logo

Monday, 21 August 2017 09:28

ПАК ЧОН ХІ — ТВОРЕЦЬ ЕКОНОМІЧНОГО ДИВА ПІВДЕННОЇ КОРЕЇ

Вадим Новіков, Пётр и Мазепа, 18.08.2017 

 

У світі зовсім мало країн, які із крайніх злиднів змогли дуже швидко (тобто протягом одного-двох поколінь) стати економічно високо- або, принаймні, середньорозвинутими. В усіх таких випадках швидкий розвиток був результатом цілеспрямованої політики, яку розробляли і втілювали конкретні люди. Будь-яка бідна держава, наприклад, Україна, якщо захоче повторити ці виняткові успіхи, має знати, хто й як цих успіхів уже спромігся досягти. Найбільш відомим, навіть легендарним, творцем економічного дива є Лі Куан Ю. Про решту чомусь не згадують, може, тому, що не були такими яскравими і харизматичними особистостями, як лідер Сінґапуру. 

 

Можливо, колись і Україна збереться із силами, щоб вирватися з економічної прірви, тому вважаю доцільним нагадати повчальні історії. 

 

Історія економічного злету Південної Кореї починається з 1961 року з приходом до влади генерала Пак Чон Хі. Мало хто зараз пригадає, що 1960 року Південна Корея і Гана мали абсолютно однаковий рівень економічного розвитку. Через два покоління Південна Корея випереджала Гану за цим рівнем приблизно в 10 разів. Більш того, вона випередила Італію, Іспанію і купу інших європейських країн. Аби краще зрозуміти Пака Чон Хі та його політику, слід звернути увагу на той соціальний прошарок, до якого він належав і який зробив його політичним лідером країни.

 

 

ПАК ЧОН ХІ: ОСОБИСТІСТЬ І ОТОЧЕННЯ 

 

Пак Чон Хі за часів, коли Корея було японською колонією, закінчив японську військову академію. Курсантів там виховували в дусі бусідо — кодексу етики самураїв. Усім відомі такі принципи бусідо, як вірність сюзерену, мужність та готовність до смерті. Проте серед цих принципів є й презирство до багатства, користолюбства й узагалі до грошей, яке іноді доходило до принципової повної відмови від них і до життя виключно на утриманні в сюзерена. Наприкінці 1950-х років в офіцерському середовищі Південної Кореї виникла сильна напруга між тими, хто отримав військову освіту в японських навчальних закладах, і тими, хто служив в різних партизанських формуваннях, які воювали проти японських колонізаторів. Перші відрізнялися професіоналізмом і керувалися принципами самурайської етики і того патріотичного виховання, яке практикувалося в японській армії. Другі, як правило, були старші за віком, не пройшли тієї суворої військової школи, яка була у японців, але завдяки своїм реальним або гіпотетичним заслугам у боротьбі з японськими загарбниками обіймали вищі посади. 

 

Ті офіцери, які встигли отримати японську військову освіту, наприкінці 1950-х та на початку 1960-х мали військові звання підполковників і полковників і вирізнялися своєю суровою мораллю. Саме вони стали головним кістяком перевороту 1961 року. Армію вони вважали надкласовою і понадпартійною силою, здатною кардинально змінити стан справ у країні, а офіцерську етику, сформовану під впливом бусідо, — тим набором моральних принципів, сповідуючи які країна прийде до процвітання. Пак Чон Хі належав до такого типу людей, але вже був у званні генерала, яке він одержав під час Корейської війни (командував дивізією), а на момент перевороту 1961 року вже був заступником командуючого армією. Запрошений до кола організаторів заколоту (а це було майже 250 офіцерів), він, як старший за званням і вже дуже авторитетний генерал, став одним із лідерів перевороту. 

 

Зараз нам здаються дивовижно малими ті сили, що здійснили переворот у травні 1961 року. Загальна кількість заколотників становила приблизно 3,5 тисячі, і це із 500-тисячної армії. За такої мізерної чисельності учасників переворот був не тільки успішним, а навіть безкровним: гнила держава просто розвалилася майже без спротиву, столиця була захоплена за один день. Кажуть, що американці знали про підготовку заколоту, але не робили нічого для порятунку законного уряду. До влади прийшов Військово-революційний комітет, у якому Пак Чон Хі був заступником голови. У липні 1961-го він очолив комітет. 

 

Однак, навіть ставши диктатором, а через пару років — законно обраним президентом країни, Пак Чон Хі залишився суворо аскетично людиною. Його батьки були селянами, вони залишились у селі, а сам генерал Пак, будучи вже президентом, приїздив до них й обробляв свій клаптик землі. Його аскетизм у їжі доходив до того, що він їв не просто рис, а мішав його із просом. Він був зовсім нехаризматичною людиною, складним у спілкуванні і не контактним. Що характерно, він сам особисто вів рукописні досьє на всіх своїх наближених персон. Про те, як його сприймало оточення, може свідчити його позаочне прізвисько — Щур. 

 

Стиль правління Військового комітету був по-військовому блискавичним, порядок був наведений за лічені тижні та місяці. Лідери організованого криміналу були заарештовані та демонстративно проведені вулицями Сеула. Організатори сфальшованих виборів 1960 року були покарані смертною карою (це до уваги Ківалова з Охендовським!). Незаконно набуте майно політиків і чиновників було негайно повністю конфісковане. Три десятки найвищих посадовців були віддані під суд за незаконне збагачення (це до уваги НАБУ й прокуратури!). За три місяці були заарештовані, звільнені або примусово відправлені на пенсію 17 тисяч цивільних чиновників і 2 тисячі військових (це до уваги наших люстраторів!). Зауважу, що, попри всі ці суворі методи, корупція зберігалася до кінця правління Пак Чон Хі і була постійною підставою для закидів з боку опозиції. 

 

Не думайте, що все це не мало спротиву. Він був на всіх рівнях, не тільки в лівацькому студентському русі, який симпатизував комуністичному режиму Кім Ір Сена. Напруга навіть на рівні військового керівництва була такою, що засідання проходили з пістолетами на столі перед кожним. До того ж режим військової диктатури не подобався американцям, вони тиснули на Пак Чон Хі, аби він перейшов до цивільного урядування. 1963 року під внутрішнім і зовнішнім тиском Пак погодився на проведення президентських виборів, які пройшли чесно і які він виграв з відривом усього 1,5%. Напередодні виборів він пішов з армії у відставку, тому балотувався вже як цивільна людина. Але вже наступні вибори 1967 року Пак Чон Хі виграв із перевагою понад 10%, бо економічне зростання було вже всім очевидне, а особиста скромність і чесність Пака були загально визнані. 

 

Тобто ми бачимо сувору, по-самурайськи чесну і мужню людину, водночас спостерігаємо майже європейське ставлення до демократичних процедур, виборів і політичних противників. Однак усе це було до 1972 року. Після 1972 до загибелі в 1979 році Пак Чон Хі перетворюється на типового східного тирана, який забезпечує собі пожиттєву владу і не допускає жодної опозиції. Є декілька версій, які намагаються пояснити причини конституційного перевороту, який він учинив 1972 року. Ми ніколи вже не дізнаємося, чому він на це пішов. Версія забезпечення послідовної та незмінної політики розвитку Кореї — одна з найпоширеніших. Цілком можлива й інша версія: Пак Чон Хі не пройшов випробування владою, яка сама по собі згубно впливає на людську особистість (наочний приклад — українські президенти). Заборона будь-якої політичної діяльності, сувора кара (до смертної включно) за політичними мотивами — все це тільки збільшило спротив режиму Пака. А після 1974 року, коли замах на нього закінчився загибеллю його дружини, поведінка Пака стала зовсім параноїдальною, що, своєю чергою, спричинило його загибель. Він цілком відгородився від світу божевільними засобами особистої охорони, та був застрелений одним із найдавніших і найбільш довірених друзів, головою ЦРУ Кореї. То не був спланований заколот, то виглядало як учинок людини, доведеної тираном до стану афекту. Мабуть, якби не було останніх семи років правління, Пак Чон Хі став би не менш легендарним правителем, ніж Лі Куан Ю.

 

ПОЛІТИЧНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ 

 

Самурайське виховання, конфуціанський світогляд сформували погляди Пак Чон Хі на державу, що не змінилися навіть під потужним тиском США, які примусили його з 1963 року перейти від військової хунти до політичного устрою, що можна назвати «напівдемократією». Тому конкурентні й чесні вибори поєднувалися з обмеженнями діяльності опозиції (арешти та висилки її лідера Кім Те Чжуна — тому підтвердження). Чесно кажучи, економічні успіхи Пака були настільки великі, що не давали опозиції багато можливості для конструктивної критики влади. 

 

Характерною рисою державного управління за часів Пака була незвична для нас відсутність на чолі держави неформальної групи осіб, наближених до президента (у нас цей метод управління державою найбільш послідовно демонструвала «сім’я» Януковича, але й за інших президентів було те ж саме). На чолі Кореї кліки з особисто відданих президенту осіб не було — керував державний апарат, а не кліка. 

 

Економічний розвиток країни був не просто одним із напрямів політики, це була справа життя для Пак Чон Хі. Усі 18 років його політичного лідерства ця мета було основою політики держави. Для її розробки і втілення 1962 року було створено Управління економічного планування. Цей орган розробляв п’ятирічні плани розвитку, доводив завдання до підприємств (державних і приватних), контролював виконання. Проте це не було директивне планування, як у СРСР або в Північній Кореї. Державне управління здійснювалося через економічні важелі впливу, перш за все — фінансування. Перші 10 років правління Пак Чон Хі діяльність приватних банків була заборонена, тому приватні компанії могли отримати кредитування на розвиток тільки тих проектів, які були схвалені державою. А держава давала кошти тільки на розвиток виробництва, а не на спекулятивні операції, хоча останні давали би значну дохідність банкам.
Більшістю великих економічних проектів Пак керував особисто, відвідуючи регулярно будівництва і підприємства. Він сформував групу технічних консультантів, які мали значний уплив на нього. Саме Пак підняв інженерів і технократів на високий рівень соціальної ієрархії (ми бачили подібне за часів СРСР). 

 

Специфічною корейською практикою управління економічним розвитком було утворення багатогалузевих приватних конгломератів (чеболів). Подібна практика була тільки в Японії. Декілька десятків таких конгломератів забезпечували левову частку промислового виробництва. Саме вони отримували державні завдання щодо розвитку економіки, кредити на це, субсидії та інші пільги. Найбільші з них зараз стали корпораціями світового рівня, наприклад, Samsung, LG, Hyundai, тощо.

 

 

ПАК ЧОН ХІ ТА БІЗНЕС 

 

У Кореї за часів Лі Син Мана (1948—1960) ставлення народу до бізнесменів було як до шахраїв та пройдисвітів. Вважалося, що набути великі статки чесним способом неможливо, такі статки є наслідком корупції та інших злочинів (тут наша сучасна суспільна думка цілком подібна корейській тих часів). Нема сумніву, що генерал Пак був тут цілком згодний із народом, бо арешти великих бізнесменів почалися через пару тижнів після його приходу до влади. За ґрати було відправлено принаймні 50 бізнесменів, іще вдвічі більше перебували під слідством. Майже всі вони вийшли на волю того ж 1961 року, уклавши угоду з урядом. В угоді погодилися добровільно віддати уряду всю свою власність, якщо це буде потрібно для розвитку країни. 

 

Я не знаю, чи був подібний прецедент ставлення до бізнесу хоч в одній іншій капіталістичній країні, але така політика Пака дала очевидний результат: підприємництво і збагачення не були заборонені, але тільки в разі, якщо вони не йшли проти політики національного розвитку. Відомий випадок із головою LG: коли він відмовився від завдання уряду створити кабельну промисловість у Кореї шляхом залучення технологій із Німеччини, його було моментально покарано, після чого угоду з Німеччиною він уклав. У результаті не тільки швидко стала зростати корейська промисловість, а й соціальний статус бізнесменів змінився із шахраїв на капітанів індустрії. 

 

Іншою характерною рисою Пака була безальтернативна вимога до бізнесменів розвивати експорт. Наприклад, Корея майже весь цемент імпортувала з Японії, тому Пак наказав створювати цементні заводи. Один із них був побудований 1962 року компанією Hyundai, а вже через декілька років Hyundai експортувала не тільки цемент, а й послуги з будівництва цементних заводів. Загальною схемою розвитку були купівля ліцензій та обладнання, створення експортного виробництва, закупівля нових технологій за рахунок експортного виторгу. Жорстка вимога експортувати забезпечувала не тільки валютні надходження, а й створювала промисловість, здатну до конкуренції на світовому ринку. Компанії, які не відповідали вимогам світового ринку, Пак безжально ліквідував. Саме цей підхід кінець-кінцем привів до світового технологічного лідерства корейських компаній. 

 

У 1960-і роки головними товарами експорту були тканини та одяг, бо текстильна промисловість потребувала багато дешевої робочої сили і порівняно мало капіталу. Через декілька років такого розвитку Пак перейшов до важкої промисловості: металургії, суднобудування, хімічної промисловості. Показовим прикладом тут можна вважати металургійний завод POSCO, який зараз є найбільш ефективним металургійним підприємством у світі. 

 

POSCO почав виробляти продукцію 1973 року, але намагання корейського уряду побудувати його почалися за 10 років до того. Жодна фінансова установа, включаючи Світовий банк, не бажала кредитувати такий проект, бо ніхто не вірив у його успіх. 1968 року Світовий банк навіть випустив спеціальну доповідь про провал подібних проектів у Бразилії, Мексиці, Туреччині. Коли відмовили всі, Пак вирішив побудувати цей завод як державне підприємство за рахунок репараційних платежів Японії. Технології й обладнання для першої черги заводу були придбані в Японії. Влада ухвалила спеціальний закон про субсидії та інші засоби підтримки заводу, включно з протекціоністським імпортним митом на сталь. До 1990-го всілякі субсидії та преференції були скасовані, бо завод їх не потребував. Він уже сам міг експортувати не тільки сталь, а й технології. Зараз POSCO — стовідсотково приватна компанія, а серед її найбільших акціонерів є навіть Уоррен Баффет.  

 

Про автомобільну, суднобудівну промисловість або про електроніку розказувати не дозволяє обсяг статті, але принципові підходи, сподіваюсь, зрозумілі з наведених прикладів. 

 

РЕЗУЛЬТАТИ І ВИСНОВКИ 

 

1963 року ВВП Південної Кореї зріс на 9%. На такому середньому рівні зростання трималося всі роки перебування Пак Чон Хі при владі, коливання були в межах від 6% до 14% річних. За 10 років ВВП потроївся. Якщо 1961 року американська допомога становила 50% держбюджету, то 1971-го вона припинилася зовсім. На момент приходу Пака до влади за межею бідності жило майже половина населення Південної Кореї, а 1980 року таких було не більше ніж 10%. 

 

Ціною цього дива була не тільки політична диктатура і репресії останніх років правління Пака, а й екологічні проблеми, що виникли внаслідок стрімкої індустріалізації. Проте через сорок років після загибелі Пака видно, що ці втрати не були даремними.

 

Чи може бути досвід корейського економічного дива корисним для нас? Часто доводиться чути, що «корейські казки» не мають до нас жодного стосунку, бо в основі корейського дива лежать американські гроші, конфуціанська етика, відсутність соціальних витрат держави на пенсії та інші соціальні гарантії. Але ж уряд Лі Син Мана отримував від США ще більше допомоги, ніж уряд Пак Чон Хі — і без жодної користі для розвитку. Конфуціанська етика однаково притаманна корейцям як на півдні, так і на півночі, але процвітаюча економіка створена тільки в Південній Кореї, а в КНДР народ живе під постійною загрозою голоду. Дійсно, до 1988 року в Південній Кореї не існувало державної пенсійної системи, але були та досі є інші соціальні навантаження, наприклад, державні закупівлі продукції в селян за завищеними цінами й інші засоби забезпечення державної підтримки рівня життя на селі. Зараз такі витрати в Південній Кореї вдвічі більші, ніж пенсійні витрати України.

 

Не це відрізняє Корею від України, головна відмінність — поведінка політичної верхівки суспільства: Пак Чон Хі не прагнув особистого збагачення, метою його життя був розвиток Кореї. Він послідовно втілював цю мету і проводив адекватну економічну політику. 

 

І тут я вбачаю ймовірність корейського варіанта для нас. Пак Чон Хі та дві сотні чесних і патріотичних офіцерів, які 1961 року започаткували економічне процвітання Кореї, набули рівня генералів і полковників у ході Корейської війни. 

 

Зараз під час війни з Московією та її колаборантами у нас народжується подібний тип військових командирів. Через декілька років у міру природного ходу речей вони сягнуть рівня полковників та генералів. І не тільки будуть сповнені ненависті до злодійських угруповань у вигляді владних політичних партій, як і весь український народ, а й матимуть засоби і рішучість, щоб відсторонити ці угруповання від влади. Як на мене, вірогідність такого розвитку подій висока, і вона з кожним роком зростає, бо ненажерність політичної верхівки не вгамовується. Зрозуміло, що не можна передбачити розвиток подій. Можливо, військова влада не буде мати адекватної економічної політики, і Україна піде не корейським, а латино-американським шляхом. Однак якщо влада буде спроможна втілювати адекватну економічну політику, то наші шанси на розвиток дуже значні, бо Україна зараз приблизно втричі розвинутіша країна, ніж Корея 1961 року.

 

ПРЕЗИДЕНТИ ПІВДЕННОЇ КОРЕЇ (ОФІЦІЙНА НАЗВА: РЕСПУБЛІКА КОРЕЯ) ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

 

1948 1960 Rhee Syng-man - I (Yi) Seungman - 이승만 - 李承晩 - Лі Син Ман
корифей корейської політики, очолював уряд ще у 1919-1925 роках

1960 1962 Yun Bo-seon - Yun Boseon - 윤보선 - 尹潽善 - Юн Бо Сон
демократ, практично усунутий від влади після військового перевороту 16 травня 1961

 

1962 1979 Park Chung-hee - Bak Jeonghui - 박정희 - 朴正熙 - Пак Чон Хі
генерал, організатор перевороту, "автор корейського дива", вбитий головою ЦРУ Кореї 26 жовтня 1979, у віці 62 роки

 

1979 1980 Choi Kyu-hah - Choe Gyuha - 최규하 - 崔圭夏 - Цой Кю Ха
практично усунутий від влади після державного перевороту 12 грудня 1979 

 

1980 1988 Chun Doo-hwan - Jeon Duhwan - 전두환 - 全斗煥 - Чон Ду Хван
генерал, організатор перевороту, "улюблений" персонаж радянської пропаганди на противагу "демократичній" КНДР, придушував всі демократичні рухи, засуджений до страти у 1996, але амністований

 

1988 1993 Roh Tae-woo - No Taeu - 노태우 - 盧泰愚 - Ро Де У
переможець перших справді демократичних президентських виборів, напарник Чон Ду Хвана та співучасник перевороту 1979 року

1993 1998 Kim Young-sam - Gim Yeongsam - 김영삼 - 金泳三 - Кім Йон Сам
посадив до в'язниці Чон Ду Хвана й Ро Де У за корупцію, звільнив тисячі політичних в'язнів


1998 2003 Kim Dae-jung - Gim Daejung - 김대중 - 金大中 - Кім Де Джун
демократ, звільнив з в'язниці Чон Ду Хвана й Ро Де У, першим зустрівся з Кім Чен Іром в КНДР, "азійський Нельсон Мандела", Нобелівська премія миру 2000 року

2003 2008 Roh Moo-hyun - No Muhyeon - 노무현 - 盧武鉉 - Но Му Хьон
демократ, пережив спробу імпічменту 2004, продовжував зближення з КНДР

 

2008 2013 Lee Myung-bak - I (Yi) Myeongbak - 이명박 - 李明博 - Лі Мьон Бак
консерватор, повернувся до жорсткої політики щодо КНДР, колишній мер Сеула та CEO of Hyundai Engineering & Construction


2013 2017 Park Geun-hye - Bak Geunhye - 박근혜 - 朴槿惠 - Пак Кин Хє
перша жінка-президент у всій східній Азії, дочка колишнього президента Пак Чон Хі, одноголосно усунута від влади Конституційним судом в результаті імпічменту 10 березня 2017

2017 Moon Jae-in - Mun Jaein - 문재인 - 文在寅 - Мун Чже Ін
демократ, четвертий в історії Південної Кореї президент від ліво-центристських сил

RL: букви латинки чи кирилиці не відображають точно корейських звуків, тому часто імена корейців пишуться по-різному, перше слово — прізвище, друге-третє — імена

 

pakchonhi5

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles