logo

Нд, 16 07 2017 00:29

ІТАЛІЯ СЬОГОДНІ: КРАЇНА-МУЗЕЙ ЧИ ПІЦЦА ПОЛІТІКАНА ?

Катерина Туманова, Radio Lemberg Italy, 15.07.2017 

 

Скандали в уряді, проблеми на кордонах, ватиканські непорозуміння та трудова міграція — це чотири теми, про які зазвичай згадують світові видання чи телеканали, розповідаючи про Італію. Правда, деколи на очі читачам потрапляють сюжети про відреставровані пам’ятники чи палаццо – та кому до цього є справа? Італія стала якимось квазі-музеєм... Крім того, тут, як і в будь-якій колишній імперії, минуле цінується чомусь більше ніж теперішнє. 

 

У закордонних та українських виданнях Італія постає щораз в іншому образі. То вона — твердиня католицької доктрини та власне конфесії, то — дивна епатажна річ з розряду «Як таке взагалі можливо?». Італія в сучасній медіакультурі відома як батьківщина Данте, Бокаччо чи Петрарки — але точно не як вотчина багатьох ЗМІ та власне джерело новин. Що ви, які в Італії новини? Там – лише якісь ватиканські інтриги. Ми скоріше довідаємося, яку нову картину відреставрували в Італії, ніж чим займаються тамтешні політики. 

 

Якщо бути відвертим, зараз Італію серйозно — як політичного суперника чи просто головного гравця на арені Західної Европи — ніхто не сприймає. Однак були часи великої могутності цієї держави: саме з неї почалась епоха Відродження, саме понтифіки (Папи Римські) чітко контролювали всю європейську політику. А про Древній Рим можна і не згадувати... Та минули ті великі століття, а ситуація зараз в Італії як мінімум напружена та складна. 

 

Анна Басова, редактор новин 112 каналу (Київ, Україна): «Найбільша проблема для Італії зараз – це мігранти. Їх щодня пристає по кілька тисяч до берегів, а ще італійська берегова охорона виловлює їх на човнах, що тримаються лише на ентузіазмі. Італійський уряд попереджає всіх, що закриє всі свої порти, якщо інші країни Евросоюзу не будуть допомагати впоратися з навалою нелегалів. Позаминулого тижня, під час зустрічі в Парижі, представники італійського уряду навіть закликали своїх колег відкрити свої порти, аби розвантажити італійські, але ті відморозилися. Ще одна проблема, вже економічна – це італійські банки. Торік ледь не збанкрутував найстаріший італійський банк – Монте-дель-Паскі. І щоб врятувати фінустанову, уряд виділив €5 мільярдів на покриття проблемних кредитів і докапіталізацію»

 

Якщо згадати історію країни, то тут виникають паралелі з банкірами одного із кланів Італії. І ми всі бачимо, як їхні нащадки по духу (не по крові, адже більшість герцогських родів уже давно не мають жодного впливу) "успішно" завалюють їхню справу. Із найсильнішої та найвпливовішої Італія перетворилась на таку ж посередню державу, як і решта країн з двадцять Евросоюзу, коли мріям про минуле та венеційські карнавали не дають збутися рутинні проблеми – як-от навала іноземців, які занапащують багатостраждальну італійську землю... 

 

Прямий нащадок Римської імперії, Італія і зараз має дуже розмаїтий етнічний склад. Найбільшою та найбіднішою общиною (з мігрантів) є африканці, що прибувають у пошуках будь-якої роботи. Інколи їм доводиться йти навіть відразу на жебри — наприклад біля супермаркетів. Біля кожного «супермеркато» обов’язково є люди, які підходять до респектабельних італійців та викликають у них бажання або допомогти, або звернутись до правоохоронних органів. 

 

Віктор Біщук, ведучий на телеканалі ZIK (Львів, Україна): «Італія посідає одне з перших місць в країнах Західної Европи за кількістю трудових мігрантів з України. Тому для України важливим є підтримувати конструктивні стосунки з італійським урядом. Адже, на відміну від мігрантів з Близького Сходу, українці зарекомендували себе як законослухняні та дисципліновані працівники. До речі, уряд Італії традиційно досить лояльно ставиться до українських трудових мігрантів. Однак остання міграційна криза, спричинена [московською — RLI] активізацією війни в Сирії, посилила антиміграційні настрої і в Італії, і в інших країнах Европи. Частково це звичайно передається і у ставлення до українців. В Італії все частіше лунають заклики закрити кордони для мігрантів. Останній інцидент, пов'язаний з арештом українського військового за звинуваченням у вбивстві громадянина Італії, також може погіршити стосунки двох країн. Та попри це, стосунки України й Італії, незважаючи на минулорічну зміну уряду в Італії, можна охарактеризувати як стабільно позитивні».

 

ItalyUA

 

Інші експерти чи журналісти, котрі завжди "в темі Европи", також дотримуються схожих думок. Інцидентів, скандалів та інших подій зараз набагато більше, аніж за часів Папи Римського Александра VI (світське імя – Родріго Борджіа). Адже зараз серед еліти є свої інтригани − такі собі Сфорца, Медічі, Ґонзаґа, Колонна та інші клани, які просто носять інші прізвища та родовід. Історичний контекст надзвичайно важливий, бо попри таку близькість до техногенного майбутнього в нашу епоху надміру інформації, всі політики точно йдуть (чи їдуть) на роботу повз хоча б одну пам’ятку культури. 

 

В Італії дуже показове ставлення до своєї культури: через свою колишню імперську могутність, ця країна не просто цінує традиції, а використовує їх майже автоматично. Історію Італії вчать і поважають навіть ті, кому друзі-іноземці з фейсбуку пишуть у коментах до фото «А хто такий той ваш Сфорца, чиїм іменем назвали цілу вулицю в цьому вашому Мілані?». Італійці знають це як «отче наш», як львівяни про площу Ринок чи венеційці – про гондоли, хоча самі працюють в сучасних офісах чи деінде на фрілансі. Насправді, навіть поділ Італії залишився незмінним, хоча вже не на маленькі королівства, а на області. 

 

Юрій Залізняк, радіожурналіст, доцент кафедри нових медій ЛНУ імені Івана Франка (Львів): «Італія має чіткий поділ на Південь і Північ. Багаті та бідні. Потерпає від біженців. Не проти понарікати в межах Евросоюзу на свій статус і закритість кордонів для біженців, що хочуть потрапити далі на північ наприклад в Австрію. Московське тавро є на багатьох політиках різного рівня - остання історія з арештом українського бійця теж про це свідчить. Мафію там перемагають трохи рідше, ніж вона відновлюється, а колишній грайливий прем‘єр може бути водночас і рекламним обличчям фармацевтичних компаній і кампаній з політкоректності. Я більше не маю що сказати». 

 

Насправді, найбільш зрозумілою для простих українців буде проблема трудової міграції, а не схоластична думка навіть найерудованішого читача новин. Власне, чи взагалі розуміють соціально-політичну ситуацію мігранти з України? Чи взагалі вони не мають часу на такі проблеми – адже трудова міграція апріорі означає: праця в умовах певної атмосфери. 

 

В Італії нинішній, де від Ренесансу та могутності залишились лише скарби в музеях та унікальні культурні локації, – це швидше питання ставлення політики й соціуму Італії до власне роботи. Тобто, чи впливає, чи заважає, чи наші люди, які добре влаштувались в чужій державі просто рефлектують: бо політика всюди є складною річчю. Італія – це як Україна, тільки проблематика інша, роботи ще менше (через наплив мігрантів), а також туризм, який вважається основним із доходів країни-музею. 

 

Ольга Маркова, українська мігрантка (екс-прибиральниця, за професією – викладач музичної школи), живе в Італії з 1999 року: «Політики намагаються переконати суспільство в своїй ефективності, та це не дуже виходить. Народ досить пасивно й недовірливо реагує, бо впевненість просто зникає у зв’язку з навалою емігрантів з Африки, з чим не можуть (чи не хочуть) впоратись політики». 

 

Софія Соловій, українська мігрантка (оперна співачка, сопрано), повернулась тимчасово до Львова: «З тим складно: я з січня майже безвилазно у Львові. І тому італійська політика для мене сьогодні – темний ліс. Зовсім не стежу і тому нічого не знаю. Як там було? Мені тяжко сказати, залежить напевне, яку прошарок населення брати. Крім того, я вже півроку дещо поза тим всім». 

 

Думки мігрантів або загальні, або ж підкреслено нейтральні, те саме можуть вважати й африканці, що інколи просять їх працевлаштувати навіть за їжу. Така ситуація була ще на початку 2010-х, а може й раніше (автор цього тексту власне й бачив ті "супермеркато" і тих африканських непрацевлаштованих). 

 

Микола Давидюк, політолог (Київ, Україна): «Проблема біженців в Італії набирає все більших обертів і може вилитись в непередбачувані рішення, такі як політичний демарш, бойкот чи навіть шантаж італійським Брекзитом (Italexit). Чинний уряд щедро критикує свого попередника Маттео Ренці, за невдалі європейські рішення, які призвели до надмірного потоку мігрантів із північної Африки, в тому числі за місію "Трітон", яка завантажила місцеве МВС координацією всіх рятувальних літаків та кораблів. Які, до речі, працюють дуже часто і під прапорами інших країн, проте врятованих мігрантів висаджують саме на італйські береги. Що власне провокує цілу низку протестів і бойкотів, не тільки серед місцевого населення, але й серед політичних еліт і мерів міст. Які дуже часто вже прийняли по кілька тисяч біженців, в межах свого населеного пункту, що можена порівняти з цілими іншими країнами континенту, як-от Фінляндія. Через це в країні назріває певний бунт, форма якого буде зрозумілою дещо пізніше, адже багато деталей залежатиме саме від реакції найвищого керівництва Евросоюзу та його країн-лідерів. Але застигла економіка та популярність таких політичних партій та лідерів як Ліґа Норте та Беппе Ґріло, можуть дуже посприяти певним формам політичної активності — чи то за британським сценарієм чи то зростанням несприйняття проблеми міграції в цілому та переведенням її у форму побутової поведінкової ненависті. В той час як жоден зі зазначених варіантів не є панацеєю чи методом вирішення поточних італійських проблем». 

 

Італія не дуже вдала як приклад ведення зовнішньої політики. Україна також була поділеною ще з часів перших князів, коли в моді були міжусобиці, а в тренді — феодальна роздробленість у всій тогочасній Европі. Крім того, Україна завжди мала якусь хворобливу меншовартість, яка лише останнім часом через трагічні події війни поступово перероджується в національну ідентифікацію. 

 

А ще ми, українці, застрягли в якійсь заниженій національній та фінансовій самооцінці. А італійці — просто вчепилися до традицій, тож недарма там досі при владі своєрідні Борджіа, Сфорца чи делла Ровере. Делла Ровере будують, інколи й метафоричні собори. Борджіа плетуть інтриги та поводять себе епатажно. А Сфорца або завойовують аудиторію ЗМІ та маніпулюють народом, або просто поводять себе так, як дипломати. Тож часи змінились лише формально. 

 

Самі ж італійські ЗМІ пишуть зовсім різне. Il Giornale, наприклад, який належить родині Берлусконі (ця відома персона зараз не очолює уряд) — його думка або опозиційна, або нейтрально-лояльна до владної політики. Паралель із тим же Ренесансом: не всі дипломати говорили свою думку вголос. Лише під старість писали підручники та практичні поради про те, як треба вести свою лінію впливу. 

 

Як і в нашій країніі, в Італії є велика кількість думок, що поширюються ЗМІ, оплаченими різними «герцогами». Так, номінально Італія – єдина, але чи не є чимось на кшталт феодальної роздробленості такий плюралізм у концепціях бачення реальності? Всім непосвяченим слід знати: якою б не була країна, сучасність і є плюралістичною за кількістю різнобарвних ідей. Якщо в одному уряді назбирається 20 різних думок та відповідних маніпуляцій ЗМІ з допомогою грошей – то це ще навіть дуже стабільна країна.


Італія – це музей лише для туристів. А місцевих не цікавить Палаццо Фарнезе чи Собор Святого Петра у Ватикані, бо їм тут жити, працювати, та ще й миритися з міграціями чи банківськими боргами. 

 

Як казав один колишній, але вічний політтехнолог, "Люди, вірячи, що новий глава держави виявиться кращим, легко повстають проти старого, але невдовзі на власному досвіді переконуються, що схибили, тому що новий правитель завжди виявляється гіршим, ніж старий" — © Нікколо Макіавеллі, «Il principe»

Схоже в даній категорії: « Попередня Статті Наступна »

ВСІ СТАТТІ ЗА МІСЯЦЬ

Автори та ресурси

Архів статтей

Radio Lemberg

tw fb

 Radio Lemberg  ©  2016-2017

kaddirect