logo

Saturday, 31 March 2018 18:50

ЛЮДИ, ЯКІ ЗМІНЮЮТЬ СВІТ: НІК ВУЇЧИЧ

Нік Вуїчич, лекція в Києві, 30.03.2018, переклад українською — Петро Козак

 

Нам відомо, що майбутнє будь-якої країни залежить від наступних поколінь, для яких важливі цінності. Нам відомо, що гроші допомагають будь-якій країні, але вони не можуть виправити країну. Нам відомо, що лідери кожної країни часами змінюються, але для мене – честь співпрацювати з освітньою системою тут, в Україні, для того, аби заснувати довгострокові зміни у цій країні. Наша міжнародна компанія “Attitude Education”, яка працює разом з “Key strategy”, вкладатиме у справу стільки, скільки зможе: якісь надихаючі відео та інші ресурси для багатьох людей тут, в Україні. Все, аби допомогти батькам, учням та вчителям. 

 

Коли я пішов до школи в Австралії двадцять дев'ять років тому (мені було тоді шість років), я став першим неповносправним учнем, який пішов у звичайну школу. Ми не знали, як школа реагуватиме, але вони поговорили з вчителями, а вчителі – з учнями. І це була успішна взаємодія. 

 

Так як я подорожував навколо світу (це 68 країн, 17 президентів, 10 урядів),зараз ми вельми вдячні за можливість транслювати та поширювати повідомлення надії. Але ми також зрозуміли, що повідомлення надії – це просто повідомлення, а мотивація – просто мотивація. Для того ж, щоб закріпити знання, підбадьорення та надихання воєдино, ми почали звертатися до урядів по всьому світу та допомагати приносити цінності та принципи в освітні системи. Знайте, що мої батьки любили мене. Кожного ранку «Гаразд, Нік! Ти готовий до школи?» - «Так, мамо!» - «І навіть не думай, що про тебе говорять. Ти – красивий! Ти – особливий!». А я не хотів бути особливим. Я хотів руки і ноги. І, знаєте, я дійсно пам'ятаю друзів, які любили мене, незважаючи ні нащо. Я також пам'ятаю і вчителів, які допомагали мені, незважаючи ні на що.  

 

Я точно не ангел. Я не любив усіх, я не любив кожного вчителя, якого мав. Але, ми мусимо зрозуміти у житті, що всі ми маємо свої злети та падіння. Бачите мою ногу? Вверх – вниз, вверх-вниз… Хороші дні і погані. І, якщо ви подорожуєте світом, як і я, тоді я хочу підбадьорити вас тим, що знаю сам. Близько 20-25% загалом в Африці вбивають неповносправних дітей. Якщо дитя народилося хоча б з малим натяком на висип, вони вбивають дитя через племінні вірування. Вони вірять, що дитя – прокляте богом. Мати цієї дитини розлучається з чоловіком, її ізолюють та виганяють із селища назавжди. 

 

Тож, у 2008 році я поїхав у Ліберію, запрошений президентом, аби змінити саму культуру. Вони показували мене в газетах, по телевізору, зібрали разом 10 000 християн та мусульман. Ми були на футбольному полі, де 40 років перед тим точилася громадянська війна. 10 000 людей загинуло на цій землі. І коли ми їхали туди, то знали, що справа зовсім не в релігії. Справа у любові, у повазі, у розумінні, що кожен із нас має значення. 

 

Я хочу підбадьорити вас. Україна пройшла досить довгий шлях. Можливо, ви були розчаровані, розчаровані системою, недостатньою кількістю ресурсів, обіцянками, які ніколи не виконають. Та немає жодної країни, у якій би вчителі не були розчаровані. Я хочу підбадьорити вас, адже я мав змогу потрапити у звичайну школу в Австралії 29 років тому, а зараз (минулого року) такий же законприйнятий і в Україні. Що мене приваблює в Україні – це лідерство, яке я побачив, можливість побачити вашу країну на шляху до прогресу. 

 

Мені неважливо чи стане ваша країна членом Євросоюзу. Неважливо. Що мені подобається в Україні – це те, що ви і ми говоримо про цінності у суспільстві, про булінг, можливо,вперше, і все для того, аби зрозуміти, що всі ми граємо свою роль у майбутньому України, у збереженні цінностей для наступних поколінь. 

 

Хочу навести вам кілька прикладів тих урядових рішень, які зруйнували та дезінтегрували цінності у країнах. УМексиці ніхто нікому не довіряє. Наркотики, торгівля людьми, мафія, - все це насилля! Це жахливо! Це небезпечно навіть для мене. Я був там 31 раз за 10 років. Але, коли ти вмикаєш радіо та слухаєш музику, чуєш, як вони співають про те, як круто заробляти гроші від наркоторгівлі. «Я стану багатим! У мене будуть усі дівчата! І я стану щасливим!». Вони беруть інтерв'ю у дитини 9 років. «Ким ти хочеш стати, коли виростеш?» — «Я хочу торгувати наркотиками та вбивати людей!». Жодних жартів.  

 

Ми повинні зрозуміти, що певні сектори суспільства впливають на майбутнє країни. Не кожне правило, створене Заходом, - хороше. І ви повинні зрозуміти, що ви і є ваша країна і ви самі муситимете зробити все потрібне. 

 

Однак універсальні цінності – це універсальні цінності. Коли ти дивишся на суспільство, бачиш цей світ, тобі цікаво, яким він стане у майбутньому. Відповідь – наступне покоління. Дуже сумно, наскільки Америка не була б сильною, через десять років її чекає економічний колапс через роботів. Вони захоплять 35 % роботи в Америці вже через 10 років. Світ змінюється, а в Америці ведеться дискусія «чи нам потрібні секс-роботи в Америці?» Робот, який виглядає, як 5-річна дитина, спеціально для педофілів. «Ну давайте дамо педофілу робота, щоб вінне насилував дітей?» Але що станеться, коли цей робот потрапить до рук підлітка? 

 

Вашій країні ще доведеться прийняти фундаментальні рішення. Так багато поганого говорять про Китай. Але ви знаєте, що зробив Китай? Вони заблокували усі реаліті-шоу Америки. Вони сказали: «Це отрута! Ми не будемо отруювати своїх дітей цим!». Для вас, як для суспільства, є рішення. Тож, хто ви? Чого хочете? Забудьте про учнів хоча б на секунду, забудьте про своїх колег на роботі. Дехто з вас (якщо ви будете чесними до себе ж) – у стані стресу, відчуваєте гіркоту, можливо,трохи гніву. Ви маєте клас із 30-40 дітьми, а потім повертаєтеся додому, до своєї дитини. Кажете: «Виконуй свою домашню роботу! Не будь, як вони! Упевнись, що робиш усе можливе!» Добре хоча б трішки тиснути на дітей. Мої мама і тато – з Югославії. І мій тато казав: «Бог не дав тобі рук та ніг, але він дав тобі мозок. Використовуй свій мозок! Почни бізнес у фінансовому плануванні чи рахунках. Роби хоч щось! І тоді твої ж працівники стануть твоїми руками і ногами. Знаєте, у скільки років я почув це від нього? Шість! 

 

Коли я був у магазині, то говорив: «Мамо, тато! Я хочу це!». А вони казали: «Ні! Без грошей не вийде! Купи це сам!»-«Але я не маю грошей!»-«Добре! Тоді отримай роботу! Твій брат виносить сміття з дому та отримує півтора долара в тиждень. Знайди собі роботу!».  Я сказав? «Добре». Тож я чистив килимпорохотягом моїм плечем та підборіддям і отримував півтора долара на тиждень. Коли захотів якусь іграшку, яка коштувала 15 доларів, я повинен був навчитися терпіти. І тоді усвідомив, наскільки важливо приймати правильні рішення, за які не доведеться шкодувати. Пишаюсь тим,що знаю, що можу щось зробити, розуміти, що непотрібно скаржитися на те, чого ти не маєш. Я повинен робити все можливе, використовуючи те, що я маю, бути вдячним за те, що я маю. 

 

Дозвольте спитати вас…Ви вдячні? Ви вважаєте себе вдячною людиною? Чи ви вдячні за своїх близьких? Знаєте спосіб, аби перевірити свою вдячність? Уявіть, що маєте лише 15 секунд, аби зробити подих. Десять…п'ять… 

 

Коли ви останній раз обнімали свою дружину чи свого чоловіка? Коли ви останній раз говорили зі своєю дитиною не про школу? Я запрошую свою дружину на побачення, беру старшого сина із собою на подорожі та зустрічі. Тому що перші люди, для яких я маю бути другом, – це моя дружина та діти. Що б вони подумали про мене, якби сьогодні був останній день мого життя? Чи я був жорстокою людиною чи доброю? Чи був я жадібним чи щедрим? Чи я пробачав чи тримав усю образу в собі? Те ким ви є – завжди має значення.

 

Коли помер мій тато (йому було 62 роки) на його похоронах ніхто не говорив про його досягнення. Вони говорили про те, ким він був. Тож, ким є ви? Чи ви добрі? Ви вмієте надихати? Дуже важко надихати людей, особливо, якщо вони продовжують цькувати тебе. Але я хочу запитати вас…Чи ви знаєте, наскільки ваша робота – чудова? Знаєте, хто змінює світ?

 

Давайте я розповім історію. Прибиральники, які чистять туалети, змінюють світ. Чому? Тому що, коли мені було 17, один прибиральник у школі поглянув на мене та сказав: «Нік! Ти станеш промовцем!». І я такий: «Що?! Ви – божевільні! Божевільні…Мені нічим ділитися з іншими!». Він сказав: «Так…Але ти маєш історію». Я відповів: «У мене немає історії». І я просто пішов геть. Він бачить мене знову: «Нік, будь ласка, говори у шкільному біблійному клубі!». Я сказав: «Ні! Залиште мене у спокої!». Тиждень потому він бачить мене, я іду геть, він біжить за мною! Три місяці потому я заговорив, а люди заплакали. На моєму дванадцятому виступі дівчина підійшла до мене та обійняла мене. Вона плакала…вона сказала: «Дякую-дякую-дякую! Ніхто ніколи не казав мені, що любить мене! Ніхто ніколи не казав, що я – красива, така, якою я є.»

 

Ми живемо у такому культурному регіоні світу, де завжди хтось у чомусь винен. Це вина уряду, вина системи, вина батьків, це…що б це не було…вина інтернету? Так…Нам же потрібно бачити те, що ми можемо зробити.

………………………

Ми маємо зрозуміти, які в нас цінності. Будь другом, другом до самого себе.

…………………………

Тут я готовий допомогти вам, вашій країні. Не лише для мотивації, не лише заради повідомлення надії, але й щоб надихнути, дати вам будь-які ресурси, якими ми оперуємо, щоб побачити, як сяє Україна.

…………….

Не забувайте, що тут, у вашому класі – зміни в Україні. Хай благословить вас Бог, і дякую.

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles