logo

Thursday, 04 October 2018 10:15

МИ ПОВІЛЬНО, АЛЕ ВПЕВНЕНО СТАЄМО УКРАЇНСЬКОЮ НАЦІЄЮ І СТВОРЮЄМО СПРАВЖНЮ ДЕРЖАВУ

Олександр Пасхавер, Новое Время, 02.10.2018 

 

Те, що ми взагалі існуємо в таких складних умовах, вже є дуже хорошим фактором. Наявність повноцінних параметрів держави, зокрема, дієздатна армія – це ще один хороший фактор. В Україні, попри те, що вона веде війну, спостерігається зростання ВВП. Це зовсім непогані параметри для країни, яка перебуває у стані війни. А що я є економістом, то кажу саме про зростання економіки в умовах війни й оцінюю його як виключно позитивний фактор, який доводить, що умови, в яких живе Україна, змінилися. Насамперед, умови для підприємництва. Я не стверджую, я роблю висновок з росту: якщо є зростання – значить, покращилися умови. 

 

І хоч війна є великою проблемою, я вважаю, справа — не в конкретній війні, яка зараз триває, а в тому, що наше життя змінилося. Понад 22 роки у нас були такі стосунки з Московією, коли у неї не було жодних сумнівів, що ми перебуваємо в її сфері впливу. І ось ми явно показали навіть не те, що виходимо з її сфери впливу, а що ми хочемо розвивати стосунки з іншими союзами та країнами. Цього було достатньо, аби Московія почала погрожувати військовою силою максимально агресивним шляхом. І ось це складне становище затягнеться на довгі роки. Коли зараз пропонують закінчити війну будь-яким чином, я не вступаю в такі дискусії, адже «нумо закінчімо війну з агресором» – означає «нумо здаймося йому». Я багато років не погоджуюсь з тими, хто каже, що якщо зміниться керівництво Московії, то вона перестане нам загрожувати. Ні, я думаю, що ще протягом десятиліть наші інтереси з Московією будуть зовсім протилежними. Нам доведеться жити в умовах цієї загрози: це і є головною проблемою – жити в умовах московської загрози. 

 

Ми виявилися дуже непередбачуваними несподіваними для Московії: там були впевненими, що ми поведемо себе приблизно так як у Кримі, а вийшло інакше, що стало повною несподіванкою не лише для Москви, але й для багатьох в Україні. Однак постало завдання: як жити поруч з державою, яка ставиться до тебе як до неповноцінної країни, для якої межі з цією країною є, по суті, межами фронту? Це проблема. Як в таких умовах розвиватися? У світі є приклади, як живуть країни в подібних умовах, і я б не сказав, що це – спокійне життя. Насамперед, я маю на увазі Ізраїль. Це – неспокійне життя: воно означає те, що нам доведеться витрачати відносно великі гроші на озброєння і робити це досить довго. Може, десятиліття, може, і більше: у нас з Московією — фундаментальні протиріччя. Та це не означає, що Україна буде розвиватися повільніше – ні. Це означає, що статки українців зростатимуть повільніше: доведеться витрачати кошти на армію, озброєння і все, що пов'язано з конфліктом. І ми повинні це добре усвідомити. 

 

Коли я чую буквально істерики про те, як ми погано живемо, і як добре в Ісландії та Ірландії, і чому ми не живемо так, як вони, то у мене виникає багато питань. У тому числі: що ж ви хочете, адже ми воюємо? І, зауважте, при цьому – ще й ростемо. Тобто, я б не сказав, що ми – добре організована країна. Ні, я не можу цього сказати. Але динаміка за останні чотири роки з точки зору протидії українського народу тим об'єктивним факторам, які будуть діяти на нас ще десятиліття, є дуже позитивною. 

 

Тобто, мені здається, та ситуація, яку я щойно описав, парадоксальним чином сприяє формуванню української нації та держави. Українці не звикли довіряти державі і не відчувають державу своєю: у нас такі традиції. І в цьому сенсі зараз ці почуття формуються і стають зрілішими. І в цьому є великий плюс теперішнього конфлікту. У довгостроковій перспективі ми станемо Українською Нацією. Ми перестанемо бути етносом з різноманітними групами. Українці показали протягом століть любов до свого етносу. Але водночас ми показали, що ми так і не змогли у важких умовах створити держави. Середньостатистичний українець любить свій етнос, але досі не довіряє державі. І це – те, що болісно, але змінюється на наших очах. Це — дуже хороша тенденція. 

 

Ми перебуваємо в процесі формування здорової державності. Я б не сказав, що ми зараз є повноцінною державою: ми працюємо над цим, ми формуємо. Коли ми станемо повноцінною державою – це питання, адже це є тривалим процесом, який може забрати не одне десятиліття. Але я можу назвати один чіткий показник — коли у нас сформується державницька бюрократія. У нас її ніколи не було: всі держслужбовці були слугами Москви. Формується державницька бюрократія – найважливіший суспільний прошарок для повноцінної держави. Це коли держава є у тебе в серці, а не ти просто служиш на якомусь зручному і вигідному місці. Звісно, це зовсім не означає, що ніхто не діятиме в своїх інтересах— ні, ми ж не є ангелами. Але це означає, що інтерес держави стане жорстким обмежувачем особистих інтересів.

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles