logo

Wednesday, 04 July 2018 18:53

КОДЕКС ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ — ЩО З НИМ НЕ ТАК?

Борис Кушнірук, Facebook, 04.07.2018 

 

Неодноразово доводилось стикатися з обуренням та шоком пересічних громадян, коли оприлюднюють чергове повідомлення про те, що той чи інший посадовець, якого піймали на хабарі чи звинувачують у скоєні посадового злочину, відновлюється рішенням суду на своїй посаді. Це попри те, що навіть рішення суду, який би виправдав цього посадовця, ще немає. 


Непоодинокою є також ситуація, коли посадовця з посади звільнити не можна, бо він встигає лягти на лікарняний, з якого потім місяцями не виходить. Якщо його звільнити у цей час, то він з легкістю опротестує це рішення в суді. Ще і роботодавець, переважно держава, буде змушена компенсацію йому виплатити. Це при тому що держава несе збитки унаслідок відсутності повноцінного посадовця на тій чи іншій посаді. Жоден виконуючий обов'язки не може повноцінно замінити посадовця, якого немає на службі. Особливо якщо йдеться про керівника установи, відомства, підприємства. 


Попри абсурдність та надзвичайну поширеність подібних ситуацій, в основі цього є не погані судді, які ухвалюють подібні рішення, а модель соціально-правових відносин, які були успадковані з радянських часів.


В їх основі знаходиться гіпертрофований пріоритет захисту прав найманого працівника по відношенню до роботодавця. Мовляв найманого працівника, навіть якщо він високопосадовець, не можна позбавляти права на працю та соціальний захист, навіть якщо його звинувачують у корупційних чи посадових злочинах.


Але у такому співвідношенні пріоритетів закладено фундаментальна суперечність між соціальним захистом громадянина та правом роботодавця не працювати з тим, кому він не довіряє.


Показово, що у США робітник може бути звільнений у будь-яку мить. Якщо його звільняють, то навіть не дозволяють повернутися на своє робоче місце. Зразу відправляють у відділ кадрів чи бухгалтерію. Особисті речі такій особі винесуть вже на прохідну. Це стосується, як приватних компаній, так і державних інституцій. Така система відносин між найманим працівником та роботодавцем визначає, що головним пріоритетом є ефективність діяльності. Якщо роботодавець незадоволений ефективністю діяльності найманого працівника чи тим більше не довіряє йому, тоді розраховувати на повноцінну, продуктивну діяльність, як керівника (роботодавця), так і найманого підлеглого працівника, неможливо. При цьому права найманого працівника захищаються шляхом виплати вихідної допомоги найманому працівнику, яка може складати від чотирьох до шести місячних зарплат та навіть більше, якщо це передбачено трудовим контрактом.


Отже, якщо подивитися на стосунки між роботодавцем та найманих працівником, незалежно від його посади, особливо тих, хто знаходиться на державній службі, то потрібно чітко розділяти право на соціальний захист найманого працівника та правом роботодавця не працювати з тим, кому він не довіряє або кого вважає неефективним на цій посаді.


При обранні подібного підходу щодо прав та обов'язків роботодавців та найманих працівників Кодекс законів про працю України потребує дуже суттєвих змін. Очевидно, що у системі державної служби повинно бути закріплено право керівника чи колегіального органу (уряд, керівник міністра чи відомства, міський голова тощо) звільнити найманого працівника без того, щоби доводити неефективність чи скоєння якихось посадових правопорушень. У той же час потрібно розуміти, що і сам цей керівник теж може бути звільнений у будь-який момент тим, хто є його роботодавцем.


Якщо йдеться про звичайну ситуацію, коли роботодавець просто не хоче працювати зі своїм підлеглим, тоді найманому працівнику повинні виплатити не двомісячну, а чотиримісячну та може навіть більший розмір вихідної допомоги.


Якщо ж мова йде про відсторонення від посади у зв'язку зі звинуваченням у скоєнні посадового злочину з боку державного службовця, тоді на весь час слідства та судового процесу цей посадовець не повинен мати права обіймати свою посаду. Навіть, якщо роботодавець наголошує на тому, що він цьому держслужбовцю довіряє. У цьому випадку такому посадовцю повинні виплачувати частину його посадового окладу, але без права виконувати посадові обов'язки.

 

Це має захистити соціальні права такого найманого працівника, але виключити ситуацію, що держслужбовець продовжує виконувати свої обов’язки попри підозри про скоєння корупційного чи посадового злочину. У разі ухвалення рішення судом про виправдання, чи закриття справи прокуратурою, тоді роботодавець повинен виплатити цьому посадовцю всю недоотриману частину зарплати.


Але якщо внаслідок порушення кримінальної справи зі звинуваченнями у скоєнні корупційного та посадового злочину роботодавець вважає, що сам факт такої справи вже ставить під сумнів довіру до посадовця, тоді він повинен мати права звільнити його зразу. Причому виплата вихідної допомоги повинна бути обмежена. Різниця між стандартною вихідною допомогою та скороченою виплачуватиметься лише за умови ухвалення рішення судом про виправдання обвинуваченого, чи закриття справи прокуратурою.


Обмеження прав щодо виконання посадових обов'язків та часткової оплати праці повинен також застосовуватися до посадовців, які знаходяться виборних посадах. Наприклад, народні депутати, судді, міські голови, члени Вищої ради правосуддя.


Очевидно, що до ухвалення рішення суду на користь таких осіб, що вступило у законну силу, вони не повинні мати право виконувати свої обов'язки. Тоді не буде виглядати абсурдом ситуація, коли сьогодні суддю піймали на хабарі, а на наступний день він, як начебто нічого не трапилось, веде судові процеси та ухвалює рішення іменем держави. Те саме стосується членів Вищої ради правосуддя, міських голів та народних депутатів, якщо йдеться про корупційні та посадові злочини. Вони не повинні мати право виконувати свої обов'язки поки не буде ухвалено остаточного рішення суду на їх користь.


Бо навряд чи можна вважати нормальною ситуацію, коли сьогодні народного депутата спіймали на отриманні хабара, з відповідним відеозаписом, а на наступний день він голосує за закони, по яким мають жити усі українські громадяни.


Зрозуміло, що відповідальність правоохоронних органів, особливо керівників, за висунення звинувачень посадовцям, які знаходяться на виборних посадах, повинна бути значно вища. У разі розвалу справу в суді, це означатиме, що вони своїми діями безпідставно обмежили права цих виборних посадовців представляти інтереси українського народу. 


Якщо за основу береться такий підхід, тоді також потребує перегляду “красива” практика конкурсної системи призначення на державні посади. Бо тоді звільнити такого держслужбовця доволі важко, а питання відповідальності за ефективну діяльність всього конкретного органу влади покладається саме на керівника, а не обраного на конкурсі держслужбовця. 

 

P.S. Редакція Radio Lemberg з радістю повідомляє про початок співпраці з відомим фахівцем в галузі економіки, Борисом Кушніруком, з чим і вітає наших читачів.

 

P.P.S. Від себе зауважимо, що на питання у заголовку — що не так з "Кодексом законів про спрацює України" — відразу проситься спитати, а чому така нісенітниця у самій назві? Адже мало би бути "Кодекс законів України про працю". Невже цього ніхто не зауважив за всі 27 років незалежності??

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles