logo

Friday, 20 November 2020 22:19

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ, 2014-2020: ВІЙНА ПРОТИ РОСІЇ, ПАТРІОТИЧНЕ ПІДНЕСЕННЯ, БОЛІСНІ РЕФОРМИ ТА РЕВАНШ ОЛІГАРХІВ

Олександр Палій, Історія України, Розділ VIII, Параграф 3 (доповнено), 20.11.2020

З дозволу автора, пропонуємо читачам доповнену ним другу частину третього параграфу (Революція Гідності та Вітчизняна війна) восьмого розділу (Відновлення незалежності. Новітня доба України) його книги ІСТОРІЯ УКРАЇНИ, виданої у 2017 році.

*

Наслідками Революції Гідності стали:

 

- Відвернення безпосередньої загрози знищення України Росією;

- Відновлення основних громадянських свобод, порушених «диктаторськими законами»;

- Припинення визискування ресурсів країни кримінальним кланом Януковича;

- Відновлення можливостей для реформування країни;

- Відновлення руху України до Європи;

- Становлення України у світовій громадській думці як держави з власною самобутністю, історією та гідністю;

- Зростання самоповаги, патріотизму та солідарності громадян України.

 

Майдан показав здатність українців до самоорганізації, взаємодопомоги та самопожертви.

 

Натомість, російське керівництво сприйняло перемогу українського Майдану і втечу Януковича як власну катастрофу. Плани поглинути Україну і використати її ресурси для цілей імперії зазнали краху. Крім того, оббріхуючи Майдан у ЗМІ, Кремль настільки забрехався, що йому було незручно перед власним населенням повертати голоблі назад.

 

Влада Росії почала операцію зі загарбання Криму. Плани такого нападу було розроблено заздалегідь. Росія вирішила підступно вдарити в момент, коли Україна була слабкою і виснаженою злодіями і зрадою. Їхньою метою було, з одного боку, загарбавши цю українську територію, домогтися підтримки шовіністичної частини населення Росії та відвернути його увагу від власної корупції, бідності й приниження, а з іншого боку — покарати Україну за Революцію Гідності, підірвати її життєздатність та, врешті, підкорити та знищити.

 

Заздалегідь до Криму було надіслано додаткові спецпідрозділи російських військ та численних членів російських націоналістичних організацій. На мітингу в Севастополі «мером» без виборів було проголошено громадянина Росії. Однак у Сімферополі мітинг кримських татар за єдність з Україною виявився масовішим за виступ сепаратистів.

 

У ніч на 27 лютого 2014 будівлі парламенту та уряду Криму були підступно, без оголошення війни, захоплені російськими вояками, які вивісили над ними російський прапор. Цих російських вояків назвали «зеленими чоловічками», бо вони носили зелені однострої без розпізнавальних знаків. Під дулами автоматів нападники зібрали кримських депутатів на засідання парламенту Автономної республіки Крим. Врешті окупанти заявили, що звезені депутати буцімто проголосували за проведення референдуму про долю Криму.

 

Російську агресію спочатку часто називали «гібридною війною», з огляду на відмову Росії визнавати свою участь та широке використання невоєнних засобів агресії — пропаганди, терористичних актів, агентури тощо.

 

1 березня 2014 Державна Дума Росії «дозволила» російському Президентові — Владіміру Путіну — здійснити військову агресію проти України. Та ще до цього російські війська почали блокувати українські військові підрозділи на території Криму, а також дороги та інші стратегічно важливі об’єкти. Водночас Путін неодноразово вводив світову спільноту в оману, заявляючи, що російські війська не причетні до подій на півострові, а озброєння і амуніцію нападники «купили у воєнторзі». Лише рік по тому Путін зізнався, що він брехав.

 

HU Crimea 

 

На початку російської агресії в Криму нове українське керівництво сподівалося, що Росія зупиниться під тиском міжнародного осуду. Українські вояки мали вказівку проявляти витримку й лише утримувати територію військових частин.

 

За часів Януковича та за попередніх президентів Збройні Сили України систематично знищували, військову службу зробили непрестижною, влада продавала чи розкрадала майно, зброю і землю військових частин. Внаслідок зрадницького правління Януковича Україна на момент агресії Росії мала заледве 5000 боєготовних вояків (це менше ніш чисельність особистої охорони Путіна). Дієздатність українських частин у Криму було ослаблена повальною зрадою. Лише частина українських вояків залишилася вірною присязі Україні й вирушила на материкову Україну, а решта — або звільнилася з лав ЗСУ, або взагалі перейшла на службу до окупантів.

 

16 березня 2014 в Криму відбувся незаконний «референдум», за результатами якого було оголошено, що буцімто 97% учасників «проголосували» за входження цього півострова до складу Росії. Це було явним фальшуванням. Адже більшість з 300,000 кримських татар та понад 700,000 українців Криму не хотіли приєднання до Росії. Згодом протягом року після початику окупації понад 20,000 кримчан виїхали з Криму до материкової частини України.

 

18 березня 2014 під час одного з нападів на українську військову частину в Сімферополі російські агресори вбили українського вояка. Загалом у результаті атаки на Крим зазнали поранень десятки українських вояків.

 

За час окупації в Криму відбулося стрімке згортання громадянських свобод. Мирних активістів почали кидати до в’язниці, декого було викрадено чи навіть убито. Економіка півострова почала потерпати через міжнародні санкції. Крім того, Крим потерпав ще й через те, що залежав від українського транспорту, водопостачання, харчів.

 

Через анексію Криму Росія потрапила під санкції з боку США, держав Євросоюзу, Японії, Австралії та інших країн. Росія постала перед світом як країна-агресор. Генеральна Асамблея ООН на позачерговому засіданні підтримала територіальну цілісність України та визнала Крим і Севастополь територією України.

 

Кремль жадав привласнити землі, ресурси й історію України, використати працю українських людей, перешкодити українцям стати вільними.

 

Путін прагнув підкорити український народ та загарбати стільки української землі, скільки зможе.

 

Російська пропаганда проголосила гасла «Новоросії» та «русского міра», схожі на нацистську ідею «Лебенсрауму» (життєвого простору), яку сповідував нацистський вождь Гітлер. Гаслами «русского міра» намагалися виправдати агресію проти українського народу, позбавлення його право на власну державу, землю, культуру та історію. Проте, більша частина земель, які в Росії спробували назвати «Новоросією», здавна належали до Київського князівства та Війська Запорозького, а їхні мешканці твердо вважають Україну своєю Батьківщиною і не прагнуть відокремлюватися. Кремль прорахувався щодо готовності українців захищати свою країну.

 

Окрім того у березні 2014 проросійські колаборанти за підтримки російських спецслужб почали вуличні акції на Донбасі та в деяких інших регіонах під гаслами приєднання до «Митного союзу», «федералізації», тощо.

 

Чимало мешканців Донбасу перебували під впливом російської пропаганди. Дехто розраховув на більші соціальні виплати в разі окупації Росією. Злочинці сподівалися, що переворот винесе їх нагору і дасть змогу безкарно грабувати. Натомість ядро колаборантів становили російські диверсанти.

 

Вже в березні 2014 року проросійські бойовики почали захоплювати державні установи Донецька, Луганська та інших міст Донбасу. Почалися вбивства прихильників єдиної України. Колаборанти проголошували самозвані «республіки», маючи щонайбільше по кілька тисяч прихильників на вулицях. На Донеччину й Луганщину безперешкодно прибували загони російських диверсантів та мітингувальники з Росії, бо державний кордон лишався відкритим.

 

У середині квітня 2014 загін озброєних російських терористів під керівництвом офіцера російської розвідки захопив місто Слов’янськ та довколишні території. У місті, як і в Донецьку та Луганську, почалися вбивства українських патріотів. Одними з перших російські терористи закатували студентів та депутата Горлівської міськради за його намір зберегти український прапор над міською радою. Невдовзі терор став масовим.

 

Російські агресори вбили тисячі людей, нахабно грабували державне та приватне майно, тисячі місцевих мешканців зникли безвісти або пройшли через катівні.

 

Натомість у Харкові, завдяки своєчасним і рішучим діям правоохоронців з полку спецпризначення «Ягуар» вдалося швидко впоратися з колаборантами. Завдяки діям правоохоронців, місцевих бізнесменів та громадських активістів російські плани з роздмухування сепаратизму провалилися також на Дніпропетровщині, Запоріжжі, Херсонщині, Миколаївщині, Одещині.

 

У відповідь на терор російських найманців Україна розпочала Антитерористичну операцію (АТО), яка фактично стала Російсько-Українською війною.

 

Українському війську довелося відновлювати боєздатність безпосередньо під час бойових дій. У середині квітня 2014 українські десантники звільнили від ворога аеродром міста Краматорськ і гору Карачун, звідки почали визволення краю. Проте на підмогу терористам почали надходити нові сили з Росії, озброєні танками та іншим важким озброєнням.

 

17 квітня 2014 у швейцарському місті Женева, Росія, США, Євросоюз та Україна підписали угоду, за якою всі бойовики були зобов’язаними скласти зброю і звільнити захоплені приміщення в обмін на амністію за нетяжкі злочини. Проте одразу ж після підписання угоди Росія її порушила і продовжила атаки силами своїх диверсантів і найманців.

 

2 травня 2014 в Одесі проросійські бойовики, озброєні автоматами й пістолетами, напали на кількатисячний мирний проукраїнський мітинг, застреливши кількох його учасників. Після цього проросійські бойовики й демонстранти, зокрема й озброєні пістолетами та «коктейлями Молотова», сховалися в міському Будинку профспілок, який невдовзі зайнявся, підпалений чи то зсередини, чи то зовні. Унаслідок розстрілів проукраїнських мирних демонстрантів та пожежі в Будинку профспілок загинули більше сорока людей.

 

11 травня 2014 колаборанти інсценували незаконні «референдуми» щодо «незалежності» самопроголошених «Луганської народної республіки» (ЛНР) і «Донецької народної республіки» (ДНР). У захоплених містах влаштували поодинокі дільниці для голосування, аби забезпечити необхідну пропагандистську «картинку» для російських ЗМІ про начебто підтримку колаборантів місцевим населенням. Бюлетені для «референдумів» було просто розмножено на ксероксі, що виключало будь-який контроль. Самі колаборанти були вимушені заявити, що ці референдуми не означають відокремлення від України, адже більша частина мешканців Донбасу не підтримувала його відокремлення. «ЛНР» та «ДНР» підписали угоду про утворення «союзу республік «Новоросії». Проте цей проект провалився, адже українська армія посилювалася, а в історичній пам’яті населення України та Донбасу жодної «Новоросії» не було.

 

Попри агресивні дії Росії Україні вдалося провести визнані світом вільні президентські (25 травня 2014) та парламентські (26 жовтня 2014) вибори. На них перемогли Петро Порошенко та проєвропейська коаліція.

 

Українська армія і добровольчі підрозділи набиралися бойового досвіду. 13 червня 2014 від російських терористів було звільнено велике приморське промислове місто Маріуполь. Територія, контрольована терористами, невпинно зменшувалася.

 

Впродовж червня та липня 2014 українським військам вдалося завдати низки поразок російським найманцям під Красним Лиманом, Ямполем і Миколаївкою. Російські вояки та місцеві колаборанти, тобто зрадники, які раніше обіцяли «перетворити Слов’янськ на Сталінград», повтікали.

 

Ватажок російських окупантів у Слов’янську заявив, що лише під його командуванням були 5,500 бойовиків, а загалом, за даними самих російських терористів, лише за півроку через їхні формування пройшло понад 35,000 російських «добровольців», не рахуючи місцевих колаборантів.

 

Визволені українською армією Слов’янськ, Краматорськ, Маріуполь та інші міста залишилися переважно цілими і неушкодженими, на відміну від міст, які загарбали російські війська та найманці (Дебальцеве, Вуглегірськ).

 

Тим часом агресія проти України супроводжувалася винятково брехливою пропагандою в російських ЗМІ. Аби постійно збуджувати ненависть, вони повідомляли вигадані історії про «розіп’ятого хлопчика», про «рабів», яких нібито мали давати кожному українському бійцю, про снігурів, яких нібито знищували українські школярі, та інші нісенітниці, цинічно використовували для своїх зйомок хворих дітей, фальшували відеокадри, тощо.

 

У липні 2014 українські війська спробували відсікти захоплені терористами території від російського кордону, аби припинити надходження з Росії військової техніки та бойовиків. Проте у зв’язку з масованими обстрілами артилерією з території Росії цього зробити не вдалося.

 

17 липня 2014 російські вояки з російського комплексу протиповітряної оборони збили над українським Донбасом цивільний малайзійський літак «Боїнг» роейсу МН17 з майже трьомастами людьми на борту. Ця подія стала спусковим гачком для нових, вагоміших санкцій проти Росії з боку США, ЄС та їхніх союзників.

 

HU Boeing MH17

 

Внаслідок стрімкого наступу українських військ на середину серпня 2014 року територія, контрольована російськими терористами, зменшилася втричі. За зізнанням ватажків бойовиків, їм до повної поразки лишалися один–два тижні.

 

Путін боявся краху своїх маріонеток, бо це могло підважити його власні позиції в Росії. І з середини серпня Росія, окрім своїх диверсійних підрозділів в Україні, почала масоване вторгнення у тил українській армії. В Росії лицемірно називали російських вояків «відпускниками»: буцімто на час своїх відпусток вони самі приїхали на важкій військовій техніці — з танками, гарматами, зенітними комплексами — воювати проти України.

 

Українські війська прийняли цей удар та завдали дошкульних ударів у відповідь. 13 серпня 2014 під містечком Сніжне українські артилеристи розгромили колону російських військ. Проте частину українських військ було заблоковано в районі міста Іловайськ. Попри обіцянки Путіна та російських генралів надати українцям «зелений коридор» для виходу з оточення зі зброєю, вранці 29 серпня 2014 колони українських військ було підступно розстріляно російською артилерією. Майже чотириста українських бійців загинули, ще кількасот потрапили в полон, де їх піддали тортурам та нелюдським знущанням.

 

Натомість на інших ділянках наступ російської армії вдалося відбити. У Маріуполі місцеві мешканці добровільно будували укріплення для українських бійців, що захищали місто.

 

5 вересня 2014 в білоруському місті Мінськ, Україна, Росія та ОБСЄ уклали нову угоду, за якою сторони мали припинити вогонь, відвести важку зброю від лінії фронту. Та всупереч цим зобов’язанням Росія спрямувала на український Донбас тисячі одиниць важкої військової техніки, що дало їй можливість організувати нову серію атак.

 

Ще 26 травня 2014 російські диверсанти вперше спробували захопити Донецький аеропорт, але з великими втратами їх було вибито українськими бійцями. Нові важкі атаки на аеропорт розпочалися в середині вересня 2014. Вороги, а згодом і українці, назвали українських вояків з Донецького аеропорту «кіборгами» через надскладні умови, у яких їм доводилося воювати. Лише підступно замінувавши аеропорт під час чергового «перемир’я», росіяни змогли захопити його руїни 20 січня 2015 — через 242 дні його оборони. Донецький аеропорт став символом українського опору. На його підступах ворог втратив тисячі окупантів та колаборантів.

HU Don Aeroport

 

Інші спроби окупантів атакувати призвели до важких їхніх втрат. Атакуючи місто Маріуполь 24 січня 2015 ватажок колаборантів повідомив, що окупанти вже взяли місто штурмом. Насправді, не досягнувши результату, росіяни обстріляли житлові райони цього великого міста з реактивної артилерії.

 

Українська армія за лічені місяці після початку збройної агресії Росії суттєво зміцнилася й стала обстріляною та перевіреною у справжніх боях потужною військовою силою. Під час воєнної компанії літа 2014 року, попри вкрай складний стан з оснащенням української армії, українські солдати й офіцери блискавично визволили близько двох третин території Донбасу, загарбаних російськими окупантами навесні.

 

На першому етапі війни надзвичайно важливу роль в обороні України відіграли батальйони, сформовані з добровольців, які завзяттям компенсували брак досвіду й амуніції. Згодом вони влилися до Збройних Сил та МВС. Масштабну і вчасну домпомогу українській армії надавали прості громадяни - волонтери, що зворушувало і ще більше мотивувало солдат.

 

Суть укладених між керівникам України й Росії у Мінську мирних угод (за участі ОБСЄ — 5 вересня 2014, та за участі Німеччини та Франції — 12 лютого 2015) зводилася до надання деяким районам Донецької і Луганської областей, що потрапили під російську окупацію, окремих прав в обмін на виведення російських військ та найманців з України. Водночас, ці угоди передбачали самоврядування лише окремих районів - по кілька адміністративно-територіальних одиниць на частині території двох областей, і не передбачали жодних центральних органів для окупованих регіонів.

 

HU Minsk

 

Хоча за Мінськими угодами місто Дебальцеве у Донецькій області мало перебувати під контролем центральної влади України, російські війська атакували український плацдарм біля Дебальцевого, грубо знехтувавши мирною угодою від 12 лютого 2015 року, підписаною в Мінську самою ж Росією. Метою атаки було оточити і взяти в полон якомога більше українських солдат, аби зруйнувати довіру до влади українського суспільства та викликати внутрішні збурення. Проте українські підрозділи після жорстокого опору відступили з Дебальцевого, завдавши ворогу, за свідченням одного з ватажків колаборантів, «колосальних втрат, яких ми ніколи не визнаємо».

 

У середині лютого 2015, аби відтіснити ворога від Маріуполя, українські війська зайняли смугу з курортним селищем Широкине на Азовському морі, й успішно відбили всі контратаки російських окупантів.

 

У червні 2015 російські окупанти спробували атакувати українські позиції під містом Мар'їнка на Донеччині, але нападники були розгромлені.

 

У січні 2017 російські окупанти знову почали атаки на місто Авдіївка з метою захопити його й сусідній коксохімічний завод. Проте, отримавши відсіч українських військових, окупанти зазнали тяжких втрат і відступили.

 

Тож Українські війська зуміли вибудувати на Донбасі розгалужені міцні лінії оборони.

 

HU Porosh Army

 

Завзятий опір української армії та єдність народу змусили Росію піти на «заморожування» агресії. Крім того, провідні країни світу значно посилили міжнародний тиск на Росію, внаслідок чого в російській економіці почалася тривала криза.

 

Найважливішим зовнішньополітичним досягненням в ці роки стало те, що Україна домоглася систематичного посилення санкцій, накладених на Росію країнами Заходу. Якщо на початку російської агресії Захід дуже повільно запроваджував санкції проти Росії, то згодом застосування його санкцій проти Росії перейшло в автоматичний самовідтворюваний режим, з огляду на те, що Росія продовжувала різноманітні порушення міжнародногно права.

 

Попри укладені Мінські угоди, російська агентура продовжила диверсії на території України. Кремлівські наймити регулярно підривали залізничні колії, офіси державних установ і волонтерських організацій, вчиняли замахи на українських захисників, марно намагаючись створити атмосферу страху та невпевненості в українському суспільстві.

 

Влада України спромоглася заборонити російські телеканали й соціальні мережі в Україні, але нерозважливо залишила в телерадіоефірі й інтернеті чисельні канали олігархів, які продовжили вести російську гібридну пропаганду проти України.

 

Внаслідок російської агресії та корупційної діяльності клану Януковича економіка України скоротилася 25%. Однак, на відміну від ситуації початку 1990-х років, країни Заходу надали певну економічну підтримку Україні, хоча й значно меншу, ніж отримали східноєвропейські члени Євросоюзу, чи, наприклад, Польща після повалення в цій країні комуністичного режиму.

 

Уже за два роки після початку російської агресії українська економіка відновила зростання. Україні вдалося добитися економічного зростання на рівні середньосвітового, а подеколи навіть вище світового. І це відбулося за умови війни та втрати майже чверті промисловості та золотовалютних надходжень внаслідок російської агресії на Донбасі і в Криму.

 

Тим часом окуповані території Донбасу занурилися в економічний колапс, панування бандитизму, насильства і доносів. Виробниче обладнання десятків великих українських підприємств на окупованих територіях було викрадено та вивезено до Росії. Зупинено й затоплено десятки вугільних шахт. Аби надійніше контролювати своїх кримінальних найманців, російські спецслужби самі повбивали та ув’язнили десятки «командирів» бойовиків. Усе це сприяло поступовому протверезінню тих мешканців Криму і Донбасу, які спочатку повірили російським окупантам.

 

Попри економічні труднощі та нагальну потребу боротися проти російської агресії, уряд України продовжив виплачувати пенсії на території окупованого Донбасу. Замість фінансувати оборону й економіку, влада України витратила десятки мільярдів гривень на ці виплати, хоча не завжди могла проконтролювати, кому саме вони насправді надходять.

 

Одним з ключових рецептів швидкого економічного відновлення України була домовленість про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, яка була найважливішою частиною Угоди про Асоціацію між Україною і Євросоюзом, підписаної в 2014 році (яка була готовою ще 30 березня 2012, і від якої відмовився Янукович 21 листопада 2013, що і стало тригером для Майдану). Ще до набрання нею чинності 1 січня 2017, Європейський Союз запровадив для України режим автономних торговельних преференцій – одностороннє з боку ЄС скасування ввізних мит для українських товарів до Європи, яке стосувалося 95% усього обсягу українських промислових товарів та 83% сільськогосподарських товарів. Після набрання чинності Угоди про зону вільної торгівлі до Європейського Союзу почало надходити більш як 40% українського експорту. Це було наочним крахом проросійської демагогії, яка брехала, що українські товари буцімто непотрібні в Європі та на ринках розвинутих країн. Усе виявилося навпаки.

 

Істотним успіхом України стало запровадження безвізового режиму з Європейським Союзом (окрім Великої Британії та Ірландії), який було запроваджено 11 червня 2017 року. Українці отримали можливість вільно мандрувати найбільш привабливим для туристів контитентом світу, згодом свої кордони для українців відкрили десятки країн і з інших регіонів. Престижність українського паспорта і громадянства стрімко зросли.

 

HU Bezviz

 

Важливим досягненням українського народу стала зміна геополітичних пріоритетів населення. Якщо до війни українці переважно виступали за нейтралітет своєї країни, то агресія Росії проти України відкрила їм очі. Більшість українців почали підтримувати вступ до НАТО та Євросоюзу – мінародних організацій, які забезпечили сотням мільйонів європейців заможне і безпечне життя. 7 лютого 2019 курс на вступ України до НАТО та ЄС було закріплено безпосередньо в Конституції України.

 

Також Україні після тривалих затримок вдалося домогтися від США та деяких інших країн Заходу початку находжень до України їхньої новітньої зброї летальної дії, що істотно зміцнило позиції України у протистоянні російській агресії.

 

Завдяки початку реформ Україна отримала пакет допомоги від Міжнародного Валютного Фонду, зміцнила банківський сектор, захистила українських вкладників від фінансового колапсу шляхом націоналізації «Приватбанку» 18 грудня 2016, який було навмисно доведено його власниками-олігархами до величезних боргів. Ці олігархи роздали гроші вкладників фірмам, пов’язаним з ними самими. Уряд мусів рятувати «Приватбанк» і гроші його вкладників коштами державної скарбниці, а це суттєво знизило швидкість оздоровлення економіки країни.

 

HU Privat Kolo

 

Ще одним важливим кроком України стало створенн розгалуженої системи антикорупційних інституцій, які мали контролювати владу, одне одного, й мали за мету викорінити корупцію у владі.

 

6 січня 2019 зусиллями п'ятого президента Порошенка Україні вдалося, попри шалений опір Росії, отримати від Вселенського Патріарха Православної Церкви дуже важливий документ — Томос. Він свідчив про автокефалію, тобто самостійність в управлінні Української Церкви. Визнання Української Церкви помісною з боку світового православ’я допомогло Україні повернутися до повноцінного спілкування з православними церквами та послабити ідеологічний вплив Кремля. Суттєву роль у підривній діяльності проти України відігравали єрархи Української православної церкви (Московського патріархату), які мали глибокі та давні зв’язки з російськими спецслужбами та щедро спонсорувалися олігархами-зрадниками України. Наприклад, паламар Києво-Печерської Лаври «УПЦ МП» став снайпером у російському диверсійному загоні, що захопив Слов’янськ, і вбив першу людину у війні на Донбасі ще 13 квітня 2014 (вбито капітана СБУ Генадія Біліченка), а перед тим він брав участь у розстрілах на Майдані та в окупації Криму.

 

HU Tomos 

 

Раніше автокефалію Української Церкви намагалися утвердити ще великі київські князі Ярослав Мудрий у 1051 (коли Собором було призначено київським митрополитом Іларіона Русина), а також Ізяслав Мстиславич (за часів якого у 1147 році київським митрополитом було обрано Клима Смолятича).

 

Хоча під час Революції Гідності український народ виявив велику силу духу і волі й піднявся на новий щабель розвитку, зміни серед політиків не були настільки разючими. Багато з них не хотіли нічого всерйоз міняти, бо вони добре призвичаїлися існувати в неконкурентному олігархічному середовищі. Через це реформи йшли не надто рішучо й не завжди послідовно.

 

Попри це, в найголовніших питаннях життя країни - обороні та зовнішній політиці - Україні після Революції Гідності вдалося досягнути справді визначних результатів, що врятувало країну і народ.

 

Окрім зовнішньої агресії, українцям довелося долати й опір російських агентів та пострадянських олігархів, які намагалися зупинити поступ України до безпеки й демократії. Олігархи після Революції Гідності й далі безперешкодно використовували ЗМІ, й особливо телеканали, як засіб ошуканства громадян і просування власних корупційних інтересів.

 

Дещо ослаблені й відсунуті від впливу на основні державні рішення, олігархи все ж зберегли свої статки, ЗМІ, зв’язки, а отже й можливості для швидкого відновлення свого впливу.

 

Фактично, війна Росії проти України і спроби олігархів повернутися до розподілу державних ресурсів визначили головну суть проблем України після Революції Гідності.

 

Олігархи вміло скористалися тим, що чимало реформ були насправді декоративними й половинчастими. Не вдалося викорінити хабарництво в судах, багато злочинців уникли кари та зберегли вплив, хоча самого Януковича суд визнав винним у державній зраді.

 

Революція Гідності відродила в українцях впевненість у своїх силах та велике прагнення справедливості. Народ прагнув швидких змін. Однак, українське суспільство, виховане на схиблених радянських цінностях, деморалізоване напівкримінальним пострадянським ладом, виявилося надзвичайно вразливим до впливу демагогів. Росія хотіла знищити Україну руками самих українських громадян, а олігархи прагнули повернути часи свого всевладдя й безкарного грабунку ресурсів України, і тому в різних політичних авантюристів не було проблем з грішми та ЗМІ. Кремль почав регулярно, щороку на пам’ятні дні Революції Гідності різноманітним шумовинням притуплювати увагу українців, аби вони не усвідомили масштабу звершень Майдану.

 

На початку 2017 окремі політики силою намагалися зупинити вивезення Україною вугілля з окупованої території Донбасу. Відразу після цього Росія остаточно забрала собі всі великі українські підприємства, що доти працювали на окупованій території, аби підірвати економічне зростання України. Ці підприємства припинили платити податки Україні, а українські підприємства на вільній території стали змушеними купувати вугілля за кордоном, зокрема в Росії, за валюту, а не як раніше, в українських підприємств за гривні. Проте навіть це не зупинило економічного відновлення країни, основою якого була працьовитість народу, послаблення корупційного тиску і вільна торгівля з Європою.

 

10 вересня 2017 група ще одних політиків навмисно організувала прорив західного державного кордону України з боку Польщі. Їм навіть вдавалося певний час бути досить популярними серед населення, щоправда, недовго.

 

25 листопада 2018 року Україна спробувала провести три свої невеликі кораблі з Чорного в Азовське море для підсилення своїх морських баз на Азові. Росія поблизу Керченської протоки підступно атакувала їх всупереч нормам міжнародного права, двосторонній угоді і визнаному самою Росією відкритому судноплавству для всіх українських кораблів, військових і цивільних, у цій протоці і в Азовському морі. Українські кораблі розвернулися і попливли додому. Їх по дорозі назад, вже у нейтральних водах, наздогнали і розстріляли росіяни з літаків, кораблів і вертольотів. Дивом жоден з моряків не загинув. Вони потрапили в полон, звідки їх було невдовзі визволено під час чергового обміну полоненими. У відповідь Україна оголосила воєнний стан на частині території країни та вжила заходів для зміцнення оборони.

 

Тим часом, кілька навмисно роздмуханих у ЗМІ скандалів суттєво вплинули на настрої виборців. Олігархи контролювали ЗМІ, і їм було потрібно розхитати і змінити владу, аби посилитися і взяти реванш.

 

Жага пересічних українців до великих змін і швидких результатів, інформаційний тиск Росії, а також влада олігархів над ЗМІ, допомогли навесні 2019 року стати президентом зовсім недосвідченому в політиці акторові Володимиру Зеленському, що мав давні зв’язки з деякими олігархами.

 

Після перемоги Зеленського в країні почався хаос у політиці та постійна зміна кадрів. За сумнівної конституційної підстави 21 липня 2019 було переобрано парламент. Шостий президент України протягом квітня-вересня 2019 року провів розмову із сорок п'ятим президентом США, одним з наслідків якої стала спроба імпічменту Дональда Трампа, що вплинуло на хід президенських виборів у США в листопаді 2020 року.

 

HU Ze Trump

 

Тим часом проросійські олігархи через навмисне потурання та некомпетеність влади швидко відновили вплив на корумповані суди.

 

Хаотична політика влади та обслуговування судами інтересів проросійських олігархів швидко призвели до ухвалення лобістських рішень на шкоду державі та до суттєвого зменшення інвестицій. У результаті економіка перейшла до падіння. Особливо воно прискорилося під час пандемії коронавірусу Covid-19, що спалахнула в Китаї в січні 2020 і швидко охопила світ, зокрема Україну. Епідемія висвітлила велику безвідповідальність і некомпетентність багатьох можновладців.

 

Ще у 2014 році в Україні почалася реформа з децентралізації державного управління, яка передбачала поступову передачу фінансів, прав та обов'язків зі столиці до місцевих громад. Завдяки цьому в період війни й економічної кризи суттєво покращилися благоустрій та адміністрування в багатьох містах і селах України. І власне через цю реформу (делегування розпорядження фінансами місцевим громадам) місцеві вибори 25 жовтня 2020 року пройшли з високою конкуренцією.

 

Попри всі перешкоди, під час Революції Гідності й Визвольної війни українці досягли численних успіхів і перемог, що не забуваються.

 

Кожен народ, що претендує на місце у світі, мусить мати певні вартості, цінні для решти людства. Головна українська цінність – волелюбність нашого народу. Більшість українців цінують особисту й національну свободу, та готові їх захищати.

 

І це дає підстави вірити, що український народ впорається з усіма старими і новими викликами.

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles