logo

Олег Леусенко, LiveJournal , 20.07.2018


У мережі смакують прес-брифінг Путіна з Трампом, а також виступ кремлівського наноцаря перед своїми валізами (даруйте, дипломатами) в Москві, з якого журналісти ніби-то вивудили кілька тем їх таємної рантки. Найголовніше — "референдум на Донбасі". Деякі блогери вважають, що Трамп може проковтнути таку тему. Інша справа, як він збирається втулити цю кремлівську жуйку в Конґресі США і партнерам в ЕС. Але, судячи з усього, московські агресори сильно педалюють нафталінову тему, вже дуже хочеться окупантам легалізувати своїх нукерів в ОРДЛО ще до введення миротворців і виборів в Україні в 2019 році. 

Розчарую ватних мрійників. Вся це повна нісенітниця не варта і жмені сіна. Ні в Палаті представників, ні в Сенаті США такий виверт Москви не пройде. У Трампа там підтримки немає, а восени стане ще менше. Тим більше, рудий клоун — не зовсім дурень, і не стане просувати явно чекістську технологію в тій ситуації, в яку він сам себе втягнув. 

 

Те ж саме і стосовно Евросоюзу. Тема референдумів є дуже болісною для Іспанії, Німеччини, Великої Британії, Франції, тощо. Це навіть швах для Італії. А наші східні сусіди тим більше відправлять подібну ініціативу на три звісні літери.

Референдуми в усіх країнах проводяться за законодавством цих країн, а ОРДЛО визнано окупованими зонами і резолюцією ПАРЄ, і законом України, і навіть резолюцією ООН. Це суперечить міжнародному праву. Тим більше в регіоні, де йдуть активні військові дії.

Загалом, це тисяча перша казка ординської Путінізади, яку смакують лише кремлетролі та деякі корисні ідіоти. Курт Волкер вже сильно регоче з цього.

Борис Кушнірук, Facebook, 20.07.2018

 

Після впровадження ProZorro та наведення ладу з адмініструванням та відшкодуванням ПДВ основними зонами корупції залишаються держпідприємства та Митниця

 

Про величезні втрати державного бюджету від корупції на Митниці останнім часом активно говорили прем'єр-міністр Володимир Гройсман, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, генеральний прокурор Юрій Луценко. А от щодо прискорення приватизації держпідприємств урядовці є не такими красномовними. Хоча з точки зору усування можливостей для корупції та залучення коштів до держбюджету приватизація держпідприємств може бути навіть набагато важливішою. Зрозуміло, якщо це робитимуть максимально прозоро, створюючи зацікавленість у купівлі українських підприємств з боку потужних міжнародних компаній, які можуть принести туди не лише інвестиції, але й нову управлінську культуру та технології.

 

Зрозуміло, що це має стосуватися насампереду об'єктів великої приватизації. Мабуть першим підприємством, за ефективністю приватизації якого особливо прискіпливо спостерігатиме не тільки українське суспільство, але й західні партнери України, є енергогенерувальне ПАТ «Центренерго». 

 

Водночас, враховуючи, що йдеться про енергетику, то тут, на мій погляд, має бути розуміння, що ми взагалі робимо з реформуванням цієї галузі економіки і чого хочемо досягти. 

 

Слід нагадати, що виробництво електроенергії в об'єднаній енергетичній системі України (ОЕС) забезпечують АЕС, ТЕС, ТЕЦ та когенераційні установки, ГЕС, ГАЕС, блок-станції та об'єкти відновлювної енергетики. За підсумками 2017 року, частка АЕС в структурі виробництва електроенергії склала 55% (рік перед тим — 52%), ТЕС, ТЕЦ и КУ — 36% (40%), ГЕС и ГАЕС — 6,8% (6%), блок-станцій — 0,99% (0,98%), альтернативних джерел — 1,22% (1,01%). 

 

Вироблення електроенергії базового навантаження у нас переважно забезпечують АЕС. Поточні витрати на вироблення електроенергії на них є значно меншими ніж на ТЕС та ТЕЦ. Але особливість у тому, що на АЕС не можна збільшити чи зменшити вироблення електроенергії у потрібний момент. А планова зупинка і особливо запуск — це доволі складний, і, що важливо, коштовний технологічний процес. Тому вони підтримують стабільний обсяг вироблення електроенергії протягом усієї доби. 

 

Але зранку та ввечері споживання електроенергії завжди суттєво зростає. Для покриття цього регулярного росту споживання використовують, насамперед, ТЕС та ТЕЦ. Саме вони забезпечують регулювання обсягу пропозиції електроенергії. Незважаючи на те, що вироблення електроенергії на ТЕС та ТЕЦ є значно дорожчим, але без них забезпечити стабільність ОЕС дуже важко, якщо взагалі можливо. 

 

Враховуючи природньо обмежені можливості ГЕС та ГАЕС, вироблення електроенергії на них здійснюється лише при піках споживання електроенергії, тому вони не можуть замінити ТЕС та ТЕЦ.

 

Таким чином, функціювання ТЕС та ТЕЦ є окремим, надзвичайно важливим чинником стійкості та цілісності енергоринку.

 

Враховуючи такі особливості функціювання ОЕС, стабільність діяльності регулювальних потужностей ТЕС та ТЕЦ є вкрай важливою

 

Якщо зупиниться вироблення електроенергії на значній частині ТЕС, то це може миттєво спричинити повний розвал енергетичної системи. Очевидно, що це створює потенційні можливості для шантажу уряду та взагалі всієї держави з непередбачуваними наслідками. Якщо хтось забув, то саме з цим зіштовхувалася країна взимку 2014-2015.

 

А прямо цими днями ми можемо спостерігати, як ще один олігарх, який контролює монопольного виробника рідкого хлору, може практично поставити на коліна всю країну, зупинивши його виробіток.

 

Це важливо розуміти, беручи до уваги, що дві потужні енергетичні компанії — ДТЕК Ріната Ахметова та державна ПАТ «Центренерго» — забезпечують левову частину регулюючих потужностей. У них практично монопольне становище у цьому сегменті ОЕС. 

 

Якщо ми хочемо запровадити справді прозорий, конкурентний енергоринок, нам треба проводити приватизацію ПАТ «Центренерго» не як єдиного об'єкту, а шляхом продажу окремо мінімум трьох його великих ТЕСТрипільської на Київщині (встановлена проектна потужність 1800 МВт), Зміївської на Харківщині (2265 МВт) та Вуглегірської на Донеччині (3600 МВт), які входять до його складу. 

 

estations

 

Зараз здійснити певну демонополізацію регулювальних потужностей (в частині «Центренерго») значно легше. Крім того, треба на державному рівні ухвалити рішення про примусовий розділ ДТЕК, який за різними оцінками контролює від 60% до 70% регулювальних потужностей. Якщо цього не зробити, всі наші і ненаші сподівання на появу конкуренції на енергоринку будуть марними

 

Повертаючись до самого питання приватизації «Центренерго», як би цю компанію не продавали — гамузом чи окремо кожну ТЕС — потрібно розуміти, що інвестор повинен бути впевненим, що електроенергетику на хвилі популізму знову не заганятимуть в жорстке ручне управління, коли Міненерго чи НКРЕКП визначатимуть закупівельні ціни на вугілля, та в ручному режимі регулюватимуть тарифи. У такій ситуації чиновники матимуть можливість просто фатально викручувати енергогенерувальним компаніям руки. Вже не кажу про величезні корупційні ризики. Зрозуміло, що жодного реального міжнародного інвестора такий варіант влаштувати не може. Вони вимагатимуть гарантій прогнозованих дій держави. 

 

І тут ми знову повертаємось до питання облаяної усіма філістерами формули Роттердам+.

 

Уряд витрачає на дотації державним шахтам ₴4,500,000,000 щорік. Окрім того, державні шахти щороку продають електростанціям 3,4 млн тонн вугілля по ₴2,535, отримуючи за нього ₴8,600,000,000. Тобто загальні витрати складають ₴13,100,000,000. Це приблизно $148 за тону. 

 

Перенесення на собівартість виробниками електроенергії витрат на закупівлю вугілля за ціною Роттердам+ (зараз приблизно $100-$110), де-факто, обходиться значно дешевше реальної ціни вугілля з державних шахт.

 

Однак навіть $148, які отримують державні шахти за тонну вугілля, їх не рятують. Є шахти, де собівартість видобутку сягає аж $190...$230. Їх взагалі доцільно ліквідувати, якщо на них не знайдеться приватний інвестор.

 

Сьогодні «Центренерго» купує 25% американського вугілля і 40% вугілля від держшахт. Якщо уряд припинить дотації держшахтам (а дотації — це очевидне зло для економіки, нічого окрім корупції та стимулювання неефективності вони не породжують), і ті почнуть піднімати ціни до собівартості, яка є набагато вищою рівня Роттердам+, у «Центренерго» не залишиться іншого виходу, ніж купувати більшу частину вугілля за кордоном. І купувати його за цінами вищими, ніж за формулою Роттердам+.

 

Отже, будь-який реальний міжнародний інвестор вимагатиме гарантій того, що до повноцінного запуску енергоринку буде збережено ціни на електроенергію з урахуванням ціноутворення на вугілля на базі формули Роттердам+. Тобто гарантії, що можна буде купити вугілля за межами України за ціною, яка дозволить виробляти електроенергію не на збитковій основі. До речі, цікавий момент. Показово, що жодна міжнародна інституція, жоден міжнародний експерт, пов'язаний з енергетикою, не критикував формулу Роттердам+. На міжнародному рівні об'єктивність правила імпортного паритету для газу, нафти, вугілля має повне розуміння. 

 

Очевидно, що імпортний паритет є потрібним на перехідний період, поки повноцінно не запрацює конкурентний ринок, який сам спонукатиме до максимального здешевлення витрат на купівлю вугілля. Зрозуміло, якщо до того буде проведено демонополізацію регулювальних потужностей. 

 

Але економічна логіка підказує, що і після введення ринку закупівельні ціни на вугілля коливатимуться у межах Роттердам+. Немає в Україні дешевого вугілля і не буде. Навіть на приватних шахтах, з потужними запасами і новим обладнанням, собівартість видобутку вугілля є в межах ₴1800...₴2000, а далі буде лише зростати, бо для збільшення видобутку потрібні інвестиції в обладнання, а це кредити, які в Україні продовжують коштувати дуже дорого. А ще — це зарплата шахтарів, яку треба буде підвищувати.

 

Зрозуміло, що ДТЕК є зацікавленим у ціноутворенні на вугілля на базі Роттердам+. Формула забезпечує їм дуже непогану рентабельність. Але для того, аби залучити міжнародних інвесторів у теплову генерацію та створити конкурентний ринок, нам потрібне ціноутворення на вугілля на базі імпортного паритету. Тому дивує, що йде боротьба з формулою, яка є єдиним шляхом забрати корупційні схеми, дизбаланси, надприбутки і працювати за міжнародними стандартами. В іншому випадку інвестором ПАТ «Центренерго» зможе стати лише хтось з місцевих “рєшал”, який знає, як можна в ручному режимі домовлятися і про ціни на вугілля з державних шахт, і про тарифи на електроенергію для своїх ТЕС.

Editorial Board, The Wall Street Journal, 18.07.2018 

 

Нова ліво-права коаліція в Італії – це приклад уряду когнітивного економічного дисонансу. Наразі фракція прихильників прогресивного простого податку програє лівакам, які хочуть скасувати найважливіші реформи останнього десятиріччя.

 

Новий уряд, лівої партії «Рух п'яти зірок» та правої «Ліги півночі» швидко рухається у напрямку підриву позитивних зрушень yна ринку праці. Мова йде про реформи 2015 року колишнього прем'єр-міністра, правоцентриста Маттео Ренці, які давали роботодавцям більше гнучкості у наймі працівників з менш строгими контрактами, порівняно з тими, кого наймали на довший термін.  Він також обмежив потенційні витрати роботодавців від звільнення працівників. 

 

Правда, пан Ренці, якого був призначено на його посаду, не переміг на виборах. Та італійці мали побачити зростання зайнятості, але це вимагало певних політичних зусиль від реформаторів — треба було вистояти проти атак різних профспілок і лівацьких активістів. 

 

Ця невдача спростила новій коаліції намагання називати ті реформи помилкою.  Закон, просунутий через кабінет міністрів цього місяця, і який зараз обговорюють у парламенті, скоротить час гнучкого тимчасового періоду  для роботодавця — він має значно швидше повноцінний постійний контракт. 

 

Щось схоже ймовірно станеться і з пенсіями. Прем'єр-міністр Маріо Монті у 2011 році доручив професору економіки Ельзі Форнеро виправити руйнівну і витратну для Італії пенсійну систему, і їй це вдалося. Її ревізія піднімала пенсійний вік до 67 терміном до 2021 року, обмежувала збільшення виплат, пов'язаних з інфляцією, і змушувала більше людей переходити до пенсійних планів з чітко визначеними внесками. 

 

Пана Монті  теж було скоріш призначено, аніж обрано, і підтримка пенсійних реформ ніколи не отримала значного поширення. Колишні успішні уряди розмили їх за винятком кількох працівників. А зараз новий уряд планує формулу для розрахунку пенсійного віку, яка може призвести до того, що деякі люди перестануть працювати навіть до 62 років — пенсійного віку, який був до реформ. 

 

Маттео Сальвіні, лідер «Ліги півночі» (праворуч га фото), та Луїджі ді Майо, лідер «Руху п'яти зірок» (ліворуч на фото) мали би краще розбиратися в економічній політиці, а пан Сальвіні фактично і міг би. Завдяки його партії коаліційна угода містить один яскравий економічний пункт — практично простий податок, який застосовує лише дві ставки, 15% та 20%, і для особистого, і для корпоративного прибутку. Італія є ідеальним кандидатом для простого подаку — через свою величезну тіньову економіку, у якій значна частина прибутку ніколи не розголошується. Простий податок без лазівок міг би дати сплеск інвестицій та економічне зростання. 

 

Та пан Сальвіні є більш зосередженим на анти-міграційній проблемі свого порядку денного, а коаліція постійно відкладає податкову реформу, натомість збільшуючи витрати і, можливо, розглядаючи запровадження нового універсального базового прибутку [від якого гордо відмовились швейцарці на референдумі — прим. RL]. Податкова реформа може і ніколи не відбутися, адже сварливі европартнери зі своїми збалансованими бюджетами кажуть, що Італія не може собі дозволити знизити податкові ставки. 

 

В часи технократичних урядів Італія витримала зміни до законів, коли це було важливим для її виживання. Це суттєво відрізняє Італію від Франції, де президент Еммануель Макрон проводив агресивну кампанію щодо економічної реформи і постійно переконував виборців.  Дивна італійська коаліція точно зазнає невдачі, якщо праві доб’ються свого в іміграційному питанні, а ліві домінуватимуть в економіці. 

 

Переклад українською — Петро Козак

Сторінка 1 із 424

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles