logo

Sunday, 04 December 2016 13:00

БАРУХ — ТРИЛЬЙОНЕР, ПРО ЯКОГО «ЗАБУЛИ» ВСІ ЗМІ

Доктор Немо, Radio Lemberg, 04.12.2016  

 

У далекому 1770 році Вільям Піт писав: «За будь-яким троном є дещо більше, ніж король», а Ротшильд модифікував Лаффіта «я не король банкірів, а банкір королів». З часів єгипетських ієрофантів, які заклали в основу нашого буття позичковий відсоток, як елемент закабалення, нічого не змінилося, і всі революції та суспільні трансформації круто замішані на фінансових компонентах. 

 

Всім відома публічна п’ятірка фінансових сімей, які контролюють або безпосередньо або складно-підрядно фінансові, а відтак і владні, потоки цілого світу. Це:

 

1. Ротшильди — $2,5 трлн., вони дають в борг державам і контролюють долар

2. Моргани — $1,5 трлн., контролюють 20% ВВП США

3. Рокфеллери — $1 трлн., активи — 40 мегакомпаній

4. Оппенгеймери — $200 млрд., діамантовий бізнес

5. Волтони— $100 млрд., власники супермаркетів Wal-Mart

 

Але Бернард Барух (Bernard Baruch —американський фінансист, біржовий спекулянт, політичний і державний діяч радник президента США Вудро Вільсона і Франкліна Д. Рузвельта) був і залишається чимось особливим в цих процесах.

 

Народився 19 серпня 1870 в Камден, Південна Кароліна — помер 20 червня 1965, Нью-Йорк, і був другим з чотирьох синів Симона і Белл Барух. Його батько, Симон Барух (1840—1921), німецький іммігрант єврейського походження, іммігрував до США з Німеччини в 1855. Будучи за фахом лікарем, під час громадянської війни служив в армії південців і був одним з основоположників фізіотерапії. 

 

У 1881 його родина переїхала в Нью-Йорк, де Бернард вступив до Сіті-коледжу (англ. City College of New York). Після закінчення почав працювати брокером у фірмі А. А. Хаусмен енд Компані (AA Housman and Company). Придбав місце на Нью-Йоркській фондовій біржі. Займався успішними спекуляціями цукровими контрактами. У 1903 він заснував свою власну брокерську фірму; в свої 33 роки він став мільйонером. Незважаючи на процвітання в той час практики створення різноманітних трастів з метою маніпуляції ринком, Барух проводив усі свої операції один, за що і отримав прізвисько «самотній вовк Wall Street».

 

Активне проникнення Баруха в політичне життя почалося в 1912 . Своїми грошима він підтримав Вудро Вільсона в його президентській компанії. У фонд демократів Барух вніс $ 50 тис. У подяку за це Вільсон призначив його у відомство національної оборони. Під час Першої світової війни він став головою Військово-Промислового Комітету (War Industries Board) і зіграв ключову роль в переорієнтуванні американської промисловості під військові потреби, що на певний час призупинило низку криз в економіці країни.

 

Саме Барух як радник президента схилив Вільсона підтримати створення Федеральної Резервної Системи, і з 1913 року уряд США делегував повноваження з виготовлення доларових купюр приватній комерційній структурі — ФРС.

 

Після революції в Росії Барух неочікувано став прихильником співпраці з Радянським Союзом. Разом с Хаммером і Гарріманом Ленін запросив його для відновлення народного господарства Країни Рад. 

 

Одними з перших заводів, побудованих американцями в Росії в 1920-1930 роках, були тракторні заводи в Волгограді, Харкові та Челябінську.

 

Зрозуміло, що ці заводи мали подвійне призначення: окрім тракторів там стали випускати танки, бронемашини та інше озброєння. 

 

Необхідні для армії автомобілі виробляли на двох головних заводах — Горьковському та ім. Ліхачова, який було побудовано на субсидії Генрі Форда в 1930-х роках.

 

Американськими компаніями було побудовано й два величезних сталеплавильних заводи — в Магнітогорську і Кузнецьку.

 

Після Першої світової війни Барух працював у Вищій економічній раді Версальської конференції і був особистим економічним радником президента Т. В. Вільсона. Після Вудро Вільсона він залишався незмінним супутником президентів Воррена Гардінга, Герберта Гувера, Франкліна Д. Рузвельта і Гаррі Трумена.

 

Передчуваючи розвиток ситуації в світі, Барух з солідарними з ним американськими та британськими банкірами в кінці 1920-х років провів креативний маневр.

 

Він добився переорієнтації американської економіки на обслуговування воєнно-промислового комплексу через її штучний обвал і занурення в кризовий стан.

 

Свої дії Барух продемонстрував доволі перспективному британському політику Вінстону Черчіллю, якого запросив в Америку під приводом виступів з лекціями.

 

24 жовтня 1929 року, в день краху Нью-Йоркської біржі, Барух привіз Черчілля на Волл-стріт.

 

В той час, коли збуджений натовп бушував біля будівлі Нью-Йоркської біржі, він поділився з Черчіллем інформацією, що він ще за рік до обвалу припинив грати на фондовому ринку, продав усі свої акції і купив замість них облігації уряду США, забезпечивши збереження своїх капіталів від знецінення.

 

На Черчілля це склало величезне враження, і з того часу їх дружба з Барухом набула не лише особистого характеру, але й стійкого стратегічного партнерства.

 

Саме Барух і Черчілль стали активними організаторами гри по укріпленню, а потім зіштовхуванню лобами Німеччини та СРСР.

 

Прес-секретар Гітлера Ернст Ханфштангль (котрий ввів в ритуал нацистське привітання) підтвердив, що спочатку син Черчілля Рендольф супровожував Гітлера під час його знаменитих передвиборчих польотів «Гітлер над Німеччиною», а потім і сам Черчілль побажав зустрітися с Гітлером в готелі «Кайзергоф», проте Гітлер йому відмовив.

 

Однак образи образами, а замисел потрібно було втілювати в життя, і в січні 1933 року Гітлера все ж таки просовують до влади.

 

Відповідні кроки робилися й на сході Європи.

 

В тому ж 1933 році США у повному обсязі встановили дипломатичні відносини з СРСР, і Бернард Барух з чільними американськими політиками зустрів в Америці радянських повноважних представників: Максима Литвинова та Євгенія Розенгольца, щоби виробити спільну лінію поведінки.

 

Не слід забувати, що після революції Литвинов був посланцем більшовиків в Лондоні і в грудні 1917 року написав вельми цікавий рекомендаційний лист британському дипломату й розвіднику Локкарту про Троцького: «Я вважаю його перебування в Росії корисним з точки зору наших інтересів».

 

Ясно ж, інтереси Баруха не обмежувалися європейським театром.

 

В 1934 році він у взаємодії з міністром фінансів США Генрі Моргентау провів безпрецедентну операцію по обміну китайського золотого запасу на пачку паперових облігацій.

 

Загнаний в кут Чан Кайші, отримуючи поразку за поразкою, погодився на цей «обмін», в результаті якого ділки з США отримали не менше 100 тонн золота в зливках і величезну кількість срібла, коштовностей і антикваріату, а Чан Кайші — 250 листків паперу і спокійну старість на острові Тайвань.

 

На початок 1940-х Барух вже був мільярдером, але пік дивідендів від його замішаного на політиці бізнесу прийшовся на роки Другої світової війни і післявоєнної гонки ядерних озброєнь.

 

Напад японців на американську морську базу Перл-Гарбор 7 грудня 1941 року, можливо, для когось і було сюрпризом, але не для Баруха і банківської олігархії.

 

 

З розсекречених документів про напад на базу випливає, що президент Рузвельт, Ален Даллес і банківська верхівка знали про наміри японців, однак пішли на знищення флоту і загибель тисяч своїх співгромадян.

 

Ціною цієї провокації Америку втягнули в Другу світову війну, а олігархи, і в першу чергу Барух, зірвали неймовірно великий куш. Після війни викривальні матеріали просочилися в пресу. Американці, звичайно, жахнулись, оскільки Рузвельт був для багатьох ідеалом, але розсекречені документи не стали розголошувати, а до тих, хто їх обнародував, швидко знайшли ключики.

 

Під час Другої світової війни президент Франкліна Д. Рузвельт призначив Баруха головою комітету з ліквідації нестачі каучуку. У 1943 Барух став радником директора відділу військової мобілізації Д. Бирнса та продовжував консультувати уряд. Ну й як належне створював сильний вплив на розподіл державних воєнних замовлень. Мільярди доларів йшли на фінансування ним же запропонованих напрямів.

 

В 1944 році, завдяки майстерній грі Баруха та його партнерів в Бреттон-Вудсі знесилена війною Європа і СРСР згодилися визнати долар США світовою резервною валютою.

 

ПЛАН БАРУХА

 

До речі, вираз «холодна війна» належить не Черчіллю. Він вперше прозвучав з вуст Баруха в промові перед палатою представників Південної Кароліни 16 квітня 1947 року для підкреслення гостроти конфлікту між США и СРСР.

 

«Барух бажає правити світом, Місяцем і, можливо, Юпітером, — але на це ми ще подивимося», — записав в своєму щоденнику президент Трумен.

 

Ця фраза наглядно демонструє, хто в дійсності приймав значимі рішення, а хто заздрив, але відкрито протидіяти не міг.

 

З початком гонки озброєнь, підрядчики американського ВПК отримували казкові прибутки, Барух особисто контролював виробництво американської атомної бомби під девізом: «Ми повинні йти вперед з атомною бомбою в одній руці і хрестом в другій».

 

Французький фізик-ядерник Фредерік Жоліо-Кюрі згадував: «Коли я був в Америці, відомий банкір Барух, представник США в Комісії ООН по атомній енергії, запропонував мені переїхати на роботу до США. Він обіцяв мені золоті гори при умові… ви ж розумієте, що за умова це була! Я відмовився, звичайно. Але мені відімстили».

 

Одразу після такого спомину, дочка великого вченого, Ірен, відвідавши США по запрошенню Комітету допомоги емігрантам-антифашистам, була посаджена до тюрми, а в 1950 році під натиском американців французький уряд звільнив фізика від керівництва Комісаріатом по атомній енергії.

 

Після демонстрації могутності США атомним бомбардуванням японських міст Хіросіма та Нагасакі 6 та 9 серпня 1945 року Радянський Союз активізував діяльність для встановленню ядерного паритету.

 

В цій ситуації США поспішили, с однієї сторони, переконати світову спільноту в своїх миролюбних намірах, а з другої — провели хитру комбінацію з метою підпорядкувати Америці розвиток ядерної енергетики у всьому світі. Ініціатором такого масштабного замислу був не хто інший, як Барух.

 

У 1946 р. Гаррі Трумен призначив Баруха представником США в комісії ООН з атомної енергії (United Nations Atomic Energy Commission). На першому засіданні Комісії, 14 червня 1946, Барух оголосив план тотальної заборони ядерної зброї, яке увійшло в історію під назвою «План Баруха».

 

Він передбачав, що всі держави, які проводять дослідження в ядерній сфері, повинні обмінюватися відповідною інформацією; всі ядерні програми повинні носити виключно мирний характер; ядерну зброю і інші види зброї масового знищення повинні бути знищені — для виконання цих завдань потрібно створити компетентні міжнародні структури, які зобов'язані контролювати дії окремих держав.

 

Цей план також містив такі пункти як створення Міжнародного агентства з атомної розробкам (Atomic Development Authority), передбачалася передача цьому агентству контролю над атомним виробництвом та обмін дослідженнями в рамках нього між країнами. Крім того, план включав в себе передачу США технологічної інформації з атомної енергетики. Контроль агентства повинен був здійснюватися в рамках міжнародних інспекцій на місцях. План передбачав введення механізму контролю за ядерними програмами вступають у співпрацю країн через проведення міжнародних інспекцій на територіях цих країн. Центральним органом цього агентства повинна була стати комісія ООН з атомної енергетики.

 

Однак такий план не влаштовував СРСР, бо він, очевидно, сповільнив би рух СРСР до створення ядерного потенціалу. Саме тому радянська дипломатія на конференції ООН висунула ідею відмови від використання атомної енергетики. Сам «план Баруха» являв собою доповідь Ачесона-Лілієнталя, в яку Барух вніс дві значні зміни: на згаданий в доповіді міжнародний орган з контролю за атомною енергією не поширюється право вето постійних членів Ради Безпеки ООН і цей орган може вживати примусових заходів впливу на порушників правил контролю в обхід Ради Безпеки ООН.

 

Такі положення докорінно розбігалися зі Статутом ООН і його структурою, тому «план Баруха» прийнято не було. Американський дипломат й історик Б. Бечхофер, який в 1950-і рр.. у складі делегацій США брав участь у переговорах про роззброєння, сказав про цей проект таке: "підхід до вето, що містився в плані Баруха, вніс у переговорний процес сторонній і непотрібний елемент, що дозволив Радянському Союзу зайняти позицію, завдяки якій він отримав суттєву підтримку за межами свого блоку. Позиція Баруха щодо вето є екстремальним прикладом його ізоляції від генеральної лінії зовнішньої політики США".

 

При цьому США пішли ва-банк: вони запропонували відмовитися від своєї ядерної зброї за умови, що інші держави візьмуть на себе зобов'язання не виробляти її і погодяться створити адекватну систему контролю. СРСР відкинув цей план. Радянські представники пояснили це тим, що в ООН домінували США і їхні союзники, тож їм не можна було довіряти. Тому Радянський Союз запропонував, щоби США знищили свої ядерні боєприпаси ДО того, як інші країни створять систему контролю, однак цю пропозицію було, в свою чергу, відкинуто США.

 

У підсумку план так і не було прийнято через накладення вето СРСР у Раді Безпеки ООН. Комісія припинила свою діяльність в 1949 році. Після провалу «Плану Баруха» і у відповідь радянській ініціативв в світі почалися ядерні перегони озброєнь, супроводжені розробкою тактики та стратегії ідеологічних диверсій, де Бернард Барух чув себе як риба в воді.

 

На засіданні Комісії ООН по атомній енергії в жовтні 1946 року. Бернард Барух — за табличкою «U.S.A.». За табличкою «U.S.S.R.» — Андрєй Громико.

 

До глибокої старості Барух особисто вів справи. На кінець свого життя активи підконтрольних йому фірм і фондів досягали трильйона доларів.

 

Дивно, але вершитель долі не ховався від людей, був надзвичайно простий в спілкуванні, вів бесіди в парку з перехожими, дізнавався, який в них настрій, бажання, охорони біля нього видно не було.

 

Похоронено Баруха в 1965 році на звичайному кладовищі на околиці Нью-Йорку — поруч з дружиною. Ні огорож, ні помпезних пам’ятників на його могилі немає. Лиш скромна невелика плита на газоні.

 

 

Незвичайною є зовсім не скромність найвпливовішої людини планети того часу — багато видатних діячів проявляли скромність. Дивно те, що сьогодні взагалі нічого не відомо про спадкоємців трильйонного спадку Бернарда Маннеса Баруха — його внуках і правнуках. Хтось всемогутньою рукою видалив всю інформацію з доступних джерел (щось дуже схоже на завершення життєвої історії Великого Фліка — DN).

 

Немає й колективних фотографій з похорон Бернарда Баруха, оскільки на них напевне присутні його правонаступники, які не захотіли світитися.

 

Хто тепер управляє колосальними активами власника трильйонного спадку, на що йдуть ці кошти — невідомо.

 

 

Один винахідливий журналіст у вересні 2013 року провів цікавий експеримент.

 

Він кілька днів ходив по 6-й авеню біля Центрального парку Нью—Йорку в майці з портретом Баруха на грудях, а на спині надпис: «Mom! Why my grandfather isn’t Baruch?» — «Мам, а чому мій дідусь не Барух?»

 

В кількох метрах позаду, велась відеозйомка. Лиш кілька людей звернули на нього увагу, а одна дівчина похвалилась, що знає, де знаходиться коледж Баруха. І все.

 

Найбагатші фінансисти в світі не зберігають свої багатства у відомих банках.

 

Попробуйте знайти відомості про «Стандарт Чартер Банк», заснований ще в 1613 році. Якісь подібні відділення в Гонгконгу і ще світяться кілька Іллюмінацій, але самого банку немає в жодному списку чи рейтингу — однак він контролює всі розрахунки в світі.

 

А всім цим диригують сімейства Барухів, Лоебів, Шиффів і Кунів, які поріднились між собою.

 

Багато чого змінилося з часів активної діяльності Бернарда Маннеса Баруха. Відійшли в далеке минуле ті часи, коли мільярдер міг спокійно пройтися по парку, посидіти на лавці і побесідувати з перехожими. Але меморіальна лавка таки є.

 

 

 

Джон Фітцджеральд Кеннеді – 35-й президент США, але перший, який повстав проти ФРС. 4 червня 1963 року Кеннеді почав реалізацію плану по демонтажу приватного друкарського станка. Він підписав виконавчий наказ №11110, який надавав уряду США право випускати гроші в обхід Федерального Резервного Банку, який до поставляв гроші уряду під відсотки. Наказ Кеннеді надавав державному казначейству повноваження для випуску срібних сертифікатів під забезпечення срібних злитків, срібла та звичайних срібних доларів казначейства (приблизно 10% всіх грошей країни).

 

Цим наказом Кеннеді почав процес м'якого виведення ФРС з сфери друку грошей. Він повертав державі законне право самій друкувати свої гроші. В своїй промові про таємні організації, виголошеній незадовго до смерті, Кеннеді сказав: «Ми, по своїй природі та історично, – народ, який протистоїть всіляким секретним групам, таємним орденам і закритим зборам. По всьому світі нам протистоїть монолітний безжальний зговір, який таємними способами та ресурсами розширяє свою сферу впливу...». Кілька місяців згодом, 22 листопада 1963 року, Кеннеді було застрелено.

 

Новий президент Ліндон Джонсон зупинив дію наказу Кеннеді, і після Кеннеді жоден американський Президент не відважився піднімати це питання. Брата, Роберта Кеннеді, теж було застрелено — в Лос-Анжелесі після оголошення про його перемогу на попередніх президентських виборах в штаті Каліфорнія.

 

 

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles