logo

Сб, 07 10 2017 08:05

ІНФОРМАЦІЙНЕ МЕДІАПОЛЕ УКРАЇНИ: ВСІ — НА БОРОТЬБУ ПРОТИ УКРАЇНИ

Editorial, Radio Lemberg, 07.10.2017 

 

На відміну від 1990-2010 років, коли основним джерелом новин для людей були телебачення та ґазети, з розвитком новітніх засобів телекомунікацій, особливо мобільного інтернету та смартфонів, за останні сім років найпопулярнішим джерелом інформації для всіх стали вебсайти та соціальні мережі. Компактність, мобільність, зручність, оперативність, зворотній зв'язок — ці чинники швидко премогли навіть безкоштовні радіо та телебачення, не кажучи вже про друковані видання. 

 

Цей процес не оминув і Україну, особливо коли вартість повноцінних смартфонів і планшетів впала до ста доларів, а мережі WiFi тепер є майже в кожному офісі чи кафе, та в половині житлових помешкань. Протягом останніх ста років радіо на довгих і середніх хвилях витіснилось лавиною аналогових і цифрових радіоканалів на коротких хвилях, метрове й дециметрове телебачення — сантиметровим (супутниковим) та кабельним, а за останні кілька років все це стало доступним прямо у смартфоні чи планшеті навіть за містом чи на транспорті (потрібне лише покриття 3G та абонплата два-три долари щомісяця). 

 

Розглянемо поточну ситуацію з масмедіа в Україні та джерела й інструменти поширення інформації. 

 

ҐАЗЕТИ чіпати не будемо, бо сьогодні їх купують лише заради телепрограм чи для різних побутових потреб — достатньо поспостерігати за кіосками на вулицях чи за поштовими скриньками у під'їздах житлових будинків, і переконатись, що друкована преса практично вмерла. 

 

РАДІО. В Україні досі немає цифрового радіо, практично ніхто в містах (та й селах) не слухає радіо на довгих і середніх хвилях, а майже всі сучасні FM-приймачі працюють у діапазоні від 85 до 108 MHz. Через те, що FM-сигнал дуже залежить від потужності передавача, то по суті його слухають лише в обласних центрах та райцентрах зі своїми радіовишками. Отже, на сьогодні (якщо не враховувати чисельні місцеві радіоканали) в Україні є лише кілька інформайійних (розмовних) радіоканалів — Перший канал державного Українського Радіо, приватні Радіо Ера, Радіо Вєсті, Радіо Голос Століци (всі належать колишнім регіоналам!) та так зване Громадське Радіо (яке повністю діє за московськими лекалами поширення та контенту інформації, і фінансується та керується не громадою України, а різними "фондами"). В інтернеті можна також почути Всесвітню службу Українського Радіо (передачі є українською, російською, англійською, німецькою та румунською мовами), слухати яку взагалі неможливо — новини там на момент поширення вже як правило неактуальні, а іноземними мовами диктори мають таку вимову, як у старшокласника радянської середньої школи міста Радехова. 

 

ТЕЛЕБАЧЕННЯ. В метровому та дециметровому діапазоні є два-три, а в кабельних мережах можна знайти до десяти українських новинних телеканалів. Українськими їх можна назвати дуже умовно, адже практично всі вони фінансуються "вітчизняними" олігархами, надутими московськими вуглеводнями, та працюють на руйнування української держави. Найбільш одіозними є News Network та News One кремлівських аґентів Рабіновіча та Мураєва, не сильно відстають від них 112 канал та ZIK регіоналів, а також 24 канал Фрідмана-Садового. Новинні служби найпопулярніших загальних телеканалів теж належать олігархам (Україна — Ахметову, 1+1 — Коломойському, Інтер — Фірташу-Льовочкіну, ICTV&СТБ — Пінчукові). Ще два телеканали, 5 канал та Еспресо належать відповідно Порошенкові та Авакову-Яценюку, і проводять чисто партійну редакційну політику (хоча теж не без вкидів кремлівських тез). Громадське ТБ та щойно створений Прямий канал взагалі є гніздами московської аґентури, і практично переспівують у своєму форматі кремлівські теми. Ще є державний телеканал UA:TV (в т.ч. російською, англійською мовами), дивитися який можуть хіба люди з загальмованою реакцією — спробуйте його знайти в мережі та витримати хоча би 20 хвилин, не заснувши за екраном. 

 

ВЕБСАЙТИ. Тут ситуація не краща, бо на сьогодні в інтернеті практично немає про-українських інформаційних ресурсів (ті, що є, настільки мізерні й марґінальні, що практично невідомі широкому загалу). Веб-сайти новинних телеканалів розглядати не будемо — вони тотожні самим телеканалам. Отже, найпопулярнішими веб-сайтами новин є все ті ж ресурси олігархів — Українська Правда Притули-Григоришина, Цензор Бутусова-Авакова, Обозреватель Бродського-Коломойського, а також дюжина взагалі ручних сайтів олігархів та регіоналів типу Сегодня, УНН, Українські новини, УНІАН, Вести, Главком, Главное, Факты, Страна, Корреспондент, Апостроф, Телеграф, Лига, які взагалі не переймаються українською версією сайтів, та Дзеркало тижня, Лівий берег, Новое Время — які регулярно публікують справді варті уваги статті та старанно ведуть версії своїх сайтів двома мовами. Дещо осторонь цього стоять новостворений сайт Буквы (який досі взагалі не має української версії!) та вебсайт газети День, який напевно єдиний проводить виважену проукраїнську політику (хоча теж не без відвертих зашкварів). Такі ресурси як Інтерфакс Україна чи РБК Україна взагалі не приховують свої материнки, а українські редакції Радіо Свободи, BBC та DW настільки нашпиговані московськими комсомольцями, що просто диву даєшся як їх досі утримують західні уряди. Державний Укрінформ зовсім не робить погоди в інформаційному полі України, а його новини кількома іноземними мовами сильно відстають (крім російської, ну звісно ж!) у часі та обсязі. Те саме (щодо англійської мови — бо інших катма) стосується й інших вебсайтів, які пробують давати новини для іноземців (112, УНІАН, День, і ще пару) — їхні новини поки дочекаються перекладу стають вже не актуальними, а статті ніхто не перекладає. І єдиним джерелом інформації для світу про Україну з самої України усі ці роки є англомовна Kyiv Post (яку читають іноземці в літаках та готелях, і яка належить ... пакистанцеві Мохамеду Захуру, який різко став олігархом після свого навчання у школі КГБ в Москві) та її вебсайт. 

 

СОЦМЕРЕЖІ. Основними інформативними соцмережами в Україні наразі є Facebook та Twitter. Інші соцмережі, навіть Instagram та Google Plus не набули достатнього поширення, а заборонені в нас ВКонтакте та Одноклассники повністю модеруються спецслужбами та компаніями Кремля, і ведуть відверту антиукраїнську політику. Через свої технічні особливості Facebook та Twitter мають різні формати подання інформації — перший з них став найпопулярнішим інструментом поширення аналітичних статей та заяв публічних осіб обсягом до тисячі-двох знаків, а другий (з форматом до 140 знаків тексту) є найкращим інструментом найшвидшого поширення новин в цілому інтернеті (до речі, в Европі кожна поважна публічна особа власноруч веде свій твіттер-акаунт, аби якнайшвидше донести власну думку до суспільства, на відміну від фейсбук-акаунтів чи фейсбук-сторінок, які як правило ведуть їх помічники). Низка блогерів в українському сегменті цих соцмереж мають десятки тисяч читачів — цифра, практично недосяжна для більшості друкованих чи онлайн-змі — і постійно (й головне оперативно!) формують суспільну думку навколо свого світогляду. Серед них, безперечно, є блогери які працюють на певну політичну силу, але є багато й таких, які справді дають об'єктивну інформацію про різноманітні події.

 

МЕСЕНДЖЕРИ. Найсвіжішим інструментом поширення інформації, який набув поширення буквально за останні два роки, стали програми обміну мобільними повідомленнями. Усі відомі ЗМІ у світі та багато медіакомпаній в Україні вважають за необхідне надавати свої новини безпосередньо у ваш ґаджет. Тепер кожен, хто має смартфон, може легко налаштувати відповідні інфоканали в програмках Telegram, Viber, WhatsApp чи Messenger — і читати лаконічні новини чи тематичні статті, не виходячи з самої аплікації. 

 

Резюмуючи тему статті, маємо відверто сказати, що наше медіаполе перебуває у жахливому стані, і нагально потребує своєї трансформації. Чим і займемося.

Схоже в даній категорії: « Попередня Статті Наступна »

ВСІ СТАТТІ ЗА МІСЯЦЬ

Автори та ресурси

Архів статтей

Radio Lemberg

tw fb

 Radio Lemberg  ©  2016-2017

kaddirect