logo

Sunday, 23 July 2017 09:27

РАДЯНСЬКО-ІЗРАЇЛЬСЬКА ВІЙНА 1967–1973: ЗА КРОК ДО ЯДЕРНОГО АПОКАЛІПСИСУ

Орен Нахарі, переклад з івриту Алекс Бен Арі та Ігор Полянський, Radio Lemberg, 23.07.2017 

 

Хоча війну між державою Ізраїль та Радянським Союзом офіційно оголошено не було, де-факто вона тривала між ними не один рік. У 1963-1973 рр. Кремль трактував Ізраїль як «супостата» і відправляв у Єгипет війська, які втручалися в перебіг конфлікту і в повітрі, і на морі,і на суші. Нова книга описує те, як СРСР впливав на близькосхідні події.

 

isr1

Бої на Синайському півострові (фото: журнал Life). 

 

16 червня 1967 року, менш ніж за тиждень після закінчення Шестиденної війни, до Єгипту прибула делегація Радянської Армії. Військові привезли з собою ерліфт, щоб з його допомогою відновити військову техніку, покинуту на Синаї або ж знищену і захоплену Ізраїлем. Вони приїхали посилювати бойовий дух єгиптян, а також хотіли зрозуміти, як і чому їхнього союзника так легко розбили. Та передусім вони мали з’ясувати, як так сталося, що передову радянську зброю перемогла зброя французька? 

 

Увагу всього світу, зрозуміло, була прикуто до голови делегації, Маршала Радянського Союзу, Головнокомандувача радянського генштабу Матвія Захарова. Під час обходу єгипетських позицій на Суецькому каналі він розкритикував слабке розгортання єгипетської армії і взяв його під особисте командування. На сорокаградусній спеці хворий на цукровий діабет 70-річний радянський генерал власноруч викопав траншею, щоб показати єгиптянам, як це слід робити правильно. 

 

Але головною дійовою особою радянської делегації був інший літній генерал – Герой Радянського Союзу Петро Лащенко. Свою нагороду він здобув під час Другої світової війни, коли радянські війська під його командуванням у складних бойових умовах, під щільним ворожим обстрілом, зуміли форсуватичотири ріки поспіль. Він досконало знав цю тему і був, найімовірніше, найкращим у світі фахівцем із подолання широких водних перешкод. Його скерували спеціально для планування переправи через Суецький канал. 

 

Так-так, уже тоді. Жодна людина ще не могла збагнути масштабу ізраїльської перемоги і колосального розгрому арабських армій. Запанікувавши, Москва наказала, по суті, розкомплектувати українські системи ППО і терміново перекинути їх до Єгипту, побоюючись, що Ізраїль продовжить свою переможну ходу аж до Каїра. Водночас СРСР почав намацувати ходи, які повинні були забезпечити йому перемогу над Ізраїлем у наступній війні.

 

isr2

Обкладинка книжки (фото: PR).

 

Недавно, одночасно у США та Великій Британії, побачила світ книга видавництва Hurst, підготовлена у співпраці з Оксфордським університетом, — «Радянсько-ізраїльська війна 1963–1973». Її автори – доктор Ізабелла Гінор та Гідеон Ремез – подружня пара і водночас дослідницький тандем – у минулому журналісти: Ремез очолював міжнародний відділ та особисто вів передачу «Міжнародна година» на ізраїльському радіо «Решет Бет», а нині єспівробітником Інституту Трумена в Єврейському університеті в Єрусалимі. 

 

Ця книга продовжує тему попередньої – «Фоксбет (МіГ-25) над Дімоною». Це, власне, справа життя обох дослідників – вивчення обставин радянського проникнення на Близький Схід. Хоча ці книги – передусім наукова література, проте на їхніх сторінках можна відшукати чимало захопливих історій про подвійних – а може й потрійних! – агентів, про єврейських офіцерів у радянській армії, яким віддавали накази атакувати Ізраїль, щоб перевірити рівень їхньої відданості, про ветеранів війни, які готові були розкрити своє минуле, щоб тільки отримати невеличку надбавку до своєї мізерної пенсії після розпаду Радянського Союзу. І все це – на тлі неоголошеної війни між СРСР на піку його могутності та Ізраїлем. 

 

isr3

Москва не могла зрозуміти, як її союзникам вдалося так безславно програти. Покинута радянська ракета на Синаї (фото: журнал Life). 

 

– Війна? Не надто серйозна заява? Адже ми завжди думали, що ці війни велися чужими руками, що Радянський Союз постачав інформацію, технології, радників. Для війни, хай і локальної, хай і неоголошеної, потрібен безпосередній бойовий контакт, загиблі на полі бою. Чи було щось таке? 

 

– «Абсолютно. Всі вказані вами параметри, а також і інші».

 

Більше того, з досліджень Гінор і Ремез випливає, що війна могла навіть перерости в ядерну. Що Радянський Союз не тільки стояв за кулісами Шестиденної та війни Судного дня, але й в обох випадках були помисли і навіть підготовка до можливого ядерного удару по Ізраїлю. 

 

У грудні 1965-го Москва отримала таємний звіт із радянського посольства в Тель-Авіві, в якому було зазначено, що Ізраїль має рішучий намір розробити ядерну зброю і поставити її на озброєння своєї армії. Радянський Союз бачив у цьому загрозу – не лише для арабських країн, а й безпосередньо для себе. Якщо Ізраїль добуде або сам спроектує ракети, які зможуть нести ядерний заряд, він теоретично зможе загрожувати південним районам СРСР, і Москва змушена буде враховувати це у своїх геостратегічних візіях.

 

Середземне море завжди входило у сферу стратегічних інтересів Московії, потім СРСР, а тепер знову Московії: вихід до теплих вод, низка воєн з Туреччиною за контроль чи доступ до Босфору і Дарданелл, потреба у власному глибоководному порту в Середземномор’ї в часи холодної війни. А в наш час – щоб загрожувати НАТО з півдня. Цю потребу свого часу задовольняли єгипетські порти – Александрія, Порт-Саїд, – нашпиговані радянськими військами. У 1967 році Радянський Союз провокує конфлікт, основною метою якого було знищення Дімони (ймовірне місцезнаходження ізраїльського ядерного реактора. – А.Б.А). 

 

isr4

Дослідження радянського проникнення на Близький Схід – справа їхнього життя. Д-р Ізабелла Гінор та Гідеон Ремез (фото: РоїКнафо). 

 

«Початок кризи припадає на літо 1966 року, – говорять Гінор і Ремез. – Ротація кораблів радянського флоту в Середземному морі відбувалася постійно. Але, починаючи з того літа, кораблі заходили – і не виходили. Збройні сили отримували підкріплення. Більше того, напередодні Шестиденної війни у води Середземного моря зайшли три ядерні підводні човни. Щоб не виявити себе, вони йшли під радянськими кораблями. А чому? Радянський Союз намагався спровокувати кризу, в результаті якої Ізраїль завдасть превентивного удару. До цього готувалися, радянські літаки, закамуфльовані під єгипетські, які мали завдати бомбового удару по Ізраїлю, у стан готовності було приведено дві десантні бригади з перекладачами: одна в Криму, друга – на Кавказі. Така собі «Синайська операція» (блискавична військова операція, в ході якої Ізраїль в 1956 році на короткий час захопив Синайський півострів. – А.Б.А.) навпаки – Радянський Союз вступає в бій, щоб захистити свого союзника».

 

Але існувала й серйозніша небезпека, додають дослідники. Справа в тому, що лідери СРСР зобов’язались перед Єгиптом надати йому ядерну парасольку. Якщо Ізраїль використає зброю масового знищення (не лише ядерну, а навіть хімічну чи біологічну), Радянський Союз завдасть удару у відповідь – аж до ядерного. Ціллю удару мав стати ядерний реактор в Дімоні. 

 

Яків Зельдович, єврей, один із розробників радянської атомної бомби, разом із Юлієм Харитоном знали про це рішення. Зельдович пішов до свого друга, іншого радянського єврейського фізика Іллі Ліфшиця і передав йому листа. «Якщо СРСР використає ядерну зброю проти Ізраїлю, я покінчу з собою», – сказав Зельдович. І додав: «Я передаю тобі цього листа, оскільки вірю, що ти потурбуєшся про його публікацію, щоб усі дізналися про причину мого самогубства і не вірили тій брехні, яку видасть радянський режим».

 

Під час загострення єврейських солдатів і офіцерів було переведено з частин, які у випадку ескалації мали б атакувати Ізраїль. Єврейський офіцер, що служив на ядерному підводному човні, змушений був складати іспит: його човен отримав наказ атакувати Ізраїль. Йшлося не про рутинну бойову симуляцію із запуском ракети за певними координатами на карті, а про конкретну атаку держави Ізраїль. Іспит він склав. Або провалив – залежить, з якого боку розглядати питання. 

 

Місяць тому у книзі професора Авнера Коена, а також у статті доктора Ронема Бергмана в газеті «Єдіот Ахронот» було опубліковано, що Ізраїль зважував варіант підірвати ядерний об’єкт на Синайському півострові напередодні Шестиденної війни. Ремез і Гінор не можуть оцінити (зрештою, мабуть, ніхто не може цього зробити), чи радянська верхівка потрактувала б цей вибух як застосування Ізраїлем ядерної зброї, що спровокувало б жорстку відповідь Москви. Так чи ні, але нічого такого не відбулося. 

 

17 ЗАГИБЛИХ У БОЯХ МОСКАЛІВ 

 

Вже тоді Радянський Союз мав загиблих у боях з Ізраїлем: наприкінці війни командир підрозділу радянської морської піхоти Віктор Степанович вирішив втрутитися в перебіг бою під Порт-Саїдом, що призвело до 17 смертей. Згодом він згадав про ці події на сторінках офіційного журналу Міністерства оборони Білорусі. Однак усі спроби зв’язатися зі Степановичем і взяти у нього інтерв’ю не мали успіху. «На Близькому Сході відбулося наймасовіше втручання Радянської Армії поза Варшавським блоком – аж до війни в Афганістані», – говорять Ремез та Гінор. 

 

– Звідки ви знаєте про це втручання? Адже солдати і офіцери дали присягу про нерозголошення цієї інформації до відкриття архівів. 

 

– «Архіви не були відкриті, все це дурниці», – говорять дослідники. Головний архіваріус зізнався, що з моменту падіння Радянського Союзу було знищено 25 мільйонів офіційних портфелів. Партійних, державних, кадебістських – багато справ, які випадково могли б десь виплисти, а цього ніхто не хотів, було свідомо знищено. Ну а сьогоднішня Московія фанатично охороняє свої таємниці. Тож звідки, крім чинних офіційних джерел, нам все це відомо? З пам’яті. Пам’яті ветеранів. 

 

З падінням Радянського Союзу, коли єльцинська Московія стала банкрутом, всі військові пенсії розчинились у морі інфляції. Втім, існує свобода слова. Ветерани, що служили на близькосхідному фронті, обурені. Як у фільмі «Місія нездійсненна», їм заборонено говорити про свої досягнення, вони не можуть гідно вшанувати пам’ять своїх загиблих побратимів, а найголовніше – на відміну від інших, вони не отримали надбавки за участь у війні. Тож вони починають обурюватися, причому публічно. Вони видають мемуари – сотнями примірників. Зібравши їх разом, можна отримати повну картину. 

 

І в радянському уявленні Ізраїль не був якоюсь прикрістю чи країною, що воює з їхніми союзниками. Він був ворогом – щонайменше. Маршал Захаров назвав Ізраїль супостатом – «клятим ворогом». 

 

isr5

Єгипетські вантажівки переправляються через Суецький канал (фото: AP).

 

Усе починалося з Війни на виснаження (неповномаштабна війна між Єгиптом та Ізраїлем, що тривала в 1969-1970 рр. – А.Б.А.). «Весь світ, зокрема й сам Ізраїль, був переконаний, що інтенсивне радянське втручання почалося після ізраїльського бомбардування внутрішніх районів Єгипту 7 січня 1970 року. Це не залишало Радянському Союзові іншого вибору, крім як відправити до Єгипту інструкторів, оснастивши їх найновішою зброєю. Але це неправда. Ще влітку 1969 року почалося оснащення Єгипту найновішою зброєю під контролем радянських інструкторів». 

 

Між двома війнами через Єгипет пройшли тисячі інструкторів і десятки тисяч рядових солдатів. Переважно це були дивізії ППО, але також і два посилених ескадрони МіГ-21. 

 

Радянське втручання завдало важких втрат ізраїльським ВПС, зокрема критично важливим для Ізраїлю ескадронам французьких «Фантомів». І Війна на виснаження закінчилась на невигідних для Ізраїлю умовах, коли радянські зенітні ракетні батареї систем ППО було розташовано на берегах Суецького каналу, забезпечивши єгипетським військам протиповітряний щит на десятки кілометрів углиб ізраїльської території. Під радянським інструктажем єгипетські сили почали протидіяти Ізраїлю. 8 липня 1967 року, через місяць після закінчення Шестиденної війни, єгипетські війська на броньованих вантажівках перетнули Суецький канал. Єгиптяни багато разів повторювали це впродовж наступних років. Вони називали це «методом Панфілова» – на честь знаменитого роману про радянський підрозділ часів Другої світової війни. Солдатів відправляли в бій, щоб загартувати їх, – принаймні тих, хто вижив, враховуючи радянську воєнну тактику. Ну і, звісно ж, щоб збити з суперника пиху непереможності. Відтак, під час справжнього форсування каналу 6 жовтня 1973 року в кожному човні був як мінімум один солдат, який уже перетинав канал раніше. Росіяни ж надалі супроводжували єгипетських військових до самого каналу. 

 

isr6Lesch

Петро Лащенко

 

«Лащенко підвищив статус радянських інструкторів, зробивши їх де-факто командувачами операції. Він також сформував для Єгипту список потреб для повторного захоплення Синаю. Їм не потрібні найновіші танки – їх вистачає. Але потреба в літаках і зенітних ракетних системах ППО була критичною. Лащенко був головною людиною, яка стояла за єгипетською операцією. Та в одному важливому елементі він припустився помилки, яка з часом виявилась фатальною: як людина радянської школи він вважав, що канал надто широкий для ефективного командування і контролю однієї армії, і тому вирішив розділити командування між двома арміями. Пізніше Ізраїль проведе контрнаступ, перетинаючи Суецький канал у місці стикування двох армій – слабкій п’яті єгиптян». 

 

isr7

Драматичне втручання почалося під час Війни на виснаження. Ізраїльський солдат спостерігає за Суецьким каналом (фото: Моше Мільнер, урядова прес-служба). 

 

Офіційну угоду про підвищення статусу радянських інструкторів у Єгипті було підписано 21 жовтня 1967 року – в день потоплення ізраїльського есмінця «Ейлат». «Це не просто збіг, – кажуть Гінор і Ремез. – Радянський відбиток можна знайти не лише у навчанні, в постачанні інвентарю, але й у самих боях. Радянські військові керували системами ППО і збивали ізраїльські літаки. Спраглі слави радянські льотчики намагалися провокувати ізраїльських пілотів вступити в повітряні баталії над Суецьким каналом та в інших місцях, де у них була перевага.

 

Це продовжувалось до 30 липня 1970 року, коли Ізраїль таки прийняв бій. Тоді було збито 5 МіГ’ів. Крім того, радянські інструктори були й на єгипетському флоті. Ізраїльська розвідка чула в перехоплених комунікаційних сигналах мову, яку неможливо переплутати з якоюсь іншою, і бачила на палубах людей слов’янської зовнішності поряд з єгипетськими офіцерами і моряками». 

 

Загалом у різних боях проти Ізраїлю загинули десятки радянських військових. Точне число, найімовірніше, ніколи не буде опубліковане – згідно з багатолітньою традицією Москви, за якою, наприклад, вже в наші дні Московія не має офіційно загиблих у її втручаннях в Україні та Сирії. 

 

Надалі Радянський Союз продовжував тренувати єгиптян і посилював свій вплив у Каїрі й Дамаску. Звісно, іноді між сторонами виникали тертя, але найголовніше, за словами Гінор і Ремез, – це створення ілюзії. «Не було ніякого виселення радянських інструкторів у 1972 році», – стверджують вони. Регулярні радянські війська всього лиш закінчили несення служби і їх належало відправити додому, тож і було поширено хибну думку про нібито поліпшення відносин між арабськими країнами і Заходом.

 

Військовий аташе Великої Британії, представник МІ6 в Каїрі, надіслав у Лондон телеграму, в якій, посилаючись на найнадійніше джерело, стверджував, що всі радянські агенти були виселені, а Єгипет, можливо, навіть збирається закуповувати зброю у Великій Британії. Лондон, звісно, був щасливий. До речі, ім’я «найнадійнішого» агента – Ашраф Марван. Донині в ізраїльському розвідувальному товаристві триває полеміка, чиїм саме найкращим інформатором був Марван – ізраїльським чи єгипетським, – а відтак, чи не водив він Ізраїль за ніс. 

 

Напередодні Війни Судного дня Радянський Союз знав усе про майбутні події, координував дії сторін і сам вирішив, коли саме почнеться війна – вранці чи ввечері. Єгиптяни мали атакувати із заходу, сирійці – зі сходу, і кожен із них був зацікавленим, аби сонце було за їхніми спинами й сліпило очі ізраїльтянам. 

 

ЗБРОЯ ВІЙНИ СУДНОГО ДНЯ 

 

І тут постає питання: якщо напередодні Шестиденної війни Радянський Союз побоювався, що Ізраїль, опинившись у ситуації, яка загрожує його існуванню, змушений буде застосувати ядерну зброю, то чому в 1973 році такого застереження немає? Відповідь – у хибних прогнозах Москви: «Радянський Союз вірив, що Ізраїль застосує зброю масового знищення (яка, згідно з публікаціями в іноземних ЗМІ, у нього була) у тому і лише в тому випадку, якщо відчує, що є загроза його існуванню. Адже напередодні Шестиденної війни, коли Ізраїль, перебуваючи у стані реальної тривоги, так і не використав її, то тепер, у локальній війні з СРСР, метою якої було захоплення Синайського півострова і Голанських висот, загрози для існування Ізраїлю немає, відтак немає й небезпеки застосування ядерної зброї», – розмірковують Гінор та Ремез. 

 

Однак, судячи з публікацій в іноземних ЗМІ, Ізраїль оцінював ситуацію дещо інакше. У перші дні війни міністр оборони Моше Даян говорив про третє зруйнування храму (в єврейській історії зруйнування храму рівносильне втраті найціннішого, у цьому випадку храм символізує державу. – А.Б.А.). Втрати ізраїльських ВПС були величезними – як і у танкових військах. Й Ізраїль, знову ж таки згідно з публікаціями в іноземних ЗМІ, подавав сигнали, що він готовий завдати ядерного удару.

 

Небезпека для існування Ізраїлю минула, коли ситуація на фронті стабілізувалася, сирійську армію було зупинено й витіснено всього за кілька днів, а на південному фронті єгипетські танки зазнали катастрофічних втрат після бою 14 жовтня. Загроза над Ізраїлем все ще висіла, але тепер переважно через виснаження резервів, критичний брак запчастин, літаків і танків. 

 

За день до переломної танкової битви на південному фронті, коли Ізраїль зважував варіанти з виводом військ із Синаю, побоюючись, що єгиптяни укріпили свою лінію оборони – близько десяти кілометрів східніше Суецького каналу, – що можна було трактувати як велике військове і державне досягнення, Радянський Союз послав сигнал. Він призначався передусім Ізраїлю: чотири літаки МіГ-25 (Foxbat за кодифікацією НАТО) з радянськими екіпажами пролетіли над територією Ізраїлю. Бували й інші радянські літаки, які до цього здійснювали розвідувальні польоти над Ізраїлем, однак особливість «Фоксбетів» у тому, що вони могли бути озброєними – зокрема й ракетами з ядерним зарядом. Натяк більш ніж зрозумілий. 

 

Впродовж війни – як, зрештою, і раніше, – Радянський Союз допомагав арабським силам розвідувальними даними, пошуком вразливих точок Ізраїлю і, звісно ж, допитами ізраїльських військовополонених. 

 

ІСТОРІЯ ПОВТОРЮЄТЬСЯ

 

Через п’ятдесят років після закінчення Шестиденної війни та понад сорок років після Війни на виснаження і Війни Судного дня на Близькому Сході все змінилося. Проте, як каже знаменита французька приказка, що більше змінюються речі, то більше вони залишаються незмінними. Радянський Союз розпався і покинув більшість своїх форпостів у світі, Єгипет підписав мирний договір з Ізраїлем і пройшов через події арабської весни, у розколотій Сирії не припиняється кровопролиття. 

 

syria Israel russia

Але географія не змінилася – як і велика стратегія того, хто сидить у Кремлі: чи це цар, чи генсек компартії, чи президент Московії. Московії все ще потрібні глибоководний порт і авіабаза на сході Середземномор’я. І якщо це вже не Александрія, то цілком підійдуть Тартус і авіабаза Хмеймім.

 

Так, сьогодні Ізраїль ніби-то не вважається ворогом Московії, як це було в минулі роки. Але він і не є партнером, не кажучи вже про союзника. Швидше навпаки.

 

Можливість з півдня загрожувати НАТО  – найнебезпечнішому для Московії в уявленні московитської громадської думки альянсові – стратегічна мета Кремля. 

 

syria Israel russia2

 

«Сьогодні Московія не зацікавлена в прямому зіткненні з Ізраїлем», – стверджують Гінор і Ремез. Але якщо настане відповідний момент, вона не вагатиметься. Сьогодні Московія слабша, ніж колись, її економіка потерпає від численних проблем, але бажання застосовувати силу ніде не поділося. Навіть проти Ізраїлю

 

І такий конфлікт цілком може виникнути. Цього разу – в сирійському небі. Сьогодні, як і після Війни на виснаження, коли відбувалися повітряні баталії між ізраїльськими та радянськими льотчиками, це може статися через неправильне стратегічне планування, хибний прогноз і категоричне нерозуміння того, що саме інша сторона вважає червоною лінією. А на Близькому Сході кожен такий сплеск може миттєво перерости у велику пожежу.

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles