logo

Monday, 16 December 2019 01:33

НОВА ХВОРОБА ЗАХОДУ: ФАЛЬШИВЕ ЗАХОПЛЕННЯ МОСКОВІЄЮ

Енн Епплбаум, The Atlantic, 12.12.2019

 

Американські консерватори, які асоціюють себе із путінським режимом, відмовляються бачити Московію такою, якою вона насправді є. 

 

Едді Шервуд був відомим американським місіонером, а також (зараз це – рікість) християнином-соціалістом. У 1920–1930-х роках він здійснив більше десяти подорожей до СРСР. Він бачив проблеми СРСР, але також багато що вподобав там. 

Замість сварливих, корумпованих демократичних політиків він написав в одній зі своїх книг про ту країну: "Сталін править ... своєю проникливістю, чесністю, міцною сміливістю, незламною волею і титанічною енергією". Замість жадібності, яку він вважав так поширеною в Америці, московити здавалися йому працівниками, що працюють заради самого робочого процесу.

 

А головне – він думав, що знайшов у Московії щось, чого не вистачало його власному індивідуалістичному суспільству: "єдину філософію життя". У Московії, писав він, "все життя зосереджено на центральній меті. Його спрямовано на єдину високу мету і це підживлюється такою потужною, променистою  мотивацією, що життя, здається, має вищу значимість".

 

Едді помилявся з приводу більшої частини побаченого. Йосиф Сталін був брехуном і масовим вбивцею; московити працювали, бо були голодними та боялися. «Єдина філософія життя» була химерою, а реальність – це тоталітарна держава, яка використовувала терор і пропаганду для підтримки цієї «єдності». 

 

Але Едді, як і інші його сучасники, мав схильність захоплюватися Радянським Союзом саме тому, що він надзвичайно критично ставився до економіки та політики своєї країни, Америки епохи депресії. У цьому він був не один.

 

У своїй знаковій книзі 1981 року «Політичні паломники: Мандрівки західної інтелігенції до Радянського Союзу, Китаю та Куби» Пол Голландер написав про гостинність, яку виявляли до західних відвідувачів-прихильників комуністичного світу: банкети в Москві для Джорджа Бернарда Шоу, бенкети, які влаштовували для Марії Маккарті та Сьюзан Сонтаг у Північному В'єтнамі. Але його висновок полягав у тому, що ці заходи не були ключовими для пояснення того, чому деякі західні інтелектуали закохалися в комунізм. Набагато важливішим було їхнє відчуження від власних культур: "Інтелектуали, критично налаштовані щодо власного суспільства, виявились дуже сприйнятливими до заяв, виголошених лідерами та речниками товариств, які вони перевіряли під час цих подорожей".

 

Голландер писав про «лівих» інтелектуалів у ХХ столітті, багато таких людей й досі існують, вони співають оди лівим диктаторам Венесуели чи Болівії, які не люблять Америку. У нашому суспільстві, як і в більшості інших, також є чимало людей, яким платять, щоби вони допомогали ворогам Америки або поширювали їхню пропаганду. Так було завжди.

 

Але в ХХІ столітті ми повинні також боротися з новим явищем: праві інтелектуали, тепер глибоко критичні до власних суспільств, почали співати оди правим диктаторам, які не люблять Америку. І їхні мотиви є напрочуд знайомими. 

 

Навколо себе вони бачать виродження, расове змішання, демографічні зміни, одностатеві шлюби, релігійний занепад. Америка, яку вони насправді населяють, більше не відповідає тій білій, англосаксонській, протестантській Америці, яку вони пам’ятають, або вважають, що пам’ятають. 

 

І тому вони почали шукати за кордоном, прагнучи знайти духовно об'єднані, етнічно чисті нації, які, як вони уявляють, є морально сильнішими за їхні. Нації, наприклад, такі як Московія.

 

Піонером цих пошуків став Патрік Б’юкенан, хрещений батько сучасних так званих "альтернативних правих", почуття якого до іноземних авторитаристів змістилися в той час, коли він почав писати книги з такими заголовками, як «Смерть Заходу» та «Самогубство наддержави». 

 

Його публікації з презирством виливають бруд на сучасну Америку, місце, яке він колись з огидою описував як "мультикультурну, багатоетнічну, багаторасову, багатомовну" універсальну націю ", уособленням якої є Барак Обама." Америка Б’юкенана перебуває в демографічному занепаді; вона є заповненою темношкірими, і втратила свою чесноту. Захід, писав він, піддався "сексуальній революції через легкі розлучення, розгульній розбещеності, порнографії, гомосексуалізму, фемінізму, абортам, одностатевим шлюбам, евтаназії, самогубству – витісненню християнських цінностей голлівудськими цінностями".

 

Ця літанія жахів мало чим відрізняється від того, що можна почути у більшості вечірніх програм на Fox News. Послухайте Такера Карлсона. "Американська мрія вмирає", - заявив Карлсон одного з нещодавніх вечорів, у монолозі, де також згадував "темну епоху, яку ми переживаємо". 

 

Карлсон також витратив багато ефірного часу , нагадуючи про те, як Сполучені Штати "колись у багатьох аспектах були кращою країною, ніж зараз", тоді, коли були "більш згуртованими ". І не дивно: іммігранти "сплюндрували "Америку завдяки "декадентським і самозакоханим" політикам, які відмовляються "захищати націю". 

 

"Ви можете прочитати ще гірше на веб-сайтах «білого верховенства» альтернативних правих – візьміть лиш примірник "Прощавай, Америко: план лівих перетворити нашу країну в пекло третього світу" Енн Коултер – або почуєте ще екстремальніші настрої в деяких евангелістських церквах. Франклін Ґрегем заявив, наприклад, що Америка "перебуває в глибоких неприємностях і є на порозі тотального морального і духовного краху".

 

Яке жахливе місце описують усі ці люди. Хто хотів би жити в такій країні? Або, інакше кажучи: хто б не співчував ворогам такої країни? Як виявляється, багато хто це і робить. Безумовно, це робить і Б’юкенан. 

 

Московитські кібервояки працюють зі щоденною рішучістю, щоби підірвати американські комунальні та електро-мережі. Московитські інформаційні воїни намагаються деформувати американські політичні дебати. Московитські наймані вбивці вбивають людей на вулицях західних країн. Московитську ядерну зброю націлено на нас і наших союзників.

 

Тим не менше, Б’юкенан почав захоплюватися московитським президентом, оскільки він "відстоює традиційні цінності проти західних культурних еліт". Вкотре він відчуває мерехтливу приманку того невловимого почуття "єдності" та мету, якої завжди не вистарчає складній, різноманітній, сварливій Америці. 

 

Вражений тим, як московитський президент використовує православні вистави на публічних заходах, Б’юкенан навіть вважає, що «Путін намагається відновити Православну церкву як моральний компас нації, який існував протягом 1000 років, перш ніж Московія потрапила в полон до атеїстичної та язичницької ідеології марксизму».

 

Він не один. Переконання, що Московія стоїть на нашому боці у війні проти секуляризму та сексуального декадансу, поділяється чималою кількістю американських християнських лідерів, а також їхніми колегами з европейських ультра-правих. 

 

Наприклад, серед них є сірі кардинали, що стоять за Всесвітнім конгресом сімей (WCF), американською євангелістською організацією проти геїв, яку Б‘юкенан відкрито хвалив. Один з колишніх лідерів WCF, Ларрі Джейкобс, одного разу заявив, що "московити можуть бути християнськими рятівниками світу". У WCF навіть є московитська філія, якою керує Алєксєй Комов, особа, пов'язана з Костянтином Малофєєвим, московським олігархом, який організовував ультраправі зустрічі по всій Европі. 

 

На останній зустрічі WCF у Вероні старші московські священики спілкувалися з лідерами ультра-правого італійського руху, ультра-правого руху Австрії та їхніми товаришами з Америки.

 

Підтримка Карлсоном Московії взагалі набуває форми різкого сарказму, а не відкритого захоплення. Так само, як колись позувала Джейн Фонда, лише заради провокації, з північно-в'єтнамською зенітною гарматою, Карлсон почав дражнити своїх глядачів і критиків кумедно-протилежними поглядами на Московію. "Чому я не маю вболівати за Московію?", запитав він нещодавно. За кілька днів він знову спробував: "Я думаю, що ми, мабуть, повинні стати на бік Московії, якщо нам доведеться вибирати між нею та Україною".

 

За іронією долі, під час адміністрації Рейґана, батько Карлсона керував «Голосом Америки», радіостанцією, яка транслювала американські цінності (можливо, це не іронія, а скоріше пояснення). У своїй книзі Голландер описав престиж, який колись мав албанський комунізм у Швеції та Норвегії. 

 

Мало скандинавів там побувало колись, але це не мало значення: "Албанію обрали просто тому, що вона, здається, є дрючком із особливо гострим цвяхом на кінці, яким можна побити власне суспільство, власні традиції, власних батьків". 

 

Зараз Карлсон використовує Московію як дрючок, яким можна відлупцювати своє суспільство та власні традиції.

 

На щастя для всіх таких критиків, їм не доводиться проводити багато часу в країні, за яку вони "хвилюються", бо немає більшої фантазії, ніж думка про те, що Московія – країна християнських цінностей. 

 

Насправді Московія має один з найвищих показників абортів у світі, майже вдвічі більший за показник у США. Вона має надзвичайно низький показник відвідування церкви, хоча цифри важко виміряти, і не в останню чергу тому, що будь-яка форма християнства поза православною церквою, що контролюється державою, цілком може вважатися культом. Опитування 2012 року показало, що релігія відіграє важливу роль у житті лише 15 відсотків московитів. Лише 5 відсотків московитів прочитали Біблію.

 

Якби американські християни не могли б знайти нічого гідного похвал у Московії Владіміра Путіна, американські білі націоналісти теж були би розчарованими.

 

Карлсон вголос роздумує про расову неоднорідність Америки, запитуючи: "Наскільки точно різноманітність є нашою силою?" Проте, у нього виникла б справжня дилема в самій Московії. Майже 20 відсотків громадян Московії навіть не ідентифікують себе як московитів, заявляючи опитувачам, що вони належать до різних національностей, починаючи від татарської та азербайджанської до української та молдовської; більше 6 відсотків московитів є мусульманами, на відміну від 1,1 відсотка населення США. І це може бути грубим недооцінюванням фактичної кількості мусульман у Московії, бо в деяких районах країни мусульмани не мають права спілкуватися з опитувачами. 

 

Пам’ятаєте всі ті фальшиві історії про шведські та британські околиці, які нібито належать до заборонених зон, де керує закон шаріату? У Московії є реальна провінція – Чеченія, яка офіційно регулюється законами шаріату. Місцевий режим визнає багатожонство, вимагає, щоб обличчя жінок були прикритими в громадських місцях, і там катують геїв. Це закрита зона, прямо всередині Московії.

 

Щодо самого Путіна, то немає жодних доказів того, що цей колишній офіцер КДБ насправді навернувся, але є багато доказів того, що останні путінські публічні прояви християнства є настільки ж цинічними, як і «велична любов» Сталіна до робітничого класу. Крім усього іншого, вони є корисними саме тому, що можуть обдурити наївних іноземців. 

 

Але вам не потрібно слухати мене. Послухайте натомість слова молодого московита Єґора Жукова, якого судили за публікацію відео, де піддано критиці режим. У надзвичайній промові у залі суду він згадав про слова гучної підтримки "інститутів сім'ї" (яку Путін часто згадує в Московії) і протиставив це дійсності:

 

«Непроникний бар'єр ділить наше суспільство надвоє. Усі гроші зосереджено вгорі, ніхто там не збирається втрачати їх. Все, що залишилося внизу – без перебільшення - це відчай. Знаючи, що їм немає на що сподіватися, що як би вони не старалися, вони не можуть принести щастя ні собі, ні сім'ї, московитські чоловіки виливають агресію на дружин, або спиваються, або вішаються. У Московії [другий] найвищий у світі рівень самогубств серед чоловіків. Як результат, третина всіх родин в Московії - це одинокі матері з дітьми. Хотілося б мені знати: оце так ми захищаємо інститут сім’ї?»

 

Реальність Московії не в цьому — як реальність сталінізму, це справа не в Шервуді Едді і не в Джорджі Бернарді Шоу. Американські інтелектуали, які зараз стають відчуженими від країни, у якій вони мешкають, не цікавляться реальністю. 

 

Їх цікавить фантастична нація, яка відрізняється від ненависної їм країни. Америка зі своїм складним соціальним і політичним, а також етнічним розмаїттям, з Конституцією, яка гарантує, що ми ніколи не будемо змушеними відчувати себе так, ніби "все життя зосереджено на центральній меті" - ця Америка більше не є для них привабливою.

 

Більшість з них знає, що ця фантазійна іноземна нація, якою вони захоплюються, прагне покласти край усьому розмаїттю. Вона прагне підірвати американську демократію, ослабити американський вплив та зменшити американську могутність. 

 

Але для тих, хто не любить американську демократію, хто є у відчаї від американського впливу і гнівається через американську владу? Для них це саме те, що треба. 

 

переклад українською — Angelica Gordon

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles