logo

Tuesday, 23 June 2020 00:38

ДЖОН БОЛТОН: "КІМНАТА, ДЕ ЦЕ СТАЛОСЯ". РОЗДІЛ 14: КІНЕЦЬ ІДИЛІЇ

Джон Болтон, "Кімната, де це сталося", 23.06.2020 

 

РОЗДІЛ 14. КІНЕЦЬ ІДИЛІЇ

Україна є мало схожою на поле бою для зазіхання на американське президенство, та саме так сталося у 2019 році, коли все просто вибухнуло буквально через кілька днів після моєї відставки. Мій вибір часу для відставки не міг бути кращим. Я не лише був учасником і свідком великої частини катастрофи, коли вона розгорталася, але я також, здавалося, ризикував фігурувати (заради чи то добра, чи то зла) у лише четвертій серйозній спробі імпічменту президента в історії Америки. Протягом мого перебування у Західному крилі (Білого Дому) Трамп хотів робити те, що хотів, виходячи з того, що знав і що бачив як свої найкращі особисті інтереси. І з України він, здавалося, нарешті міг це все витиснути. 

 

Україна перебуває під інтенсивним московським політичним та економічним тиском. У 2014 році Москва організувала нелегітимну анексію Криму після військового втручання, це перша після 1945 року зміна европейських кордонів за допомогою військової сили. Московські війська залишилися дислокованими по всій території Донбасу на сході України, підтримуючи і фактично керуючи там сепаратистськими силами. Цей важливий московсько-американський диспут доводить, що через відмову вчасно прийняти України до НАТО ця велика, критично важлива країна залишилася вразливою до зусиль Путіна відновити московську гегемонію на теренах колишнього Радянського Союзу. На саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року Адміністрація Буша намагалася запросити Сакартвело й Україну до членства в НАТО, але проти цього виступили европейці, особливо Німеччина та Франція. Трагічні наслідки стали очевидними вже в серпні, коли московські війська вторглися в Сакартвело, фактично залишивши дві провінції під контролем Москви, і такими вони залишаються донині. Страждання України почалися пізніше, але схема була такою ж. Відповіддю стали західні санкції, але Московія за Адміністрації Обами не відкликала військ і не змінила своєї войовничої поведінки, відчуваючи ту помітну слабкість, яку Обама проявив у всьому світі. 

 

Трамп успадкував це фіаско, але він приділяв йому дуже мало уваги в перші два роки свого перебування на посаді, принаймні офіційно. У 2017 році Рекс Тіллерсон призначив Курта Волкера, колишнього офіцера закордонної служби, якого я знав і раніше, спеціальним представником з питань перемовинв щодо України. Моя перша зустріч з Волкером у цій ролі відбулася 10 травня 2018 року, коли він описав своє завдання та пріоритети. Тоді він виступав за "політику невизнання" анексії Криму Московією та її військової присутності на Донбасі та їхніх “кордонів”. Протягом усього мого перебування в Білому домі Волкер був його постійним відвідувачем, регулярно повідомляючи про свої зусилля. Коли я співпрацював зі своїми европейськими колегами щодо України та пов'язаних з нею питань, я зрозумів, що він корисний професіонал.

 

Моя перша велика зустріч з самою Україною в Адміністрації Трампа відбулася в 2018 році, коли я прилетів до Києва, щоб відзначити 24 серпня річницю проголошення незалежності України від Радянського Союзу у 1991. Джим Маттіс (міністр оборони) відвідував таку церемонію в 2017 році, відчуваючи, як і я, наскільки важливо демонструвати рішучість США на підтримку подальшої незалежності та життєздатності України. Зважаючи на односторонню анексію Криму, а також очевидну допомогу Московії та контроль над "опозиційними" силами на сході України, ця стурбованість була далеко не гіпотетичною.

 

Я приїхав зі Женеви напередодні вночі, після зустрічей з американсько-московських питань з Ніколаєм Патрушевим, моїм московським візаві, де я з радістю сказав їм, що лечу зі Швейцарії в Україну на урочистості. Тоді всі посміхнулися. На побажання Московії чи всупереч, Україна була одним з останніх питань порядку денного з Патрушевим, і ми майже не мали часу на це, до того як обидвоє виїхали з Американської місії до Женевського аеропорту. Замість справжньої дискусії, але все ж, щоби підкреслити те, наскільки ми серйозно налаштовані щодо України, я сказав: «Я тут підтверджую все, про що ми заявляли раніше, і ми досі так вважаємо!» Патрушев нічого не сказав.

 

B and Pat

 

24 серпня я поснідав з прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом, обговоривши питання економіки України та посилення спробу Московії втрутитися в майбутні українські вибори 2019 року. Гройсман стверджував, що Україна є червоною лінією Путіна, і якщо він зможе її успішно перетнути, він відчує безкарність за свої дії в усій Европі та в усьому світі, що викликало цілком законні занепокоєння у США. Марі Йованович – наш посол в Україні – та декілька співробітників посольства також були на тому сніданку, і були зі мною протягом усього дня. Після сніданку ми вирушили до оглядового стенду параду на Хрещатику, де проходили демонстрації Евромайдану 2013–2014 років, які спричинили падіння промосковського режиму Януковича. Я стояв на платформі разом з президентом Петром Порошенком та вісьмома чи десятьма членами його уряду, поруч з генеральним прокурором Юрієм Луценком (як іронія, з огляду на події згодом). Незважаючи на те, що парад нагадував першотравневу урочистість на Красній площі Москви під час Холодної Війни, політично він був зовсім іншим. Виступ Порошенка був надзвичайно антимосковським, і найгучніші оплески йому пролунали, коли він пообіцяв створити автокефальний (незалежний від Москви) Український православний церковний патріархат.

 

Під час параду Порошенко кілька разів дякував мені за надане США обладнання і зброю, яку було видно прямо на параді, та за підрозділ Національної гвардії штату Теннессі, який крокував з іншими вояками НАТО, дислокованими в Україні для підготовки місцевих вояків. Після цього ми поїхали до Маріїнського палацу, спочатку побудованого для Катерини Великої та нещодавно відреставрованого дружиною Порошенка, щоби стати місцем проведення великого прийому, влаштованого Порошенком. Там опівдні я зустрівся з Порошенком, міністром закордонних справ Павлом Клімкіним, радником з національної безпеки Костею Єлісєєвим та іншими. Ми обговорили політику безпеки України, особливо стосовно Московії та різних загроз, які вона несе не лише у військовому плані, а також зусилля Москви зірвати вибори в Україні у 2019 році. Порошенко хотів придбати більше зброї в США, а ми пояснили свою стурбованість тим, що українські компанії продають сучасні конструкції двигунів літаків в Китай — занепокоєння, які лише загострилися протягом року до мого наступного візиту до Києва.

 

Після зустрічі Порошенко відвів мене до іншої кімнати поговорити тет-а-тет, де він попросив США підтримати його кампанію з переобрання на посаду. Він також попросив мене про деякі інші речі, які я вже згадав тут, і це дозволило мені, не будучи занадто грубим, сказати "ні" на його прохання підтримати на виборах. Порошенко дійсно хотів, щоб Америка ввела санкції проти Ігоря Коломойського, українського олігарха, який підтримував Юлію Тимошенко; вона, принаймні на той момент, була головною конкуренткою Порошенка на виборах 2019 року. І хоча в тій розмові ми про це не згадували, Коломойський також підтримував Володимира Зеленського, який тоді лідирував у опитуваннях, але його не сприймали серйозно, бо, зрештою, він був просто актором ... (для ліберальних читачів — це жарт. Рональд Рейґан, один з найбільших президентів Америки, також був актором). Я сказав Порошенкові, якщо у нього є докази на Коломойського, він має надіслати їх до Міністерства юстиції. Я розповів Йованович про цю розмову, коли ми їхали на наступну подію — прес-конференцію з українськими ЗМІ.

 

Остання зустріч була в 14:45 — кава в офіційній резиденції Йованович з різними лідерами парламенту, зокрема з Тимошенко, з якими я зустрічався ще в адміністрації Буша та пізніше. Державний департамент не хотів, щоби я зустрічався з Тимошенко окремо, бо вони вважали, що вона є занадто близькою до Московії, і хоч це типово для методів цього відомства, та як правило вони про це прямо не кажуть. Ця зустріч була моєю найближчою до Тимошенко, адже я не міг потрапити на окрему зустріч з нею, хоча це несуттєво, бо Тимошенко, як єдиний кандидат у президенти серед лідерів парламенту, звісно, домінувала у тій розмові. Вона нагадала мені, що прочитала мою книгу «Покірність — це не варіант», а це завжди хороший спосіб привернути увагу автора будь якої книги, і згадала поради сенатора Кіла — продовжувати рухатися і продовжувати стріляти, як великий сірий лінкор. Гарно приготувалася. На той момент лише Зеленський добре почувався в опитуваннях, а всі інші кандидати мали на меті хоча би пройти у другий тур, аби вийт на фінішну пряму. Після цієї зустрічі ми попрямували до аеропорту, а потім вилетіти до авіабази Ендрюс в штаті Меріленд..

 

Майже три місяці я знову не брав великої участі у справах українців, аж до полудня в неділю, 25 листопада, коли мені надійшло повідомлення про інцидент у морі між Московією та Україною. Українські військові кораблі та супутній буксир намагалися проникнути в Азовське море через Керченську протоку, вузьку смугу води, що відокремлює Кримський півострів від власне Московії, і над якою Московія нещодавно збудувала міст. Нашою початковою інформацією було те, що московське військово-морське судно протаранило українське судно, але пізніша інформація свідчила про те, що московити вели обстріл, можливо, попереджувальними пострілами, один чи більше з яких влучили в українські кораблі. Ніщо з цього не могло бути випадковим. Московити захопили всі три українські кораблі та їхні екіпажі (при цьому деякі з моряків отримали поранення), хоча не було зрозуміло, у чиїх водах вони перебували, коли їх захопили. Більшість цієї інформації надходило через наше київське посольство, тому ми, принаймні спочатку, чули історію лише з боку України.

 

А що була можливою ескалація, то я вирішив зателефонувати Трампові. Я хотів бути впевненим, що він знає – ми стежимо за ситуацією, на випадок, якщо журналісти почнуть задавати питання. Його першою реакцією була "А що европейці роблять з цього приводу?" відповіддю на яку, звісно, було “Нічого”, тобто те саме, що робили ми (згодом Европейський Союз виголосив заяву, але це була звичайна «водичка».) Першою думкою Трампа було, що Україна сама це спровокувала, що було, принаймні, можливим, враховуючи майбутні президентські вибори. Але можливо також, що московити шукали протистояння, мабуть, намагаючись таким чином узаконити свою "анексію" Криму, яку мало хто визнав серед інших країн. Трамп не був зацікавленим робити щось швидко, навіть якщо Московія була винною. Увечері Порошенко видавався готовим оголосити воєнний стан, що здавалося дивною реакцією на інцидент у морі. Держдепартамент хотів виступити з сильною антимосковською заявою, яку я заблокував через те, що почув від Трампа кількома годинами раніше. Мало того, існували всі перспективи майбутнього засідання Ради Безпеки ООН (за іронією, засідання скликала Московія), під час якого, очевидно, була би виголошеною заява США, а це дало б нам більше часу для з’ясування фактів.

 

Ян Геккер (радник Меркель з іноземних справ) зателефонував мені в понеділок о 7:30 ранку, і першим питанням, яке він згадав, був інцидент у Керченській протоці. Німці були обережними, і в мене склалося враження, що Геккер вважав, що Порошенко зовсім не був нещасливим через те, що сталося — через можливі політичні вигоди, які він передбачав; адже він виступав як сильний антимосковський кандидат, припускав Геккер, зазначивши, що Верховна Рада мала приблизно через дві з половиною години проголосувати за законопроект, запропонований Порошенком щодо оголошення воєнного стану на 60 днів. Законопроект передбачав активізацію 100,000 резервістів для навчання, а також виключав будь-яку політичну діяльність, поки діє воєнний стан. А що інший український закон вимагає, щоби перед національними виборами проходило щонайменше 90 днів агітації, то законопроект Порошенка гарантував би, що вибори 31 березня буде перенесено, що, безумовно, пішло б йому на користь, враховуючи його низьку позицію у опитуваннях громадськості. Німеччина — проти відкладання виборів, сказав Геккер; на той час Україна та Московія давали взаємосуперечливі пояснення про цей епізод, але факти залишалися незрозумілими. Меркель мала негайно поговорити з Порошенком, і насправді, як ми й казали, Геккера викликали до офісу Меркель, щоби послухати, і він мені заявив, що він знову подзвонить, коли все закінчиться.

 

Тим часом Помпео сказав мені, що він щойно розмовляв з Трампом про брифінг, який він і Маттіс мали дати Конґресові через кілька днів — щодо законодавства, яке забороняє допомогу Саудівській Аравії, пов'язаній з війною в Ємені. Під час цього заклику Трамп підняв питання Керченської протоки, сказавши, що Порошенко, можливо, щось спровокував у політичних цілях. "Нехай европейці займаються цим," — сказав Трамп, — я не хочу цим займатися". Помпео не звертався з проханням до Трампа про заяву від імені Білого Дому, але сказав йому, що його співробітники намагаються «розмити» чорновик виступу Ніккі Гейлі для Ради Безпеки ООН, де вона категорично виступала проти Москви через цей інцидент (вона мала обмаль виступів на камеру, і її час в Нью-Йорку вже спливав). Помпео сказав Трампові, що ось і він, і я переконаємося, як Гейлі виконує його вказівки. Я запропонував використати заяву Гейлі як засіб передачі єдиної, остаточної позиції США замість декількох, і він погодився. Помпео сказав, що він зателефонує Гейлі та скаже їй "не виходити за рамки", що звучало правильно. Потім я зателефонував Трампові та розповів йому, що саме ми з Помпео вирішили щодо заяви Гейлі, яка йому сподобалася, а також ознайомив його з реакцією Німеччини та українським військовим законодавством.

 

Поки я чекав, коли Геккер передзвонить, я спробував зв’язатися зі Седвіллом у Лондоні та Етьєном у Парижі, щоби побачити, як вони оцінюють ситуацію. Етьєна не було в Парижі, але Седвілл досить швидко передзвонив, і ми порівняли свої нотатки про те, що ми знали. Седвілл вже чув, що Канада, голова G7 до кінця 2018 року, готує проект заяви, хоча ніхто з нас її ще не бачив. Я розповів Седвіллу, що казав Трамп протягом останніх двадцяти чотирьох годин, щоби британці могли це взяти до уваги.

 

Об 11:05 подзвонив радісний Помпео. Він сказав, що подзвонив Гейлі та сказав їй, про що ми домовились, і вона також погодилася. Потім, як він дізнався згодом, вона негайно зателефонувала Трампові, щоби поскаржитися. Вона прочитала Трампові зовсім інші нотатки для виступу, і які Трамп прийняв. Помпео хотів влаштувати конференц-дзвінок з нею та зі мною, щоби звести все до спільного знаменника, але перш ніж дзвінок вдалося влаштувати, до Помпео зателефонував сам Трамп, щоби сказати, що нотатки Гейлі годяться, і що він не хотів би отримати прочухана у пресі за те, що він був занадто м'яким. Ми з Помпео були абсолютно щасливими, що маємо жорсткіший виступ, який припишемо позиції Трампа, але ми обидвоє знали, що Гейлі була вмотивованою власним бажанням не отримати на горіхи від преси. Незабаром після цього в Овальному кабінеті на черговому брифінгу розвідки Трамп сказав мені: "Ви розумієте, що заява [Гейлі] була дещо жорсткішою, ніж я казав, але це нормально. Ви, мабуть, хотіли, щоби це все було жорсткіше, правда? Я сказав, що згоден зі заявою, додавши, що ми закликали Московію звільнити українські кораблі та екіпажі, коли раптом Трамп втрутився: “Не закликайте звільняти екіпажі. Якщо вони цього не роблять, то це виглядає як заручники Ірану. Я цього не хочу”. Я сказав, що перекажу це Гейлі, але до моменту виходу з Овального кабінету вона вже надала свої коментарі. Багато інших країн сказали те саме, тож я не думав, що ми будемо виділятися так, як не хотів би Трамп. У будь-якому випадку, цей інцидент змусив Трампа знову переказати одну зі своїх улюблених історій, пов’язану з його першим телефонним дзвінком до Меркель, коли вона запитала, що він збирається зробити з Україною, а він відповів, запитавши її, що вона збирається робити з Україною?

 

Коли ми з Помпео переглянули все це згодом, звісно, ми знову побачили, як саме Гейлі діяла, коли Тіллерсон був державним секретарем — вона діяла як вільний електрон. Це змінилося через місяць з її від'їздом, і ми з Помпео подбали, щоби її наступник, ким би він не був, так не діяв. "Легка, як пір'їнка", — як Помпео описав її в наступній розмові.

 

Геккер подзвонив о пів на другу та закликав закінчити нашу розмову і повідомив, що на щойно завершеній зустрічі, в якій брали участь представники України, Московії, Франції та Німеччини, Московія заявила, що українські кораблі не зробили потрібної заяви про транзит до зони тимчасової дислокації (це допустимо згідно з міжнародним правом для таких цілей, як військові навчання), що здавалося смішним. Порошенко в розмові Меркель заявив, що він змінив законопроект про воєнний стан, який очікувався до розгляду в Раді, скоротивши період його дії з 60 до 30 днів, дозволяючи тим самим вчасно провести березневі вибори, як і було заплановано. Це було прогресом, хоча воєнний стан міг допомогти Порошенкові політично, і ще треба було поспостерігати, чи буде той 30-денний період згодом продовжено (не було продовжено). Меркель поговорила з Путіним приблизно через годину, щоби закликати до деескалації з обидвох боків, та, зокрема, попросити Путіна безпосередньо співпрацювати з Порошенком.

 

Вранці 28 листопада я вилетів з авіабази Ендрюс до Ріо-де-Жанейро, щоб зустрітися з новообраним президентом Бразилії — Жаїром Болсонаро — перед зустріччю G20 в Буенос-Айресі. Я дзвонив Трампу з літака близько 20:45, щоби запитати, чи є в нього подальші думки щодо двосторонньої зустрічі з Путіна, запланованої на G20, адже Московія досі утримувала українські кораблі та екіпажі. Трамп заявив, що вважає, що в цих умовах було би жахливо зустрічатися з Путіним, і що преса буде говорити лише про питання України. Він сказав, що я повинен передати Путіну меседж, пояснюючи, що Трамп сподівається на зустріч, але Московія має спочатку звільнити моряків і кораблі — щоби зустріч могла бути сфокусованою на ключових питаннях, а не на Україні. Я вийшов Патрушева в Москві приблизно через дві години, щоби передати повідомлення Трампа, і він сказав, що негайно передасть усе це президентові Путіну, який, на його думку, обов'язково зважатиме на це. Згодом, попри те, що він був в курсі, що я знаю позицію Москви, він ще довго мені це повторював.

 

Я приземлився у Бразилії близько 23:00 (час у Ріо). Трамп знову зателефонував мені і сказав, що зробить двосторонню зустріч, якщо Путін по її завершенні оголосить, що випускає кораблі та екіпажі, таким чином, фактично надаючи Трампу лавровий вінок за те, що він досяг успіху у переговорах. Враховуючи різницю в часі, я не телефонував до Москви. Мало того, зміна нашої позиції в цей момент створила би Трампові імідж особи, що відчайдушно тієї зустрічі прагнула (а він так, мабуть, і почувався насправді). Наступного ранку я розмовляв з нашим заступником голови місії в Москві — Ентоні Ґодфрі (Гантсмена не було), який заявив, що московити звинувачують екіпажі у порушенні правил перетину кордону – кепський знак, м’яко кажучи. Патрушев зв’язався зі мною, коли я летів до Буенос-Айреса, заявивши, що у нього є повідомлення, яке він хотів передати від Путіна до Трампа, а саме – що через "незаконне перетинання" московського кордону порушено кримінальну справу та було розпочато слідчі дії. Московити стверджували, що, судячи з вилучених з кораблів документів та інформації, наданої екіпажами, це було військовою провокацією, операція, якою керували та яку контролювали спецслужби України. Тому, сказав Патрушев, згідно з московськими юридичними процедурами, зараз тривають формальності, а звільнення кораблів та екіпажів було неможливим. Він сказав, що є переконаним, що ми би зробили те саме, проводячи паралелі між діями Москви та політикою Трампа вздовж мексиканського кордону. Після цього почалася «лекція» про наші дії в останні тижні, тощо.

 

Повідомлення Патрушева було однозначним, але я все ж запитав, скільки часу може тривати провадження проти українських екіпажів. Він сказав, що не може дати мені відповіді, але дізнається і дасть мені знати. Я сказав, що розмовлятиму з Трампом і подивимося, чи двостороння зустріч є актуальною. Виявилося, що Трамп запізнювався (як завжди), тому я не вийшов на нього в літаку Air Force One до 11:20 (час у Вашингтоні). Я описав те, що Патрушев передавав Путінові, і що я вважав "дуже рішучим ні". "Що б ти зробив?" — запитав мене Трамп, і я сказав, що скасував би двосторонню зустріч. Трамп негайно погодився, сказавши: "Ми нічим не можемо жертвувати". Невдовзі після цього було опубліковано відповідний твіт, перш ніж я зміг знову звернутися до Патрушева, тож той відмовився від мого дзвінка, щоби показати, наскільки московити були роздратованими.

 

В Буенос-Айресі дипломатичний радник Путіна, Юрій Ушаков, і я зустрічалися кілька разів, щоби побачити, чи є якийсь спосіб провести зустріч Путін-Трамп, яка, як ми вважали, є неможливою, враховуючи відповідні публічні позиції обох сторін щодо інциденту в Керченській протоці. Натомість, Трамп порозмовляв з Путіним на обіді лідерів G20, і при розмові не було жодного американця, крім Першої леді. Вони використовували перекладача Путіна, а американський перекладач, що стежив за президентом, не міг чути розмову. Московити не дали жодної інформації про цю зустріч у своїй пресі, а Трамп зізнався мені наступного ранку, що він по суті заявив Путіну – що він не бачить, як вони можуть зустрітися доти, поки інцидент в Керченській протоці не буде вирішено і кораблі й екіпажі не повернуться до України, а це здавалось неможливим. Згодом у двосторонньому форматі Трамп-Меркель, Трамп натякав, що прихильний до Московії президент України міг би допомогти уникнути третьої світової війни. Московитам таке сподобалося би.

 

В Україні все було досить спокійно, поки ми очікували першого туру їхніх президентських виборів 31 березня 2019, але інші питання почали виходити на перший план. Трамп якийсь час скаржився на нашого посла Йованович, зауваживши мені 21 березня під час телефонного дзвінка, що вона "критикує нас як божевільна", і що її єдиною турботою є питання ЛГБТК. "Вона говорить лайно про мене та про тебе," — додав він, сказавши, що хоче, щоби її звільнили "вже сьогодні". Я сказав, що подзвоню Помпео, який був на Близькому Сході. Я кілька разів намагався зв’язатися з ним, але цього не сталося через графіки зустрічей та розбіжності в часових поясах. Після того, як пізніше того дня відулося засідання комітету, я відкликав вбік заступника держсекретаря, Джона Саллівана, щоби передати йому вказівку Трампа, яку Салліван вже мав повідомити Помпео. Салліван знав, чого Трамп хоче — аби Йованович було звільнено, тому він зрозумів, що ця повторна настанова Трампа є серйозною.

 

Через кілька днів, 25 березня, Трамп покликав мене до Овального кабінету, але я знайшов його у маленькій їдальні з Руді Джуліані та Джеєм Секулов (ще одним його приватним адвокатом); вони явно насолоджувалися обговоренням реакції на доповідь Мюллера про слідство щодо Московії. На цій зустрічі я дізнався, що Джуліані є джерелом історій про Йованович, яка, за його словами, є під захистом заступника помічника секретаря европейського бюро — Джорджа Кента (я не думаю, що Джуліані точно знав назву посади Кента; Помпео уточнив це для мене пізніше). Трамп знову заявив, що Йованович слід негайно звільнити. Я додзвонився до Помпео телефоном ввечері, щоби передати йому цю останню новину, тепер з уточненням від Джуліані. Помпео заявив, що раніше спілкувався з Джуліані, і жодних фактів, які підтверджують його твердження, не було, хоча Помпео не сумнівався, що, як і 90% Служби закордонних справ, Йованович, ймовірно, проголосувала за Гілларі Клінтон. Він сказав, що вона намагається зменшити корупцію в Україні, і, можливо, вона взялася за деяких клієнтів Джуліані. Помпео сказав, що знову зателефонує Джуліані, а потім поговорить з Трампом. Наступного ранку я зателефонував Трампові з кількох питань і запитав, чи він і Помпео говорили про Йованович. Не говорили, але Трамп повторив, що "втомився від того, що вона нас очорнює", а ще вона сказала, що Трампа чекає імпічмент, тощо. "Справді кепсько", — сказав Трамп. Я подзвонив Помпео близько 21:45, щоби повідомити про цю розмову. Він знову заперечив, і наполіг, що звинувачення Джуліані просто були неправдивими, і сказав, що подзвонить Трампові. Я розповів про це Трампові пізніше того ж дня, просто щоб він знав, що я його не ігнорую.

 

Незалежно від того, чи була ця нав’язливість Джуліані пов’язаною з майбутніми виборами в Україні, в неділю, 31 березня, після завершення підрахунку голосів, Зеленський фінішував першим, а Порошенко — другим, що вивело їх у другий тур виборів 21 квітня. Незабаром після цього я обговорив з Етьєнном (Франція) та Геккером (Німеччина), як ми будемо діяти. Хоча ми раніше домовлялися взагалі не втручатися в українські вибори, Геккер заявив, що Німеччина запрошує Порошенка до Берліна, попри на те, що вона ризикує отримати осуд від України, якщо Зеленський виграє вибори. Етьєн сказав мені, що ще до виходу в другий тур Франція запросила і Порошенка, і Зеленського до Парижа, що було принаймні більш рівним ставленням. Ніхто з нас нічого не знав про здатність Зеленського бути президентом, і були занепокоєння, а наскільки він є близькии до олігарха Коломойського, що може спричинити корупційні проблеми. Тривожні звинувачення кружляли навколо, а розсудливість підказувала – не втручайтеся. Німецька та французька зміна позиції — їхнє бажання втрутитися у справи України — вразила мене як неправильна. Однак взагалі не було заперечень, що Зеленський пройшов у другий тур з великою перевагою в екзит-полах, головно завдяки його опонуванню серйозній корупційній проблемі України.

 

Зеленський втримав перевагу, і у Великодню неділю, 21 квітня, він переміг Порошенка 73% голосів. У нас вже був готовим "пакет дзвінків" для Трампа, якщо би він вирішив привітати Зеленського в той день, що він і зробив близько 16:30 за нашим часом. Я заздалегідь поінформував Трампа про те, що Зеленський може запросити його на свою інавґурацію (дату якої ще офіційно не було визначено), але Трамп сказав, що він натомість відправить туди Пенса. Дзвінок був коротким, меншим п'яти хвилин, але дуже теплим, з фразою Трампа: "Я хочу привітати вас за добре виконану роботу". На що Зеленський відповів: "Дуже вам дякую", і сказав, що він оцінив привітання, додавши: "Ви були для нас чудовим прикладом". Трамп заявив, що він має багато друзів, які знають Зеленського і яким він подобався, додавши: "Я не сумніваюся, ви будете фантастичним президентом". Зеленський запросив Трампа на його інавґурацію, а Трамп відповів, що "погляне на дату", і сказав: "Ми знайдемо для вас прекрасного представника США у цей великий день". Трамп також запросив Зеленського до Білого Дому, сказавши: "Ми весь час з вами". Зеленський заохочував Трампа до візиту, заявивши, що Україна — це чудова країна з приємними людьми, гарною їжею, тощо. Трамп сказав, що як колишній власник конкурсу "Міс Всесвіт", він знав, що Україна завжди була добре представленою. Зеленський підсумував розмову, сказавши англійською: "Я буду багато практикуватися англійською" (щоби змогти розмовляти при зустрічі). Трамп відповів: “Я дуже вражений. Я не міг би цього зробити вашою мовою”.

 

Через кілька днів, 23 квітня, мене викликали в Овальний кабінет, де я побачив Трампа та Малвані – вони розмовляли телефоном з Джуліані, знову обговорюючи Йованович; Джуліані надалі наполягав на її усуненні. Він “накручував” Трампа "новиною", що вона розмовляла з новообраним президентом Зеленським, щоби сказати йому, що сам Трамп хоче, аби певні розслідування з боку українських прокурорів припинилися. На думку Джуліані, Йованович захищала Гілларі Клінтон, чия кампанія, начебто, була предметом українських кримінальних розслідувань, і де ніби був задіяним також син Джо Байдена — Гантер. Джуліані виголошував те, що було виключно дикими чутками; він не запропонував жодних доказів своїх тверджень. Я сказав, що розмовляв з Помпео про Йованович і ще раз поговорив би з ним. Трамп не міг повірити, що Помпео досі не звільнив Йованович, бо це саме те, чого Трамп хотів, без жодних «якщо», «і», та «але». Трамп сказав, що я повинен негайно дізнатися у Помпео, що відбувається, і повинен зателефонувати Зеленському, аби він зрозумів, що Йованович не представляла позицію його Адміністрації. Звісно, через те, що ми насправді не знали, що саме вона сказала, було незрозумілим, що саме я маю сказати Зеленському ігнорувати.

 

Я повернувся до свого кабінету і додзвонився до Помпео біля 16:00. Він сказав, що вже вкоротив термін Йованович з кінця листопада чи початку грудня геть до 1 червня, і нещодавно повідомив Трампа про це, і той не заперечував. Помпео хотів залишити ситуацію в такому стані. Я сказав йому, що настрій [Трампа] був досить вулканічним, адже її не повністю звільнено, на що Помпео аж застогнав. Він знову згадав про свої попередні розмови з Джуліані, який не міг детально описати, що нібито сталося, але який постійно піднімав це питання з Трампом протягом останніх кількох місяців. Але Помпео також сказав, що, вивчаючи справи посольства, Державний департамент отримав купу матеріалів, які вони пересилали для суду; матеріали підтверджували причетність Йованович та її попередника до якоїсь неназваної та незаписаної діяльності, яка цілком може виявитися злочинною. Помпео закрив тему, сказавши, що того ж вечора накаже їй повернутися до Вашинґтона. А що Йованович буде наказано повернутися додому, мені не було сенсу телефонувати до Зеленського (чого я все одно не хотів робити), тому я нічого такого й не зробив.

 

B and P

 

Я ознайомив Ейзенберга з останніми подіями довкола Йованович. Трохи пізніше Малвані прийшов до мене в кабінет разом з Чіполлоне та Емметом Флудом, адвокатом з Білого Дому, який займався розслідуванням Мюллера. Я знову спитав їх про те, про що колись вже питав їх обидвох: чи мав Джуліані етичні проблеми згідно з Кодексом професійної відповідальності адвокатів за використання стосунків адвокат-клієнт для просування інтересів іншого клієнта — розвиток подій, який я вважав помітним у роботі Джуліані для укладання його угод від імені Трампа. Я сказав, що думаю, що це було етичним порушенням, але я був у меншості; інші погодилися, що це "підступність". Отака вона, юридична етика.

 

Раніше того дня я поїхав до суду, щоб пообідати з Біллом Барром, якого я знав з середини 1980-х років, ще до Адміністрації Буша-старшого. Барр став генеральним прокурором (знову) у середині лютого, і ми відтоді намагалися знайти зручну дату, щоби зібратися та поговорити про життя в адміністрації Трампа. Зокрема, я хотів підкреслити свою рішучість щодо налагодження кращої координації, коли інтереси національної безпеки та прокуратури перетиналися і могли конфліктувати. Нам потрібні були свідомі рішення щодо пріоритетів США в таких подіях, а не врегулювання їх навмання. Як особа, глибоко зацікавлена в питаннях безпеки, Барр був цілком прихильним до кращих робочих відносин між згаданими департаментами та відомствами.

 

Однак, я також хотів розповісти йому про схильність Трампа до фактичного надавання послуг диктаторам, які йому подобалися, наприклад, кримінальні справи Halkbank, ZTE, потенційно – Huawei, і хтозна що ще. Барр заявив, що дуже переживає за виступи Трампа, особливо про його зауваження щодо Halkbank перед Ердоганом у Буенос-Айресі на зустрічі G20, про те, що він сказав Сі Цзіньпіну стосовно ZTE, тощо. Я, по суті, провів таку саму розмову тривалістю майже годину з Чіполлоне та Айзенбергом 22 січня, незабаром після того, як Чіполлоне замінив МакҐанна 10 грудня 2018 року. Тоді ми обговорювали Halkbank, ZTE, турецького агента, якого заарештував Ізраїль (а Трамп звільнив під час перебування в липні в Тернберрі під час дзвінків з Нетаньягу), питання про скасування санкцій США проти московського олігарха Олєґа Дєріпаски (що було зроблено на початку квітня), Huawei, наслідки торговельних переговорів з Китаєм, особисті юридичні труднощі Трампа та інші питання. Я не сумнівався в конституційному повноваженні Президента визначати пріоритет серед конфліктних обов'язків виконавчої влади, таких як правоохоронні органи та національна безпека. Тим не менш, у гарячій атмосфері Вашинґтона, спричиненій звинуваченнями в «московській змові», було важко зрозуміти політично, як усе це характеризуватиметься. Чи було щось ще більш тривожним під поверхнею, ніхто з нас не знав. Чіполлоне не мав попереднього інструктажу з цих питань, і він був абсолютно приголомшеним підходом Трампа до правоохоронних органів або відсутністю підходу як такого.

* * *

Ще раніше, 10 грудня, спровокований зауваженнями Трампа на різдвяній вечірці щодо Huawei та уйгурів, я говорив з Помпео про ці проблеми, а також про врегулювання деяких особистих юридичних питань Трампа. Таке ставлення виглядало перешкоджанням справедливості як способом дій президента, і ми це не могли прийняти. Мало того, поблажливість до китайських фірм, які порушують санкції США, обманюють наші компанії чи загрожують нашій телекомунікаційній інфраструктурі, можна охарактеризувати лише як потакання нашим неприятелям, що повністю суперечить нашим інтересам. Я сказав, що на горизонті замайоріло відставкою, а Помпео погодився. Це ще не змусило мене власне написати заяву про відставку, але стало зрозуміло, що все до того йде.

 

Трамп подзвонив Путіну 3 травня, бо, як він безпідставно сказав, Путін "просто вмирав", щоби поговорити з ним. Насправді, це сам Трамп "вмирав" від бажання порозмовляти, не маючи змоги порозмовляти з Путіним, бо інцидент у Керченській протоці змусив скасувати їхню двосторонню зустріч у Буенос-Айресі на G20. Хоча Трамп тоді оголосив, що основні зустрічі було скасовано до звільнення українських кораблів та екіпажів, цей дзвінок до Путіна безцеремонно порушив той мораторій, який тривав з кінця листопада, а Московія все ще утримувала українців.

 

Вони коротко обговорили Україну, але безрезультатно. Путін цікавився, чи зможе Ігор Коломойський повернути свої українські активи, враховуючи його фінансову підтримку успішної виборчої кампанії Зеленського. За його словами, Зеленський був дуже відомим в Московії через телевізійну кар'єру, і він мав там багато контактів. Однак Путін додав, що Зеленський ще має проявити себе. Він сказав, що ще не розмовляв із Зеленським через те, що той ще не був президентом, і тому що остаточного результату виборів ще не було. Чи мав Путін на увазі долю існуючої Ради, чи може Зеленський оголосить дочасні парламентські вибори — з його слів було незрозуміло.

 

8 травня 2019 року події в Україні стали розгортатися швидше. Приблизно о 13:45 Трамп викликав мене до Овального кабінету, де він мав зустріч із Джуліані, Малвані, Чіполлоне та, мабуть, ще кимось. Темою була Україна, а також бажання Джуліані зустрітися з новообраним президентом Зеленським та обговорити розслідування у його країні з приводу чи то спроб Гілларі Клінтон повпливати на кампанію 2016 року, чи то щось там про Гантера Байдена і вибори 2020, а може, що й обидві теми. У різних коментарях, які мені доводилося чути, ці дві теми чомусь завжди були пов’язаними та переплутаними, тому я не звертав на них особливої уваги. Навіть після того, як ці справи стали публічними, я заледве міг розділити численні конспірологічні теорії. Трамп чітко дав мені зрозуміти, що він хотів, аби я зателефонував Зеленському і переконався, що зустріч з Джуліані ґарантовано відбудеться наступного тижня. Джуліані присягався, що це не стосувалося справ його клієнтів, у що мені важко було повірити, адже я сподівався уникнути занурення до того безладу. Звільнення Йованович вже обговорювалося у пресі, тож і візит Джуліані до України точно мав туди потрапити. А ще Джуліані сказав, що він взявся за чиновника, прізвище якого Кент, і цей Кент, за словами Джуліані, був заодно з Джорджом Соросом, а також був вороже налаштованим до Трампа. Я раніше чув це прізвище [Кент – прим. перекл.] у зв’язку зі справою Йованович, але взагалі не знав того чоловіка.

 

Я з радістю втік приблизно о 13:55 і повернувся до свого офісу, звідки так і не зателефонував Зеленському, сподіваючись, що все якось минеться. Та щойно я всівся за стіл, як до мене прибігли Джон Салліван та Марк Шорт, їх відправив до мене Трамп прямо зі щотижневої торгової зустрічі у Кабінеті Рузвельта, щоби поговорили про Кента (мені ці щотижневі зустрічі видавалися нассільки хаотичними, що як правило я перекладав цей обов’язок на Куппермана, звісно, він такого покарання не заслуговував, але життя – жорстока річ). Салліван теж не знав, хто такий Кент, але розповів про одну ситуацію у Кабінеті Рузвельта, коли Боб Лайтгізер показував різноманітні графіки торгівлі, а Трамп, не звертаючи ніякої уваги на нього, «голосним шепотінням» спілкувався з Салліваном. Завершивши розмову зі Салліваном про Кента, Трамп на кілька секунд повернувся до Лайтгізера, потім – до Саллівана, і голосно сказав йому: “Піди поговори з Болтоном про Кента”. Далі він звернувся до Шорта: “Покажи йому, де кабінет Джона”. От вони і прийшли до мене. Шорт пішов, а я пояснив Саллівану деталі останньої розмови про Україну і попросив якомога швидше поговорити з Помпео. Помпео мав повернутися до Вашинґтона наступного ранку о дев’ятій, тож Салліван погодився ввести його у курс справ.

 

Інформація про візит Джуліані до України просочилася за кілька днів до нього і без чітких деталей. Чіполлоне та Ейзенберг прибули побачитися зі мною 10 травня, коли звільнення Йованович отримало загалом набагато більше уваги медіа (хоча провідні медіа мало цим зацікавилися), і коли Джуліані сам по собі привертав багато уваги. В надрукованому того ранку інтерв’ю для New York Times навели його цитату, “Ми не втручаємося у вибори, ми втручаємося у розслідування, на що маємо право... Там нема нічого незаконного... Хтось може назвати це непристойним. І це не є міжнародна політика – я прошу їх продовжувати розпочате раніше розслідування, а інші люди хочуть, щоб це розслідування припинилося. І я планую пояснити їм причини того, чому це розслідування не можна зупиняти, бо та інформація буде дуже, дуже корисною для мого клієнта, і може виявитися корисною для мого керівництва”. Ми троє погодилися, що Джуліані не можна дозволити їхати до України, але через здійнятий медіа галас було незрозуміло, хто з Адміністрації Трампа міг відвідати інавґурацію Зеленського, враховуючи можливу антирекламу.

 

Тож участь Пенса була під сумнівом, це ускладнилося ще тим, що точної дати інавґурації ще не визначили. 16 травня 2019 року наше Посольство у Києві було досить здивованим, що Верховна Рада України обрала 20 травня, бо це не залишало нам досить часу на перевірку графіків та обрання делегації США. На той час Трамп вирішив, що Пенс поїхати не може, а Помпео сам вирішив не їхати. 16 травня, до кінця дня, склалося так, що начебто очолити делегацію мав Рік Перрі, міністр енергетики, що було логічно, адже Україна мала певні енергетичні проблеми, і співпраця Києва з Вашинґтоном була надважливою на тлі маніпулювання Москвою енергоресурсами в Цетральній та Східній Европі. Ґордон Сондланд, посол США в ЕС, багато працював над тим, щоб і його долучили до делегації, але через те, що він не мав вагомих підстав для візиту, я кілька разів видаляв його прізвище. Врешті його додали, бо, як ми дізналися, Малвані наполіг на цьому. Було незрозуміло, чому Рада проголосувала за таку ранню інавґурацію, але наші місцеві спостерігачі вважали, що партія Порошенка ухвалила рішення про свою готовність до несподіваних парламентських виборів і вважала, що Зеленський не зможе впоратися зі щораз більшими сподіванням від нього. Це виявилося помилкою радників Порошенка і це величезним імпульсом для Зеленського. 

 

Насправді інавґурація Зеленського 20 травня принесла наступний сюрприз, коли він кинув Порошенкові виклик і призначив дочасні парламентські вибори. Не було визначено точної дати, але голосування мало відбутися десь у липні. Не лише мені, а й іншим, зокрема Фіоні Гілл, Старшому Директором Ради Нацбезпеки США з взаємодії з Европою та Московією, стало зрозуміло: Трамп цілком пристав на позицію Джуліані про те, що «змова з Московією», вигадана внутрішніми американськими політичними опонентами, керується з України. Іншими словами, Трамп повівся на ідею, що власне Україна була відповідальною за спроби Московії гакнути вибори у США. Це явно означало, що ми найближчим часом нічого доброго не робитимемо для України, незважаючи на те, як дієво Україна могла б нам допомогти стримати подальшу експансію Московії.

 

 Ze Perri

 

22 травня, після виступу перед випускниками в Академії Берегової Охорони в Нью-Лондоні (штат Коннектикут), я вибрався до Японії, для фінальних приготувант державного візиту Трампа – першого візиту при новому Імператорі Нарухіто. Два дні по тому, з Токіо, я поговорив з Купперманом, який раніше того дня був присутнім при Трампі на детальному звіті (на час нашої розмови у Вашинґтоні ще було 23 травня) нашої делегації про інавґурацію Зеленського: Перрі, Сондланд, Волкер і сенатор Рон Джонсон. То була класика. “Я не хочу мати нічого [цензура] спільного з Україною,” — сказав Трамп, за словами Куппермана. “Вони [цензура] напали на мене. Я не можу зрозуміти, чому. Спитайте у Джо Дідженова, він все про це знає. Вони намагалися мене [цензура]. Вони корумповані. Я не [цензура] з ними”. Як він сказав, це все стосувалося кампанії Клінтон, якій сприяв Гантер Байден, щоби нашкодити Трампові в 2016 і 2020 роках.

 

Волкер намагався втрутитися і сказати щось важливе про Україну, але Трамп відповів, “Мені на це [цензура].”

 

Перрі сказав, що ми не можемо допустити перетворення України на «втрачену державу», де ефективний уряд зазнав провалу, але Трамп сказав, “Говоріть з Руді та Джо”.

 

“Дайте мені 90 днів,” — знову спробував Перрі, але Трамп перебив його: “Україна намагалася мене знищити. Я [цензура] не зацікавлений у тому, щоби їм допомагати,” — хоча він все ж поблажливо сказав, що Зеленський міг би відвідати його у Білому Домі, але лише якщо його заздалегідь поінформують, як Трамп ставиться до ситуації. “Я хочу той [цензура] DNC сервер,” — сказав Трамп, повертаючись до сварки, і додав: “Добре, маєш 90 днів. Але я не маю ніякого [цензура] інтересу зустрічатися з ним”. Згодом Перрі та Купперман погодилися, що Зеленського не слід запрошувати до липневих виборів у Верховну Раду, аби таким чином перевірити, чи він має хоч якийсь шанс на ефективне управління (низка лідерів сусідніх країн, наприклад, Віктор Орбан з Угорщини, вважали майбутнє Зеленського зловісним, що практично співпадало зі зверхніми переконаннями Путіна). Були також чутки, що Перрі мав невдовзі покинути Адміністрацію, тож цифра “90” днів узгоджувалася з його бажанням таки досягнути результату в Україні. Згодом, через кілька тижнів, сенатор Джонсон сказав мені про цю зустріч з Трампом: “Я був справді шокованим відповіддю Президента”. А я подумав, що то був просто звичний робочий день [Трампа].

 

Тим не менше, протягом кількох наступних тижнів Сондланд (який, вочевидь, не мав достатньо роботи стосовно Европейським Союзом у своїй штаб-квартирі у Брюсселі) продовжував наполягати на швидшому візиті Зеленського до Вашинґтона. Помпео не мав нічого ні за ні проти. Було очевидним, що він не мав бажання приструнити Сондланда, хоча Помпео наполягав, що посли є йому підзвітними (так і було, зазвичай це реалізовувалося через помічників), і він не хотів, щоби вони виходили на президента в обхід самого Помпео.То була частиною стратегії Помпео для управління Державним департаментом: уникання конфліктів. Трамп вирішив питання з візитом Зеленського якраз перед власним візитом до Великої Британії у червні, заявивши, що нічого подібного не буде до осені (з цим я погоджувався). Ключові европейські політики також з обережністю висловлювалися про перспективи Зеленського. І німецький міністр закордонних справ Гайко Маас, і французький міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан відвідали Зеленського у Києві наприкінці травня, але не зробили чітких висновків. Коли Трамп зустрівся з президентом Франції Макроном 6 червня 2019 року, Макрон наче приязно ставився до Зеленського, як і Меркель, коли Трамп зустрівся з нею на G20 в місті Осака. Однак, судячи з недавньої телефонної розмови Трампа з Путіном, ніщо не вказувало на готовність Путіна до серйозної дискусії про Крим чи Донбас, принаймні — не перед виборами в Раду.

 

Пригадую, наступна дискусія з Трампом про Україну була не раніше 25 червня. Я вилетів до Ізраїлю для зустрічі з Нетаньягу та тристоронньої зустрічі з Патрушевим і Бен-Шаббатом, де я ще долучився до зустрічі Ради національної безпеки США в режимі відеоконференції з нашого колишнього консульства в Єрусалимі, що біля готелю «Цитадель Давида», де я зупинився. Зустріч проводили у Вашинґтоні, в Ситуаційній Кімнаті зі звичними допущеними особами, аби обговорити інші справи, аж раптом Трамп знову заговорив про Nord Stream 2, нарікаючи на “наших чудових европейських союзників” та низькі витрати Німеччини на оборону: “Анґела [Меркель] каже, що досягне мети [2% ВВП] до 2030 року, запам’ятай це, Джоне,” — сказав він у монітор в Залі Засідань, куди я включився відеозв’язком з Ізраїлю. “Попри те, що думають люди, я прислухаюся до своїх радників,” — засміявся Трамп (і я теж), а потім він знов зірвався: “Всі нас [цензура] у торгівлі. Цей червень буде найкращим за багато років. Тарифи принесуть багато грошей”. Тоді він переключився на Україну і програму підтримки військових закупівель на $250 мільйонів: “Ти схвалив це, Джоне?” Я сказав, що Міністерство Оборони займається цією асиґнацією Конґресу. “Що за дурниця?” — спитав Трамп. “Німеччина не витрачає кошти на сусідні держави. Анґела каже, ‘Ми не витрачаємо [гроші] лише через те, що країна є нашим сусідом.’ Джоне, ти згоден щодо України?” Я не відповів прямо, переживаючи про те, що ж саме раптом привернуло увагу Трампа до цієї військової допомоги. Натомість я запропонував, щоб Еспер підняв всі ці питання про НАТО та розподіл фінансового навантаження для допомоги Україні на зустрічі міністрів оборони країн НАТО, яка мала відбутися через кілька днів. Мабуть тоді я вперше почув, що хтось засумнівався у доцільності надання оборонної допомоги Україні, але справжньою проблемою було те, як саме Трамп дізнався про це, і кому саме спало на думку використати цю допомогу як важіль впливу на Зеленського та його новий уряд. Я так ніколи і не дізнався відповідей на ці питання, але Малвані, довго перебуваючи на посаді Директора адміністративно-бюджетного управління, точно був одним з можливих джерел. Головним висновком з цієї розмови було те, що безпекова допомога для України опинилася під загрозою через фантазійні конспірологічні теорії про Україну.

 

10 липня 2019 року я зустрівся в себе в кабінеті з українським колегою, Олександром Данилюком, новим очільником їхньої Ради Національної Безпеки й Оборони. Данилюк був прозахідним реформатором. Колишній міністр фінансів за президенства Порошенка, він подав у відставку, бо не вірив у серйозність реформаторської політики уряду Порошенка. Перрі, Сондланд і Волкер – усі попросили дозволу бути присутніми (і коли взагалі Сондланд взагалі бував у Брюсселі?) й одразу стало зрозуміло, що вони троє намагалися натиснути на мене, аби запросити Зеленського до Білого Дому ще до липневих парламентських виборів (21.07.2019). Оскільки я вже знав, та й вони мали б усвідомити після зустрічі з Трампом 23 травня в Овальному кабінеті, що Трамп взагалі не хотів мати нічого спільного з жодними українцями (явно під впливом якихось нісенітниць, які йому вкладав у голову Джуліані), я не погоджувався. Данилюк явно хотів ближчих стосунків з нами, я це дуже підтримував і на таку тему було набагато легше розмовляти. Данилюк був здивованим та почувався не у своїй тарілці через те, що я не погодився одразу ж на візит Зеленського (а його віру в ту зустріч посилило безупинне нахвалювання інших присутніх), але я не збирався пояснювати іноземцям, що вони троє взялися не за свою справу. Що більше я опирався, то більше тиснув Сондланд, переходячи на бік Джуліані, що я вважав неприпустимим.

 

Ze B Danyl

 

Згодом на слуханнях Конгресу Фіона Гілл дала правдиві свідчення про те, що після зтієї устрічі та фотосесії з Данилюком і великою зграєю американських посадовців на зустрічі я сказав їй піти на окремо організовану Сондландом зустріч з українцями та іншими моїми гостями в окремій кімнаті. Мене вразив той простацький тиск задля особистої зустрічі Трампа зі Зеленським, де мали вирішити “питання Джуліані” – підхід, який, як з’ясувалося потім, Малвані просував після частих зустрічей із Сондлендом. Я сказав Фіоні Гілл довести це все до відома офісу адвоката Білого Дому; вона правильно процитувала мої слова, “Я не є частиною жодної «наркозмови», яку готують Сондланд і Малвані.” Явважав це кепською політикою, сумнівною з огляду на законність і загалом – неприйнятною для президента поведінкою. Чи було це фактором для моєї відставки? Так, але то була лише одна з тих крапель, які переповнили чашу. Раніше, як свідчила Гілл, я назвав Джуліані “ручною гранатою, яка всіх підірве,” і це навіть сьогодні звучить правдиво. Зокрема, Перрі та Сондланд продовжували тиснути, зокрема на Данилюка, щоби переконати мене організувати принаймні телефонну розмову Трампа зі Зеленським ще до виборів у Верховну Раду. Я продовжував відбиватися від них, побоюючись, що такий дзвінок матиме плачевні наслідки.

 

Суботнього ранку 20 липня 2019 року, напередодні українських парламентських виборів , я вирушив до Японії та Південної Кореї, аби обговорити питання витрат на бази. Я зателефонував Купперману з борту літака, бо було зрозуміло, що будь-яка телефонна розмова з Трампом відбудеться після виборів до Верховної Ради; я попросив Куппермана зателефонувати Данилюку і ввічливо попросити його перестати слухати Сондланда. Невдовзі після того Купперман розповів мені, що Данилюк був дуже вдячним за таку інформацію, як і Білл Тейлор, наш предствник у Києві (останній, як і ми, знав, що Сондланд діяв на свій страх і ризик). Найцікавіше те, що Данилюк розповів: зустріч (чи телефонна розмова) Трампа зі Зеленським була ідеєю Сондланда, а не його власною. Вся ця історія була одною суцільною помилкою.

 

Прихильники Зеленського показали добрий результат на виборах, отримавши приблизно 43% голосів, достатньо, щоби надати його партії та незалежним кандидатам зі схожими поглядами робочу більшість у Раді. Я сподівався, що це було важливим крок для скерування справ у правильне русло.

 

Я повернувся з Азії під вечір, якраз перед відомим телефонним дзвінком Трампа до Зеленського (25 липня). Я швидко поінформував його про новини перед телефонною розмовою о 09:00 ранку, яка, як я сподівався, мала би бути повторенням вітального дзвінка Трампа Зеленському у вечір його перемоги на президентських виборах. Я пояснив, що Україна щойно затримала московитський танкер з командою на борту у відповідь на аналогічні дії московитів, які призвели до інциденту в Керченській протоці у 2018 році, і що це показало характер Зеленського та його команди. Одак Сондланд, якого я не долучив до свого дзвінка-брифінгу (бо це вперше за моє перебування на посаді посол мав би долучитися до такого брифінгу), поговорив собі з Трампом раніше — о 07:30 через Малвані, а про що поговорив – одному Богу відомо.

 

“Запис телефонної розмови” Трампа та Зеленського (розмови, яку я чув) і його траскрипт, зроблений працівниками Ради Національної Безпеки (тепер опублікований) не є тією “розшифровкою стенограми ” як ті документи, які укладаються протоколістом суду про свідчення під час судового процесу чи під присягою за межами судової зали. Невдовзі після прибуття до Білого Дому, ще 18 травня 2018 року, я зустрівся із Ейзенбергом, щоб обговорити процес створення таких записів і те, як цей процес змінився. Ми вирішили нічого не міняти, щоб уникнути записування того, чого не слід зберігати для наступних поколінь, згідно з Актом про Президентські Записи. До того, як виникла контроверсія щодо України, я навіть не знав, що ми відійшли від такої політики, зокрема з процедурами «зберігання». А ще у той час я не думав, що коментарі Трампа під час дзвінка відображали суттєву зміну напрямку; і в Трампа вже сформувалися асоціації між військовою допомогою та фантазіями Джуліані. Та телефонна розмова не стала для мене наріжним каменем, вона була просто черговою цеглинкою у стіні. Ось мої спогади найважливішого з тієї розмови, а не зі “запису” самої розмови.

 

Трамп привітав Зеленського з виборами до Ради, а Зеленський подякував Трампові, додавши: “Мені слід частіше балотуватися, щоби ми могли частіше спілкуватися. Ми намагаємося осушити болото в Україні. Ми привели нових людей, а не старих політиків”.

 

Трамп сказав: “Ми багато робимо для України, значно більше ніж европейські країни, які мали б робити більше, як-от Німеччина. Вони просто балакають. Коли я розмовляв із Анґелою Меркель, вона про Україну говорить, але нічого не робить. США були дуже, дуже добрими до України, але взаємності не було через те, що трапилося [конспірологічні теорії Джуліані].”

 

Зеленський відповів: “Ви маєте абсолютну рацію, на тисячу відсотків. Я розмовляв і зустрічався з Меркель і Макроном, і вони роблять не так, як повинні. Вони не дотримуються санкцій [проти Московії]. ЕС має бути нашим найбільшим партнером, але ним є США, і я вам дуже вдячний за це. США роблять значно більше для санкцій”. Потім він подякував США за військову допомогу, сказавши, що хоче придбати більше джавелінів.

 

Трамп звернувся до головного питання: "Я хотів би, щоб ви зробили нам послугу, бо наша країна пережила багато, і Україна про це багато знає. Дізнайтеся про CrowdStrike [кіберкомпанія, яку використовував DNC [Національний Демократичний Комітет], про їхній сервер, люди кажуть, що він в Україні. Я хотів би, щоби наш генеральний прокурор зателефонував вам і обговорив деталі. Вся та справа з Мюллером закінчилася вчора [його трансльованим на ТБ слуханням у Палаті Представників]: він безсилий, некомпетентний. Я сподіваюся, що ви зможете знайти відповідь”.

 

Зеленський відповів: “Це дуже важливо мені як Президенту, і ми готові до майбутньої співпраці, та до відкриття нової сторінки у наших стосунках. Я якраз відкликав посла України зі США, і його звільнять, щоби переконатися, що наші дві країни зближуються. Я хочу мати з вами особисті стосунки. Скажу вам особисто, один з моїх помічників щойно поговорив з Джуліані. Він приїде до України і ми зустрінемося. Я оточу себе найкращими людьми. Ми продовжимо нашеу стратегічну співпрацю. Розслідування пройде відкрито і щиро. Я обіцяю це як Президент України.”

 

Трамп сказав: “У вас був хороший прокурор. Пан Джуліані – дуже шанована людина. Якби він міг зателефонувати вам та генеральному прокуророві, і якби ви могли з ним поговорити, було би чудово. Колишній посол від США була жахливою. Люди, з якими вона мала справу, були жахливими. Багато говорять про припинення судового розслідування сина Байдена [проти тих, хто сформулював та проводив спецоперацію про таємну змову з Московією]. Він хвалився, як він зупинив розслідування. Це звучить жахливо.”

 

Зеленський сказав: “Оскільки у нас абсолютна більшість у парламенті, наступний генеральний прокурор буде на 100% моїм кандидатом. Він почне працювати у вересні. Перевірить компанію. Це розслідування — це відновлення справедливості. Якщо у вас є для нас якась інформація, просимо надати її. Що ж стосується посла США в Україні, Йованович, я радий, що ви мені сказали, що вона погана. Погоджуюсь на сто відсотків. Її ставлення до мене було далеко не найкращим. Вона б не сприйняла мене як президента.”

 

Трамп відповів: “Я перекажу Джуліані та генпрокуророві Барру. Впевнений, ви з усім впораєтеся. Хай щастить вам у всьому. Україна – чудова країна. Я маю багато друзів-українців”.

 

Зеленський сказав, що теж мав багато українсько-американських друзів, і додав: “Дякую вам за запрошення до Вашинґтона. Я дуже серйозно ставлюся до цієї справи. У наших двох країн є великий потенціал. Ми хочемо енергетичної незалежності”.

 

Трамп сказав: “Телефонуйте ще. Ми визначимо дату.”

 

Тоді Зеленський запросив Трампа до України, зазначивши, що вони обидвоє будуть у Варшаві 1 вересня 2019 на 80-ті роковини вторгнення Німеччини до Польщі (і початку Другої світової війни) та запропонував Трампові згодом прибути до Києва, на що Трамп ввічливо відповів відмовою.

 

То були, на мій погляд, ключові (злочинні, придатні для процедури імпічменту чи ні) ремарки з розмови 25 липня 2019 року, які згодом цілком заслужено привернули таку увагу. Коли у 1992 році, прихильники Буша-старшого запропонували йому попросити уряди інших країн про підтримку його слабкої кампанії проти Білла Клінтона, Буш та Джим Бейкер відкинули таку ідею у цілому. Трамп зробив усе з точністю до навпаки.

 ****

Наступного тижня Державний Департамент і Міністерство Оборони почали тиснути щоби переказати Україні майже $400 мільйонів військової допомоги, скликаючи засідання на найвищому рівні, як завжди рефлекторно роблять бюрократи. Звісно, бюрократи не знали, що Помпео, Еспер та я вже якийсь час нишком обговорювали цю тему, працювали з Трампом, щоби надати кошти, але все було безрезультатно (до моменту моєї відставки, як ми підрахували, з Трампмом було 8 чи 10 розмов (і індивідуальних, і в різних комбінаціях) задля надання коштів.

 

Якби бюрократи вірили, що Комісія Директорів (Principals Committee, аналог РНБО в Україні, членам якої є міністри та голови силових відомств США — прим. Radio Lemberg) змусить Трампа передумати, то вони були не дуже звертали увагу на це протягом 2,5 років. Я сказав Тіму Моррісону, наступнику Фіони Гілл, що державні та оборонні департаменти мають припинити зосереджуватися на зустрічах, і що я хотів би, щоби ці кошти були напоготові на випадок, якщо Трамп таки все ж погодиться їх надати. Щоби так сталося, нам треба було підготувати всі необхідні папери, щоби бути впевненими, що ми є спроможними витиснути військову допомогу до 30 вересня — тобто до кінця фіскального року. Згідно з давніми бюджетними правилами, які застосовувалися до законів надання таких коштів, ці гроші просто зникли б, якщо їх до того часу не «витиснути». Ось чому бюрократи заметушилися. Звичайно, можна спитати, чому вони не метушилися раніше протягом вього фіскального року, а чекали до кінця і звинувачували у своїх потенційних проблемах когось іншого. Можна питати, але саме так і функціонує бюрократія, до болю повільно і потім ще й звинувачує інших, що щось пішло не так.

 

1 серпня 2019 року я розмовляв з Барром, щоби ознайомити його про те, що Трамп сказав Зеленському про Джуліані, а також про слова Трампа щодо самого Барра. Я запропонував йому через когось приструнити Джуліані до того, як він повністю вийде з-під контролю. Ми також обговорювали статус справ щодо Halkbank і досі не вирішене питання санкцій проти Туреччини за куплені в Московії системи протиповітряної оборони S-400. Барр сказав, що він чекає на відповідь юриста Halkbank на свіжу мирову пропозицію від Міністерства Юстиції США (15 жовтня, якраз після того, як я покинув Білий Дім, Міністерство Юстиції подало нищівний обвинувальний акт проти Halkbank d Нью Йорку, явно вирішивши, що попередня пропозиція адвокатів банку про мирову була неадекватною).

 

Еспер, Помпео і я продовжували обмінюватися думками про те, як переконати Трампа надати військову допомогу до 30 вересня. Ми могли би прямо протистояти Трампові, намагаючись спростувати теорії Джуліані і стверджуючи, що недопустимо використовувати владний авторитет США задля особистої політичної вигоди. Ми могли би – і ми би майже точно зазнали невдачі, а можливо, ще й звільнили би посади для нових головних радників Трампа. Правильним розв’язанням було відокремити військову допомогу Україні від фантазій про Україну, отримати схвалення на надання військової допомоги, а з Джуліані та його фантазіями розібратися згодом. Фактично я думав, що я вже став на другий шлях, який стосувався Джуліані, з адвокатським офісом Білого Дому й відповідно – з Біллом Барром. Окрім того, не було жодного сенсу у безплідних дискусіях на нижчих бюрократичних рівнях. Ніщо з цього не вплинуло би на рішення Трампа, і могло лише спровокувати появу публікацій у пресі, що ще би більше налаштувало Трампа проти схвалення цієї допомоги. Принаймні так я вважав тоді, і думаю, що Еспер і Помпео були зі мною згідними.

 

Ми врахували ускладнення через наближення дедлайну, і ми також знали, що у нас мало простору для маневрів, через зазвичай замовчувану тему конспірологічних теорій про вибори 2016 і 2020 років. Ми всі знали, про що саме думав Трамп, і тому вважали, що критично важливо було подати це питання на його розгляд у правильний момент. Неправильний вибір часу міг винести остаточний вирок допомозі.

 

Отож, коли Трамп згадав про Україну під час обговорення Афґаністану у Бедмінстері [штат Нью-Джерсі] у пятницю, 16 серпня, спитавши, скільки ми там витрачаємо, я злякався, що у розпалі дискусії стосовно Афґаністану про допомогу для України можна було забути. Еспер здивував мене своєю відповіддю, сказавши, що тимчасовий виконувач обов’язків Директора Відділу управління та бюджету Расс Воот “зупинив це,” тобто припинив спроби затримати допомогу. Це означало, що рішення ухвалено, і подальше обговорення є непотрібним, у що я точно не повірив. На щастя, тема України безперешкодно пролетіла крізь словопадний монолог Трампа.

 

Звісно, до того часу втрутився вже Відділ управління та бюджету – нібито через бюджетні причини, але ми більше підозрювали те, що Трамп використав Малвані, аби покласти край спробам Державного Департаменту чи Міністерства Оборони оперувати коштами, якими вони опікувалися. Бюджетний відділ також намагався скасувати понад $4 мільярдів, призначених для економічної допомоги (це стосувалося лише Державного Департаменту, не Пентагону), це було його щорічною практикою. Як і у 2018, вони зрештою припинили свої спроби, головно через те, що Конґрес оголосив би Трампові відкриту війну через його рішення скасувати допомогу. Згодом Малвані та інші стверджували, що диспут про військову допомогу Україні стосувався скасування економічної допомоги, але це було лише виправданням постфактум.

 

Час спливав, тож я запропонував Помпео та Есперу, що я знову розвідаю, який настрій зараз у Трампа, і тоді ми троє скоординуємо наші календарі так, щоби разом поговорити з Трампом; на що всі погодилися. Наступного ранку, 20 серпня, я перевірив реакцію Трампа на надання військової допомоги Україні, і він сказав, що не підтримує надання їй будь-яких коштів, поки не буде передано всі матеріали про розслідування змови з Московією, які стосувалися Клінтон і Байдена. Це могло тривати роками, тож не схоже, щоби переказ військової допомоги мав перспективи на реалізацію. Попри це, знаючи про спливаючий час, я сказав, що Еспер, Помпео і я хотіли би зустрітися з Трампом стосовно цього питання через кілька днів, і він погодився. Чeрез труднощі з робочими графіками Помпео і Еспера, а ще тому, що я поїхав у п’ятницю вранці на саміт G7 у Біарріц, на обговоренні України 23 серпня мене замінив Купперман. Нажаль, під час цієї зустрічі Трамп знову вирішив нічого не робити після того, як іранці та хусити збили ще один американський дрон, третій за останні місяці. Обговорення допомоги Україні було коротким. Трамп відмахнувся від цього зі словами: “Дайте мені подумати про це ще кілька днів. Я хотів поговорити про це з іншими на G7.” Еспер, який мав невдовзі відвідати зустріч міністрів оборони країн-членів НАТО, сказав, що тиснутиме на інших, щоби вониробили більше для України, і це теж мало би допомогти. Справи могли б скластися і гірше, але час спливав.

 

На G7 здавалося, що Франція й Німеччина мають набагато більше оптимізму щодо можливих кроків Путіна задля деескалації ситуації з Україною, наприклад, стосовно обміну заручниками та звільнення затриманих у листопаді екіпажів кораблів. Через те, що зустріч у Біарріц була дуже напруженою через провал з Іраном, тема України відійшла на другий (хоча більшість інших членів G7 були категорично проти запрошення Московії на саміт G7 у США у 2020). Після зустрічі у Біарріц, вже майже готовий піти у відставку, я полетів до Києва на особисту зустріч зі Зеленським та ключовими членами його нової команди. Я сподівався, що зможу зробити успішною зустріч Зеленського з Трампом у Варшаві, якої було не уникнути. 26 серпня 2019 року, прилетівши до Києва, я говорив з Волкером про День Незалежності України два дні тому, і Волкер вважав, що Зеленський з цим добре впорався. Він наголосив, що Зеленський не мав бажання втручатися у внутрішню політику США, хоча зрадів можливості розслідувати будь-які події 2016 року, які сталися ще до його каденції на посаді президента.

 

У Києві я знову зустрівся з Данилюком, якого супроводжували Білл Тейлор та кілька посадовців Ради Національної Безпеки США, для розширеної дискусії про те, як може діяти РНБО України, а також про стосунки з московитами в Криму та на Донбасі. Потім Тейлор і я поклали вінок до меморіалу приблизно тринадцяти тисячам українців, загиблих у війні, що триває з Московією. Наступного дня ми снідали з Іваном Бакановим, який на той час був виконувачем обов'язки голови Служби Безпеки України, якого згодом через кілька днів затвердили на цій посаді, вилучивши слова "виконувач обов'язків" з назви його посади. Баканов відповідав за реформу спецслужб, складне завдання, але працівники посольства США вірили, що він є вдалою кандидатурою для цього завдання. Значна частина нашої розмови, як і з Данилюком напередодні, стосувалася «Мотор Січі» й «Антонова», двох ключових аерокосмічних компаній, яким загрожувало потрапляння під китайський (чи інший іноземний) контроль, що робило майже неможливою їхню співпрацю зі США. Ці фірми (і багато інших) були спадщиною радянських часів, розташованими в Україні колишніми комуністичними фахівцями з економічного планування без особливих на те причин, що залишило незалежній Україні значні активи, які вона зовсім не хотіла втратити. Все це тепер є стратегічним інтересом, який має надважливе значення для керівників США.

 

Далі відбулася зустріч з новопризначеним міністром оборони — Андрієм Загороднюком, який пргнув провести значні реформи у військовій галузі України посеред збройного конфлікту проти Московії та її сурогатних сил на Донбасі. Він сподівався не лише на очікувану військову допомогу США у формі придбання зброї в американських фірм, (безумовно, він хотів це зробити), але й на отримання допомоги США у розбудові інституційних військових можливостей України. Тим самим він розраховував примножити наслідки цієї допомоги в майбутньому. (Наприкінці того дня я також зустрівся з генералом Русланом Хомчаком, начальником Генерального Штабу України, з яким я довго обговорював Донбас та Крим. Хомчак також був активним прихильником військової допомоги США: він наголосив на потребі змінити культуру українського війська, зокрема шляхом проведення навчань англійською мовою та інших реформ, щоби вирватися з-під впливу Москви. Також він дуже хвилювався через спроби Московії збільшити військову силу в регіоні, що є прямою загрозою і для Польщі, і для України. Це були важливі питання, і я вважав ставлення до них Загороднюка та Хомчака серйозним).

 

Потім ми поїхали до будівлі Адміністрації Президента на зустріч з начальником апарату Зеленського — Андрієм Богданом, та одним з його заступників — Русланом Рябошапкою. Богдан був особистим адвокатом Зеленського, але він також представляв інтереси олігарха — Ігоря Коломойського. Між Богданом і Данилюком, який приєднався до нас дещо пізніше, була помітною напруга, що врешті спричинила відставку Данилюка з посади радника Зеленського з національної безпеки в середині вересня. Приїзд Данилюка також означав прибуття Івана Баканова, Вадима Пристайка (новопризначений міністр закордонних справ), та Айвараса Абрамовичуса (голова державного холдингу, який фактично контролював оборонно-промислову базу України, зокрема «Мотор Січ» та «Антонов»). Богдан наголосив, що Україна розраховує на підтримку програми реформ з боку США. Хоча Зеленський мав абсолютну більшість у Верховній Раді, більшість нових парламентарів, зокрема найближчі до Зеленського, взагалі не мали досвіду роботи в уряді. Відповідно, в Уряд міністрів було обрано на основі їхнього практичного досвіду — до нього ввійшли люди з низки інших політичних партій — як наприклад Пристайко, який тоді обіймав посаду посла України в НАТО, наполегливо просуваючи тему вступу України до Альянсу.

 

Ми говорили про широке коло питань, після чого я мав сорок п’ять хвилин наодинці з Пристайком, щоби поговорити про зовнішню політику. Цікаво, що Україна, майже немислимо — разом з офісом державного юридичного радника держави, зробила висновок, що наш вихід з «Договору про ядерні ракети середньої дальності» 1987 року означав, що весь договір втратив чинність. Отже, як держава-правонаступниця СРСР, яка раніше теоретично була пов'язаною договором, Україна тепер вже може розробляти власні ракетні системи, що не відповідають стандартам «Договору про ядерні ракети середньої дальності». Враховуючи ситуацію з анексованим Кримом та загрозою на Донбасі, це зовсім не дрібниця для України, Европи чи США. Що б не думали західноевропейці, Україна та інші східноевропейські держави мали власні уявлення про те, як реагувати на можливості ракет середньої дальності Московії.

 

Коли завершилася основна зустріч, перед зустріччю з Пристайком я відвів убік Рябошапку, щоб поговорити віч-на-віч. Він не сказав багато під час зустрічі і я сподівався, що це свідчило про його обачність. Рябошапка, майбутній Генеральний прокурор, був членом уряду Зеленського, який соріш за все мав розібратися з конспірологічними теоріями Джуліані, а також тим українським високопосадовцем, до якого б звертався Білл Барр з будь-яких юридичних міжурядових питань. Ось це і була моя єдина розмова в Україні про питання Джуліані, і дуже коротка розмова. Я закликав Рябошапку говорити особисто з Барром та Міністерством юстиції відразу після заступлення на посаду, розуміючи, що то буде найкращим спосом запобігти перемозі фантазій над реальністю. Я не згадував слів “Руді Джуліані,” сподіваючись, що саме по собі вже це багато що скаже. Час покаже.

 

Зустріч зі Зеленським розпочалася о 12:30 і завершилася десь о 14:00. З боку України головно були всі ті самі особи, хто й раніше приймав участь у зустрічах. Білл Тейлор, посадовці Ради Національної Безпеки США та кілька працівників посольства були присутніми з боку США. Зеленський справляв неабияке враження, був дуже в курсі справ. Він почав з подяки нам за продовження санкцій за Крим і постійне невизнання його анексії Московією. Я подумав: “Якби ж він тільки знав, як близько ми були до відмови від цього всього!” Ми обговорили Крим, Донбас, провальний Нормандський мирний формат і його бажання активніше залучити Велику Британію та США до диспуту Московії та України. У внутрішніх справах, як сказав Зеленський, його пріоритетом була боротьба проти корупції — основа його президентської кампанії. Його партія «Слуга Народу», названа на честь його телешоу, мала 254 депутати у парламенті, і він сказав, що після відкриття нової парламентської сесії вони подадуть 254 проекти реформ, по одному від кожного члена партії. Зеленський наголосив, що час порожніх обіцянок минув, і настав час виконувати обіцянки, з якими він йшов у владу.

 

Він сказав, що вперше зателефонував до Путіна, бо намагався добитися звільнення українських моряків. Він був налаштованим повернути Донбас якомога швидше і завершити війну згідно з Мінськими угодами. Зеленський мав дуже конкретні ідеї щодо припинення вогню, починаючи з одного конкретного містечка, а потім і в інших місцях. Він сказав, що з його боку політичних ігор не буде, але що й Україна має побачити такі самі кроки Московії — він хотів вирішити проблему, а не затягувати її на роки. Ми також обговорили небезпечну ситуацію — що би сталося, якби з Донбасом все вирішилось, а з Кримом — ні. Ніхто, зокрема й США, не мали на це відповіді, але Зеленський наголосив, що весь Захід мав продовжувати антимосковські санкції за Крим, незалежно від завершення війни на Донбасі. Обговоривши Білорусь, Молдову та їхні спільні проблеми з Московією і корупцією, ми завершили. Не було обговорення Гілларі Клінтон, Джо Байдена чи ще чогось у стосовно Джуліані. Якщо це не продемонструвало справжніх інтересів Америки та питань, які Зеленському слід було підняти з Трампом у Варшаві, то я просто не знаю, що ще треба було зробити.

 

Я покинув Київ впевненим, що Зеленський зрозумів масштаби завдання, яке перед ним стояло, як вдома, так і закордоном, і що це зрозуміла його нова команда. То були люди, з якими ми могли працювати, якщо б вони не потрапили у пастку конспірології, а у цьому якраз певності не було. Тейлор, який був присутнім на всіх моїх зустрічах, крім моєї короткої розмови наодинці з Рябошапкою, поговорив особисто зі мною перш ніж я поїхав до аеропорту; він спитав, що йому слід робити з провокативними питаннями Джуліані. Я з розумінням поставився до його становища, тож я закликав його написати Помпео «пряме повідомлення» про все, що він знав. «Пряме повідомлення» — це безпосередні повідомлення від Керівників місій (посольств) до Державного секретаря, дозволені лише для надзвичайних обставин, які у нас явно склалися. Крім того, давно було пора активніше залучити Помпео до всього цього. Згодом свідчення Тейлора у Конґресі зробили його одним з найважливіших свідків у процесі імпічменту у Палаті представників США.

 

29 серпня 2019 року я полетів з Києва до Молдови та Білорусі, продовжуючи мандрівку колишніми республіками СРСР. Хотів показати Московії, що ми були постійно сфокусованими на її периферії, і не задовільнимося тим, щоби просто залишити ці молоді держави протистояти Москві. Якби я довше перебував у Білому Домі, я мав би обґрунтованіші плани щодо стосунків США з колишніми радянськими державами, але цьому не судилося бути. Зокрема, у Мінську, незважаючи на довжелезний список порушень прав людини Аляксандром Лукашенком, я хотів довести, що США не будуть просто дивитися, як Московія поглинає Білорусь, за яку Путін, здавалося, серйозно взявся. Одним з елементів моєї стратегії була зустріч, яку поляки влаштували у Варшаві в суботу, 31 серпня, для радників з питань національної безпеки Польщі, Білорусі, України та США. Нехай би Кремль подумав про це трохи. Звісно, я задумав набагато більше, ніж просто проведення додаткових зустрічей, але й це було би сигналом для інших колишніх радянських республік про те, що ні ми, ні вони не повинні бути пасивними, стикаючись з войовничістю Московії чи загрозами їхнім внутрішнім урядам. Було багато такого, що ми всі могли зробити і дипломатично, і військово. Після того, як я пішов у відставку, Адміністрація та інші, здається, рухалися у подібному напрямку.

 

З літака Мінськ-Варшава я подзвонив Помпео, щоби коротко розповісти йому про подорож до України, Молдови та Білорусі. Я окремо розповів те, що мені у Києві розказав Тейлор: він покинув приватний бізнес, щоби тимчасово приєднатися до уряду у ролі його тимчасового повіреного в країні, де він раніше був послом (рідкісний випадок, якщо взагалі не унікальний) через те, що він дуже рішуче підтримував тісні стосунки між Україною й США. Якщо ми демонстрували байдужий чи ворожий підхід до України, він казав: "Я тут не ваш пацан", — Помпео підтвердив, що Тейлор також прямо це заявив перед тим, як заступити на посаду навесні, після усунення Йованович. Ні Помпео, ні я не мали жодного сумніву, що Тейлор майже точно піде у відставку, якщо військова допомога Україні не надійде.

 

Я запитав, чи можливо отримати рішення щодо військової допомоги ще до того, як Трамп вилетить до Варшави. Помпео вважав, що це можливо, зазначивши, що він матиме ще один шанс на борту Air Force One, який вилітав з авіабази Ендрюс у п'ятницю вночі і прибував до Варшави в суботу вранці. Зустріч з Зеленським запланували на ранок неділі, тож певний запас часу у Варшаві був. Джим Інгоф, голова Комітету Сенату США зі збройних сил, намагався зв’язатися зі мною, і ми з Помпео розглядали декілька варіантів, як Капітолію виграти більше часу перед дедлайном 30 вересня. Могли ж бути якісь способи виграти більше часу, як правило неможливі наприкінці фіскального року, зокрема завдяки величезній двопартійній підтримці військової допомоги Україні.

 

Того вечора ми дізналися, що Трамп не вилетить до Польщі, бо на Флориду насувається ураган Доріан, і що замість Трампа буде Пенс, але він приземлиться там не раніше неділі. І Помпео, і Еспер відмовилися від візиту, і розклад дня для Варшави полетів шкеребеть, адже Пенс мав прибути туди на 24 години пізніше, ніж планувалося для Трампа. Зокрема, зустріч з Зеленським тепер мала відбутися вже після церемонії вшанування 80 роковин нападу нацистів на Польщу, а не до неї. Все можна було організувати, але це явно свідчило, що питання про військову допомогу Україні знову відкладалося. Ми шалено втрачали час.

 

У п’ятницю ввечері за варшавським часом, 30 серпня, я з Варшави приймав участь у відеоконференції Ради Національної Безпеки США щодо Афґаністану, разом з Трампом та більшістю присутніх у Залі засідань. Як я описував, дискусія про Афґаністан була такою інтенсивною, що Трамп вже виходив з кімнати, коли я збагнув, що зустріч завершується. Я буквально закричав з екрану: “Чекайте, а як же Україна?” і всі знову сіли. Трамп сказав: “Мені [цензура] на НАТО. Я готовий сказати, ‘Якщо ви не платите, ми їх не захищатимемо’. Я хочу, щоби 300 мільйонів доларів [він мав на увазі 250 мільйонів доларів, одноразова допомога, запланована для України] заплатили від НАТО”. Звісно, це було неможливо, і показувало, що Трамп ніяк не розуміє, що то були за кошти і як їх надали, але це не було новиною. “Україна є стіною між нами та Московією”, — сказав він, і думаю, що він мав на увазі «перешкодою, що унеможливлює тісніші стосунки Москви з Вашинґтоном». Тоді він сказав Пенсові: “Телефонуй [Генеральному Секретареві НАТО] Столтенберґу і скажи йому, щоби НАТО заплатило. Скажи: ‘Президент за вас, але гроші мають бути від НАТО’ ” – але все це не мало сенсу. “Дочекайтеся засідання НАТО у грудні”, — сказав Трамп, натякаючи, як я зрозумів, що тоді він мав намір оголосити про наш вихід із НАТО.

 

То були погані новини, хоча Купперман розповів мені, що сенатор Інгоф говорив з Трампом про військову допомогу Україні майже півгодини після того засідання Ради Національної Безпеки. Трамп врешті сказав йому: “Пенс пом’якшить мій меседж,” що б це не означало. Сенатор Рон Джонсон через кілька днів розповів мені, що теж говорив з Трампом, і наголосив, що у Конґресі підтримка Україні є майже одностайною. Він не знав, чи він переконав Трампа, але я знав – дедалі більше конґресменів та сенаторів хотіли порозмовляти з Трампом телефоном чи зустрітися особисто. Груба політика могла вплинути на Трампа краще, ніж важливі аргументи. У всякому разі, та зустріч завершилась без певного результату.

 

B T Sondland

 

Пенс подзвонив мені у суботу ввечері з борту літака до Варшави, щоб обговорити Трампа: “Я думаю, що я чув його слова про те, що він знає – це кінець фіскального року, а [Україні] досі не дали зрозуміти, що ми хочемо скасувати надання їй коштів на військову допомогу, але у нього були серйозні причини для занепокоєння. Думаю, я знаю його досить добре, щоб він міг сказати — нумо зробімо це, але змусимо наших союзників робити більше у майбутньому”. Я сподівався, що це і буде повідомленням, яке він везе до Варшави. Однак ніхто з нас ще нічого не знав. У неділю вранці, трохи випереджаючи графік, о 10:00, Пенс прибув до Варшави. На моє велике здивування, Сондланд прилетів на літаку Air Force Two і зумів зірвати зустріч, організовану працівниками віце-президента, попри всі спроби охорони цьому завадити. Сондланд згодом свідчив, що його “запросили в останню мить”. Насправді це він сам себе «запросив» — попри майже фізичний спротив охорони віце-президента, які намагалися не впустити його. На тому брифінгу я коротко розповів Пенсові про мою подорож до трьох східноевропейських країн і зокрема – про зустріч з Зеленським та іншими українцями у Києві. Пізніше Сондланд свідчив, що він сказав на тій самій зустрічі, що допомога для України залежала від “розслідувань”, яких хотіли Трамп і Джуліані, і що його коментар був “належним чином” враховано Пенсом. Та я не пригадую, щоби Сондланд щось казав під час тієї зустрічі.

 

Ми от-от мали вирушити до площі Пілсудського, місця проведення церемонії, де у 1979 році Папа Ян Павло ІІ провів відому літургію, яку багато поляків вважають початком кінця Холодної війни. Ми повернулися до готелю о 14:30, добряче спізнившись через складну логістику для всіх національних лідерів, що приїхали.

 

Користуючись нагодою поговорити з Пенсом, поки Сондланда не було з нами, я пояснив, що маю піти зі зустрічі з Зеленським (яка почалася о 15:30, майже на годину пізніше) не пізніше 15:45.

 

B T Ze Pe 

Ми з Пенсом зосередилися на питанні військової допомоги і він визнав – у нас досі не було хороших новин. Коли прибув Зеленський, увірвався натовп журналістів, закидаючи нас питаннями, від яких Пенс відвертався так спритно як міг. Преса пішла і я – теж, щоби вчасно вилетіти з переповненого летовища Варшави. Я довго (до дзвінка від Моррісона) не чув, що Зеленський зосередився на питанні пакету військової допомоги щойно преса вийшла зі зали. Пенс танцював довкола цього питання, але відсутність заяви — “так, її точно нададуть” — була очевидною. На щастя, Сондланд не піднімав питання Джуліані під час тієї зустрічі з Зеленським, хоча тиснув на нас, щоби це зробили ми. Але згодом, як сказав сказав Моррісон, Сондланд причепився до одного з радників Зеленського – Андрія Єрмака, який займався “справами зі США”, і який раніше зустрічався з Джуліані. Моррісон не сильно переймався, про що розмовляли Сондланд і Єрмак, але я сумнівався, що вони розмовляли ось про Крим чи Донбас, не кажучи вже про ускладнення стосовно «Договору про ядерні ракети середньої дальності». Моррісон згодом розповів мені, що Сондланд все ж піднімав питання Джуліані з Єрмаком.

 

Після спокійного Дня Праці я провів вівторок у Білому Домі, ознайомлюючись із новинами. Коли пані Гаспел і команда розвідки приїхали на брифінг, перш ніж побачитися з Трампом, вона сказала мені: "Ви не можете цього зробити ще раз!" — "Чого саме?", — запитав я. "Зникніть тиждень", — сказала вона, і ми засміялися. 4 вересня я розмовляв з Пенсом, який ще був в Европі на Трамповому ґольф-курорті Дунбеґ (Ірландія) – що стало свіжим скандалом дня. Зеленський вразив Пенса, тож він так і поінформував Трампа, підсумовуючи: "Моя рекомендація — рекомендація консенсусу ваших радників: ми рухаємось вперед стосовно тих 250 мільйонів доларів". Пенс також тиснув на Трампа, щоби той зустрівся з Зеленським на Генеральній Асамблеї ООН, адже "тільки між нами, дівчатами" він вважав, що Трамп теж шукає якусь підставу, щоби зробити те, що, як ми сподівалися, було правильним рішенням. "Зеленський не навів переконливих аргументів [на їхній зустрічі], тому я навів їх за нього", — сказав Пенс, який був налаштованим оптимістично. Тим часом преса почала помічати зв’язок між затримкою військової допомоги для України та ідеєю-фікс Трампа про вибори 2016 і 2020 років в особах Гілларі Клінтон та Джо Байдена. У Конґресі продовжувала наростати двопартійна опозиція через відмову надати допомогу (я сподівався, що якщо ніщо інше не повпливає, то хоч це дасть правильний результат). Однак лише наприкінці вересня 2019 року мас-медіа почали давати оцінку тому, що відбувалося задовго до дзвінка 25 липня.

 

На вихідних стався бажаний для Зеленського обмін полоненими з Московією, по-своєму позитивна подія, і схоже, Трамп вирішив, що цього цілком досить, щоби розблокувати військову допомогу. Ми з Помпео обговорили це в понеділок вранці 9 вересня, а з Еспером я поговорив про це згодом того ж дня, в обидвох випадках наголошуючи на потребі законодавчого пом’якшення, щоби виграти час. А вже 9/11 — одинадцятого вересня, у середу пополудні, Трамп вирішив надати Україні кошти.

***

На той час я вже був звичайним громадянином. Близько 14:15 дня у понеділок, 9 вересня, Трамп викликав мене до Овального Кабінету, де ми зустрілися наодинці. Він поскаржився на висвітлення пресою подій в Афґаністані та скасування зустрічі в "Кемп-Девід" з Талібаном, не кажучи вже про переважно негативну реакцію, безумовно, серед республіканців, і на угоду, і на запрошення Талібану у "Кемп-Девід". Звичайно, більшість негативних реакцій він викликав на себе власними непродуманими твітами. Можливо, дивно, що нічого не просочилося у пресу ще до появи його твітів, але вони відкрили скриньку Пандори.

 

Трамп був розлюченим через те, що його зображували як дурня, але прямо він цього не визнавав. Він сказав: "Багато людей не люблять тебе. Вони кажуть, що ти стукач і не командний гравець". Я не збирався це так залишати. Я сказав Трампові, що протягом останніх кількох місяців проти мене проводились цілі кампанії негативних «зливів», які я би був радим описати детально, а також був радим сказати йому, від кого, на мою думку, були ці «зливи» інформації (в основному, я вважав, витоками інформації керують Помпео та Малвані).

 

Щодо тверджень про те, що це саме я зливав інформацію, я закликав його переглянути усі похвальні публікації про мене в газетах New York Times, Washington Post та інших виданнях, там часто вказували, хто надавав інформацію – і він би не знайшов нічого. Трамп спитав конкретно про зустріч з Талібаном, а я нагадав йому, що я сказав лише таке: Талібану слід пройти перевірку потужним магнітометром. Я просто сказав, що я не підпишу таку угоду Державного департаменту, а Трамп тоді вказав на мене пальцем і заявив: «Погоджуюся». Але він знов взявся за своє: “Маєш власний літак,” – на що я відповів, що не маю. На усі офіційні події я літав військовим літаком, керуючись тими самими правилами, що й мої попередники та численні інші високопосадовці з національної безпеки. Не я писав ці правила, я їх лише виконував. Мені було достеменно відомо, що це була скарга Малвані, він генерував ці нісенітниці. “У тебе там всі твої кадри [у Раді Національної Безпеки],” — сказав Трамп, і це була ще одна скарга від Малвані. Звісно, типове нарікання Трампа було про те, що серед членів Ради Національної Безпеки було забагато представників “таємного уряду” (deep state).

 

B T P M B G

 

Тоді я підвівся з крісла навпроти відомого столом Resolute і сказав: “Якщо ви хочете, щоб я пішов, я піду”. Трамп сказав: “Поговоримо про це вранці”.

 

То була моя остання розмова з Трампом. Я покинув Овальний кабінет приблизно о 14:30 та повернувся до свого кабінету. Я розповів Купперману та Тінслі про ту розмову і сказав, що це все зайшло задалеко. Я передав Крістіні Самуелян, моїй помічниці, коротку заяву на звільнення, написану ще кілька місяців тому, щоби вона оформила її на бланку Білого дому. Я сказав, що їду додому поспати і ще подумаю до ранку, але я вже був готовим завтра ж подавати у відставку. Щодо подальших чуток, я маю зазначити, що у вівторок Купперман розповів мені, що Ден Волш, один з помічників Малвані, телефонував йому пізно ввечері у понеділок, коли повертався з Трампом на борту літака Air Force One з політичного раллі у Північній Кароліні (Трамп полетів туди віддразу ж після розмови зі мною). Трамп був все ще «накрученим» з приводу використання мною військового літака, і Волш безуспішно намагався йому хоч щось пояснити . Він сказав Волшу: «Ви йому скажіть, що він не отримає іншого літака, якщо я окремо не схвалю цього». Цей коментар від Трампа демонструє – в понеділок ввечері він все ще думав, що я збираюся робити заявки на використання військових літаки після того, як зустрінусь з ним у вівторок.

 

У вівторок вранці, 10 вересня, я прийшов у звичний час, виконав кілька останніх завдань, і повернувся додому — чекати, коли почнеться буря. Я попросив Крістіну занести лист до Овального кабінету та доставити копії Пенсу, Малвані, Чіполлоне і Грішему об 11:30. Впевнений, Трамп не чекав цього, він твітив близько 11:50, щоби першим про все сповістити. Я мав би першим «завдати удару» — то був мені урок — та мені було цілком достатньо твітів з фактами. Я знаю, як все справді закінчилося. І ось – я знову став вільною людиною.

 

Переклад українською — Angelica Gordon та John Lemberg

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles