logo

Nicole Perlroth, Matthew Rosenberg, The New York Times, 13.01.2020

 

За словами експертів з питань безпеки, в той час як президент Трамп стикнувся з процесом імпічменту через його спроби змусити Україну розслідувати справи колишнього віце-президента Джозефа Байдена та його сина Гантера Байдена, московські військові гакери вламувалися в комп’ютери однієї української газової компанії, яка перебуває в центрі особливої публічної уваги. 

 

Спроби зламати «Burisma», українську газову компанію, в раді директорів якої був Гантер Байден, почалися з перших днів листопада, якраз тоді, коли в новинах у США домінували повідомлення про Байденів, Україну й імпічмент.

 

Хоч досі й невідомо, що знайшли, чи шукали гакери, експерти кажуть, що час і маштаб атак вказують на ймовірні спроби московитів знайти потенційний компромат на Байденів. Власне такий компромат хотів отримати від України і Трамп, коли він вимагав розпочати розслідування проти Байденів та “Burisma”, чим і зініціював ланцюжок подій, які призвели до його імпічменту.

 

Американська розвідка каже, що тактика московитів є разюче схожою на ту, яку використовували для гакінгу електронних листів Джона Подести, очільника передвиборчої кампанії Гілларі Клінтон, та Національного Комітету демократів під час президентської кампанії 2016 року. Тоді, щойно отримавши емейли, московити відразу використали своїх тролів для поширення матеріалу та навіть створили спеціальну «ехокамеру», аби посилити ефект.

 

За даними «Аrea 1», безпекової фірми з Кремнієвої долини, яка й виявила той гакінг, тоді, як і зараз, московські гакери з військової розвідувальної спецгрупи ГРУ відомої загалу під псевдонімом «FancyBear», використали так-звані «фішингові» емейли, створені з метою викрасти імена користувачів та їхні паролі. У випадку з українською газовою компанією, гакери створили фальшиві веб-сайти, які імітували сторінки входу дочірніх компаній Burisma, та надсилали працівникам компанії спеціально приготовані емейли, щоби все було схожим на те, що ці листи поступають зсередини компанії.

 

«Area 1» каже, що гакери змогли обдурити низку працівників фірми та отримати від них їхні облікові дані і таким чином дістати доступ до одного з серверів Burisma.

 

«Атаки були успішними», — сказав Орен Фалковіц, співзасновник «Area 1», який до цього працював в Аґенції Національної Безпеки. Фірма пана Фалковіца оперує мережею спеціальних сенсорів на багатьох веб-серверах в усьому світі (багато з яких використовують спонсоровані державами гакери), а це дає його фірмі хорошу можливість спостерігати за фішинговими атаками та дозволяє їй блокувати атаки проти своїх клієнтів.

 

«Хронологія цієї московитської кампанії віддзеркалює гакерські операції ГРУ, які ми бачили у 2016 році проти Національного Комітету демократів та Джона Подести, очільника кампанії Клінтон, - каже пан Фалковіц. – Вони знову крадуть облікові дані, що дає нам підстави зробити висновок про повторення втручання Московії в останні вибори.

 

У 2018 році Міністерство юстиції США засудило сімох офіцерів з тієї військової спецгрупи ГРУ.

 

За словами американських чиновників з питань безпеки, які говорили анонімно через чутливість самої інформації, московитські атаки на «Burisma» відбуваються паралельно зі спробами кремлівських шпигунів в самій Україні відкопати інформацію, яка би зашкодила Байденам. Чиновники кажуть, що шпигуни намагаються проникнути в «Burisma» та в певні канали в українському уряді аби знайти відповідні емейли, фінансові записи та юридичні документи.

 

Ні керівники Московії, ні компанія «Burisma» не відповіли на наше прохання дати коментар.

 

Американські чиновники застерігають, що після 2016 року московити діють непомітніше, ба знову намагаються знайти та поширити компромат і зашкодити чутливим виборчим системам напередодні виборів 2020 року.

 

В цьому руслі Московія працює з початку президентства пана Трампа, вигадуючи конспірологічні теорії про втручання України і співучасть демократів аби відвернути увагу від її власного втручання у вибори 2016 року.

 

Результатом стала каламутна суміш теорій змов з домішком різних фактів, як наприклад та групка українців, які відкрито критикували кандидатуру Трампа, та поширювали чутки, що сервери демократів розташовано в Україні, і що пан Байден, обіймаючи посаду віце-президента, укладав корупційні угоди з українськими посадовцями для захисту свого сина. Ці чутки, поширені ботами, тролями та офіцерами московитської розвідки у соціальних мережах, й попали у вуха пана Трампа, який вбачає у розмовах про московське втручання атаку на свою власну легітимність.

 

Коли пан Байден став лідером у номінації демократів минулої весни, чинний президент знову причепився до звинувачень у корупції, і під час телефонної розмови з президентом України Володимиром Зеленським 25 липня попросив розслідувати справу Байденів. Цей дзвінок став основою для імпічменту Трампа минулого місяця.

 

Кампанія Байдена хоче виставити спроби московитів гакнути «Burisma», як ознаку політичної сили самого Байдена, і вказати на постійне прагнення пана Трампа дозволяти іноземним урядам підсилювати його політичні успіхи.

 

«Дональд Трамп намагався змусити Україну брехати про Джо Байдена та велику двосторонню, міжнародну антикорупційну перемогу, бо він визнав, що не може перемогти віце-президента", — сказав Ендрю Бейтс, спікер кампанії Байдена.

 

«Тепер ми знаємо, що Владімір Путін теж вбачає у Байдені загрозу, — додав пан Бейтс. – Будь-який американський президент, який не толерує такому іноземному втручанню, негайно б засудив таку атаку на суверенність наших виборів».

 

Звинувачення в корупції є пов’язаними з роботою Гантера Байдена у раді директорів «Burisma». Компанія найняла пана Байдена в той час, коли його батько був віце-президентом США та керував політикою адміністрації Обами стосовно України, зокрема він спричинив звільнення генерального прокурора України (йдеться про Віктора Шокіна — прим. RadioLemberg) через корупцію. Тоді його зусилля підтримали й европейські союзники.

 

З того часу цю історію постійно перекручують пан Трамп і дехто з його найпалкіших захисників, які кажуть, що пан Байден вимагав звільнити того генерального прокурора, бо «Burisma» тоді перебувала під слідством і слідчі могли звинуватити Байдена-молодшого. Рудольф Джуліані, діючи, як він каже, як особистий адвокат пана Трампа, сам почав займатися розслідуванням справи Байденів та «Burisma», і зараз регулярно заявляє, що він отримав очевидні докази незаконної діяльності. 

 

Проте, цих доказів досі немає, тож московити, схоже, приєдналися до цього «полювання».

 

Фахівці «Area 1» також виявили фішингову кампанію ГРУ проти українських компаній напередодні Нового року. Через тиждень «Area 1» визначила спільні риси атак на українські компанії: усі цілі були дочірніми компаніями «Burisma Holdings», яка перебуває в центрі уваги процесу імпічменту пана Трампа. Окрім самої «Burisma», жертвами фішингових атак були її дочки — KUB-Gas, Aldea, Esko-Pivnich, Nadragas, Tehnocom-Service та Pari. Ціллю атак також була «Квартал-95», українська телевізійна компанія, заснована паном Зеленським. Фішингові атаки на «Квартал-95» певно мали на меті розкопати листування її очільника, Івана Баканова, якого пан Зеленський у червні призначив главою СБУ.

 

Аби викрасти облікові записи працівників, гакери ГРУ спрямовували «Burisma» до їхніх фейкових сторінок входу. «Area 1» мала змогу відслідкувати схожі сайти шляхом порівняння постачальників інтернет-послуг, якими часто користовувалися гакери ГРУ, унікальних моделей веб-трафіку та технологій, які використовувалися у попередніх атаках проти багатьох інших жертв, зокрема на Національний Комітет демократів у 2016 році та у свіжій атаці на WADA (Всесвітню антидопінгову аґенцію).

 

“Гакерська атака на «Burisma» – це типовий шаблон кампанії ГРУ”, — сказав пан Фалковіц. – Московитські гакери, хоч і є витонченими у своїй роботі, водночас є й лінивими. Вони діють за випробуваними схемами. Але цим і досягають успіху”.

 

Переклад українською — Петро Козак

На світлині — офіс однієї з дочірніх фірм "Burisma" в Києві 

Нассім Талеб, американський економіст, трейдер, один з мислителів сучасного світу, автор теорії «Чорного лебедя».

 

Nassim Nicholas Taleb, Naked Capitalizm,

 

DrNemo, 05.01.2020: наведу 21 важливу цитату, повністю стаття тут.

 

1. Сучасне "рабовласництво". 

За часів раннього християнства, коли Церква лише починала свою переможну ходу по Европі, були такі мандрівні монахи - колоходи (гіроваги). Вони не належали ні до конкретного ордену, ні до монастиря. Це були такі собі ченці-фрілансери, як ми би зараз сказали. Вони жили подаянням або за рахунок прихильності міських жителів, яких їм вдавалося зацікавити своїм вченням. Їхня популяція була стійкою, наскільки вона взагалі може бути стійкою у випадку з людьми, які дали обітницю безшлюбності - підтримання чисельності можливо лише за рахунок  вербування нових членів. Проте вони виживали, а місцеве населення давало їм їжу і тимчасовий дах над головою.

 

2. Приблизно у  V столітті  н.е. їхня чисельність пішла на спад, і пізніше вони зникли зовсім. У Церкві колоходи були непопулярні; в V столітті їхню діяльність заборонив Халкідонський собор, а потім ще через 300 років - Нікейський. Чому ж колоходи опинилися під забороною? Справа в тому, що вони були абсолютно вільніимм. Зокрема фінансово - не завдяки багатству, а тому, що вони були аскетами, мало що потребували. Як не дивно, будучи жебраками, вони залишалися повністю незалежними - нас вчать, що для цього треба заробити капітал, але, виявляється, того ж можна домогтися, нічого не маючи.

 

3. Якщо ви будуєте релігійну організацію, то абсолютно вільні люди вам не потрібні. Те саме стосується бізнесу чи розвитку стартапу, так що ми поговоримо про працівників і структуру компанії або іншої організації.

 

4. Загалом, будь-яка організація хоче позбавити пов'язаних з нею людей частини їхньої волі. Як же утримати їх під своєю владою? По-перше, їх треба вчити і ними треба маніпулювати; по-друге, важливо дати їм зрозуміти, що у них є свій інтерес у цій грі, що їм є що втрачати у разі непокори.

 

5. Ризики найманого працівника завжди є вищими. І, якщо людина згодна працювати за зарплату, це вже говорить про те, на який тип ризику вона згодна - сам факт є сигналом, що така людина принесе менше клопоту.

 

6. Якщо людина давно працює за наймом - значить, вона уміє підкорятися.

 

Якщо людина роками позбавляє себе свободи на дев'ять годину в день і пунктуально приходить в офіс, відмовляючи собі в праві складати власний розклад, це достатня демонстрація покори. Ви маєте справу з слухняною, привченою до лотка домашньою твариною.

 

7. Працівники не є схильними до ризику; вони бояться звільнення більше, ніж підрядник - судового позову. Навіть коли співробітник йде, він все одно є схильним вести себе «зручно» для компанії, адже за час роботи він сильно вклався в неї - і тепер не є схильним руйнувати те, що будував роками.

 

8. Було таке явище як «людина компанії» (і практично це завжди він був працівник чоловічої статі).

 

«Людина компанії» - ключове поняття XX століття. Найкраще для нього визначення - та людина, чия ідентичність сформувалася відповідно до побажань компанії.

 

Вона відповідним чином одягається і навіть використовує мову, яку від неї очікує компанія. її соціальне життя є настільки щільно пов'язаним з організацією, що, покинувши її, ця людина зазнає величезних втрат, подібно до вигнаного мешканця Афін.

 

Суботні вечори вона проводить в товаристві інших співробітників і їхніх дружин, обмінюючись прийнятими в компанії жартами.

 

9. В обмін на це компанія укладає з нею пакт про те, що вона збереже своє робоче місце якомога довше, тобто, доти, поки вихід на пенсію за віком не залишить її з приємною сумою грошей і партнерами по гольфу з числа колишніх колег.

 

10. Десь в 1990 році люди раптово почали усвідомлювати, що роль «людини компанії» є досить надійним варіантом - за умови, що сама компанія нікуди не дінеться.

 

11. Технологічна революція, що відбулася в Кремнієвій долині, поставила існування традиційних компаній під велику загрозу. Наприклад, після злету Microsoft, IBM — колишня основна фабрика «людей компанії», була змушеною скоротити деяких зі своїх «довічних» співробітників.

 

12. Ці співробітники не могли знайти роботу ніде більше - вони були зовсім непотрібними за межами IBM. Поза корпоративною культурою не працювало навіть їхнє почуття гумору. До цього періоду IBM вимагала від своїх співробітників носити білі сорочки - не світло-блакитні, не в тонку смужку, а саме чисто білі. І темно-синій костюм. Не дозволялося жодної свободи у одязі, ніякого натяку на індивідуальність. Ви були частиною IBM.

 

13. Людина компанії - це той, хто вважає, що понесе величезні втрати, якщо не буде вести себе як людина компанії, тобто той, хто особисто влився в гру.

 

14. І навіть незважаючи на те, що «людина компанії», здається, кудись зникла, їй на заміну, завдяки уніфікації виконуваних завдань, прийшов «співробітник індустрії» - і тепер це може бути людина будь-якої статі.

 

Сьогодні ним або нею володіє не компанії, а щось гірше: ідея, що він або вона повинні бути придатні для найму. Співробітник індустрії - це той, хто побоюється, що понесе величезні втрати, втративши свою придатність для найму, тобто особисто пристосувавшись до гри.

 

Придатний для найму співробітник є щільно вбудованим в індустрію, його утримує страх засмутити не лише свого роботодавця, а й інших потенційних роботодавців.

 

15. Найкраще визначає придатного для найму співробітника те, що про нього ніколи не напишуть в підручниках, бо він, за своїм призначенням, вїж ніколи не залишати слідїв в історії і тому є нецікавим історикам.

 

16. Рабовласництво в компаніях традиційно приймає дуже цікаві форми. Найкращим рабом є той, кому ви переплачуєте, і хто, знаючи про це, дуже боїться втратити свій статус.

 

Міжнародні організації створили категорію експатів, свого роду дипломатів з високим рівнем життя, що представляють компанію і ведуть її справи далеко від батьківщини.

 

Нью-Йоркський банк відправляє одруженого співробітника з сім'єю за кордон, наприклад, в тропічну країну з дешевою робочою силою, і надає йому безліч бонусів і привілеїв, таких як членство в заміському клубі, особистий водій, проживання за рахунок компанії на ошатній віллі з власним садівником , щорічна поїздка додому для всієї родини першим класом, і тримає цього співробітника на такій посаді кілька років, достатній час для звикання.

 

Він заробляє набагато більше «місцевих», і ця ієрархія нагадує про дні колоніального володіння. Повернення додому означає для нього втрату привілеїв і колишній оклад, і він стає справжнім рабом - повернутися в нижчий прошарок середнього класу і жити в передмісті Нью-Йорка, їздити на роботу на електричці, а то і, не дай бог, на автобусі і жувати на обід сендвіч ! Коли великий бос критикує його, він приходить в жах! 95% свого часу він думатиме про політику в компанії - а це саме те, що потрібно компанії. У великого боса з правління буде підтримка, на випадок, якщо вона знадобиться. 

 

Всі великі корпорації мали співробітників в статусі експата і, незважаючи на витрати, ця стратегія була дуже ефективною. Чому?

 

Бо що далі підрозділ знаходиться від головного офісу, то більше він є  автономним, і то більше вам потрібен співробітник-раб, який не зробить ніяких несподіваних самостійних дій.

 

17. Існує категорія працівників, які не перебувають в рабстві, і ця категорія є вкрай нечисленноб. Відрізнити вільних працівників легко: їм плювати на репутацію, принаймні, на свою репутацію в компанії.

 

18. Поведінка людей, схильних до ризику, є непередбачуваною.

.

Свобода завжди так чи інакше є пов'язаноб з ризиком, іноді вона є його причиною, а іноді — наслідком. Якщо ви йдете на ризик, ви відчуваєте себе частиною історії. І ті, хто йдуть на ризик, роблять так, бо в глибині душі вони — дикі звірі.

 

Зверніть увагу на мовний аспект - це наступна після експериментів зі стилем причина, чому вільних варто тримати подалі від невільних людей, які бояться ризикувати.

 

За моїх часів ніхто не висловлювався нецензурно на публіці, за винятком тих, хто входив в якесь угрупування, і тих, хто таким чином давав зрозуміти, що він не раб.

 

Нецензурні вислови в соціальних мережах (наприклад, в Twitter) - це спосіб демонстрації волі, а значить, і компетентності.

 

Створити враження про компетентність не вийде, якщо не йти на певні ризики. Таким чином, на сьогоднішній день лайка - це показник статусу.

 

Лайка і нецензурна лексика сприймається, як ознака «собачого» статусу, повного невігластва - слово canaille, «чернь», етимологічно походить від латинського слова, що означає «пес».

 

Іронія полягає в тому, що найвищий статус вільної людини супроводжує добровільне запозичення звичок нижчого класу.

 

Горезвісні англійські «манери» - це зовсім не аристократична риса. Вони є характернимм для обивателів, і вся концепція англійських манер лише сприяє одомашненнб тих, кому відведено роль одомашнених.

 

19. Є така приказка: «Важливо не те, чим людина володіє або не володіє; важливо те, що він боїться втратити».

 

Ті, кому є що втрачати, є більш вразливими. Людям, чий добробут залежить від якісної оцінки їхньої роботи вищим начальством, не можна довіряти прийняття критичних рішень.

 

Хоча ми вже з'ясували, що найманий працівник - це штука надійна, та йому не можна довіряти прийняття критичних, жорстких рішень, пов'язаних з серйозними компромісами.

 

20. Як ми бачили і ще побачимо, у працівника дуже проста функція: виконувати завдання, які вважає корисними його керівник. Якщо людина працює продавцем люстр, але раптом, прийшовши вранці на роботу, бачить величезні перспективи продажу протидіабетичних препаратів схильним до діабету відвідувачами з Саудівської Аравії, то він не може нічого зробити - у нього є завдання.

 

Отже, хоча до завдань працівника входить запобігання проблем, якщо ситуація змінюється - він є зв'язаним по руках і ногах. Цей ефект в поєднанні з розподілом обов'язків може викликати серйозне зниження ефективності.

 

21. Тепер уявіть, що політику визначають люди, які є особисто зацікавленими в результаті, а не в оцінці начальства, і вам відкриється інший світ...

 

4642

 

Dina Temple-Raston, The Washington Post, 26.12.2019

 

Щоби зрозуміти щораз більший тіньовий світ кібервоєн, почніть з України. "В Україні справді немає галузі, де би не було [кібер]атаки", — сказав посол НАТО панові Енді Ґрінбергу, кореспондентові Wired. "Куди не кинеш оком, тут ви всюди знайдете спецоперацію через комп'ютерні мережі". 

 

Починаючи з 2014 року, Україна стала мішенню для зловмисних кібератак, які, як невдовзі довели експерти, було ініційовано Московією. Напади були безжальними і стосувалися всіх аспектів українського суспільства: державних серверів, медіа-організацій, транспортних центрів. Українські кіберексперти безпомічно спостерігали за тим, як довкола руйнувались комп’ютерні системи. Одного дня щезли публічні оголошення та розклад потягів. Наступного дня вимкнулися банкомати. Кульмінацією стало, коли гакери атакували електромережу, що занурило в темряву сотні тисяч невинних українців. 

 

"Схоже, що за цим усім стояла одна група гакерів", - каже Ґрінберг. Після цих кібератак українці сказали, що ефект був таким, що ніби "фантоми минулого"… повернулися через Інтернет до їхніх будинків.

 

Так починається надзвичайно цікавий текст книги Енді Ґрінберга – "Sandworm: нова ера кібервійни та полювання на найнебезпечніших гакерів Кремля" (sandworm— це різновид піщаного хробака, українською — піскожил — прим. Radio Lemberg), страшна розповідь-попередження про бурхливий пост-Stuxnet світ гакерів, яких фінансує держава (stuxnet— один з найнебезпечніших комп’ютерних хробаків-вірусів у 2005-2010 роках — прим. Radio Lemberg). Це книга, яка далеко виходить за рамки стандартних кампаній здійснення впливу та вимагання викупу. Ґрінберг детально і вражаюче описує, як у майбутньому вестимуться війни у кіберпросторі, і робить висновок, що ми досі замало робили, щоби цього уникнути. 

 

Його ґрунтовне розслідування приводить до ГРУ, військової розвідки Московії, яка, на його думку, стала найметодичнішою та найруйнівнішою кіберсилою на планеті. Ви напевно знаєте про те, що CrowdStrike, американська компанія з кібербезпеки, звинуватила московську спецгрупу Fancy Bear у втручанні у президентські вибори у США в 2016 році. Але спраді обізнані фахівці говорять про іншу групу гакерів ГРУ, відому під назвою Sandworm

 

sandworm picture

 

Для прихильників наукової фантастики, зокрема читачів романів Френка Герберта «Дюна», слово sandworm є вкрай знайомим. Це величезна вигадана істота, яка живе на планеті Арракіс, і відіграє ключову роль в історіях Герберта. Виявляється, члени цієї спецгрупи ГРУ теж є великими фанатами його творів. Коли одну з їхніх програм збору даних, а саме BlackEnergy, проаналізував фахівець з кібербезпеки Дрю Робінсон, один з головних персонажів книги, то він виявив цікавий знак: а саме файл під назвою "arrakis02".

 

"Коли Робінсон виявив назву arrakis02, то він відчув, що він натрапив на щось більше, ніж на просто підказку про гакерів, які обрали цю назву", — пише у книзі Ґрінберг. «Він вперше відчув, що бачить їхній мозок та уяву. Він подумав про те, чи може ця назва стати своєрідним «відбитком пальців». Можливо, він міг би співставити це з іншими місцями злочину».

 

Виявилося, що він зміг. Експерти почали співставляти різні атаки гакерів з усього світу з діями цієї спецгрупи, але знадобилося кілька років, щоби підтвердити, що Sandstorm та гакери ГРУ, які використовують таємні недоліки безпеки в програмному забезпеченні (відомі як "нульові дні") для спричинення хаосу у всьому світі, насправді є одним і тим самим. Спецгрупа Sandworm роками заплутувала свої власні сліди, навмисно залишаючи фальшиві маркери своїх дій, щоби показати, що за певною роботою стояли інші особи. Та врешті фахівці з кібербезпеки змогли довести правду.

sandworm military inst

У книзі талановитого Ґрінберга усі викрутаси процесу виведення злочинців на чисту воду не обтяжено технічними термінами, натомість текст просто рясніє заплутаними підказками у цій детективній історії. Автор заводить читачів у затемнені кімнати, де кібердетективи знаходять частини коду і пишуть спеціальні програми для пошуку співпадінь у зловмисних програмах, це приблизно як робить детектив, коли співставляє відбитки пальців. 

 

Гакери ГРУ відмежовували себе від інших спецслужб, бо їхні наміри були набагато ширшими. "Спецгрупа Sandworm зосереджувалась не лише на шпигунстві", — розповідає Ґрінберг, коли провина цих гакерів стає зрозумілою. "Розвідувальні операції зі збору даних не зачіпають промислові системи управління. Спецгрупа Sandworm пішла набагато далі, намагаючись вторгнутись у ті важливі системи своїх жертв, які потенційно могли зламати реальну техніку з реальними наслідками".

 

Серед їхніх місій були агресивне переповнення інтернет-трафіку та зловмисне програмне забезпечення, яке встановлювало таємний доступ до комп’ютера жертви. Ці кібератаки є відомими під такими назвами, як BlackEnergy, Bad Rabbit та NotPetya. Зокрема NotPetya вважають найзгубнішим «хробаком», який коли-небудь випускали «на волю». Спочатку його творці мали на меті атакувати Україну, але потім це шкідливе програмне забезпечення поширилося в усьому світі, зашифровуючи комп'ютерні дані та вимагаючи викуп для розблокування комп’ютерів. Як виявилось згодом, жодного розблокування комп’ютерів жертв після сплати викупу навіть і не передбачалося — дані просто безповоротно руйнували.

 

"Висмоктуючи паролі з пам'яті комп'ютерів, цей «хробак» моментально переходив з пристрою на пристрій, використовуючи стандартні засоби Windows, що давало адміністраторам можливість безкоштовно отримувати доступ до інших комп'ютерів у мережі", — пише Ґрінберг. "Наслідком цього стало повне знищення файлів, яке поширювалося автоматично, швидко та без розбору". 

 

Щоби допомогти читачам зрозуміти, як спецгрупа Sandworm стала одним з найагресивніших гакерських підрозділів на Землі, Ґрінберг повертає нас до війни Московії проти Сакартвело 2008 року. Він стверджує, що саме ця війна стала переломним моментом для керівництва ГРУ. На думку Кремля, ГРУ зганьбилося під час цього конфлікту. Провали розвідки призвели до таких промахів, як бомбардування покинутої літальної смуги та відсутності даних про те, що уряд Сакартвело вже придбав зенітні ракети. Спроби ГРУ перехопити місцеві комунікації теж були невдалими. Кремль був настільки розлюченим, що взагалі навіть планував розігнати цю спецслужбу. Відповіддю ГРУ стало створення "Піщаного хробака" (піскожила).

 

sandworm Nereis Virens

Один зі справжніх піскожилів (піщаних хробаків) — Nereis Virens, фото з Вікіпедії

 

Американським чиновникам не треба довго гадати, як саме може відбутися втручання у вибори 2020 році. Наочним прикладом є Україна. За чотири дні до президентських виборів у травні 2014 року, московитська гакерська група публічно оголосила, що вона планує зірвати цей процес. Невдовзі ця група вламалася до комп’ютерів Центральної Виборчої Комісії України і стерла дані на десятках її пристроїв.

 

"Ідея полягала в тому, щоби знищити систему, не дати їй показувати результати, а потім звинуватити у цьому так звану хунту в Україні", - розповів Ґрінбергові пан Віктор Жора, працівник відділу безпеки в ЦВК України. "Метою було дискредитувати сам виборчий процес". ІТ-відділ ЦВК України зумів відновити мережу ще до відкриття виборчих дільниць, але під час самого процесу оприлюднення поточних результатів на сервері ЦВК було виявлено щось дуже тривожне: на моніторі відображалися фальшиві результатів виборів (зокрема тоді лідером президентських перегонів кілька годин був … Дмитро Ярош — прим. Radio Lemberg).

 

Адміністраторам вдалося стерти підроблені дані, перш ніж їх оприлюднили, але "державне телебачення Московії, синхронно з гакерами, виступило з фейковим повідомленням про те, що [Дмитро] Ярош переміг, що було наочною спробою поставити під сумнів результат справжнього переможця, політично поміркованого шоколадного маґната, Петра Порошенка”.

 

Звучить знайомо?

 

Далі ще гірше. Наступного ранку гакери знову атакували. ЦВК України попала під нову атаку – система "відмовляла в наданні послуг", було атаковано навіть сервери, які працювали в off-line режимі, що вдвічі ускладнило підтвердження законних результатів.

 

Може, щось подібне чекає і США у 2020 році? Енді Ґрінберг передбачає, що якщо ми не сприймемо кібербезпеку набагато серйозніше, саме таким може стати майбутнє. "В інтернеті ми всі – Україна", - пише він. "Ми всі живемо на передовій війни".

 

Переклад українською — Angelica Gordon

Сторінка 1 із 564

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles