logo

Saturday, 12 May 2018 02:34

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО) 05.04.1710

Гетьман Пилип Орлик, Кошовий Отаман Кость Гордієнко, Бендери, 05.04.2018 

Уклад прав і вольностей Війська Запорозького та угоди, укладені між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького і генеральною старшиною, полковниками, а рівно ж і самим Військом Запорозьким, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом на вільних виборах урочистою присягою року Божого 1710 квітня п’ятого дня при Бендерах. 

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа – Бога, уславленого у Святій Трійці. 

 

Нехай здійсниться задля віковічної слави і пам’яті Війська Запорозького і всього руського народу. 

 

Подиву гідний і незбагненний Бог у своїх присудах, милосердний і безмежно терпеливий, справедливий у покараннях. Споконвіку, ще від створення цього видимого світу, Він одні народи і держави вивищує на праведних терезах Свого промислу, а інші впокорює співмірно до їхніх кривдних вчинків та провин, одні визволяє – інші зневолює, одні вивищує – інші пригноблює, остільки і войовничий прадавній козацький народ, колись званий хозарським, Господь спершу возвеличив вікопомною славою, просторими володіннями і лицарськими виправами морем і сухопуттю, якими той загрожував не лише довколишнім племенам, а й самій Східній [Візантійській] імперії, і то до такої міри, що Східний імператор, прагнучи його з собою замирити, заручився тривким подружнім зв’язком – нарік своєму синові дочку кагана, тобто козацького князя.

 

Опісля прославлений у вишніх праведний Бог-суддя за примножені кривди і гріхи відвернувся від козацького народу, покаравши його множеством покут, поверг і пригнітив ледве не довічною руїною, а наостанок підкорив Польському королівству зброєю звитяжних польських королів Болеслава Хороброго і Стефана Баторія.

 

І хоч невстережний і незбагненний у своїх праведних присудах Бог, упокорюючи, вразив наших пращурів незчисленним числом поразок, проте розгнівившись, не був суворим докраю, а забажав, щоб козацький народ відновив свою минулу незалежність, скинувши уже осоружне польське ярмо і закликав ревного заступника за православну віру, палкого оборонця давніх прав і вольностей Вітчизни, звитяжного гетьмана вічної пам’яті Богдана Хмельницького, який з його божественною допомогою і при непереможній підтримці найяснішого короля Швеції вічної пам’яті славного Карла Х, об’єднаними силами союзної Кримської Держави і Війська Запорозького та завдяки власній проникливості, старанню, величі замислу і духу, звільнивши з польської неволі Військо Запорозьке і закріпачений, пригноблений руський народ, добровільно піддався сам і весь народ віддав під самодержавну руку Московської імперії. Мав бо надію, що вона, як єдиновірна з нами, буде дотримуватися своїх зобов’язань, які викладені у договорах і статтях і скріплені присягою, та повік буде оберігати своїм покровительством Військо Запорозьке і вільний руський народ, шануючи суверенність їхніх прав і вольностей. 

 

Однак по кончині блаженної пам’яті гетьмана Богдана Хмельницького, ота Московська імперія всіма можливими способами і засобами намагалася обмежити права і вольності Війська Запорозького, нею ж підтверджені, і скасувати їх дорешти, а на вільний народ, якого не здолала, завоювати збройно, віроломно накинути невольничу кормигу. Отож Військо Запорозьке було своєю власною кров’ю з відчайдушною мужністю захищати недоторканість своїх прав і вольностей, у чому його милостиво підтримував сам Бог, месник за кривди. 

 

І врешті, вже цілком недавно, за проводу ясновельможного гетьмана блаженної пам’яті небіжчика Івана Мазепи, Московська імперія замірилась таки доконати своїх злочинних намірів і, відплачуючи нам злом за добро – замість почуття вдячності за роки неоціненної вірної служби, замість того, щоб прихильно подбати про військову скарбницю, вичерпану до останку воєнними діями, – забажала у відплату за безліч лицарських подвигів і битв, у яких козаки не щадили своєї крові, перетворити їх у своє власне реґулярне військо, [українські] міста приневолити у своє підданство, права і вольності скасувати, а саме Військо Запорозьке, що перебуває у низових околицях Дніпра, дорешти викорінити і саме ім’я його навіки стерти з пам’яті, і все те було очевидним, і нині ще існують тому свідоцтва, свідчення і починання. 

 

Тоді ясновельможний гетьман блаженної пам’яті Іван Мазепа, щиро вболіваючи за соборність Вітчизни, за недоторканість прав і вольностей Війська Запорозького, охоплений пристрасним бажанням побачити ще за днів свого видатного гетьманування, а по смерті для віковічної пам’яті свого імені лишити Вітчизну і все Військо Запорозьке – реєстрове і низове – не тільки незалежними, а й у розквіті розширених і примножених свобод, – вдався під необорний захист найяснішого і наймогутнішого короля Швеції Карла ХII, котрий особливим Божим Провидінням вступив зі своїм військом в Україну. 

 

Таким чином [Іван Мазепа] пішов слідом свого попередника, незрівняного гетьмана блаженної пам’яті Богдана Хмельницького, який налагоджував стосунки з найяснішим королем Швеції Карлом Х, одноіменним його королівській величності дідом Карла ХII, шукаючи щирого взаємопорозуміння та сприяння у воєнно-політичних планах звільнення нашої Вітчизни з осоружної уже польської неволі, і також одержав відповідну своїм прагненням підтримку у відсічі польської зброї.

 

Та незбагненні присуди Бога, бо відчайдушним замислам блаженного гетьмана-небіжчика не лише не судилося здійснитися внаслідок лихого випадку мінливої військової фортуни, але й сам він тут, у Бендерах, несподівано скорився долі всіх смертних. 

 

Проте осиротіле по кончині свого визначного гетьмана Військо Запорозьке не втратило надії здобути собі жадану свободу, а, твердо покладаючись на Божу поміч, на покровительство найяснішого і наймогутнішого короля Швеції та усвідомлюючи слушність своїх починань, які завжди увінчувались успіхом, вирішило – при повному схваленні генеральної старшини і для ствердження своєю волею задуму найяснішої королівської величності Швеції – нашого покровителя, – обрати нового гетьмана, щоб таки здійснити свій замір, а також щоб покращити військовий лад. 

 

На виборах, – коли [Військо Запорозьке] зібралося визначеного дня на загальну раду у відповідному до цього акту місці недалеко Бендер на чолі з паном Констянтином Гордієнком, своїм кошевим отаманом, – оттоді всі й обрали собі свобідним голосуванням у цілковитій згоді з генеральною старшиною і послами від Війська Запорозького, яке перебуває на Січі, згуртувавшись за древнім звичаєм і давніми законами, за гетьмана його милість пана Пилипа Орлика, гідного честі гетьманського уряду і здатного з Божою допомогою при підтримці найяснішої королівської величності Швеції, завдяки глибокому розумінню речей і видатному досвіду взяти на себе важкий і небезпечний в оцих тривожних обставинах обов’язок гетьманату і всім серцем сумлінно дбати про суспільні справи Вітчизни, уряд рядити і провадити. 

 

Коли ж декотрі з колишніх гетьманів, віддано слугуючи Московській імперії, заходились із зухвалою настирливістю привласнювати собі понад право і слушність необмежену владу, чим не посоромились посягнути на споконвічні права і вольності Війська Запорозького і завдали тяжкого лиха посполитому люду. 

 

Тому ми – присутні тут генеральна старшина і ми, кошовий отаман з Військом Запорозьким, щоб запобігти у майбутньому таким прикрим випадкам, саме у цей надзвичайно сприятливий для здійснення цієї справи час — бо ж Військо Запорозьке вдалося під покровительство найяснішої королівської величності Швеції з єдиною метою: заради відновлення і зміцнення своїх зневажених прав і вольностей, і нині, не вагаючись, непохитно на тому настоює – уклали цю угоду з ясновельможним паном його милістю Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом і постановили, щоб не тільки його ясновельможність за – дай Боже – щасливого свого гетьманського правління свято дотримувався духу оцих угод і постанов, що з’явлене у наступних пунктах, про що присяг своєю честю, але щоб й інші гетьмани – наступники того уряду у Війську Запорозькому – незмінно їх виконували. Звучать вони так:

 

I

Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце належить вірі, – у цьому першому пункті належить повести мову про святу православну віру східного обряду, що її войовничий козацький народ, як вперше ще за панування хазарських каганів просвіщенний єсть апостольським Константинопольським престолом, так і нині невідступно відстоює, бо ніколи жодною чужою релігією збаламучений не був. 

 

Добре бо відомо, що славної пам’яті гетьмана Богдана Хмельницького з Військом Запорозьким вхопитися за зброю і розпочати справедливу війну проти Польської республіки спонукала єдина причина, опріч турботи про права і вольності: лише потреба відстояти свою православну віру, яку влада поляків різноманітними утисками приневолила до з’єдинення з римською церквою. Але й після того, як новоримська чужа віра була викорінена з Вітчизни, він саме через спільність релігії, а не з інших мотивів, вдався із Військом запорізьким і народом руським до Московської імперії за покровительством і добровільно піддався. 

 

Тому новообраний нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог кріпкий і нездоланний у битвах пособить визволити нашу Вітчизну увінчаною успіхами зброєю блаженної його милості найяснішого короля Шведського з ярма московської неволі, повинен того дотримуватися і, як і належить йому, особливо пильнувати і рішуче обстоювати, аби жодна чужа релігія не впроваджувалася у нашій Руській Вітчизні, 

 

а якщо де-будь виявиться – чи потай, чи явно, – то повинен своєю владою її викорінювати, заборонити проповідувати і поширювати, а також не давати дозволу на проживання в Україні послідовникам іновір’я, а особливо облудного іудейства. Докладаючи всіх сил, нехай ненастанно турбується про те, щоб лише єдина православна віра східного престолу навічно була утверджена і поширювалась для примноження Божої хвали розбудовою церков і вдосконаленням синів руських у вільних мистецтвах і щоби розквітала і зеленіла, мов троянда поміж терням, поміж чужинецькими релігіями сусідніх держав.

 

А для більшого впливу чільного у Первинній Русі Київського престолу і задля зручнішого управління духовними справами нехай найясніший гетьман доб’ється по звільненню нашої Вітчизни з-під Московського ярма для провінції, що йому приділена надана і довірена та для доохрестних [земель] від Апостольського Константинопольського престолу первісної екзаршої влади, щоб таким чином відновити колишні стосунки і синівський послух нашої Вітчизни апостольському Константинопольському престолу, що його проповіддю Святого Письма наша Вітчизна удостоїлася просвітитися й утвердитися у святій католицькій [тобто вселенській] вірі.

 

II

Як кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів так і Первинна Русь, наша Вітчизна, нехай не постраждає ані від нападу, ані внаслідок неправомірного рішення у своїх границях, що закріплені договорами з Республікою Польською, з найяснішою Портою Оттоманською та з Московською імперією

 

А передовсім [щоб не порушувався кордон] по ріці Случ, що [визначає територію, яка] прилучена під проводом Богдана Хмельницького від Республіки Польської у власність Гетьманщини і Війська Запорозького, навічно повернена й усталена на основі угод. 

 

За тим ясновельможний гетьман зобов’язаний пильно прослідкувати під час переговорів найяснішої королівської величності Швеції, і, якщо тільки справа потребуватиме, рішуче обстоювати наскільки хисту і змоги [цей пункт], а передовсім – звертатися з уклінним проханням до його найяснішої королівської милості, ласкавого пана нашого оборонця, захисника і покровителя і закликати, щоб його найясніша величність нікому не вибачав не лише зневаги прав і вольностей, але й порушення границь і привласнення вітчизняних земель.

 

Понадто найяснішому гетьману належить, бодай лиш війна щасливо довершиться, домогтися від найяснішої королівської величності Швеції такої згоди і гарантій, щоб найясніша величність і його наступники – найясніші королі Швеції – довічно вдовольнялись титулом покровителів України і в дійсності стали б у майбутньому захистом для нашої Вітчизни і зберегли незмінними її права, привілеї і границі,

 

рівно ж належить найяснішому гетьману благати найяснішу королівську величність, щоб у договори його величності з Московською імперією долучити умови і про повернення вільними по закінченні війни наших полонених, які перебувають у Московській імперії, і про повне відшкодування усіх втрат, завданих Україні воєнними діями. 

 

Окремо ясновельможний гетьман повинен звернутися до найяснішої королівської величності з ласкавим проханням і допильнувати того, щоб наші полонені, які перебувають у королівстві його величності вільними вільно повернулися у свою Вітчизну.

 

III

Оскільки народ, давніше званий хозарським, а потім – козацьким, починає і веде своє походження від войовничих і непереможних гетів, та й окрім того, закони близького сусідства нерозривно в’яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з Кримською Державою, то Військо Запорозьке неодноразово вступало з нею у збройну спілку і приймало її союзницьку підмогу для оборони своєї Вітчизни і своїх вольностей.

 

Тому, наскільки у майбутньому буде можливим; ясновельможний гетьман повинен домогтися у найяснішого хана через послів відновлення колишніх побратимських стосунків з Кримською державою, оружної підтримки і підтвердження вічної приязні, з огляду на яку сусідні держави у майбутньому не зазіхали б на Україну і не наважувались би чинити їй будь-якого насильства. 

 

А по звершенні війни, коли Господь Бог своєю допомогою благословить новообраного гетьмана посісти свою резиденцію під час жаданого і співзвучного нашим задумам миру, тоді, докладаючи всіх зусиль, з передбачливою пильністю, відповідно до своєї високої посади він буде зобов’язаний дбати про те, щоб не було анінайменших порушень тривкого договору з Кримською державою і щоб з нашого боку побратимські стосунки з нею не зневажалися і не порушувалися самовільно зухвалими порушниками, які за звичкою розбійного люду не соромляться ламати і переступати не лише звичаї дружби і сусідства, але й мирні договори.

 

IV

Хоч Запорозьке низове військо заслужило собі невмирущу славу незліченними лицарськими подвигами на морі і на суходолі, за що було нагороджене багатими даровизнами для спільної своєї користі і вжитку, а проте Московська імперія з метою його пригноблення і грабунку, орудуючи у найрізноманітніший спосіб, і самарські городи воздвигла на грунтах і угіддях Війська Запорозького і фортеці розмістила по Дніпру, щоб таким чином заподіяти Війську Запорозькому незаконних перешкод у риболовних і ловецьких промислах, принизити і завдати несправедливих втрат. А наостанок спустошила підступом і військове гніздо запорожців – Січ-заступницю.

 

Отже, по завершенні війни – дай то Боже, щоб із щасливим наслідком [якщо Військо Запорозьке не звільнить уже тепер отих своїх посідлостей і Дніпра від напасливої займанщини москалів], – повинен буде ясновельможний гетьман припильнувати при переговорах найяснішого короля його милості Шведського з Московською імперією про благодатний мир, щоб Дніпро і посідлості Війська Запорозького очистити від укріплень і фортець московитів і повернути у колишню власність Війська Запорозького.

 

У майбутньому не допускати там ані заснування городів, ані слобід з визначеним терміном свободи.

 

Крім того, ясновельможний гетьман не має права не лише потурати спустошенню посідлостей Війська Запорозького в будь-який час, будь-яким чином і з будь-якого приводу, але й повинен надавати всіляку допомогу Війську Запорозькому для їхнього захисту.

 

V

Раз місто Тарахтемирів споконвічно по-праву належало Війську низовому Запорозькому і виконувало роль власного шпиталю, то і тепер, по визволенні – дай то Боже – нашої Вітчизни від московської неволі, – нехай ясновельможний гетьман поверне Війську Запорозькому низовому оте місто Тарахтемирів з усіма угіддями і перевозом через річку Дніпро, який міститься там же. Нехай буде за військовий кошт поновлено шпиталь для козаків, виснажених глибокою старістю, чи ранами, чи то крайньою вбогістю, а також передбачено для них харч і одяг. 

 

Рівно ж весь Дніпро – згори, від міста Переволочної аж до самого гирла, а також переволочанський перевіз і саме місто Переволочну з городком Керебердою і рікою Ворсклою з млинами, що містяться на території Полтавського полку та Кодацьку фортецю з усіма угіддями повинен ясновельможний гетьман, а по ньому – наступники того уряду, згідно давніх прав і привілеїв – зберегти у законному володінні Війська Запорозького і нікому з найзначніших людей духовного чи світського стану не дозволяти у Дніпрі від Переволочної аж до самого гирла риболовити без обмежень. Зокрема, річками, потоками і всіма визначеними угіддями у Дикім полі аж по Очаків не має права володіти і користуватись ніхто, окрім самого Війська Запорозького.

 

VI

Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирі, так і в час війни слушного і корисного державному устрою порядку, що звичайно задля загального блага вершаться приватні і громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на них і головуючі, не противляться піддати своє рішення розсуду і схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу?

 

Та ж у Війську Запорозькому здавен-давна дотримувалися і продовжують дотримуватисясаме такого порядку при гетьманській владі згідно зі старовинним законом вольностей.

 

Однак дехто з гетьманів Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой закон:Так хочу – так повеліваю.

 

Через те, непритаманне гетьманському уряду самоуправство, у Вітчизні і Війську Запорозькому запроваджувався розлад, викривлення прав і вольностей, утиски посполитих та насильний, невиважений розподіл військових посад, а відтак росла зневага до генеральної старшини, полковників і значкових товаришів.

 

Тому ми – генеральна старшина, кошовий отаман і все Військо Запорозьке, – склали угоду і затвердили з найяснішим гетьманом у ході виборів його ясновельможності закон, який повинен мати вічну силу у Війську Запорозькому:

 

чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні старшини з огляду на важливість їхніх посад, а також через те, що вони постійно перебувають при боці гетьмана;

 

після них у звиклому порядку ті ж права народних радників нехай мають городові полковники;

 

крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди гетьмана до Генеральної ради по одному визначному вислуженцю, щоб був чоловіком розважливим і заслуженим;

 

З тими генеральними старшинами, полковниками і генеральними радниками повинен теперішній ясновельможний гетьман, а також його наступники радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про всі громадські справи і не має права нічого вирішувати, розпочинати і здійснювати своєю волею, без попереднього їхнього розгляду і схвалення.

 

Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються одностайною ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні кожного року проводитися у гетьманській резиденції: перша – на Різдво Христове, друга – на Великдень і третя – на празник Покрови Пресвятої Богородиці.

 

На ті сесії повинні прибути не лише полковники зі своїми урядовцями і сотниками, не лише генеральні радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького низового для участі й дораджування, по одержанні доручення від гетьмана вони зобов’язані бути присутніми і прибути точно у визначений час.

 

І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь питання для спільного розгляду, то всі вони повинні чесно і щиро – не дбаючи про жодний зиск, свій власний, чи інших осіб, відкинувши лихі заздрощі і мстиві умисли – піддавати слушні поради в такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані шкоди справам Вітчизни, – нехай обминуть її лихо і згуба!

 

Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи, котрі треба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то ясновельможний гетьман може вжити всю повноту влади і впливу для владнання і попровадження таких справ з відома генеральної старшини.

 

Також, якщо прибудуть якісь листи з чужоземних держав чи сторін, призначені ясновельможному гетьману, то їхній зміст належить його ясновельможності обговорити з генеральною старшиною і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні листування, в першу чергу – з чужинецькими країнами і таке, що могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і суспільному благу.

 

А щоби встановилося щире обопільне довір’я поміж гетьманом і генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками, необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожен з них повинен, перш ніж приступити до виконання обов’язків своєї посади особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру відданість гетьману, а також про сумлінне виконання обов’язків своєї посади схваленою публічно присягою відповідної форми.

 

Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено щось незгідного справедливості, хибного щодо прав і вольностей військових чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини, полковники і генеральні радники владні використати свободу голосу, щоб особисто, або ж – якщо того вимагатиме крайня і невідклична потреба – публічно на нараді висловити докір його ясновельможності і рішуче стримати від зневаги отчистих прав і вольностей, не завдаючи при тому анінайменшої образи високій гетьманській честі.

 

На ті докори ясновельможний гетьман не повинен ані ображатися, ані не має права за них мстити, – навпаки, повинен постаратися виправити переступи.

 

Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом з городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати участь в управлінні, керуючи з допомогою загальних порад, а також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і утисків посполитому люду.

 

І подібно до того, як генеральні зверхники, полковники і генеральні радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно шанувати високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому відповідні його високому становищу почесті й вірний послух, – так і ясновельможному гетьману зі свого боку пристало також мати їх за побратимів, а не за слуг, не вважати їх своїми власними підручними та не примушувати зумисне для приниження їхньої гідності ганебно і негоже вистоювати у своїй присутності, за винятком тих випадків, коли вимагатимуть обставини.

 

VII

Якщо б провинився хтось з генеральних старшин, полковників, генеральних радників, значкових товаришів чи інших урядовців, а понадто з рядових козаків, – чи то образивши проти звичаю гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у якомусь інакшому переступі, –

 

то ясновельможний гетьман не повинен карати того винуватця за такі провини засобами своєї влади, чи особисто призначати йому кару. Така справа – кримінальна чи якась інша – має бути передана на розгляд Генеральному суду і хоч би яке неприхильне, а проте безстороннє рішення він виніс, – такому повинен кожен правопорушник підкоритися.

 

VIII

 

Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити ясновельможному гетьману саме вищезгадані генеральні старшини, які постійно перебувають при боці гетьмана – котрі до чиїх обов’язків та уряду належатимуть, – а також особисто отримувати від нього рішення. В жодному разі не використовувати для цього дворових слуг гетьмана, котрі не мають права втручатися до жодних військових справ, нарад і доповідей, ані не повинні залучатися до пересилки військової кореспонденції, навіть незначної.

 

IX

Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були генеральні підскарбії, котрі завідували військовою скарбницею, млинами, усіма військовими доходами і повітовими виплатами, та давали усьому лад з волі й схвалення гетьмана.

 

Отож і тепер встановлюємо за загальним схваленням такий порядок і затверджуємо як непорушний закон, щоб у нашій Вітчизні, дай то Бог, звільненій від московського ярма, за рішенням гетьмана і згодою загалу був обраний генеральний підскарбій – чоловік визначний і заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з відома гетьмана військовою скарбницею, пильнував млинів і доходів, та використовував їх на громадські потреби, а не задля власного зиску.

 

Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права і не посягати ані на військовий скарб, ані на надходження до військової скарбниці, не обертати їх на власну користь, а вдовольнятися власними чиншами і доходами, передбаченими для гетьманської особи і булави.

 

Це – індукти з Шептаковської сотні Гадяцького полку, з маєтків Почеповських і Оболонських, та інші доходи, які здавен-давна ухвалено виділити для гетьманської посади.

 

Понадто ясновельможний гетьман не має права самовладно привласнювати собі громадських маєтностей і угідь Війська Запорозького та розподіляти їх іншим людям, менш заслуженим перед Вітчизною, а найпаче ченцям, священникам, бездітним вдовам, дрібним посполитим і військовим урядовцям, особистим слугам й іншим приватним особам.

 

Очевидно, що генеральний підскарбій повинен обиратися як підручний гетьмана і бути присутнім там, де постійно перебуватиме гетьманська резиденція.

 

Крім того, у кожному полку необхідно обрати загальною ухвалою полковника і старшин обох станів – козаків і посполитих – по два підскарбії, теж заприсяжених, з визначніших маєтних людей. Вони мають відати полковими і цивільними прибутками і посполитими податками, заопікуватися ними і видатками і щороку звітуватись про свою діяльність.

 

В обов’язки отих полкових підскарбіїв, підлеглих безпосередньо генеральному підскарбієві, входить нагляд у їхніх полках за належними до військової скарбниці прибутками, збір їх і передача до рук генерального підскарбія.

 

Панам полковникам рівно ж не пристало бути причетними до полкових коштів, а мусять вдовольнятися доходами і пільгами своїх посад.

 

X

Через те, що ясновельможний гетьман повинен з обов’язку свого уряду провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську Запорозькому, то передовсім він має неусипно пильнувати і докладати особливого старання, щоби простим козакам і посполитим не чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. Ті надужиття спонукають люд покидати обжиті місця і пускатися у чужі краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя без тих прикрощів – догіднішого, відраднішого і спокійнішого.

 

Тому постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани й інші військові і посполиті урядовці більше не наважувались виконувати панщизн та інших приватних робіт силами козаків і посполитих, особливо, якщо ті люди не є їхніми безпосередніми підлеглими, ані слугами: не посилати на сінокіс, ані на жнива, не силувати гатити греблі, не чинити над ними насильства захопленням чи примусом до невигідного продажу грунтів, і не конфісковувати за леда-яку провину усе майно – рухоме і нерухоме. 

 

Також не залучати ремісників без оплати до виконання домашніх ремісничих робіт, а козаків не увільняти від служби заради приватних доручень. Ясновельможний гетьман повинен усїєю повнотою влади викорінювати надужиття і сам того остерігатися і не чинити, щоб не давати прикладу для наслідування іншим.

 

Усе те лихо – утиски і грабунки бідного посполитого люду – корениться у честолюбстві захланних доробкевичів. Не маючи на те прав, ані заслуг, а лише ненатлі жадобою власного зиску, вони заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи гетьманську прихильність принадами хабарів і таким робом допинаються поза вільними виборами проти права і слушності до найвищих гідностей – полковничої булави й інших посад.

 

Тому суворо постановляємо, щоб ясновельможний гетьман не лакомився на жодні подарунки чи обіцянки і нікому не доручав полковничої булави чи інших військових і посполитих посад з огляду на особисті стосунки і щоб силою на ті посади нікого не нав’язував.

 

Військові і посполиті урядовці, а особливо полковники, неодмінно мають обиратися на виборах вільним голосуванням, а по виборах затверджуватися владою гетьмана, проте вибори таких урядовців повинні проводитися виключно зі згоди гетьмана. 

 

Такого ж порядку належить дотримуватися і полконикам: не обирати сотників чи інших урядовців за хабарі чи на основі особистої прихильності – нехтуючи вільним голосуванням всієї сотні, а також не усувати їх з посад внаслідок особистих незгод.

 

XI

Вдови – козачі дружини – і їхні осиротілі діти, козачі господарства і жінки у відсутності їхніх чоловіків, коли ті будуть зайнятими у воєнних походах або на якихось інших військових службах, щоби не притягалися до виконання жодних повинностей ані до громадських робіт, які входять в обов’язки посполитих та щоб не обкладалися податками, – погоджено і затверджено.

 

ХII

Не меншими утисками обтяжені й українські міста, бо села, які раніше підлягали їм безпосередньо і надавали допомогу у виконанні посполитих повинностей, були передані у власність духовних і світських державців, а замешкуюча ті міста людність поріділа, проте зобов’язана без жодних пільг зносити ті самі повинності, які виконувались раніше з допомогою отих відторгнутих і переданих іншим власникам поселень.

 

Тому, коли у звільненій від московської неволі нашій Вітчизні нарешті запанує мир, має бути призначений і проведений спеціально визначеними для того комісарами генеральний перепис усіх громадських маєтностей, що ними наділені приватні власники. Наслідки цього перепису подати у присутності гетьмана на розсуд високої Генеральної ради, ухвала якої твердо визначить, хто має право, а хто не повинен користуватися угіддями і маєтностями Війська, а також, – які податки зобов’язані сплачувати та який послух мають виявляти піддані посесорам.

 

Нещасному підупалому посполитому люду множаться утиски і через те, що козаки, приймаючи заможніх селян у підсусідки, нерідко захищають їх від міських і сільських повинностей.

 

А маєтніші купці, чванячись і гетьманськими універсалами, і покровительною прихильністю полковників, уникають громадських повинностей, до яких зобов’язані й відмовляються підсобити нужденному поспільству.

 

Тому ясновельможний гетьман хай не забуде своїми універсалами навернути і селян, що користуються заступництвом козаків, і купців до виконання громадських повинностей, а також заборонити надалі надавати їм заступництва.

 

ХIII

Столичне місто Русі, Київ, та інші міста України нехай непорушно і недоторкано зберігають всі свої права і привілеї, слушно їм надані. Гідністю цих виборчих зборів постановлено і доручено ствердити у свій час гетьманською владою.

 

XIV

З-поміж інших видів утисків, що ними пригнічені посполиті й рядові козаки у Роксоланії, нашій Вітчизні, ніщо не може більш пригнобити і виснажити народ, аніж наїзди подорожніх, які кудись прямують чи повертаються, а також узвичаєні протиправні повинності надавати підводи, супровід і вшановувати дарами. Нужденні посполиті й прості козаки доведені тими повинностями до відчаю, тому що сила-силенна чужинців і місцевого люду усіх станів і посад пускаються у довгу подорож роксоланськими містами й селами обох берегів Дніпра чи то у військових, чи у своїх приватних справах, а нераз їдуть, виконуючи перше-ліпше доручення, і особисті слуги не лише гетьмана, але й генеральних старшин, полковників, сотників і значкових товаришів, а понадто й вищого духовенства. 

 

А дехто, вирядившись у подорож з власної потреби і бажання, примушують городових і сільських отаманів справляти собі невластиві почесті, підносити дари й забезпечувати харч, напої, транспорт, супровід і варту.

 

Ще інші, головно слуги, чинять безсовісні здирства, вимагаючи без конечної потреби незліченну кількість підвід з кіньми.

 

Якщо ж городові чи сільські отамани не в змозі задовольнити ті забаганки, то таки правлять свого, вдаючись до брутальної лайки і нагайки, щоб змусити урядовців для залагодження справи власкавити їх грошовими дарами.

 

Декотрі забирають з собою в’ючних коней, а потім їх або привласнюють, або продають.

 

А поміж генеральними старшинами, полковниками й іншими зверхниками, світськими і духовного стану, повелось змушувати городових отаманів ремонтувати за громадський кошт свої карети, а також справляти для слуг різноманітний одяг.

 

Понадто не встидаються турбувати міські ради, домагаючись через спеціально вишколених слуг розваг і задоволення потреб своєї кухні.

 

Між тим і самі отамани, жадаючи собі похвали й намагаючись заручитися милістю і прихильністю сановних подорожніх, – насамперед у своїх приватних, а не у громадських справах – всіляко догоджають зверхникам і їхнім слугам.

 

А нераз оті городові й сільські отамани і самі чигають на можливість полакомитися під приводом гостинності: раденько запрошують подорожніх, котрим достатньо і пригорщу харчу й питва, на пишну гостину. Там доволі напиваються напоїв, а харчі розподіляють між собою, долучаючи усе це в облікові книги поміж видатки і таким чином не лише обтяжують посполитих повинностями і збільшують їх чинш, а допроваджують таки до крайнього зубожіння.

 

Тому по звільненні нашої Вітчизни з московського ярма, коли у ній нарешті запанує мир по нинішнім лихолітті, найясніший гетьман повинен у всіх підвладних йому містах запровадити такий лад, щоб народ не пригнічувався недоречними повинностями в міру покращення стану держави.

 

Для того у громаді кожного міста треба обрати і привести до присяги підскарбія, підлеглого полковому підскарбію, який би мав під своєю орудою і опікою усі військові прибутки і видатки і правдиво вносив би їх у облікові книги. Якщо по щорічному обрахунку тих видатків він буде поміченим у боргах і незаконних розтратах, – то їх слід відшкодувати з власних коштів підскарбія, щоб повернути місту. Тому повинен вносити в облікові книги лише ті випадки, що пов’язані з поїздками у якійсь справі: хто з чиєю подорожною відбував подорож та якими вигодами користувався.

 

А насамперед нехай найясніший гетьман виявить спасительну турботу, аби скасувати у нашій Вітчизні повинності почтову, надання супроводу, і насильне вимагання підвід і подарунків, організувавши справу так, як у сусідніх країнах, – там ніде нема такого проклятущого і обтяжливого для посполитих звичаю.

 

А для перевезення листів нехай найясніший гетьман введе за прикладом і зразком чужоземних держав почту за військовий кошт у відповідних полках підвладної йому території, попередньо докладно і всебічно обговоривши, вирішивши і затвердивши цю справу на Генеральній раді.

 

XV

Орендна плата, призначена на щорічну платню компанійським і сердюцьким полкам та на інші військові видатки, вважається всією людністю Роксоланською – козаками і посполитими – надто обтяжливою, а постій компанійців і сердюків – нестерпною завадою. Отже – і від тої оренди і від згаданого постою треба відмовитися і зовсім їх скасувати. 

 

Розглянути і вирішити на Генеральній раді, з яких джерел поповнити і відновити для видатків занепалу військову скарбницю, вичерпану на проведення воєнних дій, а також – яку кількість платного кінного і пішого війська доцільно залишити по завершенні війни при боці найяснішого гетьмана для військової служби.

 

XVI

Нераз нужденний люд нарікає, благаючи спасу, і висловлює свої образи і обурення тим, що орендарі і їхні фактори, а також ярмаркові комісари щокрок переслідують силою-силенною незвиклих і непомірних здирств. Через ті утиски убогому чоловікові неможливо й приступити до ярмарку, аби продати яку дрібницю для порятунку від нужди, чи то для домашньої потреби пристарати без ярмаркового мита. А якщо трапиться на якійсь дрібній провині попастися то вже обдеруть оті ярмаркові комісари до нитки. 

 

Отже, індуктарі та їхні підлеглі нехай стягають мито до військової скарбниці з ввозу й вивозу лише певних товарів і лише в точно визначеному універсалами розмірі, не вимагаючи від купців нічого зайвого і не чинячи анінайменшого здирства убогим людям.

 

Рівно ж і ярмаркові комісари нехай стягають мито лише з тих осіб, які зобов’язані його сплачувати, а не з убогих людей, котрі приїжджають на ярмарок, аби щось дешево продати чи прикупити для власних потреб. Також нехай утримаються заводити будь-які судові справи, – не лише кримінальні, а й поточні, та не завдають непомірних утисків і здирств посполитим.

 

За тим всім нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує, використовуючи з належним старанням свою владу. Його доброї волі уряду і проводу довірено усі права і вольності у Вітчизні для непорушного дотримання і охорони, та для успішного виконання оці угоди і постанови, котрі його ясновельможність владна ствердити власноручним підписом, військовою печаткою і відповідною присягою.

 

Присяга така:

 

Я, Пилип Орлик, новообраний гетьман Війська Запорозького, присягаюсь перед Господом Богом, уславленим у Святій Трійці, у тому, що я, обраний вільним голосуванням за давніми законами та отчистим звичаєм у згоді з найяснішою королівською величністю Швеції, нашим покровителем, проголошений і возведений на високий гетьманський уряд генеральною старшиною і всім Військом Запорозьким, що перебуває тут, при боці найяснішої королівської величності, а Низовим товариством з берегів Дніпра – через послів, – зобов’язуюсь і буду:

 

— незмінно здійснювати у всіх розділах, уривках, поняттях і клаузулах подані тут угоди й постанови поміж мною і Військом Запорозьким, одностайно схвалені, узаконені й усталені на нинішній раді, присвяченій виборам;

 

— дорешти відданим і вірним бути і ревно дбати про суспільне благо батьківщини Роксоланської, Матері Нашої, та її соборність;

 

— укріплювати, скільки змоги, хисту і сил, права і вольності Запорозького війська;

 

— не входити у жодні змови з чужими державами і народами, а також у межах Вітчизни, що замишляли б їй згубу і будь-яке лихо;

 

— викривати генеральній старшині, полковникам і усім, хто має на те повноваження, таємні чужинецькі підступи, зловорожі Вітчизні, правам і вольностям;

 

— шанувати гідних і особливо заслужених перед Вітчизною та виявляти, як велить звичай, прихильність усьому – значному і меншому – товариству побратимів;

 

— здійснювати покарання причетних до злочинів згідно з буквою закону і повсякчас дотримувати справедливості.

 

Нехай мені у тому допоможе Бог, пречисте Євангеліє і безвинні муки Христа.

 

Цю присягу скріплюю і посвідчую власноручним підписом і військовою печаткою.

 

Здійснилося в Бендерах року Божого 1710, квітня п’ятого дня.

 

***


Переклад з латинської — Мирослав Трофимук

Жирним шрифтом вказано слова, які латинкою інакше написано ніж в так званому "староукраїнському тексті" (наприклад руський — а не малоросійський, Роксоланія — а не Україна, Первинна Русь — а не  Мала Росія, імперія — а не Держава, Республіка — а не Річ Посполита)

Жирним курсивом вказано слова, які взагалі пропущено у так званому "староукраїнському тексті".

 

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles