logo

Чт, 31 08 2017 13:42

ЛІ КУАН Ю — ТВОРЕЦЬ СУЧАСНОГО СИНГАПУРУ

Софія Божик, Листи до приятелів, Radio Lemberg, 31.08.2017 

 

В передмові до мемуарів Лі Куан Ю, перший прем’єр-міністр Республіки Сингапур, зазначав, що його книгу призначено для сучасних молодих сингапурців, які зараз можуть сприймати стабільність, зростання й успіх своєї країни як належне, але мусять пам'ятати, як важко було маленькій країні з багатомовним населенням, без жодних природніх ресурсів вижити і зберегти свою незалежність. 

 

У 1965 році перед урядом Лі Куан Ю постала проблема фізичного виживання держави. Аби зберегти незалежність, Сингапур був змушеним вийти зі складу Малайської Федерації, через що завмерла торгівля: Малайзія закрила для країни свій ринок, Сингапур втратив ділового і торговельного партнера. Велика Британія також почала закривати свої воєнні бази і виходити з Сингапуру, забравши зі собою безпеку та робочі місця. Швидко зростав рівень безробіття, Сингапур перестав бути транзитним пунктом в регіональній торгівлі, не міг імпортувати сировину з Малайзії та Індонезії. В країні почали наростати неспокійні настрої між китайцями – найчисельнішою етнічною групою, які через розквіт китайського комунізму і культу Мао, хотіли бачити прокомуністичний розвиток Сингапуру, і малайськими екстремістами, які обстоювали Малайзію під правлінням малайців. Це потягнуло проблему збереження правопорядку, а також побудови нової ефективної економіки, що, своєю чергою, залишило б комуністів без широкої підтримки. За словами Лі Куан Ю, потрібно було будь-якою ціною перетворитись на єдиний могутній народ, здатний легко призвичаюватись до змін. 

 

Через бідність, високий рівень корупції, уряд Сингапуру не міг розподіляти кошти на благо громадян, тому, звужуючи роль держави в економіці та управлінні, основну ставку зробив на свободу приватної ініціативи, право вільно розпоряджатись власними коштами за рахунок зменшення податків та можливості інвестування у виробництво, освіту і медицину. Виникла потреба зробити з простих громадян-виборців – самостійних власників, насамперед для того, щоб закріпити політичну стабільність. 

 

Lee Kuan Yew

 

Окрім цього, уряд Лі Куан Ю почав запрошувати транснаціональні корпорації (ТНК) в країну, взявши курс на лібералізацію економіки, зменшення податків, спрощення процедури реєстрації бізнесу та усунення зайвої бюрократизації, яка тягнула за собою корупцію. 

 

Як згадував Лі Куан Ю, для тодішніх економістів, так званої «школи залежності», ТНК «були експлуататорами дешевої землі, робочої сили і сировини», вони були певні, «що ТНК використовують традиційну модель колоніальної експлуатації, в рамках якої дозволяють країнам, що розвиваються, продавати сировину та купувати споживчі товари у розвинутих країн». Однак, на щастя, архітектор сингапурських реформ мав щодо цього свої погляди: «Якщо ТНК могли надати нашим людям робочі місця, навчити їх різних технічних та інженерних умінь, а також управлінських ноу-хау, це означало – ТНК нам потрібні». Потрібно було підвищити рівень громадської та особистої безпеки, охорони здоров’я, освіти, телекомунікаційного й транспортного сегменту, а також сфери послуг до стандартів, які вже існували в розвинених країнах, для того щоб перетворитись на «оазу», «базовий табір» для підприємців, інженерів, менеджерів та інших фахівців, що займалися бізнесом. 

 

Як наслідок, у 1968 році до країни прийшли такі великі корпорації: «Texas Instruments», «National Semiconductor», «Hewlett-Packard», у 1970 році «General Electric» заснувала шість різних цехів для виробництва електричних приладів та виробів, перетворившись на найбільшого в Сингапурі працедавця.  


Американські ТНК заклали в країні фундамент для широкого розвитку високотехнологічної електронної промисловості, що дало змогу в 1980-х назавжди покінчити з безробіттям і перетворило Сингапур на один з основних світових експортерів електронних приладів. На початку 1990-х Сингапур став третім за важливістю світовим центром з нафтопереробки, найбільшим світовим сховищем для нафти та пального, одним із лідерів нафтохімічного ринку, а в 1997 році понад 200 американських компаній вклали в Сингапур 19 млрд доларів. Щоб подолати сумніви іноземних інвесторів щодо кваліфікації сингапурських працівників, Лі Куан Ю запропонував заснувати центри професійної освіти, де б викладали їхні власні інструктори, після 4-6 місяців навчання, усі працівники були обізнані зі системами роботи та культурою інших країн, та являли собою неабияку цінність для багатьох роботодавців.

 Singapur Downtown Core Marina Bay

 

За показниками Index of Economic Freedom, який проводить статистику щодо економічної свободи та можливостей вільної торгівлі, верховенства права тощо, цьогоріч Сингапур займає 2 місце у світі (Україна – 166) серед 180 країн. Зокрема, на сайті зазначають, що зважена економічна політика, політична стабільність і правове середовище були головними стовпами успіху Сингапуру в підтримці сильної і динамічної економіки. Добре забезпечені права власності сприяють розвитку підприємництва та зростанню продуктивності. Сильна традиція мінімальної толерантності до корупції, відображена в ефективній судовій структурі, що забезпечує порядок в країні. 

 

У 2015 році Всесвітній банк відзначив Сингапур першим місцем у виконанні контрактів і 24 в реєстрації права власності. Економісти зазначають, що Сингапур є однією з найменш корумпованих країн (за WorldAudit – 7 місце, Україна – 110 зі 154). Загальне податкове навантаження становить 13,4% від загального внутрішнього доходу. Державні витрати склали 18,2% від ВВП протягом останніх трьох років, а профіцит бюджету — в середньому 3,3% від ВВП. Державний борг майже еквівалентний річному ВВП. (Для порівняння: в Україні загальне податкове навантаження становить 37,6% від загального обсягу внутрішнього доходу, Державні витрати — 45,4% від ВВП протягом останніх трьох років, а дефіцит бюджету — в середньому 3,5% від ВВП. Держборг еквівалентний 80,2% від ВВП). 

 

Загальне підприємницьке середовище в Сингапурі залишається одним з найпрозоріших у світі, процес запуску бізнесу простий, без мінімального необхідного капіталу. Торгівля є надзвичайно важливою для економіки Сінгапуру; загальний обсяг експорту й імпорту становить 326% від ВВП. Усереднена тарифна ставка становить 0,0%, а більшість секторів економіки відкриті для іноземних інвестицій. (Для порівняння: в Україні обсяг експорту й імпорту 108% від ВВП, тарифна ставка – 2,1%).

 

Орієнтація на Західний світ дала великий поштовх до реформ в освіті. Держава фінансує навчання кращих студентів за кордоном в обмін на роботу в уряді. Позицію Лі Куан Ю добре ілюструє ставлення до освіти власних дітей: «…їхнє майбутнє залежало від володіння мовою, якою будуть написані найсучасніші підручники, а вони будуть написані англійською». Вже в 1965 році англійська мова отримала статус державної, а зараз нею говорять близько 80% мешканців, що дозволяє сингапурцям швидше інтегруватись в міжнародну спільноту та отримувати освіту чи роботу майже будь-де, або брати участь в різних навчальних програмах за кордоном, оскільки вища освіта в Сингапурі також англомовна. Як зазначав Лі Куан Ю: «Англійська… створила для нас конкурентну перевагу, бо вона стала міжнародною мовою бізнесу й дипломатії, науки й техніки; без англійської сюди б не прийшли транснаціональні корпорації, а також понад 200 найкращих банків світу; без англійської наші люди не змогли б так швидко оволодіти комп’ютерними навичками, інтернетом тощо». З іншого боку, якби сингапурці відкинули свої рідні мову, впровадивши лише іноземну, вважає Лі Куан Ю, то це відкинуло б розвиток країни назад: «Ми би втратили свою культурну самобутність, упевненість у своїх силах, та своєму місці в цьому світі». 

 

ASIAFAREASTSINGAPORE

 

В Сингапурі майже немає безробіття (2% від 5,3 мільйона населення) і немає державної допомоги з безробіття. Є Центральний страховий фонд (Central Provident Fund) – особистий пенсійний рахунок працівника, нарахування якого складають 40% від заробітної плати (половину платить працівник, половину – роботодавець), зразковий приклад накопичувальної пенсійної системи. В порівнянні з розміром соціальних внесків в Україні, це наче і співрозмірна величина, але різницю становить саме можливість розпоряджатися цими коштами. Гроші з рахунку можна використовувати на купівлю житла, лікування або інвестувати у виробництво.

 

Наприклад, через реструктуризацію автобусного сполучення, компанія «Singapore Bus Service» емітувала акції на фондовій біржі і дозволила членам ЦСФ використати до 5000 доларів із власник рахунків на їхню купівлю. Зі збільшенням кількості власників акцій, прибуток повертався тим, хто регулярно користується громадським транспортом, і в них ставало все менше стимулів вимагати зменшення ціни на проїзд, а держава змогла виділити більше субсидій на розвиток транспортної системи загалом. Згодом накопичені кошти почали передавати в спадок, продавати, або інвестувати. Один з найважливіших ефектів реформи: людина стала відповідальною за власний добробут і почала брати безпосередню участь в розвитку держави. Зі свого боку, держава, збираючи податки, пропонувала громадянину насамперед ті зміни, які могли би підвищити його особистий добробут. 

 

Лі Куан Ю стверджував, що «загальний добробут за рахунок лише держави підриває віру в себе, бо люди не мають потреби працювати, щоб забезпечити свої родини, – нормою в такому разі стає життя на подаяння». Сингапурських реформаторів дуже часто критикували західні ЗМІ за таку жорстку політику та відмову від субсидіювання споживчих товарів, бо «у 1960—1970 роках провал ідеї загального добробуту ще не був очевидним: знадобилося аж два покоління, поки нанесена нею шкода не проявила себе у вигляді зниженої продуктивності праці, зниження темпів зростання та все більшому дефіциті держбюджету». 

 

Цікавою є медична система в Сингапурі, яка базується на трьох рівнях (3М): Medifund — захищає тих, хто не може самостійно оплачувати медичні послуги; Medisave — обов'язкова схема медичних заощаджень, яка охоплює майже 85% мешканців; та Medishield — схема медицичного страхування, яка практично покривається державою, для захисти від смертельно небезпечних захворювань, які вимагають дуже дорогого лікування.

 

Водночас з найліберальнішою у світі економічною системою Сингапур відомий диктатурою політичною (причому парламентською). Ось уже більше 50 років тут наявна практично однопартійна система, опозиційні партії відіграють лише картинну роль. Президента всенародно почали обирати лише з 1993 року, та він досі виконує лише номінальні функції. По суті, вся влада належить парламентові, який і призначає прем'єр-міністра. Він однопалатний і практично однопартійний — зі 101 депутата 82 депутати є членами домінантної Партії Народної Дії (серед яких і сам прем'єр і всі його міністри), лише 6 обрано на виборах від опозиційної Робітничої Партії, решта депутатів окремо призначаються президентом за поданням колегії депутатів (серед низ троє з опозиціонерів, а решта — поважні у суспільстві люди, чиї знання та досвід вкрай потрібні для ефективної роботи парламенту). Як результат — за всі 50+ років незалежності в Сингапурі зараз лише третій прем'єр-міністр, причому це ... старший син (на сітлині нижче) першого прем'єра — того самого Лі Куан Ю. 

 

Lee Hsien Loong

 

ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРИ СИНГАПУРУ: 

 

1965 1990 Лі Куан Ю — Lee Kuan Yew — 李光耀 — லீ குவான் இயூ
1990 2004 Ґо Чок Тонг — Goh Chok Tong — 吴作栋 — கோ சொக் தொங்
2004 Лі Сянь Лун — Lee Hsien Loong — 李显龙 — லீ சியன் லூங்

 

*в Сингапурі чотири офіційні мови — англійська, китайська, малайська та тамільська

Схоже в даній категорії: « Попередня Статті Наступна »

ВСІ СТАТТІ ЗА МІСЯЦЬ

Автори та ресурси

Архів статтей

Radio Lemberg

tw fb

 Radio Lemberg  ©  2016-2017

kaddirect