління царя Джелал-ад-Діна ці землі також знаходились під управлінням Литви і поступово «обрусєвалі», тобто українізовувались.

 

За свідченням українського історика Віталія Михайловського, Василь Красний (Гедигольд) правив Поділлям з 1411 до 1422 року. Послухаємо історика Михайловського: «Вітовт після укладання Торунського миру наприкінці 1411 подався у подорож до Угорського королівства. Джерела фіксують присутність у почті князя новопризначеного подільського старости Гедигольда. Він (Гедигольд) брав участь у з’їзді угорських і польських панів»». У Ґільбера де Ланноа, Василь Красний зветься «капітаном Подолії». Зауважимо, що саме Василь Красний "Гедигольд", князь галицько-острозький, заснував сучасну Одесу (Кочубеїв), Маяки та низку інших містечок на півдні своїх володінь, а не відома московська німецька хвойда у XVIII столітті, яка лише руйнувала міста і міняла їх назви.

 

Щодо Галичини, то тут ситуація для русинів була дуже скрутною — значну кількість населення було полонізовано, бояр та шляхтичів, які чинили спротив полонізації позбавляли майна та маєтків (це викликало сплеск листування ображеної шляхти з королівською канцелярією). «Завоювавши Галичину, польська влада, насамперед, була зацікавленою позбавитися писемних руських (українських) джерел тогочасного нашого буття: історичних пам’яток, документів на власність тощо» (Московія рухалася услід за Польщею; зачищали не лише українські, але й польські матеріали про українське минуле). «Православній церкві геть не пощастило з джерелами, але точно можемо стверджувати, що за кількістю парафій вона настільки переважала католицьку церкву, що й годі виводити якісь співвідношення. Відповідно до поборів Подільського воєводства у 1560-ті роки, майже кожне з великих подільських сіл мало свою церкву»... 

 

Частина 20 тут

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles