logo

Friday, 20 July 2018 13:34

РЕФОРМА ЕНЕРГЕТИКИ: ЯК ПРИВАТИЗУВАТИ «ЦЕНТРЕНЕРГО» І ДЛЯ ЧОГО НАМ РОТТЕРДАМ+

Борис Кушнірук, Facebook, 20.07.2018

 

Після впровадження ProZorro та наведення ладу з адмініструванням та відшкодуванням ПДВ основними зонами корупції залишаються держпідприємства та Митниця

 

Про величезні втрати державного бюджету від корупції на Митниці останнім часом активно говорили прем'єр-міністр Володимир Гройсман, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, генеральний прокурор Юрій Луценко. А от щодо прискорення приватизації держпідприємств урядовці є не такими красномовними. Хоча з точки зору усування можливостей для корупції та залучення коштів до держбюджету приватизація держпідприємств може бути навіть набагато важливішою. Зрозуміло, якщо це робитимуть максимально прозоро, створюючи зацікавленість у купівлі українських підприємств з боку потужних міжнародних компаній, які можуть принести туди не лише інвестиції, але й нову управлінську культуру та технології.

 

Зрозуміло, що це має стосуватися насампереду об'єктів великої приватизації. Мабуть першим підприємством, за ефективністю приватизації якого особливо прискіпливо спостерігатиме не тільки українське суспільство, але й західні партнери України, є енергогенерувальне ПАТ «Центренерго». 

 

Водночас, враховуючи, що йдеться про енергетику, то тут, на мій погляд, має бути розуміння, що ми взагалі робимо з реформуванням цієї галузі економіки і чого хочемо досягти. 

 

Слід нагадати, що виробництво електроенергії в об'єднаній енергетичній системі України (ОЕС) забезпечують АЕС, ТЕС, ТЕЦ та когенераційні установки, ГЕС, ГАЕС, блок-станції та об'єкти відновлювної енергетики. За підсумками 2017 року, частка АЕС в структурі виробництва електроенергії склала 55% (рік перед тим — 52%), ТЕС, ТЕЦ и КУ — 36% (40%), ГЕС и ГАЕС — 6,8% (6%), блок-станцій — 0,99% (0,98%), альтернативних джерел — 1,22% (1,01%). 

 

Вироблення електроенергії базового навантаження у нас переважно забезпечують АЕС. Поточні витрати на вироблення електроенергії на них є значно меншими ніж на ТЕС та ТЕЦ. Але особливість у тому, що на АЕС не можна збільшити чи зменшити вироблення електроенергії у потрібний момент. А планова зупинка і особливо запуск — це доволі складний, і, що важливо, коштовний технологічний процес. Тому вони підтримують стабільний обсяг вироблення електроенергії протягом усієї доби. 

 

Але зранку та ввечері споживання електроенергії завжди суттєво зростає. Для покриття цього регулярного росту споживання використовують, насамперед, ТЕС та ТЕЦ. Саме вони забезпечують регулювання обсягу пропозиції електроенергії. Незважаючи на те, що вироблення електроенергії на ТЕС та ТЕЦ є значно дорожчим, але без них забезпечити стабільність ОЕС дуже важко, якщо взагалі можливо. 

 

Враховуючи природньо обмежені можливості ГЕС та ГАЕС, вироблення електроенергії на них здійснюється лише при піках споживання електроенергії, тому вони не можуть замінити ТЕС та ТЕЦ.

 

Таким чином, функціювання ТЕС та ТЕЦ є окремим, надзвичайно важливим чинником стійкості та цілісності енергоринку.

 

Враховуючи такі особливості функціювання ОЕС, стабільність діяльності регулювальних потужностей ТЕС та ТЕЦ є вкрай важливою

 

Якщо зупиниться вироблення електроенергії на значній частині ТЕС, то це може миттєво спричинити повний розвал енергетичної системи. Очевидно, що це створює потенційні можливості для шантажу уряду та взагалі всієї держави з непередбачуваними наслідками. Якщо хтось забув, то саме з цим зіштовхувалася країна взимку 2014-2015.

 

А прямо цими днями ми можемо спостерігати, як ще один олігарх, який контролює монопольного виробника рідкого хлору, може практично поставити на коліна всю країну, зупинивши його виробіток.

 

Це важливо розуміти, беручи до уваги, що дві потужні енергетичні компанії — ДТЕК Ріната Ахметова та державна ПАТ «Центренерго» — забезпечують левову частину регулюючих потужностей. У них практично монопольне становище у цьому сегменті ОЕС. 

 

Якщо ми хочемо запровадити справді прозорий, конкурентний енергоринок, нам треба проводити приватизацію ПАТ «Центренерго» не як єдиного об'єкту, а шляхом продажу окремо мінімум трьох його великих ТЕСТрипільської на Київщині (встановлена проектна потужність 1800 МВт), Зміївської на Харківщині (2265 МВт) та Вуглегірської на Донеччині (3600 МВт), які входять до його складу. 

 

estations

 

Зараз здійснити певну демонополізацію регулювальних потужностей (в частині «Центренерго») значно легше. Крім того, треба на державному рівні ухвалити рішення про примусовий розділ ДТЕК, який за різними оцінками контролює від 60% до 70% регулювальних потужностей. Якщо цього не зробити, всі наші і ненаші сподівання на появу конкуренції на енергоринку будуть марними

 

Повертаючись до самого питання приватизації «Центренерго», як би цю компанію не продавали — гамузом чи окремо кожну ТЕС — потрібно розуміти, що інвестор повинен бути впевненим, що електроенергетику на хвилі популізму знову не заганятимуть в жорстке ручне управління, коли Міненерго чи НКРЕКП визначатимуть закупівельні ціни на вугілля, та в ручному режимі регулюватимуть тарифи. У такій ситуації чиновники матимуть можливість просто фатально викручувати енергогенерувальним компаніям руки. Вже не кажу про величезні корупційні ризики. Зрозуміло, що жодного реального міжнародного інвестора такий варіант влаштувати не може. Вони вимагатимуть гарантій прогнозованих дій держави. 

 

І тут ми знову повертаємось до питання облаяної усіма філістерами формули Роттердам+.

 

Уряд витрачає на дотації державним шахтам ₴4,500,000,000 щорік. Окрім того, державні шахти щороку продають електростанціям 3,4 млн тонн вугілля по ₴2,535, отримуючи за нього ₴8,600,000,000. Тобто загальні витрати складають ₴13,100,000,000. Це приблизно $148 за тону. 

 

Перенесення на собівартість виробниками електроенергії витрат на закупівлю вугілля за ціною Роттердам+ (зараз приблизно $100-$110), де-факто, обходиться значно дешевше реальної ціни вугілля з державних шахт.

 

Однак навіть $148, які отримують державні шахти за тонну вугілля, їх не рятують. Є шахти, де собівартість видобутку сягає аж $190...$230. Їх взагалі доцільно ліквідувати, якщо на них не знайдеться приватний інвестор.

 

Сьогодні «Центренерго» купує 25% американського вугілля і 40% вугілля від держшахт. Якщо уряд припинить дотації держшахтам (а дотації — це очевидне зло для економіки, нічого окрім корупції та стимулювання неефективності вони не породжують), і ті почнуть піднімати ціни до собівартості, яка є набагато вищою рівня Роттердам+, у «Центренерго» не залишиться іншого виходу, ніж купувати більшу частину вугілля за кордоном. І купувати його за цінами вищими, ніж за формулою Роттердам+.

 

Отже, будь-який реальний міжнародний інвестор вимагатиме гарантій того, що до повноцінного запуску енергоринку буде збережено ціни на електроенергію з урахуванням ціноутворення на вугілля на базі формули Роттердам+. Тобто гарантії, що можна буде купити вугілля за межами України за ціною, яка дозволить виробляти електроенергію не на збитковій основі. До речі, цікавий момент. Показово, що жодна міжнародна інституція, жоден міжнародний експерт, пов'язаний з енергетикою, не критикував формулу Роттердам+. На міжнародному рівні об'єктивність правила імпортного паритету для газу, нафти, вугілля має повне розуміння. 

 

Очевидно, що імпортний паритет є потрібним на перехідний період, поки повноцінно не запрацює конкурентний ринок, який сам спонукатиме до максимального здешевлення витрат на купівлю вугілля. Зрозуміло, якщо до того буде проведено демонополізацію регулювальних потужностей. 

 

Але економічна логіка підказує, що і після введення ринку закупівельні ціни на вугілля коливатимуться у межах Роттердам+. Немає в Україні дешевого вугілля і не буде. Навіть на приватних шахтах, з потужними запасами і новим обладнанням, собівартість видобутку вугілля є в межах ₴1800...₴2000, а далі буде лише зростати, бо для збільшення видобутку потрібні інвестиції в обладнання, а це кредити, які в Україні продовжують коштувати дуже дорого. А ще — це зарплата шахтарів, яку треба буде підвищувати.

 

Зрозуміло, що ДТЕК є зацікавленим у ціноутворенні на вугілля на базі Роттердам+. Формула забезпечує їм дуже непогану рентабельність. Але для того, аби залучити міжнародних інвесторів у теплову генерацію та створити конкурентний ринок, нам потрібне ціноутворення на вугілля на базі імпортного паритету. Тому дивує, що йде боротьба з формулою, яка є єдиним шляхом забрати корупційні схеми, дизбаланси, надприбутки і працювати за міжнародними стандартами. В іншому випадку інвестором ПАТ «Центренерго» зможе стати лише хтось з місцевих “рєшал”, який знає, як можна в ручному режимі домовлятися і про ціни на вугілля з державних шахт, і про тарифи на електроенергію для своїх ТЕС.

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles