logo

Friday, 04 August 2017 09:09

ОЛЕКСАНДР ПАСХАВЕР: ЗАПОРУКА УСПІХУ УКРАЇНИ — У ВІЛЬНОМУ ПІДПРИЄМНИЦТВІ

Юлія Забєліна, Апостроф, 31.07.2017 


 Олександр Пасхавер – український науковець, заслужений економіст України, член-кореспондент Академії технологічних наук і позаштатний радник президента. В інтерв'ю відомий економіст розповідає, чому Україні корисний відкритий ринок землі, чому відхід з уряду реформаторів – дезертирство і чи вийде у держави повністю позбутися економічної залежності від Московії. 

 

- Кабінет міністрів наприкінці травня погіршив прогноз зростання ВВП в 2017 році з 3% до 1,8%, а прогноз інфляції – з 8,1% до 12,9%. Наскільки реалістичний свіжий прогноз? 

 

- Я не оцінюю, наскільки він реалістичний, лише можу сказати, що це – результат погіршення відносин з підприємствами, які знаходяться на окупованих територіях. Можуть працювати і фактори, пов'язані з динамікою цін на основні продукти нашого експорту. 

 

- Цікава ваша оцінка ситуації з блокадою. Наскільки вона погіршила економічну ситуацію в Україні? 

 

- У житті економіка не завжди є першопричиною багатьох дій, особливо коли ми воюємо. Блокада – це політика, це засіб війни, а якщо ви говорите про щось як про засіб війни, то чисто економічні наслідки не є першочерговими. Усі військові дії, будь-які, не тільки стрілялки – це витрати, розорення, і в цьому сенсі дії, пов'язані з війною, оцінювати з точки зору економічного ефекту дивно. 

 

- Що необхідно зробити владі в першу чергу, щоб економіка почала зростати не на 1-2%, а хоча б на 3% на рік? 

 

- Зосередитися на підприємницькому кліматі. Потрібно дати можливість підприємцям проявити свою ініціативу, це і є єдиний шлях стабільного економічного зростання країни. Нам обов'язково потрібні дві речі: підтримка людей, які розумово заражені інноваціями, і підтримка людей, які нарощують наш експорт. 

 

- Економіка припинила падати і дуже повільно почала зростати в 2016 році. Але в першому кварталі 2017 року ситуація вже стала дещо гіршою. Наразі триває негативна тенденція? 

 

- Є кілька позитивних факторів, я б сказав, що економіка поліпшується якісно. Наприклад, зростає експорт до Европейського союзу. Якісні показники не менш важливі, ніж кількісні. І до речі, що ще дивно – зростає експорт у Московію. Звичайно, війна дуже заважає нам, але мене просто дивує, що в умовах війни економіка взагалі зростає. Це говорить про те, який здоровий організм наша країна. 

 

- Ви сказали про зростання експорту в Московію. Як з політичної точки зору, а не економічної оцінити таке зростання, враховуючи непрості відносини двох держав? 

 

- У нас йде гібридна війна, де ось ці паралелі війни з Гітлером абсолютно недоречні. Ми торгуємо і воюємо одночасно. І це дуже дивно для нас, але треба пам'ятати, що ми вийшли з Радянського Союзу, і коли ми вийшли, частка експорту з Московією була переважаючою. Більше 70% експорту йшло в Московію. Ми і так дуже різко зменшили торгівлю з Московією, але якщо б, наприклад, прийшов якийсь радикал і сказав: "Так, від цього дня ніякої торгівлі", то це був би руйнівний удар по Україні, по її розвитку, реформам, стабільності. 

 

- Яка модель розвитку економіки для України є пріоритетною, враховуючи, що сировинна економіка не дуже перспективна, а за рівнем розвитку сучасних технологій ми все-таки не посідаємо лідируючих позицій? 

 

- Модель така – свобода, свобода і свобода. Не дай Бог, якусь модель прийняти, яка б з ентузіазмом була б сприйнята бюрократією і використана для її збагачення. Особливо я люблю, коли говорять про пріоритети розвитку... Бюрократи дуже люблять вказувати підприємцям, де треба розвиватися. Дайте свободу, і це буде найкраще, що може бути. 

 

- Як ви оцінюєте пенсійну та земельну реформи? У чому переваги та недоліки цих реформ? 

 

- Зараз йдуть реформи, що визначають майбутні соціальні параметри нашого суспільства – і пенсійна реформа, реформа охорони здоров'я, і освіти, і земельна реформа... Якщо ви не всередині процесу, завжди знайдеться море зауважень. 

 

Скажімо, пенсійна реформа. Усім очевидно, що ми катастрофічно запізнюємося з введенням накопичувальної форми пенсійного забезпечення. Очевидно, що ця система погано працює без довіри громадян до держави, а до цього далеко. А в діючій солідарній системі зроблені необхідні кроки, пов'язані з балансуванням доходів і витрат, але це важко назвати реформою. До того ж, ці зміни зможуть працювати хоча б кілька років, якщо прогнозоване падіння числа працівників буде компенсуватися стійким зростанням їх доходів і, відповідно, зростанням пенсійних внесків. 

 

Я завжди пам'ятаю слова передчасно померлого видатного реформатора Кахи Бендукідзе, який говорив, що краще помилитися і потім виправляти, ніж нічого не робити. Це був його принцип. А ми, безсумнівно, будемо ще не один раз виправляти наші помилки, наші реформи. Але ми задумали гуманну освітню реформу і, я б сказав, раціональну реформу охорони здоров'я. 

 

Що стосується земельної реформи, то ми – бідні саме тому, що не провели земельну реформу, тому що ми не торгуємо землею. Земля виключена з легального обороту капіталів, примусово дешева для великих орендарів. Їх інтереси тримають в бідності не тільки мільйони власників паїв, але і країну в цілому. Значна частина національного багатства розбазарюється, використовується потворно. 

 

- А якщо повернутися до теми пенсійної реформи, по-вашому, чи буде в наступні роки в Україні підніматися пенсійний вік і чи потрібно це?

 

- У нас, як і у всьому світі, адміністративний віковий поріг виходу на пенсію замінюється комплексом економічних стимулів, що орієнтують людину на певний вік. Людина вільна вибирати, але стимули вказують їй оптимальний вік припинення роботи, і цей вік буде неминуче зростати (для солідарної системи) зі старінням населення і зі зростанням тривалості життя. 

 

- А як ви оцінюєте підвищення страхового стажу?

 

- Просто потрібні гроші для того, щоб платити. Якщо страховий стаж підвищили, значить, ви будете довше платити до того моменту, коли почнете одержувати пенсію, але і пенсія буде більше. Пенсійні гроші не беруться з нізвідки.

 

- Ви в одній з колонок писали про те, що в Україні не поліпшується підприємницький клімат, у нашій розмові ви його теж згадали. А які чинники, на вашу думку, впливають на це погіршення?

 

- Ми покращуємо свої показники у всяких індексах, пов'язаних з економічною свободою, але я не відчуваю в розмовах з підприємцями, що це якось відбивається на них. Підприємницький клімат – це дуже загальне поняття, я б сказав, поняття свободи, свободи від бюрократії, від корупції, і поки у нас немає таких значущих досягнень. Але з іншого боку, хочу підкреслити, що у нас, у країні в стані війни, почала зростати економіка – ми ж мали падіння економіки, а тепер вона зростає дуже повільно, в межах точності розрахунків, але все-таки зростає. Але люди помічають більш великі зміни, більш маштабні, а статистика фіксує і початкові рухи. 

 

- Чи можна говорити про погіршення інвестиційного підприємницького клімату, коли відбуваються обшуки, наприклад, нещодавно в Dragon Capital, багатьох IT-компаніях... 

 

- Бачите, бюрократія ж нікуди не поділася, бюрократи не відлетіли в космос, бюрократія є плоть від плоті нас усіх. Ми всі, на жаль, хворі ХХ століттям, ми всі діти тих, хто пережив страшні потрясіння в ХХ столітті, ми втратили цілий ряд корисних властивостей, які потрібні для того, щоб бути успішною країною, зокрема, більш за все мене турбує ставлення до праці... Знаєте, протягом тисячоліть людина сакрально ставилася до праці, як до священнодійства, ця сакральність була втрачена впродовж трьох поколінь Радянського Союзу, оскільки вона не підтримувалася конкуренцією, а конкуренція – це потужний стимул, який змушує людей відповідально ставитися до праці. І коли ми обговорюємо всі наслідки радянської господарської системи, ми про це не говоримо. Ми втратили священне ставлення до праці, а це значить, що ми втратили відповідальність у праці, і це дуже важко долати. Можливо, нам доведеться долати поколіннями.

 

У школі, на початку 60-х, я проходив практику з праці у робітника, переведеного з заводу до майстерні інституту – і ось за що: він не вмів працювати погано, він працював швидше й якісніше за всіх і всім заважав жити спокійно. Пам'ятаю й інший подібний епізод з випускницею торгівельного технікуму. Її звільнили на другий день після початку роботи в маленькій крамниці, де вона паралізувала своєю чесністю звичне бригадне злодійство.

 

Узагальнюючи ваші питання, можна повторити питання мого приятеля, відомого польського реформатора: "У нас у Польщі безлад не менше вашого, чому у нас виходить, а в вас якось скособочено?" Відповідь проста, але вона не на поверхні – вони повернулися до себе додому, до Европи. Їх реформи ґрунтуються на соціальних цінностях, які сповідують більшість: свобода і відповідальність як життєва необхідність, повага до себе і до інших, довіра як основа відносин у суспільстві.

 

На нас чекає довгий шлях. Століття життя в чужих державах, особливо криваве ХХ століття викувало у більшості народу стратегію виживання: не вір нікому, крім своїх, приховуй, не вийшло – обдури, не вийшло – підкупи. Тут немає місця свободі й повазі до особистості, включаючи свою.

 

Ще один приклад. Пандуси при входах потрібні мільйонам, не лише інвалідам, але й літнім і мамам з немовлятами. Прогуляйтеся і здивуєтеся цими новомодними пандусами, які неможливо подолати через їх крутизну. Для мене це знущання – показова характеристика неповаги до особистості, будь-якої, а значить, і до себе самого. Ось чому західні наполегливі поради змінюватися швидко – малопродуктивні.

 

Цінності приходять у суперечність зі створюваними новими інститутами. Десятиліття знадобляться для їх взаємної адаптації.

 

- А як витік мізків і кваліфікованих рук може позначитися на економіці, житті країни в цілому? Як можна зупинити або хоча б загальмувати цей процес?

 

- Знаєте, витік мізків – це природний стан. Протистояти цьому можна по-сталінськи – просто закрити країну, але не потрібно. Це природний стан – перелив робочої сили з бідної країни в багату. Усі країни, які успішно пройшли модернізацію, переживали витік мізків. Це їм не завадило розвиватися. 

 

- Що скажете про антикорупційну діяльність нашої держави? Створено чимало антикорупційних структур: НАБУ, НАЗК, САП, наскільки вони ефективні? Як думаєте, скільки знадобиться часу, щоб були реальні результати, посадки, очищення влади?

 

- Ми всі пронизані корупцією: вона розквітає скрізь, де можна "тримати і не пущати". Одні отримують корупційну ренту, інші платять її, таким чином захищаючи свої права. Корупція – один з основних елементів стратегії виживання, яким ми володіємо досконало. Корупція буде повільно і драматично відступати в темпі зміни наших цінностей.

 

- У одному з інтерв'ю ви сказали, що олігархічна монополія робить Україну бідною, саме вона є основою нашої бідності. Президент Петро Порошенко анонсував якраз-таки процес деолігархізації. Як думаєте, це в нього виходить?

 

- Сотні тисяч людей мають годування від монополій, які вони створили штучно, там, де повинна бути якась процедура, вибір, вони створюють собі монополію і з цього заробляють. Наша країна монополістично організована, а там, де монополія, гальмується розвиток, оскільки монополія – це антагоніст розвитку. Там, де немає розвитку, там – бідність. Отже, монополія і бідність – це найближчі родичі.

 

А чи є деолігархізації? Я б відповів так: ніхто не заарештований з олігархів, ніхто показово не покараний. Але те, що найбільші олігархи ослабли, безсумнівно.

 

- Чи можна назвати уряд Володимира Гройсмана реформаторським? Як ви оцінюєте зусилля чиновників у реформуванні різних галузей?

 

- Він підтримує цей процес. Я досить часто буваю на нарадах, де прем'єр Гройсман розмовляє з реформаторами, і спостерігаю досить діловий стиль. Вони не відчужені один від одного.

 

- Чому тоді один за одним свої посади залишили так звані реформатори в уряді? Айварас Абромавічус пішов, багато заступників, менеджерів? Не витримали тиску системи або їм просто не давали проводити реформи?

 

- Це втеча, дезертирство. Люди повинні боротися, а вони ображалися, ніби прийшли не реформувати, ніби реформаторство – це не війна, а прогулянка. Опір реформам у владі й поза нею нарощується в міру їх поглиблення. Це природно. І справжні реформатори повинні використовувати дані їм можливості до кінця.

 

- Яким ви бачите подальший розвиток відносин з Московією? Хтось, в основному праві радикали, хоче відокремитися від Московії мало не стіною, хтось говорить, що все-таки рано чи пізно нам доведеться миритися. А як думаєте ви?

 

- Наші радикальні партії жодного відношення до революційного радикалізму не мають. Це пародія на революційний радикалізм, це, швидше, радикальний популізм, тому обговорювати їх як рівноправних учасників революційного процесу просто непристойно. На жаль, революційних партій, які б мали значення для населення, не створено. Я не можу назвати партію, яка була б хоч трохи значущою і виросла з Майдану.

 

А з приводу Московії... Московія – це імперія, а ми йдемо від імперії, наш рух же не тільки пов'язаний з модернізацією країни та свободою від радянської системи господарювання, це також відхід від імперії. Московія не враховує досвід інших европейських імперій, які відмовилися від імперської політики. Я можу тільки сказати, що вони йдуть проти історичної тенденції. У цьому випадку якими б ви не були сильними, співвідношення сил не відіграє суттєвої ролі. Я наведу приклад Франції, яка програла Алжиру в такій війні. Це велика помилка Путіна як керівника країни, який тягне її у минуле, і ця помилка може призвести до розвалу країни.

 

Ми не будемо найближчим часом друзями з Московією. Московія – це наше випробування, можливо, на десятиліття. Але це випробування створює нашу країну заново, роблячи модернізацію неминучою.

 

- А чи вдасться Україні в майбутньому економічно стати повністю незалежною від Московії?

 

- Я щойно позитивно відповів на це питання.

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles